Кілька днів тому була в гостях у одного з фермерів середнього рівня (близько 2000 га). Обговорюючи питання необхідності додаткового фінансування знову все зводиться до банальностей: у нашій країні все робиться «для людей». Хоча питання стало виключно з точки зору бізнесу та економіки, але воно однаково болюче в усіх площинах.

Суть в тому, що землі нашого фермера розділені навпіл річкою Десна. Це єдина переправа в області, де не просто немає моста, а й переправляють вручну, без будь-яких механізмів, однаково в спеку, дощ, сніг…

Прагнучи оптимізувати виробництво, звичайно ж, хочеться сушити зерно не в «чужого дядька», а у власній сушці. Але, маючи таке сполучення та не маючи власних зерновозів, власник змушений задуматись над проектуванням двох окремих сушок меншої потужності заміть однієї більшої, оскільки відстань між берегами «в об’їзд» по дорозі складає близько 120 км.

Багато хто може сказати, що це «проблеми індійця», та варто задуматись над тим, що це сполучення не лише між полями фермерів – це дорога в райцентр з ряду сіл, якою не проїде «навпрошки» ні швидка, ні пожежна, ні міліція… Їм світять все ті ж близько 100 км…

Все напевно було б досить весело, якби не було так сумно… На ремонт та утримання переправи у влади звичайно нема коштів, утримується вона виключно за кошти фермерів: від ремонту до зарплатні переправщика, який чергує і в спеку, і в дощ, не маючи жодної стріхи над головою...