Горьківська

Історія

В кінці XIX — на початку XX ст. вивели нову породу. Схрестили місцевих кізок (російські кози) зі швейцарськими (зааненьскою породою). Швейцарців завезли в Нижньогородську (пізніше Горьківську область) губернію. Кров іноземців благотворно відбилася на нових поколіннях, з’явилася нова порода кіз, яку назвали горьківською. Удосконалення породи горьківських кіз продовжували далі, хоча селекційною роботою займалися в приватному порядку. До середини XX століття у кіз шляхом селекції поліпшили якості продуктивності.

Стандарт породи

Шерсть у тварин гладка, не дуже довга, чисто-біла, хоча допускаються невеликі вкраплення сірого кольору. Кози чисто сірого забарвлення зустрічаються рідко. Горьківська коза має витончену голову, тоненькі і прозорі вушка та довгу шию. Найчастіше кози шуті, а рогатими бувають цапи. Горьківським селекціонерам вдалося домогтися особливої ​​конституції: у породистої кози вона міцна, в холці до 62 см, в крижах до 67. Груди повинні бути широкими і глибокими в обхваті до 77 см, а спина пряма. Копитця маленькі, акуратні. Ноги тонкі, але міцні. Велике черево не повинно обвисати. Виділяється горьківська порода об’ємному добре розвинутому вимені. Волосяний покрив невеликий, м’який. Молочні вени повинні переходити на черево, утворюючи так звані молочні колодязі.

Господарська характеристика

Вага кіз – 40–45 кг, кращих до 50 кг, вага цапів – 55–65 кг, кращих до 80 кг. Кози багатоплідні, за один раз приносять два козеняти (180–220 козлят на 100 маток). Іноді кізоньки приносять до 5 козенят. Молочна продуктивність висока – 450–500 кг молока, кращі кози за лактацію дають до 1200 кг молока. Лактація зазвичай триває 240–300 днів (9–10 місяців). Іноді ялових кіз доять кілька років поспіль без перерви. Жирність молока 4,0–5,5 %. М’ясна продуктивність хороша.

Горьківські кози невибагливі до кормів і умов утримання. Мають міцну конституцію, витривалі, добре акліматизуються.