SHARE
Харківщина, Красноградський район. Село Кобзівка у лютому зустрічає нас яскравим весняним сонцем. По відносно гарній дорозі, як для села, ми їдемо знайомитися із керівником приватного аграрно-орендного підприємства «Промінь» Євгеном Третяковим. Обабіч дороги — поля: чорна родюча рілля, де-не-де вже починають зеленіти посіви. В далині видніється захоплюючий краєвид — плесо Кобзівського ставка…
Заїжджаємо у Кобзівку. І перше, що впадає в очі – доглянуті будинки, красиві паркани та сучасні автівки біля дворів. Робимо висновок: люди тут живуть працьовиті, а головне – вони мають де заробляти гроші, щоб жити гідно.
Онук свого діда
Під'їжджаємо до найкрасивішої у Кобзівці великої будівлі. У ній знаходяться і сільська рада, і будинок культури, і адміністрація господарства «Промінь». Споруду прикрашає герб села, на якому поруч із кобзою – сніп зерна. Тут нас і зустрічає генеральний директор «Променя» Євген Третяков. На цій високій посаді він лише три роки, але за цей час устиг зробити для господарства, його працівників та селян стільки, що його по праву можна називати «онуком свого діда». А дід у Євгена Андрійовича – особистість справді легендарна: Іван Гулий — Герой України, очолював «Промінь» понад тридцять років. Слава про його новації господарювання, коли корови доїлися для збільшення надоїв під класичну музику, свого часу линула всією Україною.
«Я з дитинства в селі. З дідового автомобіля майже не вилазив. Він розповідав, що я їздив з ним на поля, коли ще не вмів на горщик ходити. То він мене возив перевдягати додому. (Сміється). Тобто найбільш яскраві спогади з дитинства – це те, що з дідом я був усюди: і на фермі, і на полях...» ділиться спогадами Євген Третяков.
Чотири перших роки життя Євген жив в Україні. Згодом з мамою переїхали до батька-моряка в Санкт-Петербург. Там Євген учився у школі, хотів стати лікарем-офтальмологом, мав олімпійські перспективи як успішний спортсмен, але через наполегливість батьків почав кар'єру військового. Проте, як виявиться згодом, йому була написана зовсім інша доля. Навчався у Нахімовському училищі, Морському корпусі Петра Великого Санкт-Петербурзького військово-морського інституту та паралельно здобував диплом економіста у Московському державному університеті. Таким солдатським строєм Євген Третяков ішов у сільське господарство, в Україну.
«Коли я вступив до Московського державного університету в 2006 році, то опинився у компанії цивільних людей. Довго налаштовувався та звикав. Я мав абсолютно авторитарне ставлення до них. Для мене усі вони були неправі. Тоді відбулася переоцінка цінностей. Для мене світ змінився в 2006 році. Я зрозумів, що багато чого пропустив, поки був військовим. Все-таки 8 років казарми наклали свій відбиток. Світ змінювався, а я – ні. Боротьба за своє місце під сонцем стала іншою. І я зрозумів: якщо ти хочеш зайняти місце у суспільстві, на яке заслуговуєш, потрібно невтомно працювати. Адже чим відрізняється сільське господарство від будь-якої іншої роботи? У сільському господарстві скільки будеш працювати, стільки і отримуватимеш», – розповідає чоловік.
Тяжкої роботи Євген Третяков ніколи не боявся. Тож в один «поворотний» в його житті день він зателефонував дідові в Україну і сказав, що приїде поговорити. Подолав заради цієї розмови дві тисячі кілометрів. І вона стала для його долі вирішальною.

У 2012 році Євген Третяков переїздить в Україну і починає господарювати разом з дідом. Згадує, як Іван Михайлович поступово вводив його «в курс справи».
«Жалів мене. Казав, ще наробишся. Тієї першої весни, коли я прийшов, не вистачало агрономів, і я відправився на гербіциди. Опанував роботу з ядохімікатами за сезон. Головний агроном працював уночі, а я – вдень. Взагалі без досвіду. Приїхав на поле, мені дали журнал, сказали як і що рахувати, і я займався завозом-підвозом, усіма процесами», – згадує Євген Третяков.
У травні 2013 року, після смерті діда, Євген Третяков став генеральним директором «Променя». Він розумів наскільки авторитетним керівником був його дідусь, тому поставив собі за мету бути не гіршим, а в чомусь, можливо, і кращим. Тож «Промінь» і нині є провідним господарством не лише Красноградського району, а й Харківської області.
На полях
Поля «Променя» – це більше 900 паїв, більше 5 тисяч гектарів родючого слобожанського чорнозему. Євген Третяков у рослинництві робить ставку на вирощування пшениці, ячменю, соняшника, люцерни та багаторічних трав. Кілька років відмовлявся від посівів цукрового буряка, але цьогоріч вирішив засіяти 260 га. Сучасна техніка для обробітку та збирання буряка у підприємства є, а економічні показники рентабельності вирощування солодких коренів у кризових умовах сьогодні одні, завтра – інші. Ставлення до землі у господарстві «Промінь», можна сказати, бережливе. Люди розуміють просту істину: як будуть за нею доглядати, так вона їм і віддячить.
«Ми її «на руках носимо» (сміється). Ставимось до неї дбайливо, даємо відпочити. Дотримуємося сівозміни. Обов'язково вносимо органіку. Ми використовуємо лише фірмові засоби захисту рослин, щоб мінімізувати навантаження на ґрунт. І ніколи не відмовляємось від плуга, глибокого розпушення. Так, це затратно. Але у нас немає жодного поля, яке входило б у зиму необробленим»,зазначає Євген Третяков.
Щоб правильно підбирати мінеральні добрива для землі, спеціалісти «Променя» беруть час від часу пробу ґрунтів на склад тих чи інших мікроелементів: деякі аналізи роблять у власній міні-лабораторії, деякі – здають у науково-дослідні інститути.

Проїжджаючи крізь «променівські» поля багаторічних трав, помічаємо, що тут уже почалися весняно-польові роботи. Євген Андрійович підтверджує: весняна погода у лютому дозволяє підживлювати рослини по мерзлоталому ґрунту. Тож уночі 18 лютого трактор вперше вийшов на поле, щоб підкормити багаторічні трави.
«Ми робимо ставку на всі культури, які тільки можна. Бо сьогодні якась виграє, якась програє. А завтра – навпаки. Цього року в нас пересів тисячі гектарів пшениці, бо вона не зійшла. Із пшениці залишилось всього 300 га. Цього сезону також сіємо сонях, цукровий буряк, горох, сою, багаторічні і однорічні трави, кукурудзу на зерно і на силос, ячмінь», – ділиться планами фермер.
Євген Андрійович із тих керівників, які люблять експериментувати, випробовувати у роботі новинки, шукати нестандартні, ефективні методи у господарюванні. Наприклад, віднедавна у його планах – поява у «Промені» виноградника, саду і овочевих грядок. Уже навіть знайшов того, хто за цим добром буде доглядати.

До речі, про кадри на роботі. Кажуть, «кадри вирішують все», і Євген Третяков з цим абсолютно погоджується. Говорить, що за допомогою може звертатися до будь-якого працівника «Променя», і йому завжди дадуть слушну пораду. Отак дружно і господарюють. «Приїжджих» на підприємстві майже немає. Більшість працівників – місцеві, працюють «сімейними підрядами»: чоловік завідує однією фермою, дружина – іншою, механізатор іде на пенсію – на його місце відразу ж приходить син або родич. У «Промені» всі «свої».
«Щоб у хліві рохкало…»
Оглядаємо поля з Євгеном Андрійовичем по дорозі на тваринницький комплекс. Він бідкається, що приїхали ми не в ту пору, коли можна оцінити якість і красу посівів «Променя». Але з гордістю розповідає про «своїх поросят», на які ми, власне, і їдемо дивитися. «Що за українське село без свині, без сала?» – каже Євген Андрійович. Тож, незважаючи на тенденцію зменшення поголів'я свиней по всій Україні, у Кобзівці поголів'я «п'ятачків» білої української породи вже другий рік поспіль зростає і вже зараз налічує більше півтори тисячі свиней.
У свинарнику зустрічаємо завідуючого фермою Івана Конона. Він одразу звертає мою увагу на гарні умови вирощування тварин: чисто, сухо, світло, добра циркуляція свіжого повітря.
«У нас виключно безпреміксне харчування, весь корм для свиней натуральний. Щоб отримувати екологічно чисте м'ясо та сало», – пояснює завідуючий фермою.
Йдемо у корівники, там практично всі процеси автоматизовані. Великої рогатої худоби червоно-рябої молочної породи у господарстві нині більше 2 тисяч голів. Втручання людей у догляд за тваринами мінімізоване до прибирання трактором та огляду ветеринара, якщо це потрібно. У «Промені» впевнені, що гарні надої та відмінне здоров'я корови залежить від її емоційного стану, тому рогаті тут на безприв'язному утриманні.
«Раніше корм підчищали люди. А потім перейшли на трактор. Одразу ж покращились показники надоїв. А все чому: на корів діє звук трактора. Трактор же корм привозить, тому і його звук для них – це теж корм! Ми навіть експеримент робили: пустили трактор підчищати – корови повставали і пішли їсти. І одразу ж кормові столи пусті, молока прибавилось. Але ми не гонимося за Ізраїлем чи Америкою, де надої в рік від однієї корови складають 12 тисяч літрів. На мою думку, безпечна межа – близько восьми тисяч. Усе, що більше – це біодобавки, медикаменти. Адже коли тварина працює на знос, її більше годуєш концентрованими кормами, а це впливає на здоров'я худоби», – пояснює Іван Конон.
Є у «Промені» ще один напрямок, який віднедавна почав розвивати молодий керівник,– рибне господарство на місцевому Кобзівському ставку. Його площа понад 80 га. Кілька років поспіль водойму зариблюють, на ставку облаштували зручні і красиві місця для дозвілля. Тож жителі Кобзівки і сусідніх сіл мають не тільки де працювати, а й де відпочивати. До речі, генеральний директор «Променя» Євген Третяков дбає не лише про успіх господарства, а й про добробут людей, які допомагають йому бути успішними.
«Промінь» турботи на соціальну сферу
Усі адміністративні будівлі у Кобзівці відремонтовані, приватні будинки теж доглянуті, багато селян мають власний транспорт. Євген Андрійович продовжує традицію діда, і підприємство дає працівникам «Променя» безвідсоткові позики. Каже, просять люди гроші і на утеплення будинків, і на ремонт, і на будівництво, і на купівлю техніки. Старається допомогти усім. Згодом з їх зарплати утримується 50%. І в середньому людина повертає позику за три роки. Проте, на безвідсоткових позиках для працівників соціально відповідальний бізнес для Євгена Третякова тільки починається. Його знають у районі як щедрого мецената, який не лише регулярно підтримує фінансово, але й організовує спортивні змагання з волейболу, футболу та мотокросу. Євген Андрійович допоміг з придбанням сучасного дитячого мотоцикла легендарному красноградському спортивно-технічному клубу «Техноспорт». За його підтримки два роки поспіль у Краснограді проходить всеукраїнський брейк-данс фестиваль та футбольний турнір на Кубок Героя України Івана Гулого.
«За минулий рік у соціальну сферу ми вклали близько двох мільйонів. Тобто це ті гроші, які я міг би витратити на потреби господарства, на свої потреби, але ми віддали їх людям. Основні напрямки, які ми профінансували – це ямковий ремонт доріг, встановлення нової опалювальної системи в приміщенні, в якому знаходиться сільська рада, клуб і наша контора. Перейшли з газового опалення на дров'яне, встановили котел. Це рішення разом з технічною документацією обійшлося нам майже у 500 тисяч гривень. І нарешті в цих приміщеннях за всю історію їх існування стало тепло, і сільська рада тепер дуже добре економить на опаленні. Активно допомагаємо школам. Окрім цього, намагаємося дати людям не тільки роботу, але й активний відпочинок. У нас є волейбольна і дві футбольні команди. За попередній рік було куплено два більярдні та три тенісних столи для сільських клубів», розповідає про свою соціальну роботу чоловік.
Що «болить»?
Євген Третяков зізнається, що з кожним роком господарювати стає все важче: збільшується фінансове навантаження з боку держави, а допомоги від влади майже ніякої: до порівняно невеликих аграрних підприємств державні дотації майже не доходять. Отже, доводиться викручуватися так, щоб і по закону працювати, і поголів'я та площі посівів «соціально важливих» культур не зменшувати. Адже за всім цим – робочі місця, зарплати та добробут селян.
«Найбільше мене турбує ринок землі. Якщо буде цей ринок, я землю не придбаю, у мене немає грошей, щоб її купити. А в іноземного інвестора – є. У нас дуже багато землі знаходиться «в тіні». Ми вже чотири роки намагаємося донести те, що найпростіший метод наповнити державний бюджет – єдиний податок на гектар. Усе! Наприклад, є у нас п'ять тисяч гектарів, я плачу за ці п'ять тисяч, є в господарстві двісті тисяч – воно платить за двісті... Все просто! Проблема нашої держави – кожен тягне там, де може», – говорить фермер.
Плани і перспективи
Амбіцій у Євгена Третякова багато, проте він зауважує в розмові, що це «здорові амбіції». Тому в нинішніх кризових умовах розширювати своє господарство не поспішає. Він обережний керівник, якого, перш за все, можна вважати аграрієм-економістом: прийшовши на роботу у сільське господарство, відразу ж почав оптимізувати усі можливі процеси, щоб не витрачати зайвого. Каже, що рахує кожну копійку (диплом економіста знадобився!). Виходити із продукцією господарства на європейський ринок не планує. Каже, що «Промінь» – підприємство невелике, і працює на внутрішнього споживача, який нині теж потребує якісної, екологічно чистої продукції.

До слова, на підприємстві є своя пекарня, виготовляють власні крупи та високоякісне молоко, яке реалізують на одному із Дніпропетровських молочних заводів. А враховуючи те, що у Євгена Андрійовича в «арсеналі» дипломів про освіту є ще й диплом технолога Харківської зооветеринарної академії з переробки продукції тваринництва, можливо, у нього ще є плани, якими він ділитися не поспішає.
До речі, минулого року Євген Третяков захистив кандидатську дисертацію в Київському національному університеті імені Шевченка. Тема дисертації стосувалася правового регулювання охорони праці у сільському господарстві.
«Я думаю, що в сьогоднішніх реаліях товаровиробники не зацікавлені у тому, щоб ми вийшли на європейський ринок. На превеликий жаль, не зацікавлена у власних продуктах і наша держава. Як показала практика, підтримки вітчизняного виробника від держави практично немає, так само відсутні дотації на молоко і м'ясо. Може і виділяються державою якісь гроші, але до нас вони не доходять. Ми сьогодні виживаємо самостійно. Новий податковий кодекс не передбачає наш розвиток. З річного обороту коштів нашого господарства близько 6 мільйонів гривенья не отримаю через скасування спецрежиму ПДВ. Основна задача зараз – зберегти здорове стадо. Але сьогодні у фермерів є можливість рости лише власними силами, адже закуповувати худобу абсолютно не рентабельно», жаліється чоловік.

Розмова з генеральним директором видалася щирою. Молодий керівник відверто відповідав на усі питання, не втікав від відповіді, розповідав усе, як є. Поговоривши про освіту, професійну діяльність, хобі (Євген Андрійович полюбляє екстремальні види спорту, грає у волейбол, пейнтбол), ми не могли не задати йому питання, яке цікавило нас як жителів мегаполісу: як же він зміг відмовитися від доволі комфортного життя у місті та кар'єри військового на користь життя у маленькому селі? Підхопивши останні слова питання, Євген Андрійович із усмішкою і вогниками в очах відповів:

«Я балдію. Тут свобода. Свобода стосовно всього. Виходиш на подвір'я – перед тобою поля і небо. Порожня дорога, без світлофорів, без людей, без нескінченної метушні… Тут є час приймати правильні рішення, тому що немає маси факторів, які тебе відволікають. Велике місто зжирає, забирає багато енергії. Коли живеш у місті, кожен день на самоорганізацію потрібно витрачати по 4-5 годин. Місто – воно ж невеселе, завжди озлоблене, пригнічені люди… Інша справа – село: заїжджаєш – красиво!» із захопленням розповідає пан Євген.
Любов до сільського життя, бережливе ставлення до землі, новації у тваринництві та повага до селян, до людей, які працюють на полях, на фермі, від зорі до зорі. Прагнення бути кращим серед рівних, давати людям стільки, щоб вони пробачили тобі твоє багатство, постійно вчитися і ніколи, ні за яких обставин, не здаватися – це слова, які я почула від Євгена Третякова, і в цих словах уся його суть і секрет успіху.
Довідка:
Історія ПАОП «Промінь» почалася з п'яти так званих артілей, які утворилися із «розкуркуленої» землі у 20-х роках минулого століття. У 1951 році вони об'єднались у колгосп «Червоний промінь». 7 липня 1977 року господарство очолив Іван Гулий. У 1994 році колгосп був реорганізований у колективне сільськогосподарське підприємство «Промінь». У 2013 році генеральним директором ПАОП «Промінь» став онук Івана Гулого – Євген Третяков.
Людмила Лутицька, Kurkul.com
Фото: Євген Калюжний
Выполнено с помощью Disqus