SHARE
квітень 2021
Фермерський огляд світової преси
Kurkul.com підготував добірку найцікавіших матеріалів про сільське господарство, опулікованих за останній місяць у світових виданнях. Чим живе аграрна галузь світу сьогодні та куди спрямовані погляди наших колег з-за кордону — дізнавайтеся з добірки матеріалів за квітень.
1
Julie Ingwersen & Rod Nickel, reuters
Північноамериканські фермери «сіють із вірою» під час найбільшої посухи в регіоні
Сухі поля в канадських преріях та на Північних рівнинах США, підвищують виробничі ризики в одному з ключових регіонів вирощування ярого ріпаку та ярої пшениці у світі.
Читати
З початком посівної пересохлі ґрунти породжують побоювання, що насіння не проросте, або дасть менший урожай у період, коли попит на ріпак значно перевершує пропозицію. Незвично потужний експорт пшениці до Китаю на корм для тварин також зменшив світові постачання основного інгредієнта хліба та макаронних виробів.
Ціни на ріпак у лютому досягли рекордних показників, і канадські запаси посеред літа скоротяться до восьмирічного мінімуму.
Ф’ючерси на яру пшеницю торгуються на найвищому рівні з 2017 року, коли значна посуха охопила північні рівнини США востаннє.
«Ми сіємо з вірою, сподіваючись на дощ. Це найбільша посуха на моїй пам’яті», — сказав Стівен Дональд, керівник сімейної ферми з виробництва зерна та ВРХ в Саскачевані.
Поля Дональда висохли в пил, а пасовища хрустять під черевиками та зяють щілинами.
Згідно з даними Міністерства сільського господарства Канади, на більшій частині західної Манітоби спостерігалася найсухіша, або близька цього зима за останнє століття.
У федеральному департаменті заявляють, що більшість орних земель Манітоби та Південного Саскачевану потерпають від екстремальної посухи.
«Багато фермерів уже зменшують посівні площі під ріпаком, який особливо вразливий до посухи», — сказав Ніл Таунсенд, головний аналітик ринку FarmLink Marketing Solutions, посилаючись на опитування.
У Північній Дакоті, яка є найбільшим виробником ярої пшениці в США, останні шість місяців були найсухішими з 1895 року. Останній щотижневий американський моніторинг показав, що 70 % Північної Дакоти перебуває в умовах «екстремальної посухи», проти 47 % попереднього тижня.
Хоча в нас можливі зливи у 16–30-денний період, навряд чи це полегшить ситуацію, адже більша частина пшениці у штаті висівається наприкінці квітня та у травні», — каже метеоролог Джоел Віденор.
Фермери, швидше за все, посіють на 4 % більше ріпаку, головно у північних районах із більшою вологістю ґрунту, заявили в міністерстві сільського господарства Канади.
Міністерство сільського господарства США минулого місяця прогнозувало, що фермери Північної Дакоти посіють 2,8 млн га сої, що зробить її найбільшою культурою штату, тоді як площі під ярою пшеницею впадуть на 2 % — до 2,2 млн га.
«Ми не панікуємо. Мій тато сказав: У нас завжди три тижні до посухи, три тижні до потопу», — каже фермер Джейк Ейр.
Джерело: Reuters
Ціни на ріпак у лютому досягли рекордних показників, і канадські запаси посеред літа скоротяться до восьмирічного мінімуму.
Ф’ючерси на яру пшеницю торгуються на найвищому рівні з 2017 року, коли значна посуха охопила північні рівнини США востаннє.
«Ми сіємо з вірою, сподіваючись на дощ. Це найбільша посуха на моїй пам’яті», — сказав Стівен Дональд, керівник сімейної ферми з виробництва зерна та ВРХ в Саскачевані.
Поля Дональда висохли в пил, а пасовища хрустять під черевиками та зяють щілинами.
Згідно з даними Міністерства сільського господарства Канади, на більшій частині західної Манітоби спостерігалася найсухіша, або близька цього зима за останнє століття.
У федеральному департаменті заявляють, що більшість орних земель Манітоби та Південного Саскачевану потерпають від екстремальної посухи.
«Багато фермерів уже зменшують посівні площі під ріпаком, який особливо вразливий до посухи», — сказав Ніл Таунсенд, головний аналітик ринку FarmLink Marketing Solutions, посилаючись на опитування.
У Північній Дакоті, яка є найбільшим виробником ярої пшениці в США, останні шість місяців були найсухішими з 1895 року. Останній щотижневий американський моніторинг показав, що 70 % Північної Дакоти перебуває в умовах «екстремальної посухи», проти 47 % попереднього тижня.
Хоча в нас можливі зливи у 16–30-денний період, навряд чи це полегшить ситуацію, адже більша частина пшениці у штаті висівається наприкінці квітня та у травні», — каже метеоролог Джоел Віденор.
Фермери, швидше за все, посіють на 4 % більше ріпаку, головно у північних районах із більшою вологістю ґрунту, заявили в міністерстві сільського господарства Канади.
Міністерство сільського господарства США минулого місяця прогнозувало, що фермери Північної Дакоти посіють 2,8 млн га сої, що зробить її найбільшою культурою штату, тоді як площі під ярою пшеницею впадуть на 2 % — до 2,2 млн га.
«Ми не панікуємо. Мій тато сказав: У нас завжди три тижні до посухи, три тижні до потопу», — каже фермер Джейк Ейр.
Джерело: Reuters
2
Tina Morrison, STUFF
Японія забороняє мед із Нової Зеландії через сліди гліфосату
Японська влада відхилила чотири партії новозеландського меду, оскільки в січні в країні було запроваджено більш жорсткі перевірки на вміст гліфосату в продукції.
Читати
Міністерство сировинної промисловості (MPI) запровадило обов’язкове тестування на весь мед, який прямував до Японії з 20 січня, у відповідь на побоювання щодо високого рівня гліфосату після вибіркових випробувань. Це змусило владу розпочати тестування всього новозеландського меду на кордоні.
Гліфосат є активним інгредієнтом таких продуктів, як Раундап. Влада Японії попередила MPI, що якщо 5% меду матиме перевищення по гліфосату, це зупинить експорт новозеландського меду до Японії.
Виробники меду вказують на низький допустимий рівень гліфосату у Японії, який становить не більше 0,01 ppm (частин на мільйон), у порівнянні з нормативами Нової Зеландії 0,1 ppm та стандартом Європейського Союзу 0,05 ppm.
Вони кажуть, що це тому, що в Японії немає окремої класифікації меду, але він потрапляє в категорію за замовчуванням «інші» в правилах. На відміну від цього, зазначений японський ліміт для борошна, жита та гречки становить 30 ppm, кукурудзи — 5 ppm, а більшість часто вживаних овочів, таких, як картопля, капуста, броколі, салат та морква — 0,2 ppm.
Загроза зупинки експорту меду виникла після того, як у січні японська влада відхилила 912 кг меду, упакованого новозеландською компанією G&K Davis, у якому рівень гліфосату становив 0,08 ppm.
До цього, у листопаді минулого року партія меду з мануки від компанії Manuka Doctor була відхилена із показником рівня гліфосату у 0,02 ppm.
Джерело: Stuff
Гліфосат є активним інгредієнтом таких продуктів, як Раундап. Влада Японії попередила MPI, що якщо 5% меду матиме перевищення по гліфосату, це зупинить експорт новозеландського меду до Японії.
Виробники меду вказують на низький допустимий рівень гліфосату у Японії, який становить не більше 0,01 ppm (частин на мільйон), у порівнянні з нормативами Нової Зеландії 0,1 ppm та стандартом Європейського Союзу 0,05 ppm.
Вони кажуть, що це тому, що в Японії немає окремої класифікації меду, але він потрапляє в категорію за замовчуванням «інші» в правилах. На відміну від цього, зазначений японський ліміт для борошна, жита та гречки становить 30 ppm, кукурудзи — 5 ppm, а більшість часто вживаних овочів, таких, як картопля, капуста, броколі, салат та морква — 0,2 ppm.
Загроза зупинки експорту меду виникла після того, як у січні японська влада відхилила 912 кг меду, упакованого новозеландською компанією G&K Davis, у якому рівень гліфосату становив 0,08 ppm.
До цього, у листопаді минулого року партія меду з мануки від компанії Manuka Doctor була відхилена із показником рівня гліфосату у 0,02 ppm.
Джерело: Stuff
3
SARA SCHAFER, AGWEB
Глобальні перспективи: 5 фермерів про майбутнє світового агросектору
З різних куточків земної кулі п’ять фермерів діляться тим, що їх хвилює в сільському господарстві.
Читати
Ці п’ять фермерів є міжнародними науковими дослідниками Nuffield International Farming Scholars, глобальної мережі, яка працює над розвитком потенціалу в сільському господарстві.
Хелін Ленсінк, Нідерланди
Оскільки Нідерланди дуже маленька країна, я часто кажу, що ми господарюємо на подвір’ях міст. Усі ці мільйони людей постійно дивляться на те, що ми робимо. Ці люди не хочуть бачити великі ферми з тисячами корів. Вони хочуть бачити лише невеликі сімейні ферми. У Нідерландах, на мою думку, найбільшим викликом є додавання значення та ваги послугам, які ви надаєте суспільству. Це може бути чисте повітря та вода, зв’язування CO2, здоровий ґрунт тощо.
Ендрю Фаулер, Австралія
Зростання вартості землі зробило фермерське господарство справжнім викликом. Отже, ви повинні мати можливість постійно вдосконалювати те, що ви робите, і те, як ви це робите, щоб залишатися прибутковими. Ми повинні також постійно вдосконалюватися й у тому, як впливаємо на екологію. Нашою метою протягом останніх 20 років було побудувати міцну основу, яку надалі будемо постійно вдосконалювати.
Лучано Ломан, Бразилія
Мене найбільше захоплює інфраструктурна комунікація, яка дозволяє передавати дані з місця, де вони отримані, до місця, де вони будуть використовуватися. Інструменти, які ми маємо сьогодні, мають низький рівень використання й ще не розкрили весь свій потенціал. У Бразилії є погана інфраструктура. Там, де виробляється сільгосппродукція, у нас менше населення й менше мереж зв’язку. Думаючи про обсяг даних, інформації та знань, які ми можемо отримати в майбутньому, у нас попереду дуже захоплюючий шлях.
Ранга Хуруба, Зімбабве
У Зімбабве вирощуванням ВРХ займаються багато дрібних та комунальних господарств. Я радий бачити, що вони мають великий внесок у ВВП нашої країни. Населенню було б дійсно корисно, якби всі наші тваринники мали вихід на зовнішні ринки, хорошу генетику та доступ до освіти й технологій. Тоді вони можуть адаптуватися та підвищувати продуктивність.
Каріна Пірс, Ірландія
Я працюю з Enterprise Ireland, урядовою організацією, відповідальною за розвиток ірландських підприємств на світових ринках. Моя робота зосереджена на молочних продуктах протягом останніх 20 років. Ріст, який ми спостерігаємо в ірландських молочному виробництві за останні п’ять років, справді дивовижний. Наша основна увага у виробництві молочних продуктів із годівлею ВРХ на випасі.
Джерело: AgWeb
Хелін Ленсінк, Нідерланди
Оскільки Нідерланди дуже маленька країна, я часто кажу, що ми господарюємо на подвір’ях міст. Усі ці мільйони людей постійно дивляться на те, що ми робимо. Ці люди не хочуть бачити великі ферми з тисячами корів. Вони хочуть бачити лише невеликі сімейні ферми. У Нідерландах, на мою думку, найбільшим викликом є додавання значення та ваги послугам, які ви надаєте суспільству. Це може бути чисте повітря та вода, зв’язування CO2, здоровий ґрунт тощо.
Ендрю Фаулер, Австралія
Зростання вартості землі зробило фермерське господарство справжнім викликом. Отже, ви повинні мати можливість постійно вдосконалювати те, що ви робите, і те, як ви це робите, щоб залишатися прибутковими. Ми повинні також постійно вдосконалюватися й у тому, як впливаємо на екологію. Нашою метою протягом останніх 20 років було побудувати міцну основу, яку надалі будемо постійно вдосконалювати.
Лучано Ломан, Бразилія
Мене найбільше захоплює інфраструктурна комунікація, яка дозволяє передавати дані з місця, де вони отримані, до місця, де вони будуть використовуватися. Інструменти, які ми маємо сьогодні, мають низький рівень використання й ще не розкрили весь свій потенціал. У Бразилії є погана інфраструктура. Там, де виробляється сільгосппродукція, у нас менше населення й менше мереж зв’язку. Думаючи про обсяг даних, інформації та знань, які ми можемо отримати в майбутньому, у нас попереду дуже захоплюючий шлях.
Ранга Хуруба, Зімбабве
У Зімбабве вирощуванням ВРХ займаються багато дрібних та комунальних господарств. Я радий бачити, що вони мають великий внесок у ВВП нашої країни. Населенню було б дійсно корисно, якби всі наші тваринники мали вихід на зовнішні ринки, хорошу генетику та доступ до освіти й технологій. Тоді вони можуть адаптуватися та підвищувати продуктивність.
Каріна Пірс, Ірландія
Я працюю з Enterprise Ireland, урядовою організацією, відповідальною за розвиток ірландських підприємств на світових ринках. Моя робота зосереджена на молочних продуктах протягом останніх 20 років. Ріст, який ми спостерігаємо в ірландських молочному виробництві за останні п’ять років, справді дивовижний. Наша основна увага у виробництві молочних продуктів із годівлею ВРХ на випасі.
Джерело: AgWeb
4
Dr. Carol Curchoe, AgDaily
Чи може вакцинація сільгоспкультур захистити нас від глобальних епіфітотій?
Запобігання спалахам хвороб рослин є нагальним питанням — настільки ж нагальним, як і стратегія швидкого реагування на віруси людини. Ті самі чинники, які дозволяють новим вірусам людини швидко поширюватися по всьому світу — глобальна торгівля, транспортні перевезення та транспорт — також дозволяють поширювати збудників хвороб рослин.
Читати
ООН оголосила 2020 рік «роком здоров’я рослин», було досягнуто значного прогресу в перенесенні важливих наукових відкриттів про імунну систему рослин із лабораторій у сільськогосподарські поля. Фонд 2Blades — одна з організацій, яка має на меті це змінити, навчаючи молодих вчених та стимулюючи роботу над науковими відкриттями.
Рослини та їхні патогени потрапили в гонку озброєнь, що тривала тисячоліттями. Рослини розвинули природний захист, але у своїй боротьбі з патогенами, вони стають плямистими і непрезентабельними. Це зовсім не підходить для полиці супермаркету!
Людство використовує пестициди для вирощування здорових та гарних продуктів, але вони підвищують їхню вартість, можуть зробити їх небезпечними та можуть завдати шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, сьогодні світовому виробництву бананів смертельно загрожує хвороба Панами, єдиний спосіб боротьби з нею — токсичний для ґрунту пестицид. Одне з найсерйозніших захворювань рослин у світі, хвороба позеленіння цитрусових, поширюється зараженими комахами, і ліків не існує.
До 2050 року очікується, що чисельність населення світу перевищить 9 млрд, а вже сьогодні понад 800 млн людей не мають достатньо їжі. Виробництво продовольства ускладниться додатково внаслідок зміни клімату та втрати орних земель. За підрахунками, 20 % світового врожаю втрачається через хвороби рослин.
Імунна система рослин розвинулася для боротьби з патогенними бактеріями, нематодами, грибками та комахами. На відміну від імунної системи людини, рослини «застрягли» у своєму генному потенціалі. Їх не можна пристосувати на ходу для боротьби з новими загрозами. Гени стійкості передаються від батьківських рослин до нащадків. Чим більше генетичного різноманіття, тим здоровішими є рослини, оскільки буде більше варіантів генів стійкості, які можуть реагувати на найрізноманітніші загрози.
Якщо рослини можуть краще боротися з інфекціями, можна використовувати менше пестицидів, і можна уникнути потенційних проблем, наприклад таких, як шкідники зі стійкістю до хімічної обробки. Вакцинація рослини може бути відповіддю на боротьбу з патогенами, що стрімко розвиваються, без генетичної інженерії самої культури.
Коли вірус заражає клітину рослини, він часто виділяє РНК, яка рухається крізь клітину, допомагаючи вірусу розмножуватися. Білки стійкості можуть діяти як цілеспрямовані ножиці, які знаходять РНК загарбника та розрізають її на дрібні шматочки. Потім ці дрібні шматочки (маленькі атакуючі РНК) використовуються рослиною для пошуку вірусної РНК та її знищення.
Послідовність малих атакуючих РНК може бути передбачена за допомогою комп’ютерів і синтезована в лабораторії. Отриманий коктейль із нуклеїнової кислоти можна наносити безпосередньо на листя рослин — у вигляді спрею.
Сьогодні проводяться дослідження щодо цих методів боротьби з комахами, хворобами, нематодами та бур’янами, й очікується, що продукти на основі РНК потраплять на ринок у формі спреїв для позакореневого внесення, ін’єкцій стовбура, обробці коренів при пікіруванні або протруювання насіння для найбільш оперативного контролю.
Monsanto розробляє використання РНК за допомогою технології під назвою «BioDirect», яка застосовується на рослинах для захисту від комах та патогенних мікроорганізмів. Вчені Syngenta також розробляють лінійки продуктів біоконтролю на основі РНК для захисту рослин картоплі від колорадського жука. Ці технології допоможуть виробникам поліпшити боротьбу зі шкідниками в посівах, що призведе до збільшення врожаю та поліпшення якості.
Джерело: AGDAILY
Рослини та їхні патогени потрапили в гонку озброєнь, що тривала тисячоліттями. Рослини розвинули природний захист, але у своїй боротьбі з патогенами, вони стають плямистими і непрезентабельними. Це зовсім не підходить для полиці супермаркету!
Людство використовує пестициди для вирощування здорових та гарних продуктів, але вони підвищують їхню вартість, можуть зробити їх небезпечними та можуть завдати шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, сьогодні світовому виробництву бананів смертельно загрожує хвороба Панами, єдиний спосіб боротьби з нею — токсичний для ґрунту пестицид. Одне з найсерйозніших захворювань рослин у світі, хвороба позеленіння цитрусових, поширюється зараженими комахами, і ліків не існує.
До 2050 року очікується, що чисельність населення світу перевищить 9 млрд, а вже сьогодні понад 800 млн людей не мають достатньо їжі. Виробництво продовольства ускладниться додатково внаслідок зміни клімату та втрати орних земель. За підрахунками, 20 % світового врожаю втрачається через хвороби рослин.
Імунна система рослин розвинулася для боротьби з патогенними бактеріями, нематодами, грибками та комахами. На відміну від імунної системи людини, рослини «застрягли» у своєму генному потенціалі. Їх не можна пристосувати на ходу для боротьби з новими загрозами. Гени стійкості передаються від батьківських рослин до нащадків. Чим більше генетичного різноманіття, тим здоровішими є рослини, оскільки буде більше варіантів генів стійкості, які можуть реагувати на найрізноманітніші загрози.
Якщо рослини можуть краще боротися з інфекціями, можна використовувати менше пестицидів, і можна уникнути потенційних проблем, наприклад таких, як шкідники зі стійкістю до хімічної обробки. Вакцинація рослини може бути відповіддю на боротьбу з патогенами, що стрімко розвиваються, без генетичної інженерії самої культури.
Коли вірус заражає клітину рослини, він часто виділяє РНК, яка рухається крізь клітину, допомагаючи вірусу розмножуватися. Білки стійкості можуть діяти як цілеспрямовані ножиці, які знаходять РНК загарбника та розрізають її на дрібні шматочки. Потім ці дрібні шматочки (маленькі атакуючі РНК) використовуються рослиною для пошуку вірусної РНК та її знищення.
Послідовність малих атакуючих РНК може бути передбачена за допомогою комп’ютерів і синтезована в лабораторії. Отриманий коктейль із нуклеїнової кислоти можна наносити безпосередньо на листя рослин — у вигляді спрею.
Сьогодні проводяться дослідження щодо цих методів боротьби з комахами, хворобами, нематодами та бур’янами, й очікується, що продукти на основі РНК потраплять на ринок у формі спреїв для позакореневого внесення, ін’єкцій стовбура, обробці коренів при пікіруванні або протруювання насіння для найбільш оперативного контролю.
Monsanto розробляє використання РНК за допомогою технології під назвою «BioDirect», яка застосовується на рослинах для захисту від комах та патогенних мікроорганізмів. Вчені Syngenta також розробляють лінійки продуктів біоконтролю на основі РНК для захисту рослин картоплі від колорадського жука. Ці технології допоможуть виробникам поліпшити боротьбу зі шкідниками в посівах, що призведе до збільшення врожаю та поліпшення якості.
Джерело: AGDAILY
5
Michelle Miller, AGDAILY
6 дивовижних і незвичних видів м’яса, які варто спробувати
Свинина, яловичина, курятина, баранина, козлятина, оленина? Який ваш улюблений вид м’яса?
Читати
Завзяті мисливці та рибалки проявлять ентузіазм до дичини. Оленина — моя улюблена їжа, і вона завжди була основним продуктом у нашому будинку, коли ми росли. Ми їли все, що застрелили, зловили або виростили.
Ви коли-небудь виходили за межі зони комфорту, щоби спробувати щось трохи незвичне та захоплююче? Я настійно рекомендую це зробити! Ось шість смачних та незвичних видів м’яса з моїх подорожей по США та закордону.
Ему
Двоюрідний брат страуса, ему, напевно, настільки ж близький до яловичини, наскільки це взагалі можливо в пташиному світі. У цьому поживному м’ясі менше жиру та холестерину, ніж у яловичині, але воно все ще є багатим джерелом білка, вітамінів, мінералів, і, звичайно, має прекрасні смакові якості. М’ясо, як правило, трохи сухіше, ніж яловичина, тому хороший маринад не завадить.
Попри свої переваги для здоров’я, м’ясо ему так і не набуло у США широкої популярності, як в інших країнах. Однак воно знайшло поціновувачів серед людей, які страждають на кліщову алергію, також відому, як алергія на м’ясо ссавців. Люди, які страждають на цю хворобу, не можуть їсти м’ясо ссавців без важкої реакції на організм, тож ему — чудовий вибір для них.
Голуб (Сквоб)
Ще ода смачна птиця з «червоним м’ясом» із трохи більш грайливим смаком. Його часто називають «м’ясом королів», оскільки воно було делікатесом у середньовічній Франції та в Стародавньому Єгипті для королівських родів.
Сквоб - це птах із темним м’ясом. Свій унікальний колір та смак воно отримує завдяки високим концентраціям міоглобіну — білка, що зберігає кисень. На відміну від більшості інших видів домашньої птиці, високий вміст міоглобіну присутній у всіх частинах тіла, що надає йому неповторний соковитий смак.
Північний олень
Не кажіть Санті, але північні олені — це смачно.
Регіон та раціон відіграють важливу роль у смаковому профілі м’яса північного оленя. Олені з’явилися на Алясці понад століття тому, як джерело їжі.Також, якщо ви завітаєте до Норвегії, не дивуйтесь, побачивши дошки біля ресторанів, де запрошують скуштувати соковиті страви з оленів.
Алігатор
Смажені шматки алігатора по-кеджунськи? Рване м’ясо алігатора? Так, будь ласка!
Цей універсальний делікатес, здебільшого вирощується на фермах і, як правило, є жорстким і твердим із загалом хорошим смаком, залежно від приготування. Його вживають у багатьох країнах, таких як Австралія, Таїланд, Філіппіни, Південна Африка та, звичайно, США. У середині 1800-х років м’ясо алігаторів уперше стало популярним у США. Навіть яйця алігатора споживали на початку 1900-х років.
Кролик
Багато хто сказав би, що на смак він схожий на курку, і його слід готувати так само. Однак смакові якості можуть змінюватися залежно від того, дикий він чи вирощений на фермі.
Понад 60 % м’яса кроликів у всьому світі споживається в Китаї, хоча кролик не набув такої великої популярності в США, як правило, через те, що сприймається, як «пухнаста домашня тварина». Тому деякі фермери вирощують кроликів, як домашніх тварин, або для виставки, а інші вирощують їх саме для м’яса.
Бізон
Самці бізонів можуть важити до тонни! На територію сучасних Штатів вони прийшли з Азії приблизно 400 тис. років тому. М’ясо бізона, як правило, менш жирне, ніж яловичина, й описується як легке і солодке на смак. Це м’ясо також містить багато заліза, що надає йому унікальний аромат, який багато людей називають «землистим» або «мінеральним».
Чому всі ці смачні варіанти не настільки поширені, як звичні курятина та яловичина? Є багато перешкод, серед яких, нормативні акти, перевірки USDA, конкуренція на полицях продуктових магазинів, лобіювання та політика, хвороби, інфраструктура, попит та пропозиція і, звісно, ціна. Проте, якщо вам випаде нагода пробувати — ці види м’яса змусять ваші смакові рецептори танцювати!
Джерело: AGDAILY
Ви коли-небудь виходили за межі зони комфорту, щоби спробувати щось трохи незвичне та захоплююче? Я настійно рекомендую це зробити! Ось шість смачних та незвичних видів м’яса з моїх подорожей по США та закордону.
Ему
Двоюрідний брат страуса, ему, напевно, настільки ж близький до яловичини, наскільки це взагалі можливо в пташиному світі. У цьому поживному м’ясі менше жиру та холестерину, ніж у яловичині, але воно все ще є багатим джерелом білка, вітамінів, мінералів, і, звичайно, має прекрасні смакові якості. М’ясо, як правило, трохи сухіше, ніж яловичина, тому хороший маринад не завадить.
Попри свої переваги для здоров’я, м’ясо ему так і не набуло у США широкої популярності, як в інших країнах. Однак воно знайшло поціновувачів серед людей, які страждають на кліщову алергію, також відому, як алергія на м’ясо ссавців. Люди, які страждають на цю хворобу, не можуть їсти м’ясо ссавців без важкої реакції на організм, тож ему — чудовий вибір для них.
Голуб (Сквоб)
Ще ода смачна птиця з «червоним м’ясом» із трохи більш грайливим смаком. Його часто називають «м’ясом королів», оскільки воно було делікатесом у середньовічній Франції та в Стародавньому Єгипті для королівських родів.
Сквоб - це птах із темним м’ясом. Свій унікальний колір та смак воно отримує завдяки високим концентраціям міоглобіну — білка, що зберігає кисень. На відміну від більшості інших видів домашньої птиці, високий вміст міоглобіну присутній у всіх частинах тіла, що надає йому неповторний соковитий смак.
Північний олень
Не кажіть Санті, але північні олені — це смачно.
Регіон та раціон відіграють важливу роль у смаковому профілі м’яса північного оленя. Олені з’явилися на Алясці понад століття тому, як джерело їжі.Також, якщо ви завітаєте до Норвегії, не дивуйтесь, побачивши дошки біля ресторанів, де запрошують скуштувати соковиті страви з оленів.
Алігатор
Смажені шматки алігатора по-кеджунськи? Рване м’ясо алігатора? Так, будь ласка!
Цей універсальний делікатес, здебільшого вирощується на фермах і, як правило, є жорстким і твердим із загалом хорошим смаком, залежно від приготування. Його вживають у багатьох країнах, таких як Австралія, Таїланд, Філіппіни, Південна Африка та, звичайно, США. У середині 1800-х років м’ясо алігаторів уперше стало популярним у США. Навіть яйця алігатора споживали на початку 1900-х років.
Кролик
Багато хто сказав би, що на смак він схожий на курку, і його слід готувати так само. Однак смакові якості можуть змінюватися залежно від того, дикий він чи вирощений на фермі.
Понад 60 % м’яса кроликів у всьому світі споживається в Китаї, хоча кролик не набув такої великої популярності в США, як правило, через те, що сприймається, як «пухнаста домашня тварина». Тому деякі фермери вирощують кроликів, як домашніх тварин, або для виставки, а інші вирощують їх саме для м’яса.
Бізон
Самці бізонів можуть важити до тонни! На територію сучасних Штатів вони прийшли з Азії приблизно 400 тис. років тому. М’ясо бізона, як правило, менш жирне, ніж яловичина, й описується як легке і солодке на смак. Це м’ясо також містить багато заліза, що надає йому унікальний аромат, який багато людей називають «землистим» або «мінеральним».
Чому всі ці смачні варіанти не настільки поширені, як звичні курятина та яловичина? Є багато перешкод, серед яких, нормативні акти, перевірки USDA, конкуренція на полицях продуктових магазинів, лобіювання та політика, хвороби, інфраструктура, попит та пропозиція і, звісно, ціна. Проте, якщо вам випаде нагода пробувати — ці види м’яса змусять ваші смакові рецептори танцювати!
Джерело: AGDAILY
6
Kalpana Sunder, The Guardian
Фіолетова революція: фермери Індії вирощують лаванду, щоб перемогти посуху
У 30-ти селах на горбистих схилах району Джамму Дода в Індії понад 200 фермерів перейшли від виробництва кукурудзи до виробництва лаванди, розпочавши «фіолетову революцію» в регіоні.
Читати
Цього року село Лероте здобуло сільськогосподарську славу, коли 43-річний фермер Бхарат Бхушан виграв престижну нагороду за інноваційне сільське господарство від Індійського інституту сільськогосподарських досліджень, який шукає шляхи подолання кліматичної кризи та її руйнівного впливу на агросектор. Лаванду, як посухостійку культуру, можна вирощувати на бідному ґрунті, вона любить багато сонця та потребує мало води.
«Я почав вирощувати лаванду у 2010 році, не вагаючись, завдяки заохоченню Індійського інституту інтегративної медицини Джамму. Її легко вирощувати й не потрібно багато зрошення. Як добрива я використовував простий коров’ячий гній», — говорить Бхарат Бхушан.
За два роки він заробив у чотири рази більше, ніж на вирощуванні кукурудзи.
«Побачивши мій успіх, багато хто теж спробував, і зараз цим займаються багато фермерів у цій області. Я також заснував два розплідники для розмноження саджанців лаванди. Село стало центром виробництва лаванди», — каже фермер.
Він додає, що для багатьох найкраще у вирощуванні лаванди те, що багатьом жінкам у селах, яким заборонено працювати поза домом, можна обробляти лаванду біля своїх будинків, оскільки це вигідно, і це зробило їх самостійними.
Легка у вирощуванні лаванда робить її популярною серед фермерів. Дохід, отриманий від вирощування, набагато кращий за вирощування таких культур, як кукурудза. З одного гектара землі можна отримати від 30 до 45 л лавандової олії, яка має великий попит, як основна ароматична олія.
Багато фермерів у Кашмірі починають вирощувати урожай, часто вирощуючи його поряд із яблуневими садами. Нещодавно CSIR оголосив про розширення місії «Аромат», у запуску якого взяли участь фермери з інших північних штатів, таких як Уттаракханд, Нагаленд та Ассам, тому фіолетові поля можуть незабаром стати звичним видовищем по всій Індії.
Джерело: The Guardian
«Я почав вирощувати лаванду у 2010 році, не вагаючись, завдяки заохоченню Індійського інституту інтегративної медицини Джамму. Її легко вирощувати й не потрібно багато зрошення. Як добрива я використовував простий коров’ячий гній», — говорить Бхарат Бхушан.
За два роки він заробив у чотири рази більше, ніж на вирощуванні кукурудзи.
«Побачивши мій успіх, багато хто теж спробував, і зараз цим займаються багато фермерів у цій області. Я також заснував два розплідники для розмноження саджанців лаванди. Село стало центром виробництва лаванди», — каже фермер.
Він додає, що для багатьох найкраще у вирощуванні лаванди те, що багатьом жінкам у селах, яким заборонено працювати поза домом, можна обробляти лаванду біля своїх будинків, оскільки це вигідно, і це зробило їх самостійними.
Легка у вирощуванні лаванда робить її популярною серед фермерів. Дохід, отриманий від вирощування, набагато кращий за вирощування таких культур, як кукурудза. З одного гектара землі можна отримати від 30 до 45 л лавандової олії, яка має великий попит, як основна ароматична олія.
Багато фермерів у Кашмірі починають вирощувати урожай, часто вирощуючи його поряд із яблуневими садами. Нещодавно CSIR оголосив про розширення місії «Аромат», у запуску якого взяли участь фермери з інших північних штатів, таких як Уттаракханд, Нагаленд та Ассам, тому фіолетові поля можуть незабаром стати звичним видовищем по всій Індії.
Джерело: The Guardian
7
AGDAILY
Чи практичні дрони, як засіб для розумнішого використання пестицидів?
Сучасні технології, такі як штучний інтелект, робототехніка та бездротовий зв’язок, перебувають на межі революції в усталених галузях — і серед найочевидніших прикладів можна назвати «розумне сільське господарство», де спостерігається надзвичайне збільшення використання дронів для різних завдань.
Читати
Безпілотники або «безпілотні літальні апарати» (БПЛА) були предметом великих досліджень для сільськогосподарського застосування. Наприклад, вони можуть робити аерофотознімки поля і шляхом подальшої обробки зображень виявляти проблеми в конкретних областях полів. Ще одним видом використання БПЛА, який швидко набирає популярності, є обприскування пестицидами.
У Японії кількість гектарів, обприскуваних безпілотниками, за 2016–2018 рр. зросла в 45 разів, а кількість зареєстрованих БПЛА для сільськогосподарських обприскувань зросла з 227 до 1552.
Попри те, що БПЛА можуть бути використані для заміни, або доповнення традиційних методів розпилення пестицидів, залишається довести, чи перевершують БПЛА звичні методи внесення засобів захисту.
Дослідники оцінили та порівняли витрати, працездатність та ефективність управління безпілотниками в порівнянні з дистанційно керованими (RC) вертольотами та навісними обприскувачами для профілактичного розпилення пестицидів на рисових полях. Вони провели ці порівняння для семи різних областей, щоб врахувати відмінності в масштабі для кожного методу.
Що стосується витрат на боротьбу зі шкідниками, то БПЛА були лише трохи дешевшими на одиницю площі, ніж обприскувачі, головно через низьку ціну на безпілотники та економію палива. Вертольоти RC були набагато дорожчими.
«Хоча вартість придбання обприскувачів майже вдвічі перевищує вартість БПЛА, фіксовані витрати обох із них виявляються схожими через високі витрати на експлуатацію, обслуговування та ремонт безпілотників, що є перешкодою при впровадженні БПЛА», зауважує Юна Сео.
Що стосується працездатності, то вертольоти RC могли б покривати набагато більше площі за годину, ніж і безпілотники, і навісні обприскувачі. Проте, безпілотники мали невелику перевагу в денному покритті площі перед обприскувачами. Нарешті, для вивчення ефективності управління кожним методом дослідники застосували «аналіз обсягу даних», який широко використовується в економіці та управлінні операціями для оцінки ефективності виробничих та сервісних операцій. Результати показали, що як обприскувачі, так і БПЛА досягли максимальної або майже максимальної ефективності для більшості рисових районів, тоді як вертольоти RC були набагато менш ефективними.
Загалом, це дослідження продемонструвало переваги дронів, як інструментів для виробництва рису та порівняло їх з іншими усталеними технологіями. Але використання безпілотників у сільському господарстві має проблеми, на які слід звернути увагу в майбутньому. Це зміна авіаційного законодавства, що забороняє більше використання безпілотних апаратів, а також витрати на обслуговування.
Джерело: AGDAILY
У Японії кількість гектарів, обприскуваних безпілотниками, за 2016–2018 рр. зросла в 45 разів, а кількість зареєстрованих БПЛА для сільськогосподарських обприскувань зросла з 227 до 1552.
Попри те, що БПЛА можуть бути використані для заміни, або доповнення традиційних методів розпилення пестицидів, залишається довести, чи перевершують БПЛА звичні методи внесення засобів захисту.
Дослідники оцінили та порівняли витрати, працездатність та ефективність управління безпілотниками в порівнянні з дистанційно керованими (RC) вертольотами та навісними обприскувачами для профілактичного розпилення пестицидів на рисових полях. Вони провели ці порівняння для семи різних областей, щоб врахувати відмінності в масштабі для кожного методу.
Що стосується витрат на боротьбу зі шкідниками, то БПЛА були лише трохи дешевшими на одиницю площі, ніж обприскувачі, головно через низьку ціну на безпілотники та економію палива. Вертольоти RC були набагато дорожчими.
«Хоча вартість придбання обприскувачів майже вдвічі перевищує вартість БПЛА, фіксовані витрати обох із них виявляються схожими через високі витрати на експлуатацію, обслуговування та ремонт безпілотників, що є перешкодою при впровадженні БПЛА», зауважує Юна Сео.
Що стосується працездатності, то вертольоти RC могли б покривати набагато більше площі за годину, ніж і безпілотники, і навісні обприскувачі. Проте, безпілотники мали невелику перевагу в денному покритті площі перед обприскувачами. Нарешті, для вивчення ефективності управління кожним методом дослідники застосували «аналіз обсягу даних», який широко використовується в економіці та управлінні операціями для оцінки ефективності виробничих та сервісних операцій. Результати показали, що як обприскувачі, так і БПЛА досягли максимальної або майже максимальної ефективності для більшості рисових районів, тоді як вертольоти RC були набагато менш ефективними.
Загалом, це дослідження продемонструвало переваги дронів, як інструментів для виробництва рису та порівняло їх з іншими усталеними технологіями. Але використання безпілотників у сільському господарстві має проблеми, на які слід звернути увагу в майбутньому. Це зміна авіаційного законодавства, що забороняє більше використання безпілотних апаратів, а також витрати на обслуговування.
Джерело: AGDAILY
8
Leslie J. Wyatt, Hobby Farms
7 порід курей для виробництва кольорових яєць
Білий — це не колір, коли мова йде про курячі яйця. Але синій — так. Зелені, рожеві та оливкові — не кажучи вже про яйця насиченого карамельного кольору. Додавання кольору може надати трохи магії і привернути увагу покупців.
Читати
Вибираючи породи курей для вирощування, корисно знати, що кури мають два основних типи. Птахи типу А більшу частину енергії від спожитої їжі витрачають на виробництво яєць. Хоча це робить їх плодовитими яєчними «заводами», вони, як правило, худіші та нервовіші, ніж птахи типу B. Кури типу В — птахи подвійного призначення зі спокійним характером. Вони несуть яйця, але оскільки вони перетворюють більшу частину їжі у вагу тіла, вони менш продуктивні.
Якщо ви хочете додати трохи цікавинки до звичного вибору несучок, ось деякі породи, які варто розглянути.
Араукана
Якщо курка несе сині яйця, то, ймовірно, у її генетиці є Араукана. Відомо, що порода виникла в Чилі, хоча її предки досі незрозумілі.
«Справжні араукани завжди розкуйовджені. Вони не завжди хохлясті, але розтріпані обов’язкові. Араукана — це дуже впевнений у собі птах типу В із м’якою вдачею», — каже Ланае Кеш, котрий займається розведенням та продажем араукан.
Амераукани
Інкубатори можуть рекламувати Арауканас на продаж, але будьте обережні: якщо у птахів є хвости, це не Арауканас. Однак це можуть бути Амераукани.
«Амераукани менш рідкісні, ніж араукани», — каже Трейсі Торрес, співавтор книги «My Pet Chicken Handbook» та засновник сайту MyPetChicken.com.
Розведення арауканасів з іншими породами дає різні результати. Амерауканаси — це спокійні птахи, які відкладають сині яйця. Завдяки генетиці Araucana вони схильні до темпераменту типу B.
Великодні несучки
Зверніть увагу на правопис Ameraucana. Якщо інкубатор продає пташенят під маркою Araucana / Americana, це так звані Великодні несучки.
«Не існує такої породи. Великодні несучки — це жаргон, але це казкові птахи. Доброзичливі, розумні, холодо- і жаростійкі, вони добре несуться взимку, з кольоровими яйцями, від синього, зеленого, рожевого або коричневого до шавлієвого, оливкового, або кремового кольору», — говорить Торрес.
Їх яйця також, як правило, досить великі. Це невеликі птахи більш схильні до типу В.
Крем-Легбар
Ще одна синьо-яєчна порода — це Крем-Легбар, виведена у Великобританії шляхом схрещення порід Плімут, Золотих Леггорнів та Арауканаса. Генетика Леггорна дає риси та темперамент типу А.
Маран
Звичайні коричневі яйця програють у порівнянні з насиченими коричневими яйцями французької породи курей Маран.
«Марани — це спокійні птахи середнього розміру та статури типу В», — каже Дебі Штур, яка займається розведенням і продажем чорно-мідних маранів на ранчо «Heaven Sent.
Чорно-мідні марани — це привітні кури з пернатими ногами, які несуть справді темно-шоколадні яйця. Яйця коричневого кольору оцінюються за шкалою від нуля до дев’яти, де нуль — білий колір, а дев’ять — глибокий, темно-коричневий. Справжні марани дають яйця кольору, що за шкалою не нижче п’яти.
Вельсумер
Лісса Лукас, головний та фахівець із маркетингових комунікацій MyPetChicken.com та співавтор вважає породу Вельсумер найкращим вибором для курячої ферми. З типом В вельсумери є чудовими птахами, які відкладають великі шоколадно-коричневі яйця з темними цятками й добре почуваються в спеку та холод. Лісса Лукас вважає цих доброзичливих, розумних птахів наймилішими на своїй фермі.
Пенедесенка
Пенедесенки виникли в Іспанії і відомі тим, що відкладають найтемніші коричневі яйця серед будь-яких порід. Будучи тілобудовою за типом А, Пенедесенки — насторожені та обережні птахи. У Пенедесенок є те, що називається «королівським гребінцем», який також називають cresta en clavell або гвоздичним гребінцем.
Джерело: Hobby Farms
Якщо ви хочете додати трохи цікавинки до звичного вибору несучок, ось деякі породи, які варто розглянути.
Араукана
Якщо курка несе сині яйця, то, ймовірно, у її генетиці є Араукана. Відомо, що порода виникла в Чилі, хоча її предки досі незрозумілі.
«Справжні араукани завжди розкуйовджені. Вони не завжди хохлясті, але розтріпані обов’язкові. Араукана — це дуже впевнений у собі птах типу В із м’якою вдачею», — каже Ланае Кеш, котрий займається розведенням та продажем араукан.
Амераукани
Інкубатори можуть рекламувати Арауканас на продаж, але будьте обережні: якщо у птахів є хвости, це не Арауканас. Однак це можуть бути Амераукани.
«Амераукани менш рідкісні, ніж араукани», — каже Трейсі Торрес, співавтор книги «My Pet Chicken Handbook» та засновник сайту MyPetChicken.com.
Розведення арауканасів з іншими породами дає різні результати. Амерауканаси — це спокійні птахи, які відкладають сині яйця. Завдяки генетиці Araucana вони схильні до темпераменту типу B.
Великодні несучки
Зверніть увагу на правопис Ameraucana. Якщо інкубатор продає пташенят під маркою Araucana / Americana, це так звані Великодні несучки.
«Не існує такої породи. Великодні несучки — це жаргон, але це казкові птахи. Доброзичливі, розумні, холодо- і жаростійкі, вони добре несуться взимку, з кольоровими яйцями, від синього, зеленого, рожевого або коричневого до шавлієвого, оливкового, або кремового кольору», — говорить Торрес.
Їх яйця також, як правило, досить великі. Це невеликі птахи більш схильні до типу В.
Крем-Легбар
Ще одна синьо-яєчна порода — це Крем-Легбар, виведена у Великобританії шляхом схрещення порід Плімут, Золотих Леггорнів та Арауканаса. Генетика Леггорна дає риси та темперамент типу А.
Маран
Звичайні коричневі яйця програють у порівнянні з насиченими коричневими яйцями французької породи курей Маран.
«Марани — це спокійні птахи середнього розміру та статури типу В», — каже Дебі Штур, яка займається розведенням і продажем чорно-мідних маранів на ранчо «Heaven Sent.
Чорно-мідні марани — це привітні кури з пернатими ногами, які несуть справді темно-шоколадні яйця. Яйця коричневого кольору оцінюються за шкалою від нуля до дев’яти, де нуль — білий колір, а дев’ять — глибокий, темно-коричневий. Справжні марани дають яйця кольору, що за шкалою не нижче п’яти.
Вельсумер
Лісса Лукас, головний та фахівець із маркетингових комунікацій MyPetChicken.com та співавтор вважає породу Вельсумер найкращим вибором для курячої ферми. З типом В вельсумери є чудовими птахами, які відкладають великі шоколадно-коричневі яйця з темними цятками й добре почуваються в спеку та холод. Лісса Лукас вважає цих доброзичливих, розумних птахів наймилішими на своїй фермі.
Пенедесенка
Пенедесенки виникли в Іспанії і відомі тим, що відкладають найтемніші коричневі яйця серед будь-яких порід. Будучи тілобудовою за типом А, Пенедесенки — насторожені та обережні птахи. У Пенедесенок є те, що називається «королівським гребінцем», який також називають cresta en clavell або гвоздичним гребінцем.
Джерело: Hobby Farms
9
Brian Cross, The Growth Op
Конопляні джунглі на задньому дворі та війни із сусідами
Сусіди канадця, на прізвище Фонтенбло, які минулого року важко переносили «цілодобовий запах скунса», що доносився із заднього двору, з острахом чекають повторення ситуації цього року.
Читати
У Канаді середньодобова кількість конопель, дозволена для людей, які мають ліцензію на використання з медичних причин, становить два грами, якщо ви купуєте її у постачальників, що мають ліцензію на федеральному рівні. Але якщо ви вирощуєте самостійно або хтось інший вирощує для вас, середня добова дозволена кількість сягає вже 36 грамів. Це дорівнює 176 кімнатним рослинам або 69 рослинам на відкритому повітрі.
Федеральні органи не обмежують кількість медичних конопель. Людина отримує медичну документацію, яка вказує, скільки грамів їй потрібно, і це підключається до формули, щоб визначити, скільки рослин можна вирощувати. А в деяких місцях вирощують більше, ніж для однієї людини, що призводить до появи сотень і навіть тисяч рослин на подвір’ї.
Фонтенбло стверджує, що вирощує таку велику кількість канабісу, тому що переробляв насіння на конопляну олію для випічки. Торік у нього було 23 величезні рослини — чотири, які будь-яка доросла людина може вирощувати для особистого, рекреаційного використання, а також 19, дозволених за ліцензією на медичну марихуану, виданою Health Canada.
Мешканці, які скаржились на неприємні запахи, не хочуть, щоб їх називали, посилаючись на погані стосунки з виробником.
«Цей цілодобовий запах скунса весь час просто жахливий. Конопля зростає на три фути над парканом, як запрошення для злочинця зібрати трохи конопель. Минулого літа дружина запропонувала переїхати. Але як продати будинок, коли потенційні покупці виходять зі свого автомобіля і відразу чують запах конопель», — сказав один із сусідів.
Правозахисник конопель Лео Люсьє, який минулого року відвідав цей двір, схожий на джунглі, і навіть зробив відео про масивні рослини, які, за його словами, піднялися до 18 футів (5,5 м), сказав, що мешканці, які скаржиться, перебільшують щодо запаху.
«Куди б ви не пішли, завжди знайдеться хтось незадоволений», — сказав він.
За його словами, запах — це просто побічний продукт росту рослин, що абсолютно нешкідливий.
Деякі міста, усе ж намагаються шукати вирішення проблеми. Наприклад, місто Пелем торік прийняло підзаконний акт, що стосується всіх видів вирощування конопель, крім людей, які вирощують чотири рослини для рекреації. Місто витратило $50 тис. на польові ольфактометри Nasal Rangers, які можуть вимірювати силу запаху, що надходить від фермерських господарств, і вимагає від виробників використання систем фільтрації повітря.
В адміністрації сподіваються, що місто може навчитися чомусь із юридичного виклику підзаконного акта Лімінгтона, і що Health Canada посилить свої правила, щоб зменшити кількість дозволених для вирощування рослин коноплі.
Джерело: The Growth Op
Федеральні органи не обмежують кількість медичних конопель. Людина отримує медичну документацію, яка вказує, скільки грамів їй потрібно, і це підключається до формули, щоб визначити, скільки рослин можна вирощувати. А в деяких місцях вирощують більше, ніж для однієї людини, що призводить до появи сотень і навіть тисяч рослин на подвір’ї.
Фонтенбло стверджує, що вирощує таку велику кількість канабісу, тому що переробляв насіння на конопляну олію для випічки. Торік у нього було 23 величезні рослини — чотири, які будь-яка доросла людина може вирощувати для особистого, рекреаційного використання, а також 19, дозволених за ліцензією на медичну марихуану, виданою Health Canada.
Мешканці, які скаржились на неприємні запахи, не хочуть, щоб їх називали, посилаючись на погані стосунки з виробником.
«Цей цілодобовий запах скунса весь час просто жахливий. Конопля зростає на три фути над парканом, як запрошення для злочинця зібрати трохи конопель. Минулого літа дружина запропонувала переїхати. Але як продати будинок, коли потенційні покупці виходять зі свого автомобіля і відразу чують запах конопель», — сказав один із сусідів.
Правозахисник конопель Лео Люсьє, який минулого року відвідав цей двір, схожий на джунглі, і навіть зробив відео про масивні рослини, які, за його словами, піднялися до 18 футів (5,5 м), сказав, що мешканці, які скаржиться, перебільшують щодо запаху.
«Куди б ви не пішли, завжди знайдеться хтось незадоволений», — сказав він.
За його словами, запах — це просто побічний продукт росту рослин, що абсолютно нешкідливий.
Деякі міста, усе ж намагаються шукати вирішення проблеми. Наприклад, місто Пелем торік прийняло підзаконний акт, що стосується всіх видів вирощування конопель, крім людей, які вирощують чотири рослини для рекреації. Місто витратило $50 тис. на польові ольфактометри Nasal Rangers, які можуть вимірювати силу запаху, що надходить від фермерських господарств, і вимагає від виробників використання систем фільтрації повітря.
В адміністрації сподіваються, що місто може навчитися чомусь із юридичного виклику підзаконного акта Лімінгтона, і що Health Canada посилить свої правила, щоб зменшити кількість дозволених для вирощування рослин коноплі.
Джерело: The Growth Op
10
Olivia Midgley, Farmers Guardian
Пам’яті прихильника британських фермерів принца Філіпа
Принц Філіп був великим прихильником сільського господарства Великобританії й захоплювався сільською місцевістю, відвідуючи сотні сільськогосподарських виставок, коледжів та сільських організацій протягом життя.
Читати
Разом із Королевою, велику частину свого часу він присвячував різним сільським благодійним організаціям та відстоював стале землеробство, з великим акцентом на природу та екологію.
З роками вони нарощували стада племінної худоби Ейршир, Джерсі та Сассекс.
На фермі у Вулфертоні, штат Норфолк вони мали змішане господарство з орними землями, худобою та садами.
Принц Філіп обрав ферму своїм постійним будинком, коли у 2017 році у 95-річному віці звільнився від публічних зобовязань.
На момент виходу на пенсію він був покровителем, президентом, або членом 780 організацій, таких, як Фонд дикої природи Норфолку та Фонд охорони природи Пенсторпа.
Він захоплювався органічним тваринництвом і був колишнім президентом виставки Східної Англії. Принц Філіп потрапив у заголовки новин у 1991 році, коли сказав, що його «пригнічує» інтенсивне скотарство, а «деякі породи стали просто гротескними».
«Зі смертю принца Філіпа фермери та тваринники, втратили великого друга», — сказав Крістофер Прайс, виконавчий директор Фонду виживання рідкісних порід.
Захоплений верховою їздою, принц Філіп був вправним вершником, і його часто можна було помітити на змаганнях по всій країні, навіть у віці за 80. Він також був великим прихильником клубу поні і прагнув заохотити до катання дітей, які не могли собі дозволити дорогого скакуна.
Навчання дітей Кодексу про сільську місцевість та важливість поваги до навколишнього середовища було головним акцентом для принца Філіпа. Однією з його найбільших спадщин стане нагорода герцога Единбурзького, яку він створив у 1956 році, щоб заохотити молодих людей рости та вдосконалюватися завдяки складним заходам, включаючи волонтерство та експедиції.
Джерело: Farmers Guardian
З роками вони нарощували стада племінної худоби Ейршир, Джерсі та Сассекс.
На фермі у Вулфертоні, штат Норфолк вони мали змішане господарство з орними землями, худобою та садами.
Принц Філіп обрав ферму своїм постійним будинком, коли у 2017 році у 95-річному віці звільнився від публічних зобовязань.
На момент виходу на пенсію він був покровителем, президентом, або членом 780 організацій, таких, як Фонд дикої природи Норфолку та Фонд охорони природи Пенсторпа.
Він захоплювався органічним тваринництвом і був колишнім президентом виставки Східної Англії. Принц Філіп потрапив у заголовки новин у 1991 році, коли сказав, що його «пригнічує» інтенсивне скотарство, а «деякі породи стали просто гротескними».
«Зі смертю принца Філіпа фермери та тваринники, втратили великого друга», — сказав Крістофер Прайс, виконавчий директор Фонду виживання рідкісних порід.
Захоплений верховою їздою, принц Філіп був вправним вершником, і його часто можна було помітити на змаганнях по всій країні, навіть у віці за 80. Він також був великим прихильником клубу поні і прагнув заохотити до катання дітей, які не могли собі дозволити дорогого скакуна.
Навчання дітей Кодексу про сільську місцевість та важливість поваги до навколишнього середовища було головним акцентом для принца Філіпа. Однією з його найбільших спадщин стане нагорода герцога Единбурзького, яку він створив у 1956 році, щоб заохотити молодих людей рости та вдосконалюватися завдяки складним заходам, включаючи волонтерство та експедиції.
Джерело: Farmers Guardian
© Андрій Яцина, Kurkul.com, 2021 р.
Виконано за допомогою Disqus