Родинна справа Маловіків

Історію своєї козацької родини розповідає вже наш сучасник ― Сергій Маловік. Каже, що завжди у цих краях було багато людей із таким прізвищем, а любов до праці на землі і бажання підтримувати один одного тече в їхніх жилах.

Сам Сергій Маловік із села Новов'язівське, що на Дніпропетровщині, як і його предок, присвятив своє життя роботі в сільському господарстві. Уже з добрий десяток років він керує сільгосппідприємством «Лан». Землі й роботи тут багато: в обробітку господарство має близько 6 тис. га. Вирощують тут кукурудзу, соняшник, озимий ріпак, озиму пшеницю, ячмінь, сорго. Є також ферми з коровами та свиньми, олійний цех, млин, сушарка, склади, тракторна бригада. Для екскурсій місцевим дітлахам у господарстві обладнали навіть екзотичну ферму, де живуть гуси, кури, страуси та різні дикі тварини.

У роботі досвідченому фермеру допомагає його велика родина ― рідні й двоюрідні брати, сестри, їхні дружини й чоловіки, племінники, а також друзі і навіть куми. Дружина Світлана усе життя пропрацювала вчителем у місцевій школі. Не так давно покинула цю справу і зараз, як жартує сам Сергій Маловік, працює «менеджером із комунікацій» в їхній агрофірмі.

А от найміцніша опора Сергія Володимировича ― це два його сини Сергій та Микола. Хлопці прийшли під «батькове крило» в різний час і за різних обставин, але тепер вони разом працюють, як єдиний злагоджений механізм.

Менший син Микола здобув економічну освіту в Дніпропетровському державному аграрному університеті. Потім пішов працювати менеджером у фірму, яка займалася дистрибуцією ЗЗР, добрив та насіння. Набравшись за два роки досвіду і дізнавшись багато про «підводні камені» цього ринку, Микола вирішив, що допомагатиме батькові. Тепер він уже майже 10 років працює заступником директора з фінансових питань родинної агрофірми «Лан», але насправді чудово орієнтується у всіх напрямах роботи. До того ж, уже працюючи в господарстві, Микола здобув ще й освіту агронома.

Старший син Сергій ― за освітою медик. Каже, обрати цей шлях допомагала мама. Навчався 6 років у Дніпропетровській державній медичній академії, потім пішов в інтернатуру і став хірургом. Згодом майже десять років працював за фахом. Був одним із перших добровольців на початку АТО у 2014 році. Але ні медицина, ні військова справа більше не були цікаві для Сергія Маловіка. Зрештою, він повернувся у сімейне гніздо, де вже спільно господарювали батько і брат.

Тривалий час господарство «Лан», де зійшлися авторитетний батько-засновник та молоді і завзяті сини, переживає неквапливу, виважену революцію. Встановити зрошення на 650 га? Впровадити диференційоване внесення добрив і засобів захисту? Оновити парк техніки й обладнати його за останньою вимогою сьогодення? Реалізувати нові практики на фермі? Чи, може, узагалі відкрити новий напрям агровиробництва в господарстві? Кожна ініціатива Миколи й Сергія проходить через тривалі розрахунки та обговорення родинного тріумвірату Маловіків.

Ще б пак! Наприклад, інвестувати в зрошення більше 70 млн грн за рік ― справа ризикована. Але сини настільки захопилися цієї ідеєю, що швидко дізналися, як це працює в колег із Черкащини, підготували бізнес-план і таки переконали батька в необхідності встановити зрошувальні машини. Звичайно, за фінансуванням зверталися в банки і тепер мають фінансові зобов'язання перед ними. Але перші відмінні врожаї на зрошуваних полях додають Маловікам певності в усіх справах.

Сергій Маловік (старший): Мій батько усе життя працював механізатором. А я ще в школі спробував себе в ролі помічника комбайнера. Мене це надихнуло вступити до сільгоспінституту. Ще коли вчився, у нас із дружиною народився син Сергій, через 5 років з'явився на світ Микола.

Як годиться, я відслужив в армії і назавжди повернувся в рідне село. Прийшов сюди в колгосп, працював інженером з експлуатації машинно-тракторного парку, потім ― інженером у тваринництві. При реформуванні колгоспів організував у 2000 році фірму. А зараз обидва сини ― мої заступники на цьому підприємстві. Сподіваюся, колись і шестеро моїх внуків продовжать сімейну справу.

Сергій Маловік (молодший): Чим запам'яталися дитинство і юність? Мама працювала в школі, то майже завжди була поряд. А батько ― завжди на роботі, майже ніколи його не було вдома. Однак часто брав нас із братом до себе на господарство, вчив їздити на машині, тракторі, показував, як це працює.
Коли постало питання, ким бути за фахом, мама переконала, що варто стати лікарем. Він завжди гарний, у білому халаті, завжди в теплі, і, як кажуть, «копієчка буде». Вивчився, працював хірургом.
Але весь час мене не залишала думка: батько і брат працюють на землі, а я… лікар. Довго виношував це в собі, потім усе покинув і в 2013 році повернувся в село. І з упевненістю тепер можу сказати, що досвід в медицині мені зараз дуже допомагає в сільському господарстві.

Микола Маловік: Ми тут народилися і росли, тому праця батьків добре знайома з дитинства. Було навчання, робота в агросфері. Але я завжди бачив, що батькові потрібна допомога, а підприємству ― нові підходи. Бо керівник, наш батько, звик до добре відпрацьованих методів роботи, а на сучасному етапі потрібно будувати справу по-новому, шукати інноваційні рішення і відповідати всім нинішнім вимогам ринку.

Сергій Маловік (старший): Якщо чесно, я ніколи не планував, кому передам напрацювання усього свого життя. Працював на розвиток, отримував результати і хотів ще. Але, на щастя, хлопці прийшли до цієї справи спонтанно, і тепер стало набагато легше.
Зараз у нас в агрофірмі чітко розподіляються обов'язки. Є директор, є його заступники. Микола Сергійович займається фінансовими і земельними питаннями. А Сергій Сергійович відповідає за тваринництво. Усі рішення ми разом обговорюємо. Вони в мене молодці ― зараз дуже допомагають. Багато вже напрацювань належать саме їм. А я просто підтримую своїм авторитетом їхній рух, молодість і іноді, жартуючи, вставлю свої п'ять копійок.
Я завжди їм довіряю, але інколи приходиться трохи смикати, спускати на землю. Бо плани у хлопців бувають наполеонівські, та варто враховувати можливості. Свої ресурси, як говорять, «не резинові»: можуть розтягуватися до якогось моменту і просто порватися. А нам цього геть не треба.

Сергій Маловік (молодший): Ми завжди розподіляємо між собою напрями, але завжди вникаємо в інші і готові відповідати за них. Один туди поїхав у справах, інший ― туди. Ми з братом взаємозамінні в багатьох питаннях. Моя основна робота нині ― управляти фермою. Тут мені дуже допомагає медична освіта. Ще займаюся зрошенням і всім, що його стосується.
Якщо є питання, то сідаємо втрьох і вирішуємо разом. Обговорювати можемо будь-де: в кабінеті, у дорозі, в полі і часто навіть на сімейних зустрічах. Батько в таких ситуаціях ставиться до нас, швидше, як до партнерів, спеціалістів. Те, що ми близькі родичі, відходить на інший план.
У нас, на щастя, ніколи не доходить до гучних обговорень і стукання кулаками по столу. Складно, довго, але завжди разом знаходимо консенсус.

Микола Маловік: Один із перших напрямів, за який я взявся після приходу в господарство, ― це закупівлі насіння, добрив і засобів захисту рослин. Свого часу я працював на стороні компанії-дистриб'ютора, бачив, яке насіння продають і що з цього виходить. Ми зазвичай працюємо лише з тими виробниками і постачальниками, яким я можу довіряти.
А загалом переглядаю багато аспектів у сімейному бізнесі, обговорюємо, плануємо, реалізуємо... Моя мрія ― зробити з нашого господарства безвідмовний механізм з усіма останніми технологіями.
У чому полягає моя робота? Я займаюся всім, що у нас відбувається, ― сівба, збирання, полив, кредитні комітети, суди. Коли немає на місці директора, Сергія Володимировича, повністю його заміняю. Із усіма питаннями (комусь город виорати або комусь допомогти з купівлею квартири) люди можуть іти як до батька, так і до мене. Але в нас завжди зберігається ієрархія, і ми ніколи «не стрибаємо через голови». А от із братом Сергієм Сергійовичем повелося так, що працюємо, як добрий і злий поліцейські. При чому «злий» я, адже ефективне управління підприємством іноді вимагає приймати рішення, які не всім до вподоби.
Ще в нас немає такого, щоб Сергій Володимирович сентиментально за щось хвалив. Він у нас суворий, вимогливий керівник. І насправді краща винагорода ― це результати, які ми отримуємо.

Сергій Маловік (старший): На світанні нашої сім'ї моя дружина дуже непокоїлася, що мені доводилося багато працювати і вдень, і вночі. Потім звикла і дуже допомагала. Я безмежно вдячний їй і долі за наших синів. Тепер ось і на роботі ми разом. Вона в мене добра, комунікабельна, усім старається догодити. Працює з людьми, видає орендну плату, заодно комунікує з громадськістю, як зараз модно говорити.
Тому ми з хлопцями завжди в курсі, кому, де і яка допомога в селі потрібна. Майже кожен ранок у нас починається зі своєрідних «соціальних» розпоряджень від Світлани Миколаївни.
Синів ми виховували, у першу чергу, хорошими і чесними людьми. А коли вони прийшли працювати в господарство, то найперша і найважливіша настанова була вникати в усі, навіть дріб'язкові, питання. Не поспішати в прийнятті рішень. Зазвичай у таких випадках я кажу, що з цим треба переспати. Переспати, подумати, тоді зранку вже матимемо виважене рішення.

Сергій Маловік (молодший): Нас виховували так, що в будь-яких ситуаціях ми маємо поводитись, як люди. Так і живемо за цим принципом.
Ми з братом уже давно дорослі чоловіки, маємо свої сім'ї, але мама все одно залишається мамою і досі дає якісь свої настанови. Тато вже прийняв це, змирився. Жартує, що втратив хватку, розслабився. Але все одно він є нашим лідером.
Натомість Микола Сергійович більш жорсткий у роботі, кажуть, це в нього від батька. Іноді він мені нагадує білоруського президента Олександра Лукашенка: усім роботу роздав, усіх насварив і помчався далі у справах. Я ж трохи м'якший. У нас із братом різні характери, ми можемо мати різні точки зору, але так ми наче доповнюємо один одного. Готові до будь-якої роботи і в сезон обидва довго можемо не бувати вдома.

Микола Маловік: Мати і батько вклали нам те, що бути людиною ― найголовніше. Вони виховали так, як треба було, і ми намагаємося передавати це вже своїм дітям. А ще в крові в нас є невимовне бажання щоразу ставати кращими, отримувати найкращі результати.
Але з братом у нас не було конкуренції. Сергій старший, та ніколи не цурався мене. Я ріс разом із ним, маємо багато спільних друзів, спільні захоплення. Зараз же він часто дослухається до мене, пробує те, що я йому рекомендую. Наприклад, активний відпочинок.
Зараз у господарстві у нас усі сфери поділені, роботи вистачає всім ― ніхто ніколи «не перетягував на себе ковдру». У когось щось все одно виходить краще, щось ― гірше, але тільки разом ми досягнемо успіху.

Сергій Маловік (старший): Іти на заслужений відпочинок ще не плануємо. Допоможемо молоді, а тоді вже можна про це думати. Через кілька років я хотів би бачити, що наше підприємство розвивається, працює і процвітає.

Точно не хотілося б бачити, як воно занепадає. Але впевнений, що такого не станеться. Адже підростає ще одне покоління фермерів ― мої онуки. Вони вже зараз приєднуються, від своїх батьків не відстають і багато часу проводять з дідом чи батьками на полі.

Сергій Маловік (молодший): Головне, аби всі були здоровими. Тоді можна планувати майбутнє. А от для господарства мені б хотілося і далі розширити площі під зрошенням. Звичайно, це виклик: проекти, пошук грошей, фінансові зобов'язання… але в нашому регіоні воно того варте!

Микола Маловік: Натхнення, сили і стимули дає сім'я. Хочеться, щоб її члени росли разом зі мною. Для мене важливий саморозвиток, тому користуюся всіма можливостями і ресурсами. А це, однозначно, допоможе в роботі.