Я — куркуль
Олександр Волинець:
фермерство дає мені імпульси жити
Підполковник у відставці, успішний бізнесмен і фермер. Це все про Олександра Волинця з Луцька, в якого ми побували в гостях у липні 2016 року. Ми побачили будівництво його фермерського будинку, тваринницьку ферму та почули історію життя та успіху багатогранної людини, яка ніколи не стоїть на місці. Наприклад, захотів ввезти в Україну і розводити у себе в господарстві корів Джерсійської породи — ввіз, навіть не зважаючи на те, що довелося сім місяців оббивати пороги як місцевих волинських чиновників, так і столичних. Ми оцінили як славнозвісним європейкам «джерсі» живеться на Волині.

Вихід на пенсію дав стимул для розвитку

Зустрілися ми з Олександром Волинцем у Луцьку, в затишній кав'ярні. Вона знаходиться у торговому домі, який, власне, йому і належить. Дружина Олександра Петровича крім чашки кави запропонувала ще й спробувати молоко джерсійських корів, яке славиться своєю жирністю від 5 і аж до 8%. А згодом ми посмакували ще й домашнім сиром класичним і запеченим із медом. За чашкою молока розговорилися і чоловік розповів, який шлях привів його до фермерства.
Коли більше 15 років тому вийшов на пенсію, була проблема, чим би зайнятися. А оскільки крім того, що я працював міліціонером, маю ще й освіту електрика, то розпочав бізнес пов'язаний з електричним обладнанням. Стартував з $400, торгував на ринку,
розповідає фермер.
Та, незважаючи на те, що справи у бізнесі йшли добре і Олександру Волинцю навіть вдалось створити торговий дім, відомий в Луцьку тим, що використовує лише енергію землі, чоловікові все ж у житті чогось бракувало. І згодом він зрозумів, чого саме: роботи на землі.
Я не захотів жити так, як багато моїх колишніх колег: диван, телевізор, туалет, сто грам… То життя покійника. А фермерство дає мені імпульс жити,
— ділиться волинянин.
Згодом нам стає зрозумілим і такий надзвичайний потяг успішного бізнесмена до землі. Олександр Петрович із гордістю повідомляє, що дідусь у нього навіть «за Польщі» (за часів, коли Волинь входила до складу Речі Посполитої, — ред.) був справжнім куркулем!

Треба пам'ятати своє коріння!

Дідусь Олександра Петровича мав колись власних 17 га землі та 1,5 га лісу на хуторі неподалік від села Уляники Рожищенського району. Тут сьогодні і господарює його онук. Фермерське господарство Олександр Волинець назвав прізвищем улюбленого діда-куркуля – «Стельмащук». Тож ми поїхали подивитися, як онук працює на дідівській землі, і дорогою до господарства почули кілька знакових сімейних історій Стельмащуків. Зокрема, Олександр Петрович розповів, що після того, як він взяв в оренду землю діда та почав там працювати, на ній відродився і пустив пагони старезний горіх.
Приїздять двоюрідні сестри і диву даються. А я кажу: дівчата, дивіться, значить хтось повинен був із рідні тут з'явитися, щоб це все відродилося. І на мене попав цей вибір,
розповідає аграрій.
На жаль, дідусь Олександра Петровича помер дуже рано, і онук шкодує, що не довелось перейняти його методи роботи на землі. Проте наступна сімейна «бувальщина» допомогла фермерові визначитися із метою та філософією господарювання – працювати на землі так, щоб перед дітьми та онуками соромно не було.
Мій дід помер у 33 роки. Залишив по собі троє маленьких дітей. Він був справжній куркуль! Тобто у молодому віці він був уже доволі заможною людиною зі своєю землею. Але він жив не у маєтку, а у маленькій тимчасовій хатинці. І от одного разу пішов у свій ліс, де стояли столітні дуби у кілька обхватів, і ріже гілля, щоб побудувати хату, а моя бабця Віра йому й каже: чого ти такий дурний, зріж кілька дубів, то й буде тобі будинок! Чого ти мучишся?! А він каже: що ж про мене тоді діти і онуки подумають, якщо я ліс знищу? Бачите, яке сприйняття життя було у людини?
— розповідає Олександр Волинець.
Хоча у діда-куркуля земля була власна, Олександр Волинець прив'язуватися до землі, каже, не хоче, тому орендує паї.
Поки можеш – то роби. З людьми спілкуйся, людям допомагай. А не хапайся як Калитка – то моя земля. Я не хочу до землі прив'язуватися, але поки живий, то цікаво щось на ній робити, я задоволення від цього отримую,
ділиться своєю життєвою філософією волинський аграрій.

Родзинки ФГ «Стельмащук»

Під'їжджаючи до хутора неподалік села Уляники, вже здалека помічаємо красиву новобудову. «Це буде фермерський будинок», — пояснює Олександр Петрович. На полі біля нього трактор тюкує солому, неподалік поважно прогулюється свиня з поросятами. Виявляється, свині на волі для ФГ «Стельмащук» — не дивина. Олександр Волинець багато подорожує по світу, неодмінно відвідує ферми за кордоном і переймає у тамтешніх керівників найкращі та найцікавіші ідеї. Наприклад, певна частина тварин зимує у незвичайній будівлі — її стіни зроблені із дошок, між якими укладені тюки з соломи.
Економно, тепло і зручно для тварин – вони можуть потихеньку «їсти» ці стіни. Таку цікавинку я підгледів у Європі. Там фермер так утримує овець. І я уже кілька років практикую це у своєму господарстві,
ділиться досвідом Олександр Волинець.
Ми також побували у цій будівлі, побачили, що залишилося від однієї зі стін за зиму і весну. У цьому хліві відчувається особливий мікроклімат не промислової, а домашньої затишної ферми, якою саме прогулювалися поросята. Старші ж свині – під замком. Загалом у господарстві, за словами Олександра Петровича, понад сотня свиней. Помічаємо серед них кучерявих, волохатих мангалиць, ландрасів «на бекон». Господар ферми розповідає, що є у свинячому розмаїтті його господарства ще й породи дюрок та йоркшир.
Оглянувши хлів «із солом'яних тюків» та його мешканців – свиней, ми пішли знайомитися із коровами «джерсі». Щоправда, застали на фермі лише кілька телят, які відпочивали у хліві, та теличок, які смакували сіном у кошарі під відкритим небом. Дорослі корови, які цьогоріч вперше отелилися, були на випасі. Коли Олександр Волинець розповідає, скільки перепон йому довелось подолати, щоб завезти корів цієї породи в Україну, розуміємо, наскільки він наполегливий і впертий. Сім місяців він оббивав пороги столичних чиновників і в аграрному міністерстві, і у Державній ветеринарній службі, проводив перемовини з польськими колегами і все-таки домігся дозволу на завезення з Польщі племінних корів Джерсійської породи.

Чому саме «джерсі»?

Влітку 2016 року у господарстві «Стельмащук» — 19 корів, 1 бик та 14 телят «джерсі». Олександр Волинець каже, що не помилився з вибором породи. Адже молоко «джерсі» справді дуже поживне та смачне. Проте не боїться зізнатися, що ці «європейки» завдали йому ще того клопоту. П'ятьох корівок навіть «втратили» поки навчились правильно за ними доглядати.
Ми пройшли важку дорогу, поки вони з'явилися у моєму господарстві – корови невибагливі, але все ж мають свої особливості. Оскільки ця порода європейська, з'явилася і добре показала себе у природних умовах між Англією та Францією, на острові Джерсі. Вона там мала досить багато калію у своєму раціоні. Від того, напевно, і молоко у них має таку високу жирність. І я зрозумів, що на фактор присутності достатньої кількості калію в раціоні потрібно звертати особливу увагу. Тобто треба знати, що ж той калій містить. Тому що у нас на Волині землі й так збіднені. Тож ми тепер маємо свої господарські таємниці, як їм забезпечити правильний раціон,
розповідає волинський фермер.
Зокрема, щоб збагатити харчі своїх «джерсі» певними мікроелементами, купують спеціальні «лизунці» польського виробництва, бо пропозицій від вітчизняного виробника, кажуть, не знайшли. А от все інше в меню корів – винятково «місцевий ресурс».
Молока вони, правда, дають поки що небагато, бо це первістки: зараз десь по 8 л на день, але ж воно у них дуже смачне! Жирність його — близько 6%. У Європі, де розповсюджена ця порода, якщо фермери годують цих корів природними кормами, на випасі, то тварини дають молока теж небагато – 3500-4500 л за лактацію. Бо це корівки невеликі по 300 і по 350 кг. Коли їх ставлять на інтенсивну відгодівлю, коли годують преміксами, то надої збільшуються. Але мені здається, що корови, які їдять натуральну їжу, дають молоко смачніше,
розповідає фермер.
Олександр Волинець розповів нам, чому обрав для свого господарства саме цю породу корів. Каже, його полонили сири із їхнього молока. Скуштував їх вперше на фестивалі сирів у Польщі, там же і знайшов фермера, який вирощував «джерсі», тож вирішив придбати таких у своє господарство.

Олександра Петровича дуже цікавить сироваріння. Тому у фермерському будинку обладнав цех для виробництва молочних продуктів.
Та кількість молока, яка буде вироблятися на моїй фермі, це не промислові масштаби. Це буде щось подібне на невелику сироварню у нас в Карпатах, чи в Європі… Тобто це голова, руки, кілька каструль та вогонь… Усього-навсього… Сир — це творчість. Хочеш, хоч кропиви нарубай, висуши, додай до сиру, і буде смачно. Можна поекспериментувати з температурними режимами,
— розповідає Олександр Волинець.

Що за козак та й без коня?

У Олександра Петровича козацька зачіска. Особливо це помітно, коли він сідає верхи і чимдуж мчить полем на своєму улюбленці - коні Хейкові Торійської породи. Згодом виявилося, що саме з коней, власне, і починалось ФГ «Стельмащук».
Я завів коней. А за старим козацьким звичаєм, щоб усяка «зараза» до коней не чіплялася, треба було мати в господарстві ще й козла. Купив козла. Але ж щоб козлові не було сумно, треба купити козу – купив козу. Тоді згадав, що бабця моя колись тримала овечок. Адже у нашій місцевості у давнину на м'ясо тримали овець, а свиней, в основному, для сала. Завів овечок породи суффолк, м'ясний меринос. Спочатку у мене було 200 голів, зараз близько 280. Але ж який українець без свині у хліві? То я завів іще й свиней. Поїхав до мадярів, придбав пару мангалиць. Далі у нас з'явилися джерсі…
розповідає фермер.
ФГ «Стельмащук» — це справжнє розмаїття тварин та порід. Вівці, кози, свині, корови, коні, алабаї. Олександр Петрович зізнається, що собаки та коні – його найбільша любов. І зауважує, тваринництвом займатися можуть лише найсильніші.
Якщо хто хоче займатися тваринництвом, то потрібно розуміти, що це найскладніша, найважча галузь. Тому що це живі істоти. І, на жаль, коли вони гинуть чи страждають, то це все дуже боляче відображається на душі,
ділиться досвідом фермер.
На фермі Олександра Волинця працює всього кілька працівників. Завідує фермою 25-річний житель села Озеро Ківерцівського району Павло Андрійчук.

Що потрібно для розвику сімейного фермерства в Україні?

Олександр Петрович багато розповідає про подорожі світом, про знайомства з іноземними фермерами, скаржиться на наше недосконале законодавство та недалекоглядних чиновників, які заважають фермерству розвиватися. Тож ми запитуємо, а що б він зробив, якби став міністром аграрної політики. З його відповідей можна виділити кілька слушних тез і зрозуміти, що ж сьогодні особливо «болить» «дрібним» українським фермерам.
1
Моніторинг стану земель
Щоб законодавчо можна було закріпити норми, при недотриманні яких у сільгоспвиробників можна забирати землю через недбале до неї ставлення. Щоб вівся правильний і ефективний обробіток землі, тому що зараз із землі лише «вижимають останні соки». Я би ввів санкції для господарств, які виснажують землю. Чистота землі понад усе!
2
Розвиток експорту
Нам потрібно продавати за кордон перероблену сільгосппродукцію, тоді нас будуть більше цінувати і поважати.
3
Органічне землеробство
Потрібно популяризувати органічне землеробство. Я десь читав, що у світі «гуляє» близько 2 трильйонів інвестиційних, які могли б піти у агробізнес, але які наші люди не можуть «взяти», бо мало хто веде органічне землеробство і виробництво.
4
Сільськогосподарські біржі
Потрібно у кожній області організувати сільськогосподарські біржі, щоб малі фермери, не шукали, де збути свою продукцію, а мали заявки від тих же іноземців. Нема цих прямих майданчиків торгівлі – ми обмежені в правах і можливостях.
5
Кооперативи
Людей потрібно об'єднувати у кооперативи. Інших шляхів немає. Наодинці зі своїми кількома гектарами у людини немає змоги, щоб купити ту ж техніку, насіння.
6
Досвідчені чиновники
Потрібно більше чиновників, які знають, що таке орати, сіяти, котрі бачили, як народжується те лоша чи теля, які переживали в душі той жах, коли потрібно через якісь непереборні причини дорізати худобу, – ось тоді щось на краще зміниться.
7
Навчання
Треба вчити дрібних фермерів продавати свою продукти.
Новоспеченим фермерам треба спочатку усвідомити: якщо працювати з турботою про здоров'я людей, то мільйонів ніколи на землі не заробиш. Але задоволення будеш мати тьма-тьмуща! Бо відчуєш себе частиною природи, потрібність у цьому житті, і відчуєш, що наша українська цінність – це наша земля,
стверджує фермер Олександр Волинець.
Від нашого візиту до господарства пана Олександра до моменту публікації матеріалу пройшло доволі багато часу, тому ми вирішили доповнити цю розповідь та показати й сучасний стан справ.

Так, зараз вже майже завершено будівництво фермерського дому й Олександр Волинець має великі плани стосовно святкування його відкриття. Ми не будемо розкривати всіх подробиць, а напишемо про свято в окремому матеріалі. Повірте, ви будете вражені!

Що ж стосується джерсійських корів, то волинський фермер говорить, що не розчарувався у своєму виборі. На смачне молоко та продукти з нього завжди знаходяться покупці, та й ціна його вища, ніж зазвичай. Тож «джерсійки» оселились у нього надовго.

Людмила Лутицька, Kurkul.com
Я — Куркуль!
Від прагнення творчості до
сімейної екоферми
Читати
Микола Сільчук:
правильний напрямок у тваринництві допоміг врятувати господарство
Читати
Я — Куркуль!
Від вирощування троянд до страусиної ферми
Читати
Я — Куркуль!
Від прагнення творчості до
сімейної екоферми
Читати
Микола Сільчук:
правильний напрямок у тваринництві допоміг врятувати господарство
Читати
Left
Right
Виконано за допомогою Disqus