SHARE
ХВАЛА РУКАМ, ЩО ПАХНУТЬ ХЛІБОМ

Займаюся улюбленою справою — це моє життя

Іван Друмов
ХВАЛА РУКАМ, ЩО ПАХНУТЬ ХЛІБОМ

Займаюся улюбленою справою — це моє життя

Іван Друмов
Чудовим теплим ранком нас зустрічає сонячна Одеса і лише кілька хвилин відділяють нас від знайомства з директором ПП «АгроДІС» Іваном Друмовим. Відчинивши двері офісу нас зустрів статний та харизматичний керівник з привітною усмішкою на обличчі. В принципі, по-іншому і бути не могло, як показує наш досвід, українські аграрії завжди дружньо ставляться до гостей. Раді, що застали чоловіка у гарному гуморі, а тому не затягуючи приступаємо до розмови.

Якщо бути цілком відвертими, проговорили ми з Іваном Друмовим не одну годину. Та і не все про сільське господарство. Адже перш ніж почати інтерв'ю чоловік без перебільшення вразив нас міні-лекцією з «основ життя», економіки, освіти, політики…
Ми навіть спіймали себе на думці, що такі лекції в університетах наша команда точно відвідувала б залюбки! Але не менш цікавою була і наша розмова про приватне підприємство Івана Друмова «АгроДІС» та ремесло, яким чоловік займається вже багато років — аграрний бізнес.

«АгроДІС»
у деталях

У своїй структурі «АгроДІС» має три господарства, які розташовані в межах Одеської області. Разом земельний банк підприємств складає 9 тис. га, на яких вирощують пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, рапс, соняшник, горох, а також еспарцет — траву, яку в народі називають «заячий горох». Окрім цього у господарстві розводять свиней та мають вівцеферму.

Трактори, комбайни, сівалки, причіпні та самохідні оприскувачі, ґрунтообробна техніка — для роботи в полях мають усе необхідне. Намагаються випробовувати моделі різних виробників та обирати найкраще — поганого «АгроДІС» не тримає.
«Стараемся покупать хорошую технику, потому что не настолько богаты, чтобы покупать дешевые вещи»
Найбільше фермер звертає увагу на міцність, довговічність, економічність, продуктивність, а також наявність запчастин для ремонту техніки. Але не забуває і про комфорт оператора.
«Техника дорогостоящая и, естественно, в нее нужно посадить человека с должным уровнем интеллекта, а человек с нормальным интеллектом куда попало не сядет. Даже в той технике, которая у нас была, мы устанавливаем кондиционеры»
Техника дорогостоящая и, естественно, в нее нужно посадить человека с должным уровнем интеллекта, а человек с нормальным интеллектом куда попало не сядет. Даже в той технике, которая у нас была, мы устанавливаем кондиционеры.
Нині в ПП «АгроДІС» працює 200 людей. Мають понад 2 тис. пайовиків. До речі, щоб ви не думали над приставкою «ДІС» у назві господарства, розшифруємо: насправді за цими літерами ховаються ініціали директора Друмова Івана Степановича.

Все почалося з селекції

Працювати у сільському господарстві Іван Друмов мріяв з самого дитинства. Але у той час, коли чоловік закінчив навчання (до речі, вчився пан Іван на ветеринара), у країні трапився розвал. Тому з головою поринув у бізнес, а коли заробив трохи грошей, придбав підприємство і назвав його «АгроДІС». Це був 2006 рік. Відтак вже майже 11 років чоловік працює у сільському господарстві.
Начали с малого и развиваемся, потому что предприятие, которое не развивается, умирает. Либо двигаемся вперед, либо тонем.
На роботу в аграрці чоловіка ніхто не надихав і не спрямовував. Іван Друмов переконаний, що любов до сільського господарства у нього в крові. До того ж у шкільні роки було де спробувати свої сили: хлопець був головою шкільного радгоспу.
«У нас был школьный совхоз, я с 8 класса был его директором. У меня были в подчинении люди, 100 га земли, виноградники. Я руководил всем процессом. У нас там были даже коровы. В школьное время я приходил с утра, проверял то-сё. У нас было два трактора и так мы обучались. Естественно, я был номинальным директором, потому что бумаги не подписывал, но мне это было интересно и я развивался в этом направлении»
У нас был школьный совхоз, я с 8 класса был его директором. У меня были в подчинении люди, 100 га земли, виноградники. Я руководил всем процессом. У нас там были даже коровы. В школьное время я приходил с утра, проверял то-сё. У нас было два трактора и так мы обучались. Естественно, я был номинальным директором, потому что бумаги не подписывал, но мне это было интересно и я развивался в этом направлении.
Тоді Івану Друмову було 15 років. Насправді ж доторкнувся до сільського господарства чоловік ще раніше. Адже зазирнувши глибше в історію його життя дізнаємося приголомшливу деталь: ще зовсім дитиною пан Іван займався селекцією і виводив нові породи овець!
Я родом с Бессарабии, там все занимаются овцеводством. У моего отца тоже были овцы. Я ездил по всей окрестности на велосипеде, проезжал до 60 км. Смотрел, где какие породы, стада, договаривался, просил отца, чтобы он выкупал животных. Я вывел породу, каждая овцематка которой приводила двух ягнят и давала до двух литров молока в сутки. Я занимался этим лет с 10-ти. Выводил голубей, гусей. Я выходил к водоемам и смотрел где самые крупные гуси. Вечером, когда они возвращались домой, я шел за ними, узнавал, кто их хозяин, просил, чтобы они мне продали яйца, потом подкладывал их… Годами я работал и вывел гусей, которые по 10 кг весили, как индюки. Мне это интересно и по сегодняшний день
Після отримання профільної освіти Іван Друмов відправився працювати головним ветеринарним лікарем у своє село. Згадує, що був шокований тим, наскільки некваліфікованими були працівники того підприємства і якою була ситуація на ринку ВРХ загалом.
«Я просто закатал рукава и начал работать»
Я просто закатал рукава и начал работать.
Саме тоді у країні почали свою роботу проплачені ветеринари, які констатували туберкульоз у кожної тварини на всіх господарствах, адже надлишок пропозиції на ринку опустив ціну на м'ясо до мінімуму. За кілька років поголів'я ВРХ в Україні було повністю знищено.

Пропрацювавши ветеринаром півроку чоловік не отримав ані копійки. Такі були часи. Багато хто змирився, але пана Івана це не влаштовувало.
Я не был готов работать бесплатно, поэтому уволился и вернулся в Одессу. Одолжил у бабушки-соседки $18 на дорогу, на тот момент это была вся ее пенсия. И с $18 я начал свой жизненный путь.
Щоб заробити на це нове життя, де тільки не працював. Тривалий час добував ракушняк, тому про важку роботу знає не з чуток. Потім займався популярним у ті часи напрямком «купи-продай», а перші серйозні гроші прийшли до Івана Друмова, коли він почав продавати м'ясо.
Совместно с поляками мы открыли фирму, продавали мясо на рестораны, столовые, мясокомбинаты, делали доставки. Потом я занялся производством, мы делали колбасу. И уже после этого я купил свое предприятие.
Пройти цей нелегкий шлях чоловіку допоміг сильний характер.
«Основное для предпринимателя — это характер, стержень. Дальше уже — настойчивость, тяга к знаниям. Нужно выбрать направление, которое тебе интересно, и развиваться в нем. Очень важно как можно раньше понять, что тебе нравится, чем ты хочешь заниматься и двигаться в этом направлении. Потому что некоторые люди до 70 лет не могут понять, что им нравится и чего они хотят»
Основное для предпринимателя — это характер, стержень. Дальше уже — настойчивость, тяга к знаниям. Нужно выбрать направление, которое тебе интересно, и развиваться в нем. Очень важно как можно раньше понять, что тебе нравится, чем ты хочешь заниматься и двигаться в этом направлении. Потому что некоторые люди до 70 лет не могут понять, что им нравится и чего они хотят.
Любов до своєї роботи допомагає чоловіку і в кризові моменти, коли хочеться опустити руки. Тому зараз якщо трапляються негаразди, пан Іван з легкістю їх долає. Адже на це має власний «рецепт».
Кто наш самый главный враг? Это мы сами. Поэтому нужно принять правильное решение, победить в себе все эти вещи и двигаться дальше.

Робочий цикл

Оскільки господарство Івана Друмова розташоване у зоні ризикованого землеробства (три роки підряд до цього у області була страшна засуха), в «АгроДІС» не можуть постійно дотримуватися сівозміни. Інколи доводиться коригувати структуру посіву, збільшувати площі під надійніший на одеських ґрунтах соняшник.

Зерно зберігають у власних складських приміщеннях. Але зізнаються, що можуть вмістити більше, ніж виробляють самі, тому запас на щедрий урожай точно є. Своє зерно продають трейдерам, власноруч займатися експортом поки що не наважилися. Але не приховують, що такі думки мають. Що стосується тваринництва — більшість продукції реалізують у власних магазинах. І хоча мають успіх у цій справі, збільшувати кількість свиней чи овець не хочуть.
В нашей стране такая экономическая ситуация, что на сегодняшний день животноводство — это не бизнес, это уже социальная нагрузка. И я думаю, что той нагрузки, которая у нас есть, вполне достаточно.
Нині у господарстві Івана Друмова 2000 голів овець. Це більше ставка на перспективу, бо нині, каже чоловік, в Україні з вівцями далеко не заїдеш.
«Не развито овцеводство в стране. Из-за бедности населения практически нет внутреннего рынка. На межгосударственных торгах баранина стоит $5 за кг, у нас в розницу она стоит $3 за кг. То есть по $3 — это не выгодно совершенно. Сейчас создается Ассоциация овцеводов Украины, есть квоты на экспорт, но у нас нету партий товарной баранины, мы не можем пока экспортировать. Но есть люди, которые этим занимаются, может быть когда-нибудь и мы придем»
Не развито овцеводство в стране. Из-за бедности населения практически нет внутреннего рынка. На межгосударственных торгах баранина стоит $5 за кг, у нас в розницу она стоит $3 за кг. То есть по $3 — это не выгодно совершенно. Сейчас создается Ассоциация овцеводов Украины, есть квоты на экспорт, но у нас нету партий товарной баранины, мы не можем пока экспортировать. Но есть люди, которые этим занимаются, может быть когда-нибудь и мы придем.
Щоб прийти до такого результату, не обійтися без підтримки надійних банківських установ. Тому для себе вже обрали модель, за якою співпрацюють з банками. Іван Друмов переконаний, що це дозволяє робити два кроки вперед, замість одного.
Кредит — это приближение будущего. Конечно, ставки высокие, просто нужно брать не больше, чем 15-20% от оборотных денег и тогда можно выплачивать все эти процентные ставки и можно «вытягивать». Мы работаем с банком ПУМБ, пользуемся кредитами, векселями, рассрочками, всеми банковскими инструментами. Нам удобно с ними сотрудничать, решения принимаются оперативно, а в сельском хозяйстве «хороша ложка к обеду».
Та, звісно, не лише кошти вирішують так звану «долю» підприємства. Значну ставку роблять і на працівників. І хоча підбір персоналу Іван Друмов делегує своїм колегам, бо не встигає фізично займатися ще й цим питанням, але дистанційно слідкує за тим, хто сідає до нього в «човен».

Для душі та від душі

Про те, що бізнес повинен бути соціально відповідальним чоловік сказав нам одразу, коли мова зайшла про допомогу селам, в яких працює та орендує паї. Але окрім традиційної підтримки шкіл, ремонтів, фінансування лікарень, Іван Друмов багато уваги приділяє молоді. Для них організовує спортивні змагання, створив борцівський зал у одній із шкіл та дбає про те, щоб нове покоління було здоровим і міцним як тілом, так і духом.
Всегда проводим ремонты в школах, в одной из школ сделали борцовский зал, купили ковры, плачу тренеру зарплату и бесплатно тренирую детей. Уже есть призеры (2 и 3 места) всеукраинского уровня по самбо. В прошлом году проводил областной турнир по самбо на базе одного из своих сел. Спонсирую две футбольные команды в разных селах. Ремонтируем дороги, ФАПы, помогаем ветеранам. В одной из школ кормлю детей бесплатно круглый год. Организовываем дни села.
Іван Друмов впевнений, що села житимуть, адже має глибоке переконання: без села не буде й міста.
«Очень важно сохранить сельское население, потому что в городе идет ассимиляция, теряются ценности. Сельская местность всегда являлась колыбелью нации, это очень важно»
Очень важно сохранить сельское население, потому что в городе идет ассимиляция, теряются ценности. Сельская местность всегда являлась колыбелью нации, это очень важно.
У Одесі чоловік платить спортсменам стипендії і навіть має кілька призерів Чемпіонату Європи з боротьби. Окрім того, що організовує дозвілля для інших, не забуває і про власні вподобання, які, до речі, також спортивні. У вільний час з дітьми катається на велосипедах. Але головним хобі свого життя називає вівчарство.
Стресс, перенапряжение я снимаю глядя на овец. Я могу ходить среди них, вдыхаю запах ланолина, этого овечьего жиропота, колокольчики звенят… Не так давно я ездил на отдых в Болгарию и купил там много медных колокольчиков. Сейчас их развесят, и я буду слушать этот звон, мне это нравится.

Рух — це життя

Пристрасть до тварин, через яку чоловік і пішов навчатися на ветеринара, залишилася і до сьогодні. І хоча офіс підприємства розташований в самій Одесі, а господарства розкидані у ближніх районах, чоловік буває на фермах раз на два дні. Через такий особистий контроль щомісяця аграрій проїжджає мінімум 15 тис. км.
Івану Друмову не страшно, що його підприємство нікому буде розвивати далі, коли чоловік забажає відійти від справ. Адже на заміну собі має три сини, старший з яких вже займається свинарством у батьківському господарстві. Своїх менших синів Іван Друмов теж бачить у сільському господарстві, адже вважає, що в Україні не залишилося більш перспективного напрямку роботи. Але зважає, що у дітей можуть бути і власні уподобання.
«Вы знаете, хотелось бы мне или нет, но человек должен заниматься любимым делом. Только тогда он будет успешен. Если он будет заниматься нелюбимым делом, это будет по остаточному принципу. Если сельское хозяйство не будет им нравиться, то пусть они занимаются тем, что приносит им удовольствие. Потому что 80% нашей жизни — это работа. И если ты занимаешься нелюбимым делом, то ты глубоко несчастный человек, это мое твердое убеждение»
Вы знаете, хотелось бы мне или нет, но человек должен заниматься любимым делом. Только тогда он будет успешен. Если он будет заниматься нелюбимым делом, это будет по остаточному принципу. Если сельское хозяйство не будет им нравиться, то пусть они занимаются тем, что приносит им удовольствие. Потому что 80% нашей жизни — это работа. И если ты занимаешься нелюбимым делом, то ты глубоко несчастный человек, это мое твердое убеждение.
Тут чоловікові пощастило: для себе обрав саме те заняття, яке приносить задоволення. І хоча займає посаду керівника підприємства, найбільше любить бувати в полях і на фермах, бо від «кабінетної» роботи, каже, починає боліти голова. До речі, про своє здоров'я Іван Друмов ще й як піклується. Кожен день починає о 6-й ранку з одеської «траси здоров'я», де проходить 6 км, потім приймає душ і аж тоді вирушає на роботу, на якій інколи доводиться затриматися до глибокої ночі. Але це чоловіка не стомлює.
Меня часто спрашивают: «Ты же все время на работе, когда ты живешь»? Вот это и есть моя жизнь. Работа на земле — благородное дело. И я счастлив, что мне нравится именно это. Устаешь только от препятствий со стороны государства, от некомпетентности и предательства людей, а от работы я не устаю.

М'ясні історії

Ми побували у власному магазині Івана Друмова, де уся продукція зроблена виключно з м'яса виробництва «АгроДІС». Сказати, що там було смачно — нічого не сказати. Це дійсно, чи не найкращі ковбаси та в'ялене м'ясо, яке наша команда колись куштувала.
Чоловік розповів, що роботу магазину тримає під чітким контролем в усіх сенсах цього слова. По всій території тут встановлені камери, завдяки чому подивитися, що відбувається у магазині Іван Друмов може у будь-яку хвилину з будь-якої точки лише маючи в руках телефон. Пересвідчуємося в цьому і самі: при нас фермер відкриває спеціальну програму і прилавки та покупці за мить у нас перед очима. Таким чином контролює і виробничий процес. Та і не приховує нічого, адже роботу тих, хто крутить ковбаси та готує буженину можна побачити на власні очі: у магазині арка у виробничу залу завішена прозорою клейонкою, крізь яку все видно.
Іван Друмов показує нам те, до чого йшов роками і радіє, що зумів створити місце, де продають еком'ясо. За роки роботи у сільському господарстві чоловік вже настільки нагострив зір, що з порогу може сказати, який продукт свіжий, а який ні. На ковбасках, які для нашого ока однакові, пан Іван без зайвих вагань обирає зроблені давніше за всі. Але протермінованого товару у себе не тримають: не можуть зрадити імені, яке вже завоювало довіру одеситів.

У планах, звісно, розвиток. А як інакше? Нам же потрібне якісне м'ясо?

Прощавай, перлино!

У Одесі час спливає швидко. І хоча ми були не на курорті, утім після спілкування з Іваном Друмовим відчували себе навіть краще. Наостанок ми спитали у Івана Друмова, якими якостями, на його думку, має володіти той, хто хоче стати у фермерські ряди?
«Не только начинающему фермеру, а любому человеку, который начинает какое-то дело, я бы посоветовал для начала разобраться, его это дело или нет. Если его, он должен досконально все изучить, все технологические процессы, все возможные ситуации, риски и после этого начинать заниматься своим делом. Иначе, если человек не квалифицирован, не разбирается в этом, скорее всего он просто потеряет деньги»
Не только начинающему фермеру, а любому человеку, который начинает какое-то дело, я бы посоветовал для начала разобраться, его это дело или нет. Если его, он должен досконально все изучить, все технологические процессы, все возможные ситуации, риски и после этого начинать заниматься своим делом. Иначе, если человек не квалифицирован, не разбирается в этом, скорее всего он просто потеряет деньги.
На майбутнє «АгроДІС» має чимало планів. А побачивши як в очах керівника господарства палає жива енергія, розуміємо, що все задумане точно вийде! Принаймні, ми щиро бажаємо процвітання пану Івану та його соціально відповідальному бізнесу. Дуже приємно споглядати таких людей, які займаються справою, через те, що її дійсно люблять!

А ми вирушаємо далі і сподіваємося, що ви з нетерпінням чекатимете знайомства з наступним героєм нашого проекту, який, ми впевнені, здивує і підкорить ваше серце не менше!
Текст: Вікторія Сумченко
Відео, фото: Василь Ніколаєнко
У відео частково використані кадри з телепроекту
«Україна Аграрна»

Текст: Вікторія Сумченко
Відео, фото: Василь Ніколаєнко
У відео частково використані кадри з телепроекту
«Україна Аграрна»
Выполнено с помощью Disqus