SHARE

СЕНЧУК

Успіх складається з праці, поваги до людини і бджоли

Наталія
~
Про таких жінок, як наша сьогоднішня героїня, кажуть: «Невтомна, мов бджілка». Оскільки Наталія Сенчук від 16 років пов'язала свою долю з бджільництвом, то таке порівняння особливо влучно описує її характер, вдачу, професійні якості. Жінка встигає керувати ДНЗ «Гадяцьке аграрне училище», давати раду власній пасіці та представляти інтереси ГС «Обласне об'єднання «Полтавський пасічник».
Про шлях в агросфері та науці розповідає проект «Жінка в агро — до щастя», який реалізується за підтримки компанії «Лімагрейн Україна».

Колгоспна пасіка і дві Галинки

У цій родині завжди трепетно і з повагою ставились до бджіл. Завдяки пасіці сім'я мами Наталії Сенчук вижила голодного 1933-го. Запаси меду в погребі допомогли врятувати не тільки всю багатодітну родину, але й сусідську дівчинку.

Проте сама майбутня пасічниця в дитинстві боялась золотистих трудівниць. Але все змінив випадок. Будинок тата-коваля і мами-кухарки в с. Супрунівка Полтавського району знаходився біля колгоспної пасіки. Одного літа поміж колгоспних вуликів почали поратись дві молоді, красиві дівчини: Галина Діденко і Галина Щербина.
«Я з ними здружилася, тому що вони до нас приходили до криниці по воду. Спостерігала за дівчатами крізь щілинку в паркані й думала: «Боже, як вони можуть там працювати, в однієї руки голі, й вони працюють». І чесно сказати, мене тоді якась така заздрість взяла: чому я тікаю від цих бджіл, чому я боюся їх? Отак, пересиливши себе, почала до них приходити й цікавитись далі, що відбувається не тільки поза вуликом, а й у самому вулику», — ділиться спогадами Наталія Сенчук
«Я з ними здружилася, тому що вони до нас приходили до криниці по воду. Спостерігала за дівчатами крізь щілинку в паркані й думала: «Боже, як вони можуть там працювати, в однієї руки голі, й вони працюють». І чесно сказати, мене тоді якась така заздрість взяла: чому я тікаю від цих бджіл, чому я боюся їх? Отак, пересиливши себе, почала до них приходити й цікавитись далі, що відбувається не тільки поза вуликом, а й у самому вулику», — ділиться спогадами Наталія Сенчук
Згодом вона закінчить Гадяцьке аграрне училище, отримає кваліфікацію бджоляра та назавжди пов'яже долю з бджолами. Із 19 років разом з чоловіком будуть працювати в радгоспі «Шевченковий» на пасіці з 300 вуликами. Цілих 24 роки! До бджолярської справи залучена і дочка, яка працює викладачем Гадяцького аграрного училища та допомагає мамі на родинній пасіці, що налічує 85 вуликів.

Шлях до крісла директора училища

У 2003 році діловий гомін бджіл довелось проміняти на багатоголосий гомін студентів Наталії Сенчук пропонують посаду директора Гадяцького аграрного училища.
Коли я навчалась у цьому закладі, то студенти були зі всього Радянського Союзу. І тут було так багато хлопців, а дівчат у групах 2-3, ну, 4 від сили і все. Нас було 4 групи, понад 100 самих бджолярів. Коли вже ж прийшли, то давай працювати. А коли ми йшли в інститут на пасіку, дуже було соромно від ужалень пищати або втікати кудись. Нас привчали, якщо бджола вжалила, не дай Боже, кинути рамку на землю, не дай Боже, кричати

Наталія Сенчук
Очоливши навчальний заклад і колектив із 25 викладачів, пасічниця починає ремонтувати корпус, якому понад 100 років, возити дітей на міжнародні конкурси бджільництва, шукати програми стажування для студентів у закордонних навчальних закладах бджолярського напрямку.
Терпіння, повага до викладачів, фанатична любов до бджільництва допомагають завоювати авторитет у колег. Наталія Сенчук розповідає, що в колективі лише 2 чоловіки. Але вони — її опора та підтримка.
Жінка старається додому раніше піти, не затриматись на роботі, бо вдома чекають діти, чоловік, хатні турботи. Це в мене вже діти дорослі, тож весь час можу присвятити роботі. А от чоловіки-колеги, якщо попросиш щось зробити, то і затримуються, у вихідний чи під час відпустки вийдуть. Буде 100% зроблено

Наталія Сенчук
Студенти розповідають, що Наталія Дмитрівна до кожного знаходить підхід. Завжди звертається до них на «Ви», цікавиться справами й допомагає підібрати напрям у бджолярстві до душі: когось на кочову пасіку, іншого у лабораторії маток виводити чи мазі готувати. Майбутні пасічники відзначають суворість директорки на парах і доброту у позанавчальний час. За ці риси, фанатичну відданість справі випускники училища підтримують зв'язок із викладачкою не тільки з усіх кінців України, але й із країн Європи та Нової Зеландії. Ну, й допомагають матеріально: хто проектор придбає, а хто оргтехніку подарує для комп'ютерного класу.
Я поставила за мету – розвинути, розширити навчальний заклад і дати йому той статус, на який заслуговує бджільництво. Побачивши, які профільні навчальні заклади є у Польщі, Словаччині, то сум бере за нашу Вітчизну. Чому ж ми так само не можемо зробити в себе?

Наталія Сенчук

Чи є гендер на пасіці?

Наталія Сенчук попереджає, що відлучиться на екзамен до студентів другого курсу. Адже, окрім керівництва закладом, вона викладає навчальні предмети — виведення маток й апітерапію (лікування продуктами бджільництва).
Цікаво, а що думають самі студенти-бджолярі: пасічник — це жіноча чи чоловіча професія? Хлопці категоричні: дівчині буде важко переносити вулики, тягати бідони з медом. Студентки ж запевняють, що жінка на пасіці сміливо може виводити бджоломаток, займатися апітерапією, виготовляючи мазі й креми з меду, прополісу, бджолиної отрути.

Наталія Сенчук додає, що зараз уся праця на пасіці механізована, є платформи, які піднімають вулики, спеціальні павільйони, лінії для відкачки меду, що полегшують роботу у прямому значенні слова.
Що ще я пораджу дівчаткам, які хочуть бути пасічницями? Робота з бджолами — це насамперед краса. Тому що за крем якийсь треба заплатити, а ви взяли й медом намазали своє обличчя. Є маточне молочко, ви також можете його нанести на обличчя чи з'їсти його. Ви очищуєте не тільки свій внутрішній світ і організм, а й зовні

Наталія Сенчук
А ще робота на кочовій пасіці — це романтика та умиротворення. Вдень працюєш біля вуликів, а ввечері відпочиваєш біля вогнища під зоряним небом. У хвилини відпочинку можна зайнятися улюбленим хобі — вишивкою картин бісером.

Читати по темі: Катерина Мороз: в агросфері робота не ділиться на «чоловічу» й «жіночу»

Аби продемонструвати всій спільноті, що пасічник — це не обов'язково чоловік, Наталія Сенчук разом із коліжанками по бджолярській справі організувала захід-форум «Пані бджілка», який проводиться вже п'ятий раз.
Спочатку думали, як правильно себе повести. Й правда, жінок вже з'явилось у бджільництві багато, але вони за спинами чоловіків. Колись я на виставці в Інституті бджільництва придивилась: чоловіки консультують відвідувачів, жінки — продають продукцію. Запитую: « А ви оце тільки торгуєте чи ще щось робите?». Мені відповідають: «Чому ж, я допомагаю чоловікові, я і мед з ним качаю, і рамки відношу, і навощую». Кажу у відповідь: «Та ви ж пасічниця!»

Наталія Сенчук

Соціальна мрія з
присмаком меду

Після екзамену наша героїня запрошує до свого директорського кабінету, аби поділитися планами. Пасічниця має бажання допомагати учасникам бойових дій на сході. Таку ідею породило спілкування з 25-річним атовцем, який прийшов навчатися в училище. На її думку, лише робота з бджолами, помірний і умиротворений дух пасіки може дати таким людям змогу заробити собі на хліб, соціально адаптуватися до нових умов та відновити душевний спокій.
Вони там пекло пережили, повертаються додому і не розуміють нашого життя. Вдома починаються всілякі непереливки, жінка чекала, діти чекали, а додому прийшла знервована людина. Йому треба допомагати, а яким чином? Трактористом не кожен піде, я це так просто образно говорю, зварювальником теж ні. Саме галузь бджільництва, саме ця професія може давати заспокійливий момент, і людина знайде себе, працюватиме. Він стане поратись біля бджіл, почне з ними працювати, знайде собі прибуток. Можливо, ми його приведемо до того, що є сонце, є небо над нами, є природа, є, врешті-решт, діти твої
Вони там пекло пережили, повертаються додому і не розуміють нашого життя. Вдома починаються всілякі непереливки, жінка чекала, діти чекали, а додому прийшла знервована людина. Йому треба допомагати, а яким чином? Трактористом не кожен піде, я це так просто образно говорю, зварювальником теж ні. Саме галузь бджільництва, саме ця професія може давати заспокійливий момент, і людина знайде себе, працюватиме. Він стане поратись біля бджіл, почне з ними працювати, знайде собі прибуток. Можливо, ми його приведемо до того, що є сонце, є небо над нами, є природа, є, врешті-решт, діти твої
До того ж локація вдала, наголошує героїня. У Гадячі є річка, навколо ліси. Є можливість проводити іпотерапію та апітерапію. Залишилось лише втілити задум, долучити ентузіастів — лікарів, психологів, і відкрити заклад, де лікуватимуть тіло і душу.
З такою ідеєю вона вже 4 роки стукає до всіх можновладців, депутатів, сильних світу цього. Бідкається, що задум реабілітаційного центру — поки що єдина справа, яку їй не вдалося зрушити з мертвої точки, а процес оббивання порогів порівнює з боротьбою з природною стихією.
Аби не закінчувати спілкування на сумній ноті, Наталія Сенчук частує команду журналістів яблуками й медом і запрошує навідуватись у гості. Дивлячись на героїню, яка сама, як сонячна бджілка, хочемо вірити, що її мрія обов'язково втілиться в життя.
Марина Солонар, Kurkul.com, 2020 р.
Проект створений за підтримки
компанії
«Лімагрейн Україна»
Текст: Марина Солонар
Фото та відео: Latiproduction.com

Выполнено с помощью Disqus