SHARE
ХВАЛА РУКАМ, ЩО ПАХНУТЬ ХЛІБОМ

Скільки будемо жити, стільки
будемо працювати

ХВАЛА РУКАМ, ЩО ПАХНУТЬ ХЛІБОМ

Скільки будемо жити, стільки
будемо працювати

Ранок нового дня ми з командою зустрічаємо на колесах, під якими миготить вінницький асфальт. Виїжджаючи в далеку путь, у нас з'явилося передчуття: сьогодні ми зустрінемо чергового фермера, який полонить наші серця. І шосте чуття не підвело!

У селі Червоному Барського району (яке нині зветься Грабівці) проживає близько 500 осіб. Невелике, але ошатне воно здалося нам красивим і привітним із першого погляду. Так само, як і Микола Вовк — директор ПП «Вікторія», до господарства якого і був намічений наш маршрут.
Незважаючи на «суворе» прізвище, пан Микола зустрічає нас усмішкою на всі тридцять два. Відповідаємо тим же — контакт відразу ж налагоджено.

У кабінеті чоловіка помічаємо на стінах дипломи, грамоти та кілька міні-моделей імпортної сільгосптехніки. І головний атрибут — плакат з яблуневим садом, який сигналізує: перед тобою робоче місце досвідченого садівника. Хоча назвати кабінет своїм «робочим місцем» не наважується жоден із аграріїв, яких ми відвідали, бо працюють вони і в полях, і в садах, в автомобілях, а також у кабінетах і неодмінно вдома. Така специфіка їх роботи. Тому й важливо любити свою справу, чого не відняти у Миколи Вовка.

З дитинства і дотепер

З дитинства
і дотепер

Робота в полях знайома Миколі Вовку з дитячих років. Його тато був бригадиром у колгоспі, мама працювала на ланці. Часу на те, щоб сім'ї побути разом, практично не було.
«Батько весь час був на роботі, о 6-й годині ранку він йшов і приходив уночі. Мати також йшла на ланку десь о 8-й ранку і зазвичай серед ночі приходила додому, тому що тоді вручну проводився обробіток буряків, і чистили, і вручну завантажували. Тому вся робота, яка була вдома: сад, пасіка, город — лягала на мої плечі. Восени, наприклад, до моїх обов'язків входило нарвати буряків, щоб мати прийшла увечері з роботи і вночі їх почистила, а вранці знову йшла на роботу»
Батько весь час був на роботі, о 6-й годині ранку він йшов і приходив уночі. Мати також йшла на ланку десь о 8-й ранку і зазвичай серед ночі приходила додому, тому що тоді вручну проводився обробіток буряків, і чистили, і вручну завантажували. Тому вся робота, яка була вдома: сад, пасіка, город — лягала на мої плечі. Восени, наприклад, до моїх обов'язків входило нарвати буряків, щоб мати прийшла увечері з роботи і вночі їх почистила, а вранці знову йшла на роботу.
Тяжка робота з малих років не злякала його, а навпаки. Вже після восьмого класу він вступає до Житомирського сільськогосподарського технікуму, після закінчення якого починає працювати агрономом-плодоовочівником у рідному селі та продовжує навчання вже в Уманському сільськогосподарському університеті. Але заочно, бо відірватися від роботи на землі пан Микола вже не міг. Пропрацювавши 5 років на посаді агронома, чоловіка направили до села Червоного. Саме тут на початку 90-х Микола Вовк створює власне господарство.
«Перший рік було складно, тому що не було ні фахівців, ні бази, ні техніки, ні житла… Та і працюючих було обмаль. Коли я прийшов сюди, тут була одна машина, пару тракторів, інженер і двоє техніків з осіменіння. Але це було нетільне господарство, тому одна працівниця зі штучного осіменіння стала зоотехніком, інших працівників довелося шукати, набирати, будувати для них житло»
Перший рік було складно, тому що не було ні фахівців, ні бази, ні техніки, ні житла… Та і працюючих було обмаль. Коли я прийшов сюди, тут була одна машина, пару тракторів, інженер і двоє техніків з осіменіння. Але це було нетільне господарство, тому одна працівниця зі штучного осіменіння стала зоотехніком, інших працівників довелося шукати, набирати, будувати для них житло.
Через три-чотири роки господарство стає кращим в області. Саме тут уперше в Україні почали виготовляти сир-косичку, поставили італійську лінію в цеху з виготовлення макаронів. Спеціально для того, щоб макарони були якісними, почали сіяти французькі тверді сорти ярої пшениці. За таку наполегливу працю господарство отримало два ордени за заслуги II та III ступенів від Президента України.

Утім, не все було так добре. Молодь не хотіла лишатися в селі, катастрофічно бракувало робочої сили та кваліфікованих фахівців. Тоді пан Микола почав шукати шляхи порятунку.
«Доводилося створювати все з нуля. Ми побудували 8 будинків для працівників, проклали 8 км доріг із твердим покриттям, одні з перших в Україні почали платити орендну плату за землю, за майно. Тоді люди не розуміли для чого і що це: ніде ніхто не отримує, а тут чомусь платять. Після нас це нововведення поширилося, його почали запроваджувати інші господарства. Один рік ми їздили майже по всій області, проводили навчання, розповідали, як це робити. І так уже протягом 27 років господарюємо на землі і про це не жалкуємо. Любов до землі була, є і вже буде до останніх днів »
Доводилося створювати все з нуля. Ми побудували 8 будинків для працівників, проклали 8 км доріг із твердим покриттям, одні з перших в Україні почали платити орендну плату за землю, за майно. Тоді люди не розуміли для чого і що це: ніде ніхто не отримує, а тут чомусь платять. Після нас це нововведення поширилося, його почали запроваджувати інші господарства. Один рік ми їздили майже по всій області, проводили навчання, розповідали, як це робити. І так уже протягом 27 років господарюємо на землі і про це не жалкуємо. Любов до землі була, є і вже буде до останніх днів.
Згодом, після реформування, своє підприємство господар називає «Вікторія», на честь доньки.

Якою є «Вікторія» зараз?

Якою є «Вікторія» зараз?

Земельний банк підприємства — 1 450 га. На них вирощують переважно зернові: озимий ячмінь, озиму пшеницю, ячмінь. Є соя та соняшник, а також 22 га саду і ягідників. Тривалий час у господарстві займалися тваринництвом. Але нестабільність та низькі закупівельні ціни на м'ясо змусили відмовитися від цього напрямку роботи.
За кращих часів у нас було 1 150 голів ВРХ і 1 000 голів свиней. Тривалий період ми їх утримували, сподівалися, що вони будуть затребувані. Але коли до країни почали завозити м'ясо з-за кордону, яке було старше за мене, і ставити на нього нижчі ціни — ми конкурувати не змогли. Ще 10 років почекали, у нас були і племінні господарства з розвитку м'ясного поголів'я, ми проводили пересадку ембріона м'ясних порід, таких як Герофорд, Лімузини, Сементал м'ясний, але з часом і від цього відмовилися. Вже й половину приміщень розібрали і на їх місці посадили ягідники. Земля не пустує.
Щоб не залишати людей без роботи, «Вікторія» швидко розширила ягідний фронт: уже зараз 7 га землі займають літня та осіння малина, чорна і червона смородина, ожина та аґрус. Крім того, посадили сливи, черешні та вишні. Ну і звичайно яблуні — сад на 14 га.

За таким різноманіттям культур часу на відпочинок не залишається навіть узимку. Але в цьому Микола Вовк знаходить для себе лише плюси.
«Для нас важливо, щоб продукція була різною, адже якщо вирощувати лише зернові — посіяв, зібрав, а всю зиму немає чого робити. А так є сад, цілий рік є людям робота, і самому приємніше, що весь час зайнятий»
Для нас важливо, щоб продукція була різною, адже якщо вирощувати лише зернові — посіяв, зібрав, а всю зиму немає чого робити. А так є сад, цілий рік є людям робота, і самому приємніше, що весь час зайнятий.
Усього у господарстві працює 40 осіб, із них близько 10 опікуються садами. За консультаціями та для покращання знань у галузі сільського господарства Микола Вовк разом із сином їздять на конференції до Польщі та Італії. Інколи навпаки: фахівці з інших країн приїжджають до «Вікторії», щоб давати поради і вчити працівників на місці. До речі, зараз син пана Миколи — його перший заступник на підприємстві. Разом ведуть бізнес не так давно. Адже Володимир має юридичну освіту, утім, одного дня виявив бажання працювати з татом, і той із радістю передав частину повноважень своєму наступнику.
Якщо чесно, я дітям не нав'язував і не прививав любов до цього, я чекав, щоб вони самі визначилися, чого бажають. Коли син вирішив отримати юридичну освіту, я йому абсолютно не заперечував. Але потім, в один із днів, він прийшов і запитує: у тебе буде місце, можна на роботу? Я кажу: будь ласка, я завжди готовий взяти тебе до себе, але ж я чекав твого рішення. Ось уже третій рік він працює тут
Має Микола Вовк і старшу доньку, на честь якої і назване підприємство. Дівчина наразі проживає в Києві, її робота не пов'язана із сільським господарством.

Зараз власними силами на підприємстві зводять очисну станцію. Хочуть, щоб насіння зернових, а також сої та соняшника можна було відчищати, калібрувати за всіма фракціями (як за розміром, так і за вагою). Все задля того, щоб отримати якісне насіння. А також уже думають над реконструкцією одного з приміщень під холодильник для фруктів та ягід.
Технікою господарство забезпечене повністю. Мають імпортні моделі, сучасні трактори, комбайни і сівалки з Німеччини та Франції. Своєю технікою можуть без будь-якої шкоди обробляти у два рази більшу кількість землі, ніж мають. Для закупівлі нової техніки зазвичай беруть кредити. Але з банківськими установами Микола Вовк співпрацює не лише для залучення коштів на закупівлю нового обладнання. Для себе знайшов іншу модель роботи, яка дозволяє отримати істотну надбавку до загального прибутку підприємства.
«Восени вигідніше не продавати зерно, а взяти кредит і користуватися грошима з нього. Пшеницю ж притримати до весни. Так вигідніше, тому що під час жнив і після них ціна зерна як мінімум на 25-30% нижча, ніж вона має бути. Навіть при 25% річних (а зерно треба потримати не рік, буквально 3-4 місяці) виходить все одно вигідніше покористуватися банківськими коштами, а потім продати зерно і погасити кредит. Тому ми кожного року користуємося 20-25% від загальної суми кредитних коштів»
Восени вигідніше не продавати зерно, а взяти кредит і користуватися грошима з нього. Пшеницю ж притримати до весни. Так вигідніше, тому що під час жнив і після них ціна зерна як мінімум на 25-30% нижча, ніж вона має бути. Навіть при 25% річних (а зерно треба потримати не рік, буквально 3-4 місяці) виходить все одно вигідніше покористуватися банківськими коштами, а потім продати зерно і погасити кредит. Тому ми кожного року користуємося 20-25% від загальної суми кредитних коштів.
За роки професійної діяльності у «Вікторії» змінили не один банк. Але три роки тому знайшли для себе ПУМБ.
«Близько трьох років тому був період, коли в інших банках не було коштів, а ПУМБ, по суті, один із тих банків, який мав фінанси і можливість проводити кредитування. Від того часу ми з ним співпрацюємо. В цілому схиляємося до того, щоб не бігати кожного року від одного до іншого, якщо почали роботу з одним — намагаємося продовжувати її і надалі»
Близько трьох років тому був період, коли в інших банках не було коштів, а ПУМБ, по суті, один із тих банків, який мав фінанси і можливість проводити кредитування. Від того часу ми з ним співпрацюємо. В цілому схиляємося до того, щоб не бігати кожного року від одного до іншого, якщо почали роботу з одним — намагаємося продовжувати її і надалі.
До речі, не зраджуючи аграрним традиціям, дружина пана Миколи — Світлана — теж працює на підприємстві. Здогадайтеся де? Звісно, у бухгалтерії!

Сад, налитий сонцем…

Перші яблуні в саду Миколи Вовка з'явилися чотири роки тому. На двох ділянках чоловік посадив різні сорти: на одній — імунні, на іншій — звичайні. Зараз дерева саме вступають у фазу плодоношення, тому про економічну вигоду говорити рано.
На одній ділянці саду у нас сорти, стійкі проти парші: Сіріус, Оріон, Ретопас — вони не пошкоджуються хворобами. Тут проводяться 5-6 обробок тільки від шкідників і 1-2 обробки від мучнистої роси. Можна вважати, що це майже екологічно чисте яблуко. Тут немає 20 обприскувань, як в інших господарствах. А на другій ділянці у нас звичайний сад із сортами Голден Делішес, Фуджі, Гала і Грені Сміт. Той сад обробляється в 3-4 рази більше, ніж цей.
Загалом на обох ділянках саду висаджено близько 36 тисяч саджанців! Пан Микола жодне дерево не оминув увагою: працював разом із колегами майже цілодобово. За тиждень імунний сад на 12 тисяч саджанців уже впевнено майорів під вінницьким небом.
«Я не був осторонь. Кожну яблуню з першої до останньої тримав у руках. Ми придбали в Польщі машину, яка робить рядки, пробурює отвори і вставляє саджанці, а далі йшли і поправляли все вручну. Це був листопад, і через два дні після посадки випав сніг. Але майже всі саджанці прийнялися»
Я не був осторонь. Кожну яблуню з першої до останньої тримав у руках. Ми придбали в Польщі машину, яка робить рядки, пробурює отвори і вставляє саджанці, а далі йшли і поправляли все вручну. Це був листопад, і через два дні після посадки випав сніг. Але майже всі саджанці прийнялися.
Нам же випала нагода побувати у яблуневому саду саме в спекотну сонячну днину. За приємною розмовою помічаємо, який поетичний вигляд мають яблука під сонячними променями! Немов картина, вирвана з-під пензля пейзажиста. Скуштувавши таке яблуко, відчуваємо, що воно ще й гаряче всередині, бо прогріте сонцем. Одне лише це відчуття чого варте!
Микола Вовк тішиться, що зараз у своєму господарстві заклав інвестиції в майбутнє. Адже, окрім фінансової сторони, є й моральна, яка важливіша за гроші.
«Практично кожен день ти бачиш плоди своєї праці. Посадив дерево, пройшов день-два — помічаєш, що воно вже листочки пустило, розвивається, потім з'являються перші яблука. Так само і з пшеницею: посіяв — з'явилися сходи, вже колос, другий. Душа радіє, коли дивишся на це»
Практично кожен день ти бачиш плоди своєї праці. Посадив дерево, пройшов день-два — помічаєш, що воно вже листочки пустило, розвивається, потім з'являються перші яблука. Так само і з пшеницею: посіяв — з'явилися сходи, вже колос, другий. Душа радіє, коли дивишся на це.
У перспективі в ПП «Вікторія» хочуть розширювати площі під черешню, сливу, вишню та інші ягоди. Особливий упор планують робити на ранні та пізні сорти, щоб забезпечувати людей свіжою продукцією тоді, коли сезон ще не настав чи вже закінчився.
У полях
Після тривалої розмови вирішуємо їхати в поля ПП «Вікторія», дивитися на сою та соняшник. Приємним бонусом стало знайомство із сином пана Миколи — Володимиром, який відправився демонструвати володіння господарства разом з нами. Теплі стосунки батька з сином наштовхують на все ті ж думки: дуже важливо, щоб родина розділяла твої інтереси. А ще краще, коли діти хочуть бути схожими на своїх батьків.
До речі, дружина Миколи Вовка теж має велику любов до рослинництва. Познайомилася пара ще під час навчання у технікумі. Жінка опановувала там професію гідромеліоратора. Чоловік розповідає, що був час, коли пані Світлана серйозно займалася вирощуванням хризантем і навіть створювала нові сорти.
Вона вивела близько 100 сортів, розмножувала їх років десять. У нас увесь город був засаджений цими хризантемами. Ми і у виставках брали участь. Але зараз вже помаленьку від цього відходимо, не вистачає здоров'я. А раніше дружина цим захоплювалася, запилювала насіння. Звичайно, вона їх не реєструвала і не оформляла. Загалом було десь до 20 тис. кущів різних хризантем. Ми зовсім небагато садили картоплі, щоб було для сім'ї, а решта городу була в хризантемах.
А поки ми говорили, вже й приїхали на поля ПП «Вікторія». До речі, розташовані вони зовсім неподалік від села, 5 хвилин їзди. Тому чоловіки частенько бувають тут і дивляться на стан посівів. Тут же чоловік милується рідними краєвидами і розповідає, що в жодному випадку не проміняв би село на місто.
А поки ми говорили, вже й приїхали на поля ПП «Вікторія». До речі, розташовані вони зовсім неподалік від села, 5 хвилин їзди. Тому чоловіки частенько бувають тут і дивляться на стан посівів. Тут же чоловік милується рідними краєвидами і розповідає, що в жодному випадку не проміняв би село на місто.
Мене майже кожен рік висували на посаду голови райдержадміністрації майже по всіх районах, але від цієї посади я завжди відмовлявся, тому що там себе я не бачив. Адміністратором — то не моя робота. Я звик собі на землі, не рвався до якихось зірок, до висот. Я практично все життя працюю у сільському господарстві і не мрію про якісь там посади. У селі вийшов на подвір'я, прогулявся, походив, ніхто тобі не заважає, чуєш кожну пташку, кожний звук, із цим прокидаєшся. Я не уявляю свого життя в місті.
Які вони, «гарячі» будні?
Як і більшість жителів села прокидається Микола Вовк о 6-й ранку. Роздавши «наряди» працівникам, відправляється контролювати процес збирання чи посіву (залежно від сезону). У найбільш напружені періоди додому вдається потрапити не раніше 22-ї години, а то і взагалі вночі. Але у більш-менш стабільні дні робота закінчується о 19-й. Утім, тоді чоловік відчуває себе «не в своїй тарілці».
«Після сьомої і до вечора відчуваєш себе якось не зовсім нормально, бо наче ще і видно на вулиці, а ти не зайнятий. Не знаєш куди себе діти, коли в тебе є вільний час, вважаєш це ненормальним. Коли ти весь день чимось зайнятий, є якась робота, тоді почуваєшся значно краще»
Після сьомої і до вечора відчуваєш себе якось не зовсім нормально, бо наче ще і видно на вулиці, а ти не зайнятий. Не знаєш куди себе діти, коли в тебе є вільний час, вважаєш це ненормальним. Коли ти весь день чимось зайнятий, є якась робота, тоді почуваєшся значно краще.
Тяжкі моменти своєї праці чоловік переживає стійко. Адже буває, що підприємство зазнає збитків через погодні умови, але господар рук не опускає.
Тут є певні ризики, тому що все під відкритим небом. І зернові било, що одні стебла лишалися, і кукурудзу ламало навпіл, було й таке. Але думок про те, щоб залишати сільське господарство — ні, такого не було ніколи. Я вважаю, що це вже рідне й кровне, яке міняти не можна.
Найбільше радості чоловікові приносить момент збирання врожаю, коли результат річної праці наповнює комори. Адже це дає можливість розрахуватися з людьми та сплачувати податки.

Із самого початку існування підприємства і дотепер пан Микола намагається не відмовляти односельчанам у допомозі та розвивати село. Реконструювали пам'ятник, відремонтували дороги. З появою «Вікторії» село ожило. Через 48 років перерви (!) тут знову запрацювала школа.
Найбільше радості чоловікові приносить момент збирання врожаю, коли результат річної праці наповнює комори. Адже це дає можливість розрахуватися з людьми та сплачувати податки.

Із самого початку існування підприємства і дотепер пан Микола намагається не відмовляти односельчанам у допомозі та розвивати село. Реконструювали пам'ятник, відремонтували дороги. З появою «Вікторії» село ожило. Через 48 років перерви (!) тут знову запрацювала школа.
Якщо в селі є підприємство, отже, село живе і розвивається і за будь-якої біди має куди і до кого звернутися. У будь-яких питаннях: чи фінансових, чи інших, що не вирішуються, чи хвороба якась, чи в лікарню відвезти — прийшли, попросили, взяли машину, поїхали. А якщо в селі підприємства немає, відповідно людям звертатися немає до кого. Тому такі села починають вимирати, так, як і з нашим було до 90-го року. До цього часу вже, мабуть, і слідів би не залишилося.

Окрім роботи

Окрім роботи

Зараз чоловік читає багато спеціалізованої літератури, адже передплачує безліч журналів і газет. Тому після роботи багато часу (точніше, скільки є) Микола Вовк проводить за аграрним чтивом.
Коли випадає вільна хвилина, чоловік намагається провести її з родиною, зокрема — з онуками. Свого часу пану Миколі бракувало можливості частіше бувати з власними дітьми, про що зараз жалкує та намагається надолужити втрачене.
Вихованням дітей переважно займалася дружина. Чому я зараз так багато говорю про внуків? По-перше, вже більше часу можна приділити рідним. Зараз легше, оскільки робочі процеси налагоджено. Коли я прийшов сюди перший рік, своїх дітей практично не бачив: я йшов — вони спали, я приходив — вони спали. Їхнім вихованням займалася лише Світлана. Тобто деякою мірою вони залишилися обділені батьківською увагою, тому я зараз хочу надолужити вже з онуками те, що не зробив для дітей.
Наостанок просимо у досвідченого аграрія дати кілька порад для фермерів, які лише починають свій шлях у сільському господарстві.
«Перше, що повинно бути у них — це любов до землі і бажання. Якщо це є, все інше вийде, якщо бажання немає, то ніякі фінанси не допоможуть, тому що сільське господарство — це такий вид бізнесу, де гроші закопуються, причому надійно, і викопати їх потім неможливо. Потрібно, щоб була любов. Якщо її немає, а ти тільки почув, що сусід заробляє чи в нього щось виросло і сам вирішив почати — з цього нічого не вийде»
Перше, що повинно бути у них — це любов до землі і бажання. Якщо це є, все інше вийде, якщо бажання немає, то ніякі фінанси не допоможуть, тому що сільське господарство — це такий вид бізнесу, де гроші закопуються, причому надійно, і викопати їх потім неможливо. Потрібно, щоб була любов. Якщо її немає, а ти тільки почув, що сусід заробляє чи в нього щось виросло і сам вирішив почати — з цього нічого не вийде.
У майбутнє Микола Вовк та його «Вікторія» йдуть упевнено та сміливо. Прагнуть розвитку і стабільності, хоча переймаються і побоюються за долю українських фермерів. Адже від влади можна очікувати будь чого.
Ми як працювали, так і будемо працювати, єдине, чого хотілося б — щоб наша влада створила стабільні закони, щоб кожен вбачав якусь перспективу на завтрашній день і міг на щось розраховувати. А не так, що після новорічної ночі 1 січня ти прокидаєшся, а вже діють інші закони. Якщо за кордоном є якісь дотації на ту саму землю, посадку саду, закладку холодильника чи закупівлю техніки, то у нас, на жаль, цього немає. Кожен рік лише думають, з якого боку тебе притиснути. Але ми будемо далі старатися, боротися, щоб залишитися хоча б на тих самих позиціях. Адже якщо забрати сьогодні підприємство — села не стане, так, як і багатьох сіл по Україні.
І хоча ми завершуємо розмову на такій мінорній ноті, саме тут хочеться поставити крапку і побажати, щоб кожен із фермерів, хліборобів, трактористів та агрономів був почутий. Справа, яку ви робите — надзвичайно важлива, тяжка і в той самий час цікава. Тож нехай не згасає запал у ваших очах!

А нам час вирушати далі!
ТЕКСТ: ВІКТОРІЯ СУМЧЕНКО
ФОТО, ВІДЕО: ВАСИЛЬ НІКОЛАЄНКО
ПРОЕКТ СТВОРЕНО ЗА ПІДТРИМКИ ПУМБ
ТЕКСТ: ВІКТОРІЯ СУМЧЕНКО
ФОТО, ВІДЕО: ВАСИЛЬ НІКОЛАЄНКО
ПРОЕКТ СТВОРЕНО ЗА ПІДТРИМКИ ПУМБ
Выполнено с помощью Disqus