Донська

Історія

Донська порода – одна з найстаріших вітчизняних порід, її історія тісно пов’язана з історією козацтва, що у XV ст. почало формуватися та розселятися у вільних степах по берегах Дніпра, Дону та далеко за Волгою. Офіційною датою виникнення донської верхової породи вважається 1770 p., коли був заснований перший великий кінний завод на Дону – генерала М. І. Платова. Тут місцевих тварин, у жилах яких текла кров монгольських, туркменських, карабахських, киргизьких та інших коней, схрещували з арабськими, персидськими, турецькими, частково чистокровною верховою. Згодом у породу приливалася кров орлово-ростопчинських та стрілецьких коней. Слід зазначити, що паралельно з розвитком задонського приватного кіннозаводства ширилося й станичне козацьке. Результатом цієї копіткої праці, шо здійснювалася методом складного відтворювального схрещування, стала чудова порода кавалерійських коней. Донські коні розводилися виключно в умовах табунного утримання, поголів’я цілий рік перебувало під відкритим небом і крім кількох зимових місяців, задовольнялося випасами. Зараз ця порода є досить поширеною Україні.

Стандарт породи

Голова донського коня – середня, нерідко малих розмірів, з прямим профілем, широка у лобі. Шия середньої довжини. Частіше зустрічається низька холка, аніж висока. Спина здебільшого рівна, пряма та широка, поясниця широка, у переважної частини тварин прямого профілю. Круп середнього нахилу, грудна клітка добре розвинена у довжину, округлої форми. Живіт об’ємний, але не обвислий. Кінцівки сухі міцні з міцним копитним рогом. Добрий розвиток мускулатури відмічено у 45—55 % коней породи. Екстер’єрними недоліками можна вважати короткувату, прямо поставлену лопатку, недостатньо розвинені зап’ястя та скаковий суглоб, короткуваті торцеві бабки. У породі переважає руда масть різних відтінків, у більшості з характерним золотистим відливом і плямами на голові та ногах. Рідше зустрічаються коні бурої, гнідої, сірої та інших мастей. Серед дончаків розрізняють кілька внутріпородних типів: східний, східно-масивний, масивний, східно-карабахський та верховий.

Господарська характеристика

При досить високому зрості та придатності до різнобічного використання коням цієї породи притаманні витривалість, невибагливість, пристосованість до цілорічного утримання на пасовищах.

Коні породи довговічні. Кобилам характерна порівняно висока плодючість – 75—78 лошат від 100 кобил. Більшості коней донської породи властива сухі щільна конституція, спокійний, але досить енергійний темперамент.Донські коні показали непогані результати у добових гонках на витривалість. У максимальному пробігу донський жеребець Кагал під вагою 73 кг за 18 годин пройшов 263,9 км. У добовому переході жеребець Зажим і той же Кагал пройшли під вершниками 283,5 км. Останні 4600 м були пройдені галопом за 8 хв.