SHARE
Я — куркуль

Микола Сільчук:

правильний напрямок у тваринництві допоміг врятувати господарство
Я — куркуль

Микола Сільчук:

правильний напрямок у тваринництві допоміг врятувати господарство
Торф'яні болота, глибокі озера та багатий на ягоди і гриби ліс… І аж ніяк не величезні площі посівів льону, поля картоплі, чи то цукрових буряків, як було за радянських часів. Камінь-Каширський район Волинської області сьогодні далеко не аграрний край. Сільськогосподарські підприємства на його території можна перелічити на пальцях однієї руки, а познайомившись з їх роботою, доводиться робити висновок: господарюють тут всім бідам на зло. Як можна успішно працювати на збіднених ґрунтах у переважно болотистій місцевості та ще й за дефіциту кадрів (значна частина населення масово виїжджає на заробітки за кордон) — знає керівник сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нуйнівський» Микола Сільчук. До нього ми і завітали в гості.

Сподіваємось лише на себе
і на Бога

Гостей села Нуйно зустрічають збудовані на в'їзді дерев'яний хрест, гостинна лавка для заморених подорожніх та державний стяг, що майоріє високо над нею. Відразу стає зрозуміло: люди тут живуть набожні, гостинні та налаштовані патріотично. Приїхавши на тракторну бригаду, помічаємо лише один новенький комбайн, біля якого зібрались працівники і місцевий священик. Нас радо зустрічає керівник кооперативу Микола Павлович, який пояснює, що ми приїхали в гості якраз у день початку жнив. Тож, як заведено, запросили священика освятити нову техніку та благословити на успішні жнива.
Може, хочемо хоч таким чином від негараздів захиститись. Бо господарювати на наших збіднених землях важкувато. Якби не працьовиті люди — то й наше підприємство, як і більшість в районі, загнулося б,
— ділиться наболілим Микола Сільчук.
Він стверджує, що одного сучасного комбайна німецького виробництва цілком достатньо, щоб вчасно зібрати весь урожай зернових у господарстві, а це 100 га жита, 20 га пшениці, 40 га тритикале та вівса. Радянські комбайни, які стоять у робочому стані, в господарстві не використовують, бо вони потребують зайвих витрат на пальне та запчастини.
Сільськогосподарський виробничий кооператив — лідер серед аграріїв району. І важливу роль в тому, що він все-таки втримався на плаву відіграв його керівник Микола Сільчук. Аграрій розповідає, що виріс у селі Нуйно, тому десятки років тому йому довелося побачити найкращі часи колгоспу, на базі якого утворився очолюваний ним кооператив. Його батьки працювали у сільському господарстві. Юнаком він теж почав свою трудову діяльність у цій сфері. Спочатку був водієм молоковоза, згодом відслужив у армії і, повернувшись, працював на фермі, потім став водієм голови колгоспу Адама Оверчука. Саме від нього Микола Павлович і отримав перші уроки аграрника-управлінця.
Він сказав мені: треба тобі йти вчитися! І завдяки його підказці я вступив у Житомирський інститут на факультет агрономії
— пригадує з вдячністю Микола Сільчук.
Після навчання Микола Сільчук багато років працював землевпорядником, а знання агронома дуже знадобилися, коли десять років тому очолив СГВК «Нуйнівський», який тоді ледве зводив кінці з кінцями.

«Вибір долі»

«Вибір долі»

Одним із перших кроків Миколи Сільчука як керівника сільськогосподарського кооперативу стала зміна вектору у тваринництві. За його підрахунками та спостереженнями, молочний напрямок «тягнув господарство на дно». Микола Павлович каже: працювали навіть не в нуль, а у дуже великий мінус. Тому він вирішив перекваліфікувати кооператив на вирощування худоби м'ясного типу.
Ми почали перехід на інший напрям господарювання з трьох бичків волинської м'ясної породи. А молочних корів продавали поступово. Можна сказати, що ми з усього сусіднього Ковельського району звозили до себе корів та бичків цієї м'ясної породи. Купували її. Звичайно вона була набагато дорожча, ніж молочна. Це був вибір долі! Тому що до цього я працював близько трьох років з молоком, і весь час із цим напрямком були одні збитки,
— говорить Микола Сільчук.
Микола Павлович розповідає, що в господарстві зробили ставку на волинську м'ясну породу, бо вона максимально адаптована до умов вирощування на Поліссі.
Аграрій запрошує нас на пасовище, щоб наочно ознайомити з особливостями розведення та утримання цієї худоби. До слова, в господарстві багато років підряд стабільно вигодовують не менше 300 голів, а нині поголів'я уже сягнуло понад 320 тварин.
Ось так півроку у природних умовах і живе наша худоба. Тут для них є загін, де їх тримаємо вночі
— розповідає Микола Павлович і ділиться перевагами цієї породи.
Каже, вона зовсім невибаглива до умов утримання та до харчів. Корів «доять» лише їх телятка. Господарство цікавить не молоко, а м'ясо. А воно, за словами Миколи Павловича, відмінної якості. Проблем із його збутом немає, проте купують його не місцеві. Вже зараз великими партіями цікавляться столичні покупці.
М'ясо у цих корів хороше: смачне, гарне. Його люблять закуповувати азіати. Якщо партії великі, то можна й заробити добре, а якщо маленькі, то й заробіток виходить мізерний. Зараз цікавляться переробники з Києва, пропонують за партію бичків не менше 40 голів до 37 грн/кг, корови трішки дешевше,
— розповідає Микола Сільчук.
На зиму для корів у господарстві виготовляють концентровані корми: суміш зерна, тритикале, ячменю… Також заготовляють сіно. Нам пощастило побувати на сінокосі, де ми побачили, як трактор тюкує сіно, яким взимку будуть смакувати корови.

До речі, ми помітили, що у селі Нуйно надзвичайно багато лелек. І на яке б поле ми не поїхали, на кожному услід за сільгосптехнікою чи поруч з нею ходили ці красиві птахи. Проте найбільшу кількість буснів, як їх тут називають, ми побачили на пасовищі: вони гордо походжали поруч з коровами. І, якщо останні пощипували траву, то бусні шукали жаб, адже пасовище знаходиться в типовому для цієї місцевості ландшафті – між боліт.
Микола Павлович розповів нам, що свого часу в господарстві пробували вирощувати і так звану лімузинську породу ВРХ, проте ця спроба виявилася провальною. Бички були дуже вибагливими до умов утримання та кормів: після того, як їх випустили пастися на природу, вони відразу скинули вагу. Тому експериментувати з худобою Микола Сільчук більше не хоче. Каже, що волинська м'ясна порода ВРХ для Полісся найкраща в тому разі, якщо господар робить ставку на реалізацію екологічно чистого м'яса, вигодовуючи корів без використання різноманітних «хімічних» кормів.

«Експериментальне» рослинництво

«Експериментальне» рослинництво

Після оглядин худоби їдемо на поле, де саме починаються жнива. Видно, що Микола Павлович хвилюється. Розповідає, що жнивувати почали з пшениці.
Ми завжди починаємо жнива найпершими. Тому що лише в нас є можливість досушки зерна. Ми маємо зернотік, якого більше в районі не має жодне господарство. У ньому є три вентилятори холодної досушки зерна. Це все спадок від колгоспу: керівники були нормальні і зберегли, і нам теж залишається їх зберігати. Зерна можемо зберігати на цьому зернотоку до 10 тисяч тон,
— говорить Микола Сільчук.
Подивитися на старт жнив в одному з найкращих сільгосппідприємств району приїхали і очільники районного аграрного відомства. Похвалили відмінний доглянутий стан поля і зазначили: фермерів, які наважуються займатись рослинництвом на Камінь-Каширщині одиниці. Селяни переважно самі обробляють свої паї. В іншому ж випадку земельні наділи стоять пусткою, заболочуються, заростають чагарниками…
Ми пшеницею вже років двадцять не займалися, а в цьому році вирішили спробувати. Коли вона цвіла, приїздив, дивився, очі раділи – колос був красивий, видовжений… Але прийшла спека, зерну не вистачало вологи, тому воно не дуже сильно налилося, пшениця трішки «щупленька». Жито трішки краще, а на тритикале теж вплинув несприятливий рік,
— пояснює керівник кооперативу.
Микола Павлович говорить, що найкраще на поліських ґрунтах росте жито. Тому пшениці він посіяв на полях кооперативу всього 20 га, а жито колоситься на 100 га. Також СГВК «Нуйнівський» має 20 га олійної редьки. «Задля експерименту» посіяли вперше 2 га сорго. Також є у господарстві і посіви багаторічних трав та пасовища для худоби загальною площею понад 100 га.
Господарюємо потихеньку. «Тягну» господарство, можна сказати, на собі вже десять років, а люди допомагають. Це все людське (показує на тракторну бригаду, – ред.). Ми його використовуємо і зберігаємо. Частково ми вже роздали паї, як майнові, так і земельні. У нас раніше було дві комплексних бригади, одну ми вже роздали людям. Були такі, що бажають господарювати самі, узяли техніку, взяли комбайни, взяли частково худобу, але їхні спроби закінчились нічим через рік. Лише зруйнували ферми, розібрали приміщення, можна сказати, по цеглині, порозпродували комбайни, техніку, худобу,
— жаліється Микола Сільчук.
У планах аграрія — розширення господарства. У всіх починаннях, як завжди, буде спиратися на працівників кооперативу. Коли ж питаємо, чи не опускаються руки, коли не дуже родючі землі та несприятливі роки перешкоджають отриманню гідного врожаю, Микола Павлович відповідає, що робота на землі йому подобається незважаючи ні на що. Особливо ж приємно бачити результати спільної праці, а працювати успішно, за його словами, ще є з ким.
За такими аграріями, справжніми ентузіастами, експериментаторами і самовідданими роботягами, і є майбутнє українського села. Адже якщо для господарювання на родючих землях потрібні лише бажання, знання та кошти, то для господарювання на збіднених поліських ґрунтах потрібна ще й любов до землі, яку має лише справжній український куркуль.




Людмила Лутицька
Выполнено с помощью Disqus