SHARE

На полі війни:
фермерство в АТО

16 ГРУДНЯ 2015
ДАРИНА КОЗОРІЗ
У Біловодську вже майже не стріляють. В Луганській області від жахів бойових дій минулого року залишились розбиті військовою технікою та снарядами дороги, але на вулицях уже більш людно, і всі призвичаїлись до великої кількості людей у формі навколо. Хоч місцеві фермери і втратили сполучення з окупованим Луганськом, який у
92 км звідси, життя продовжується, поля засіваються та збирається врожай.

Відтоді як Донбас став плацдармом бойових дій, ми слідкуємо за ситуацією та задаємося питанням: як продовжують свою роботу аграрії регіону? Чим живуть фермери, чиї підприємства знаходяться поблизу лінії розмежування та «за межею»?

На Донеччині та Луганщині налічується близько 4 тисяч сільськогосподарських підприємств, які так чи інакше зачепила війна.
На військовій базі одного з підрозділів, до якого приїхали з волонтерською допомогою, ми зустрічаємось з Сергієм Філоненком. Він саме повертається з однієї із своїх ферм, тієї, де зараз квартируються військові.

Родині Філоненків належать підприємства ТзОВ «Племінний завод Біловодський», ФГ «Лілія» та ПП «Козеріг», засновані батьком — заслуженим аграрієм України. В обробітку загалом 3500 га, утримуються 6000 голів свиней полтавської м'ясної породи.

Ми приїхали поговорити з фермером у першу чергу про «військові» ризики господарювання та відвідати зразкову сімейну ферму, яка є провідною в Біловодському районі. А ще просто дуже хотілося подякувати цій родині за допомогу нашим солдатам.

Хочеться жити і працювати

З перших слів зрозуміло, що пан Сергій та його родина обожнюють інновації та розвиток. Їхня ферма номінована київським «Тваринпромом» на краще підприємство року у сфері селекції, в планах — будівництво на базі відходів біогазової установки та перехід на «зелену» енергію. Тут розміщене єдине в області, побудоване за всіма новітніми технологіями та з дотриманням офіційних вимог, гноєсховище. При в'їзді на ферму — новітній санпропускник, який показують комісіям з АЧС, як зразковий.

Не терпиться подивитися на це успішне господарство. Проте фермер пояснює, що не все настільки гладко, як нам здається. Все ж, ми знаходимось поблизу лінії розмежування. Під час розмови ми часто вживаємо слово «події» і промовляємо зі смутком ностальгічне «до подій».
Два роки життя згаяно, ми просто тримаємось. Стоїмо на місці, не розвиваємось, не інвестуємо. Адже знаходимось впритул до лінії розмежування, і ніхто не знає, як далі розвиватимуться події. А мені не хотілося б розбудовувати все це для якихось моральних покидьків, які в будь-який момент можуть привласнити мій труд
— ділиться наболілим Сергій Філоненко
Він розповідає про знайомих фермерів, друзів «по той бік». Каже: достеменно знати, що відбувається на окупованих територіях та чи працює там агросектор, неможливо. Усі, з ким спілкується фермер, твердять одне: їх бізнес у стані заморозки, не дозволено реалізовувати врожай.
Мій друг розповідав, що приїхали сепаратисти, кажуть, пшеницю, яку зібрали, не можна нікуди дівати, вимагають залишити на складах. Фермер пояснює, що у нього починається збір соняшника, потрібно під нього склади звільнити, в іншому випадку не буде куди його сипати. Всі аграрії заробляють на соняшнику в цьому регіоні, це основна культура, яка виводить нас в плюс. Так і не дали продати зерно. Напевно, таким чином перестраховувались від нестачі продуктів харчування в так званих ЛНР/ДНР
— наводить приклад Сергій Філоненко
З українськими ж військовими на сході «співпрацюють» зовсім по-іншому. Сім'я пана Сергія, та й інші аграрії регіону, допомагають хлопцям, чим можуть, у будь-яких питаннях.
У нас на фермі живуть солдати, ми повністю віддали їм приміщення. Планували реконструкцію і нове будівництво, але у зв'язку з війною відклали плани на потім. Коли до нас звернулись військові, ми з радістю їм допомогли, адже ситуація життєва: їм потрібен дах над головою, будматеріали, техніка для укріплення позицій. Практично щодня навідую їх, спілкуюся. Хлопці кажуть, що задоволені. Завжди у них там порядок
— каже Сергій
За його словами, планів і можливостей маса, але зараз нічого не хочеться робити, думка в голові одна.
Подзвонили щойно — говорять про наступ, загострення. Я часто їжджу регіоном по роботі і спостерігаю, як сюди заходять тисячі одиниць української бронетехніки. З одного боку, це вселяє спокій: нас не «зливають», захищають і не віддадуть сепаратистам. А з іншого — це страх, жертви і розруха. Звідси така різка апатія, занепад морального духу в одну мить. Якщо сепаратисти сюди прийдуть, вони ж всіх нас розстріляють в першу чергу за те, що допомагаємо українській армії. Ми для них ворог, а ворог залишається ним завжди
— чесно зізнається аграрій

Заважає війна

Ми їдемо оглядати ферму. На блокпостах машину пана Сергія знають добре і не сумніваються в тому, що компанію йому складають «свої». Нас навіть не зупиняють.

Дорогою розпитую про те, з якими найбільш гострими проблемами стикається фермер при господарюванні в зоні проведення АТО.

Перше — це складнощі зі збутом продукції. Рік тому, в активну фазу бойових дій, на ці території не заїжджав жоден перевізник зерна, адже можна було з легкістю потрапити під обстріл чи зустріти дорогою диверсійно-розвідувальну групу.

Інше питання — дороги. Покриття основних доріг настільки знищене важкою технікою, що доводиться їхати сільськими дорогами, стан яких і до подій не був втішним. До того ж, підвищена насиченість блокпостами. Якщо перевізник їде за зерном з Харкова, йому доводиться пройти 8-10 «блоків».

Легендарне бездоріжжя ми спостерігали і відчували протягом усієї поїздки.
Базовим зернотрейдером, що формує ринок у цьому регіоні, є «Нібулон», якому належить Старобільський елеватор ємністю у 100 тис. т. Логістика елеватора раніше проходила через Луганськ, а зараз змінилась на Полтаву та Харків, і одразу ж ціни «поповзли вгору».

Але у ферми Філоненків є власний елеватор, що працює вже п'ятий сезон. Вони будували його самостійно та впорались за півроку. Ємність елеватора 3 тис. т. У сім'ї планували його розширювати, але, знову ж таки, заважає війна.
Зараз питання зі збутом продукції трішки врегулювалось, перевізники вже не бояться сюди їхати. Проблеми вирішуються. Катастрофи немає. Хоча явно видно різницю в цінах на сільськогосподарську продукцію між нашою областю та іншими областями. Всі беруть до уваги віддаленість та інші нюанси
говорить Сергій Філоненко
Найближчим обласним центром після окупації Луганська для фермерів регіону став Харків, до якого 300 км. Сюди постачають продукти в магазини, на мегасклади і оптові бази. Все, що фермер міг купити і продати, тепер проходить через Харків. Тому місцеві аграрії недоотримують те, що мали «до подій», при нормальному житті.
Хоча взагалі цього року працюється краще. Затишшя вселило в людей надію. Хоч ми й не надто довіряємо результатам Мінських домовленостей, але морально кожній людині хочеться жити і працювати
зізнається пан Сергій

Довіряти найріднішим

По приїзду на ферму оглядаємо господарство та знайомимося з неймовірною родиною, яка його утримує. Філоненки по життю зажди разом. Вони знають, що саме це додає сил і впевненості, адже люди навколо озлоблені і довіряти потрібно найріднішим.

Ця родина геть-чисто аграрна: В'ячеслав Григорович, засновник, курує тваринництво, пані Лілія займається кормами, доглядає за роботою мінікомбікормового заводу, їхні сини Сергій та Олексій працюють пліч-о-пліч в одному кабінеті. Сергій — фінансовий директор, Олексій — головний інженер. А їхні дружини — це юрист та головний зоотехнік на господарстві.

У кабінеті пані Лілії розглядаємо колекцію свинок, багато з яких власними руками виготовляли невістка та онуки. Жінка знає історію кожної з них. Тут є навіть ексклюзивні подарунки з Голландії та Домінікани, а остання свинка, що поповнила колекцію, приїхала із Франції, з міжнародної виставки тваринництва SPACE-2015.
Лілія Філоненко розповідає про мінікомбікормовий завод, який ми щойно оглянули. Для поголів'я, що утримується на фермі, його потужностей (15 тон на добу) цілком достатньо. Комбікорм завжди свіжий, адже зерна на фермі свої — кукурудза, ячмінь, пшениця, сорго.
На полях господарства вирощують соняшник, кукурудзу, озиму пшеницю, ярий ячмінь, сорго, а інколи експериментують також з соєю, льоном та гречкою для правильної сівозміни. Агрономія — улюблений напрямок Сергія Філоненка.
Ми знаходимося в зоні ризикового землеробства, де за останні декілька років при такій засусі практично росте тільки соняшник і пшениця. Решта культур дають мінімальний результат, але повинні сіяти і їх для збереження правильності сівозміни. По кукурудзі у нас рекордна врожайність 50-70 ц/га, в той час як Полтавщина збирає по 200 ц/га. Затрати однакові, а отримуємо мізер, рентабельність нульова. Пшениця ж цього року дала хороший результат — 40 ц/га, а на парових площах — до 70 ц/га
— розповідає Сергій Філоненко
Лілія Філоненко каже, що для досягнення таких результатів треба обов'язково вносити органіку. На фермі використовують органічні добрива з власного гноєсховища, і ті поля, де минулого року вносились органічні добрива, дали найвищу врожайність.

Усі землі, що знаходяться в обробітку господарства, – це орендовані паї. До речі, розмір середнього паю по області складає 5-6 га для землі з високим балом бонітету та 8-10 га для трішки гіршого показника. Покращені пасовища також розпайовані та приймаються в обробіток. На них вирощують багаторічні трави та інколи зернові культури. На таких землях один пай коливається у розмірі від 0,5 до 1,5 га.

Що вразило під час нашої екскурсії, так це те, як на фермі виконують умови щодо дезінфекції. Територія ферми огороджена, але тваринництво має свою, окрему огорожу. На в'їзді — санпропускник з побутовими приміщеннями для працівників та дезінфекційний бар'єр з ліками, щоб бактерії не переносились на колесах техніки. До тваринницьких ферм та гноєсховища доступ є тільки у кормовоза та трактора, що їх обслуговує. Куркулям доступу немає, тож робимо декілька знімків з машини.
В санпропускнику є дві сторони — жіноча і чоловіча. Ми проходимо шлях працівника на ферму: роздягальню, де залишають домашній одяг, душ, ще одну роздягальню, де зберігається робоча форма, побутові приміщення зі спецодягом, пральню, де все дезінфікується, та вихід у робочу зону.

Така обережність спричинена спалахами АЧС, що спостерігались у регіоні. Через них 90% господарств в області припинили заняття свинарством.
Нам пощастило застати на робочому місці і В'ячеслава Філоненка. Зараз він заслужений аграрій України, а за фахом — будівельник. У сільське господарство перейшов у 2000-х роках, коли його запросили відновити роботу місцевого елеватора та очолити його. Основна цінність роботи аграрія для пана В'ячеслава в тому, що кожного року можна бачити плоди своєї праці. За його словами, це найбільш благородна і найбільш невдячна професія.
Фермер ділиться своєю гордістю — відзнакою підприємства Кабінетом Міністрів України у 2012 році.
Пан В'ячеслав каже, що поступово відходить у тінь і «дає дорогу» дітям та внукам, теж фахівцям в аграрній сфері. На них уже припадає основне навантаження.
Кажуть мені, що я виховав синів, як Макаренко. Я ж, чесно кажучи не мав часу займатися їх вихованням узагалі. Але вони бачили мене в родині, в роботі, у відносинах з мамою. Я особистим прикладом виховував у дітях ставлення до життя. Завжди для них старався
— розповідає В'ячеслав Філоненко
Зачепили тему того, що буде, якщо території окупують і доведеться виїжджати.
Виїжджати? Ні в якому разі. Поїхали тільки ті, у кого не було «ні кола ні двора». Це мій дім, я тут народився і все будував своїми руками. Куди мені їхати з дому? Батьківщина і сім'я — поняття святі, які я пронесу по життю з гордо піднятою головою. Навколо нас адекватні, працьовиті люди. А щодо зрадників — то ми не піддаємося, не дочекаються!
— запевняє аграрій
Ми покидаємо зону АТО вже в темряві. Заїжджаємо на ще деякі позиції з теплими речами для воїнів. За вікном — безкрайні красиві поля чорнозему. Холодно. Попереду зима. Якою вона буде для фермерів-східняків та усіх нас? Сподіваємося, мирною.

Выполнено с помощью Disqus