Передав міністерську булаву Павленко Кутовому. Що ж то очікувати від такої заміни?

Більше року перебував на цій посаді Павленко, а що зробив корисного для дрібних фермерів та селян — йому одному знати. Але заявляв, що дещо робилося. Ну, хай буде. Це вже в минулому.

Сьогодні маємо Тараса Кутового. І його коментарі щодо перших кроків на цій посаді, в яких багато сказано щодо розвитку та діяльності дрібних сільгоспвиробників. Ну, в крайньому випадку, більше, ніж говорив його попередник. Інша справа — вірити сказаному, надіятися селянам на кращі зміни, чи далі надіятися тільки на себе? Які і чому є підстави?

Як на мою думку, це під яким кутом дивитися. Під оптимістичним — позитивні зміни відбудуться, тому що:

1) Захід збільшить фінансування програм на підтримку дрібних сільгоспвиробників.

2) Буде суворий контроль за їх виділенням та використанням (якщо суворий, то будуть щось давати).

3) Про підтримку фермерів заявив і глава Уряду.

4) Велика вірогідність дострокових парламентських виборів.

5) Пан Кутовий є головою наглядової ради Всеукраїнського об'єднання Спілки спасіння села.

А якщо подивитися під іншим, реалістичним кутом, то:

1) Пан Кутовий був заступником голови у Парламенті минулого і головою цього скликання аграрного комітету. То що йому заважало разом з паном Павленком тоді сприяти діяльності дрібних сільгоспвиробників?

2) Він, як і його попередник, є представником великого агробізнесу. То з якої радості йому прийомне буде рідніше свого?

3) А був хоч один міністр АПК, що не обіцяв щось зробити для фермерів? Ні, ну, без сумніву, щось буде виділено під цей рядок у статті бюджету, а як воно буде насправді?.. Раніше теж багато говорилося, гроші виділялися, а як і до кого доходили?

Якщо напружити пам'ять, то останньою і, мабуть, єдиною та, на жаль, недовготривалою дією держави та Уряду було кредитування фермерських господарств у 1993 році. Тоді виготовлялася документація та Акти на землю за рахунок та надавалися кредити на придбання основних засобів під гарантії Державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств. Кредити надавалися під 10%, з яких 3% сплачував фермер і 7% — держава. Крім того, погашення кредитів здійснювалося двічі в рік в терміни, обумовлені Договором і які обгрунтовувалися виходячи з сезонності виробництва.

А ще держава повертала 30% витраченого на придбання перших трактора, вантажівки, комбайна. На превеликий жаль, криза 1994 року поставила на цьому хрест. То чому тоді змогли, а зараз при такій підтримці та фінансуванні з-за кордону не можуть? Та тому, що тоді красти так ще не вміли і трішечки соромилися, червоніли та й апетит був незрівнянно менший.

Особисто я не сумніваюся, що буде фінансування навіть більше, як раніше. І говорити чиновники будуть більше, навіть почнуть корів чи кіз на київських пагорбах ранками випасати та доїти і молочко в садочки звозити. Але кому ті гроші попадуть? Тому хто сам чи з сім'єю трудиться на землі, чи комусь іншому, та за скільки до виборів почнеться масова любов депутатів до сільського господарства, села та його трудівників?

Особисто я на допомогу від держави у будь якому вигляді не вірю та не розраховую і, якщо чесно, враховуючи особисті якості сьогоднішніх при владі, не дуже горю бажанням її отримати. Одне тільки хочеться — щоб не заважали. Навіть, в деяких випадках, і своїми пільгами. Та найбільше дістає нестабільність, невпевненість та непрогнозованість завтрашнього дня. Вкладаєш свої працю та гроші, а настає час реалізувати, то наші випускники європейських та американських коледжів та шкіл рідною мовою про чергову інфляцію повідомляють. Мать їхню...