Йоркширська

Історія

Часті вітри і холод, дощі і сніг вважаються звичайною погодою на півночі Британських островів. Тому в Шотландії тварини вже спочатку були пристосовані до непростого місцевого клімату. Саме землі Шотландії вважаються батьківщиною йоркширської породи корів, остаточне формування якої було завершено в XVIII столітті після тривалого періоду ніким не контрольованого схрещування аборигенного худоби. Для населення Шотландії корова була джерелом отримання не тільки м’яса, але і молока, тому в активний період селекціонування увага приділялася в рівній мірі поліпшенню, як м’ясної, так і молочної якостей. В результаті племінної роботи щодо поліпшення м’ясо-молочних якостей йоркширська порода корів остаточно була віднесена до комбінованого напрямку продуктивності.

Стандарт породи

Жива маса корів коливається в межах від 500 до 520 кг, середня вага дорослих биків може досягати 800 кг. Молочна продуктивність корів має досить високі показники. Надої можуть становити від 4000 до 5000 кг молока на рік, при жирності від 4,0 % до 4,4 %.

Екстер’єр йоркширської худоби максимально наближений до тварин молочної продуктивності. Вим’я у корів середньої величини, воно має чашевидну форму і добре розвинене. Статура досить міцна з пропорційно розвиненими частинами тіла. Зовні це потужні, доброзичливі тварини. Забарвлення у породи в основному червоно-строкате, але зустрічаються і інші відтінки.

Господарська характеристика

Йоркширській корові для вироблення 1 літра молока з досить високою жирністю, потрібно всього 0,88 кормових одиниць. Це дуже високий показник навіть серед порід молочної спрямованості. До особливостей йоркширської породи можна віднести і високу інтенсивність набору живої маси. Молодняк розвивається настільки швидкими темпами, що запліднення представниць цієї породи можна проводити вже у віці 14 місяців. Порода відрізняється своєю витривалістю, без особливого збитку для набору живої маси тварин породи можна переганяти на великі відстані. Безперечна перевага породи в не вибагливості до умов утримання і кормів. Для корму вони успішно використовують те, що знайдуть під своїми копитами, їм зовсім не обов’язкові особливі привізні корми.