Іспанський меринос (Електораль)

Історія

Розвиток вівчарства в Фінікії, Італії та Іспанії, як вважають, відіграє певну роль у розвитку овець мериносів. Однак відомо, що німці, які домінували Іспанії з ІІІ по ХІІІ століття внесуть основну відповідальність за вибірково розведення тварин Таким води добилися того, що вовна стала найкращою, серед всіх інших інших порід. У ХVІІІ столітті, вовна мериноса вважалася розкішшю. І тільки Іспанії було дозволено експортувати мериносових овець з країни, в які вони час від часу передаються в якості подарунків. Розроблено стандарт по породі, ведеться племінна книга, створений селекційний центр. Налічують понад 3,5 млн. овець.

Зараз іспанських мериносів розводять в Центральній і Західній Іспанії, а також в Західній Андалузії.

Стандарт породи

Овець поділяють на кочових і не кочових. Кочовий тип має трохи більшу величину і більш тонку шерсть. У не кочових мериносів розрізняють два типи – меринос баррес і меринос серрано. Баррес середнього розміру, має добре розвинені складки на шиї, рясний жиропіт. Серрано більш дрібні, шерсть тонка. Вовна біла, руно щільне, нижня третина ніг і голова до лінії очей без вовни. Профіль прямий або злегка опуклий, на носі помітні зморшки. Вуха короткі, горизонтально поставлені. У баранів великі, спірально вигнуті роги, матки – шуті.

Господарська характеристика

Висота в загривку у баранів- плідників 55–70, у вівцематок — 45–55 см., Настриг вовни у баранів – 5, у вівцематок – 2,5 кг. Вихід митої вовни 35–43 %, діаметр волокна 16–22 мкм, довжина вовни 7–9 см. – 11 звиваність. Середньодобовий приріст від 90 до 110 днів 240–250 м. Плідність маток 110–115 %. При схрещуванні з аргентинським мериносами збільшується настриг вовни і поліпшується її якість, але погіршується м’ясність.