SHARE
Село Галайки, що на Київщині, – маленьке та живописне місце. Тут звідусіль чути як виспівують пташки, гудять у полі трактори та гомонять у двориках місцеві мешканці. І навіть дощ та сніг, що не припинялися майже тиждень, взяли вихідний, щоб ми могли насолодитися перебуванням у селі.
Від так званого «центру» Галайок до пункту нашого призначення – 5 хвилин ходьби. Про те, що ми на місці, підказує вивіска на воротях – «Бабині кози». За беканням з-за огорожі одразу чути, хто тут хазяїн. 170 дійних кіз та 200 козенят – таке господарство у Олександра Бабіна, власника ферми.
Кози не звичайні, а закордонні
Олександру Бабіну 39 років. Народився майбутній фермер на Чернігівщині, потім тривалий час жив на
Сумщині, а 10 років тому переїхав до Галайок. Маленьке село заманило Олександра своїми краєвидами. Одразу ж приглянувся і будинок, у якому нещодавно чоловік зробив ремонт та облаштував усе за власними уподобаннями. І тепер це точно один із найгарніших будинків у селі.
Профільної освіти чоловік не має. Спочатку здобув спеціальність інженера лісового господарства, а вже потім опановував аграрний менеджмент. Цікавість до кіз з'явилася у Олександра у Латвії. Звідти родом була його перша дружина.

«Раніше про кіз я мав віддалене уявлення. Знав, що вони є і дають молоко. Та й усе. А ідея розводити тварин прийшла після того, як у Латвії я побачив схожу ферму. Моя перша дружина хотіла займатися сільським господарством, завести корів, але я сказав, що корів не хочу, а придбати кількох кіз – можна. Отак потихеньку й пішло».
Перші дві кози 2006 року Олександр придбав у Конотопі (Сумська область). Потім почав облаштовувати ферму в Галайках, і через рік перевіз кіз вже разом з їх потомством на Київщину. Зараз господарство розрослося. Олександр знає родовідну кожної кози, адже одним з векторів його діяльності є племінна справа.
«Мені важко сказати, чому обрав саме кіз. Раніше я мав справу з коровами. Бував на молочно-товарних фермах закордоном. У Німеччині працював на таких фермах. Але у мене душа до корів не лежить. А от якщо людина завела козу – вона без неї не зможе».
Власній фермі Олександр віддає всього себе. Навіть назва господарства «Бабині кози» утворилася від його прізвища – Бабін.

Нині Олександр разом із дружиною Анною виховує 4-місячного Захара. А тому часу на ведення господарства помітно поменшало. Утім це не заважає сім'ї успішно продовжувати свою справу.
Ставка на продуктивність
Породу Олександр обирав не довго. Зааненські кози – найпродуктивніші та наймолочніші.Тому почав розводити саме їх. Утім продуктивність – не єдиний критерій, який вплинув на вибір.
«Зааненська порода найбільш поширена у світі. Та й інших порід у Латвії на момент створення нашої ферми не було. А завезти тварин з інших країн з-за кордону ми не могли. Кози з Німеччини та Франції були занадто хворобливі — ветеринарна служба не дала б дозволу на їх ввезення. Тому ми починали з місцевих, безпородних. У нас було 80 голів звичайних кіз. Їхня продуктивність нас не влаштовувала, тому ми знайшли племінну ферму в Латвії, яка могла дати одразу велику кількість кіз і козенят, уклали з ними договір, одержали дозвіл на ввезення тварин від ветеринарної служби і привезли влітку 2010 року в Галайки 65 дорослих кіз та 85 козенят. Зараз на фермі частково залишились кози, які приїхали сюди маленькими козенятами. Решта – їх потомство».
Представники зааненської породи мають біле хутро. Утім серед наймолодшого приплоду помічаємо симпатичне чорне козеня. «Це, можна сказати, збій, «брак» породи», – одразу ж зазначає Олександр. Утім миле та симпатичне козеня аж ніяк не хочеться називати «бракованим». Принаймні, воно особливе і вже точно виділяється серед свого стада.

Хлів оснащений спеціальними годівничками. Тут два рази на день кіз доять і годують. Стереже майно (мабуть, у власних інтересах) кішка Муся.
Процес доїння – автоматизований, тому молоко не контактує з повітрям і одразу потрапляє у холодильник. А відтак, специфічний запах відсутній. Доїльну систему на 12 місць Олександр змайстрував разом із знайомими.
«Установка зібрана в основному з вітчизняних комплектуючих ще радянського виробництва. Переважно із вживаних запчастин. Дещо робив я сам, а частину допомагали змайструвати люди, які монтують ці системи. Вони і підказали, що й куди», – розповідає фермер.
Після доїння обладнання проходить спеціальну очистку кислотним або лужним розчином, потім промивається звичайною водою.

Для молозива є невеличке доїльне відро.
«Цапи зааненської породи не мають різкого запаху. Але під час охоти він все ж з'являється. Оскільки молоко абсорбує всі запахи із навколишнього середовища, ми утримуємо цапів у окремому загоні», – розповідає Олександр Бабін.
Доглядати за фермою допомагають лише кілька людей. Більшість роботи Олександр виконує самостійно. Зізнається, планує наймати собі ще одного помічника, бо після окоту кози повернуться у звичний режим і почнуть давати набагато більше молока. Тоді вже справлятися самому буде дуже складно.

Меншає роботи на фермі лише взимку. Це та пора, коли сім'я може побути разом і підготуватися до чергового сезону.
«Взимку ми відпочиваємо. Проходимо по сараях, дивимося чи всі здорові – і додому», – додає дружина фермера Аня.
Коли ж починається окіт – на фермі доводиться ледь не ночувати.
«Ми приходимо вранці на ферму, шукаємо хто мама козенят, які з'явилися за ніч. Але зазвичай, коли народжуються козенята, ми майже живемо на фермі. З ранку до вечора знаходимося там, щоб допомагати козам по необхідності. До того ж, ми ведемо племінну справу, тому нам треба чітко знати, хто батьки козенят. Одразу ідентифікуємо їх, ставимо бірки. Зараз ми можемо простежити родовідну аж до «бабусь», – ділиться історіями з буденного життя фермер.
Олександр додає: дуже важливо не забувати піклуватися про копита кіз. Адже їхній стан напряму впливає на молочну продуктивність. Якщо копита недоглянуті, у тварини неправильно стоять ноги. Коза відчуває дискомфорт і, відповідно, виробляє значно менше молока.
Тут течуть молочні ріки…
Мабуть, не дарма козина ферма у Олександра Бабіна з'явилася саме у Галайках. Адже селом протікає річка Молочна, а самі «Бабині кози» розташовані буквально за кілька метрів від неї.
З весни до осені випасають стадо на «молочних» берегах, решту часу годують високоякісними кормами, сіном та зерном. Олександр з дружиною мають 27,5 га ріллі, де вирощують переважно бобові та багаторічні трави, які косять і заготовляють на сіно.

Для роботи на фермі та у полі Бабіни мають два трактори: МТЗ білоруського виробництва та японський Кубота. Перший – потужніший, має 80 кінських сил. Японський у половину слабший. Олександр придбав його не новим,

уже з пристойним строком експлуатації – майже 30 років! Попри це, він обладнаний фронтальним навантажувачем і виконує майже всю щоденну роботу: завозить корм, прибирає гній, косить, загрібає та транспортує сіно. Великий трактор використовують для важких польових робіт.

До слова, нещодавно Олександрові довелося пошукати покришку для старенького причепа. Знайшов допомогу у свого давнього знайомого, який працює у «СТАРКО Київ». Компанія саме почала займатися дистрибуцією шин ВАТ «Волтайр-Пром» і пан Олександр став першим їх користувачем.Тож тепер його техніка у «повній бойовій» і до чергового сезону польових робіт готова!
«Сирна» ідея
«Бабині кози» – не просто ферма. Тут у сироварні з'являються на світ різні сорти сирів. Займатися цією справою сім'я Бабіних почала практично відразу після закупки худоби з Латвії. Адже молока стало так багато, що розвозити його по різних точках, аби здати на переробку, було невигідно. Тому переробляти сировину вирішили на місці.Олександр пройшов курси сироваріння у Каунаському Технологічному Університеті, здобув базові знання і справа взяла початок.
«Молока стало багато, його потрібно було кудись дівати. Тоді ми почали експериментувати з сирами. На той час робили прості: бринзу та любительський. А вже десь рік як ми виготовляємо дорогі сири, з витримкою. Раніше у нас не було для цього умов. Це певна еволюція. Ми йшли до цього. І зараз продовжуємо розвиватися і вдосконалюватися».
На території сироварні прохолодно та пахне кислим молоком. Тут знаходиться пастеризатор, у якому гріється молоко. Потім до нього вноситься закваска, охолоджується, і ця сировина зливається у спеціальні ванни. Вже туди додають сичужний фермент. Після чого утворюється сирний згусток, який ріжеться і розкладається по формах.
«Сироваріння – це творчий процес, мистецтво. І у кожного сировара є свій власний почерк. Якщо дві людини стануть і зроблять з одного й того самого молока за одним рецептом сир – все одно він буде різний».
Молоді сири, які виготовляє Олександр, мають яскраво виражений солоний смак. Вони схожі на бринзу, яку ми звикли купувати у магазинах. І абсолютно не мають специфічного запаху, який інколи буває у продуктів з козиного молока. Інша справа – витримані дорогі сири. Їх смак здатні оцінити лише справжні гурмани.
Кілька місяців такий сир визріває у спеціальній кімнаті, зайшовши до якої на очах моментально виступають сльози.
«Бактеріальні культури, які працюють на поверхні сиру, виділяють свої продукти життєдіяльності у вигляді газу, і тому повітря у цій комірчині «виїдає» очі», – пояснює фермер.

Шеврет, Капрінос і Пауло – основні види сирів тривалої витримки, які виготовляє Олександр. Найстарішому із представлених тут – 3 місяці. Такий сир потребує більше уваги, ніж звичайний.
«Тут все їстівне. Навіть шкірка. Але кому не подобається її смак – можна обрізати. На поверхні сиру працює спеціальна бактерія. Слиз, який тече – це brevi bacterium. Він і надає сирові гострого смаку. А біла пліснява– це penisillium candidum. Та ж сама культура, що й на сирах Брі та Камамбер. Але на них вона у чистому вигляді, а на наших сирах у суміші з бактерією», – демонструє витримані сорти фермер.
Зараз кожен третій день 600 л молока відправляються на переробку. Утім незабаром сировини стане ще більше. Оскільки декілька тижнів тому у кіз почався окіт і зараз близько 400 л молока за день випивають козенята. Коли ж надої збільшаться, Олександр планує робити сир через день, а то й щодня.
«Це те, що приносить нам гроші. Сироварня. Без неї б ферма вже давно загинула».
Справа «мильних» рук
Окрім виробництва сиру та племінного розведення кіз, в «Бабиних козах» виготовляють мило. Цей напрямок роботи – справа рук Анни, дружини Олександра. За освітою дівчина – технолог з переробки продуктів тваринництва. А тому як ніхто інший знає, як ефективно використати надлишок молока.
«У мене лежав мішок каустичної соди, яку використовують при виробництві мила. Аня побачила його, розпитала що й до чого, взяла рецепт і спробувала робити мило із рослинної олії. Але воно виходило м'яким. Тоді дружина вирішила додати до рецепту заморожене козине масло. І з першого ж разу вийшло чудове мило», – розповідає Олександр.
Виготовляють козине мило холодним способом. Додають ефірну олію, трави, для скрабу – каву. Шляхом експериментів на світ з'явилося близько 30 видів мила.

Готова суміш розливається у форми, застигає, і має постояти ще мінімум 4 тижні. Адже своїх «омилювальних» властивостей таке мило набуває лише після тривалого визрівання. Готовий продукт довгий час не псується і може зберігатися 2 роки.

«Власний досвід і відгуки родичів показали, що після його використання шкіра добре зволожується. У мого тата взагалі почало відростати волосся на лисині. Тобто мило має ще й лікувальні властивості», – розповідає Анна.
Наразі цей вектор своєї діяльності сім'я призупинила. Адже нещодавно у них з'явився маленький Захар, який забирає у мами з татом майже увесь вільний час. Утім, повністю ставити хрест на миловарінні Бабині не збираються. Згодом планують розробляти нові види продукції та знову зайнятися реалізацією товару.
Завжди раді гостям
Часто у Галайки приїздять сім'ї з дітьми, школярі, студенти, щоб відвідати «Бабині кози». Туристичний напрямок розвивається за принципом «сарафанного радіо»: відвідувачі діляться враженнями зі знайомими, ті розповідають про ферму вже своїм рідним та друзям, потім історія повторюється.

Заявляють про себе Бабині і на різних фестивалях та виставках, у яких залюбки активно беруть участь.
«Ми займаємось туризмом десь з кінця минулого літа. До цього ми йшли довгий час. Заявляли про себе на фестивалях, давали інформацію людям, що є така ферма, де можна подивитися на кіз, спробувати сир. І деякі люди почали приїжджати, потім приїздили їх знайомі... У теплу пору року до нас майже кожні вихідні приїжджає по кілька сімей», – говорить фермер.
Щоб відвідини ферми були цікавішими, Олександр вирішив запровадити екскурсійну систему. За 50 гривень для дорослого та 30 гривень для дитини можна побачити зааненських кіз, побувати у сироварні та спробувати різні сорти на смак. Декому з малечі навіть таланить покататися верхи на козах.

Час перебування на фермі не обмежується. Для одних 3-4 години, проведені у Галайках, пролітають, мов одна мить. Комусь вистачає і години, щоб все побачити і поїхати з села.
Зазираючи в майбутнє
Зараз Олександр Бабін не планує збільшувати поголів'я. Адже справлятися із об'ємом молока, яке кози дають вже зараз, непросто. У майбутньому сім'я хоче продовжувати займатися племінною справою, поновити виробництво мила та зробити їхню ферму більш привабливою для туристів.
«Ми будемо розширювати асортимент сирів, можливо щось змінювати, дивитись на реакцію наших клієнтів. Також хочемо облаштувати на території ферми спеціальні місця відпочинку, де можна було б комфортно провести час у єднанні з природою», – ділиться планами Олександр.
Після нашої екскурсії фермою та прогулянки селом точно можна сказати: Галайки – чудове місце. Тут тихо і спокійно. Тож якщо ви стомилися від міської метушні – вам точно сюди.

Любов до своїх тварин «горить» в очах Олександра. Так само, як і жага до нових звершень. А тому ферма буде тільки процвітати, принаймні, ми цього щиро бажаємо сім'ї Бабіних – приємним та працелюбним людям, які залюбки поділяться з кожним частинкою своєї гордості під назвою «Бабині кози».
Вікторія Сумченко, Kurkul.com
Выполнено с помощью Disqus