Будьонівська

239
Будьонівська Джерело: poradum.com
Назва породи Будьонівська Budennovskaya
Тип тварини Коні
Напрямок Коні - верхові
Компанії племрепродуктори СТОВ АФ «Зоря»

Історія

Рада Міністрів колишнього Союзу РСР постановою від 15 листопада 1948 р. № 4210 прийняла пропозицію Міністерства сільського господарства СРСР про присвоєння назви новій породі коней «будьонівська». Робота по виведенню породи проводилася з 1921 по 1948 р. у кінних заводах ім. С. М. Будьонного і виконувалася методом відтворювального схрещування кобил донської і чорноморської порід з чистокровними верховими жеребцями та культурно-табунного вирощування молодняку при регулярному його тренінгу. При цьому помісей бажаного типу, що мали корисні якості вихідних порід, розводили «в собі», помісей полегшеної будови, ніжної конституції зворотно схрещували з масивними жеребцями донської породи, помісей з недостатньо вираженими верховими якостями повторно схрещували з плідниками чистокровної верхової породи. В результаті при ретельному відборі та підборі за типом нова порода набула достатньої однорідності. Сучасні будьонівські кобили в середньому напівкровні, жеребці – 5/8-кровні за англійською верховою.

Стандарт породи

Коні будьоннівської породи крупні й масивні (жеребці важать 550 кг, кобили – 500 кг), достатньо костисті, витривалі та невибагливі. У них міцна конституція, суха тілобудова, добре розвинена мускулатура. Від донських коней вони відрізняються сухішою, середньою за розмірами головою з прямим профілем. Ганаші широко розставлені. Шия у більшості коней довга, мускулиста, часто з довгою потилицею, високої постави та виходу, холка висока, довга, лопатка довга, косо поставлена, спина та поперек рівні, широкі, добре обмускулені, круп довгий, широкий, нормального нахилу. Грудна клітка широка, глибока, довга, кінцівки з добре вираженими суглобами, з середніми за розмірами копитами та відмінно розвиненими м’язами. Недоліки екстер’єру, що найчастіше зустрічаються у породі,- м’яка спина, перехват під зап’ястям, запале зап’ястя, торцеві та м’які бабки, розкид та косолапість передніх кінцівок. Слід вказати на таку ваду, як норовистість, що досить поширена серед тварин цієї породи.

Масть будьонівських коней переважно руда та золотисто-руда різних відтінків, рідше зустрічається бура і ще рідше гніда.

Господарська характеристика

Порода завжди відзначалася порівняно високою відтворювальною здатністю. Однак останнім часом спостерігається деяке зниження цього показника. Аналіз плідної діяльності сучасного маточного складу свідчить, що зажеребленість кобил у породі дорівнює 84 %, вихід лошат – 73 – 75 %.

Коней будьоннівської породи з успіхом використовують під сідлом та в упряжі. Будьонівський жеребець проходить під вершником за добу 309 км, за 69 год 45 хв – 611 км, за 15 діб – 1800 км. У тяглових випробуваннях будьонівські коні виявили максимальне тягове зусилля 460 кг.