Ми познайомилися у пшеничному полі. Маленький на зріст чорнявий чоловік підходив до нас, лагідно розгрібаючи зелені колоски руками. «Миколі Дмитровичу 70 років, працює в аграрці вже понад півстоліття», – прошепотів агроном «Промінь-АА» Сергій Карпенко. Це було влітку, під час АгроЕкспедиції «Пшениця 2016». Підприємство пана Миколи стало одним із чотирьох у списку, які ми відвідали того дня. Але господар запав нам у душу настільки, що ми захотіли повернутися і присвятити йому весь свій день. Водночас сподіваючись, що Микола Дмитрович дозволить зазирнути у глибину історії його життя.

Вислів «він присвятив себе сільському господарству» ви, мабуть, неодноразово читали у наших текстах. Але саме стосовно Миколи Скіченка він буде найбільш доречним. Працювати на землі чоловік хотів ще зі шкільних років, вступив до кооперативного, а потім до сільськогосподарського технікуму, закінчив Уманський національний інститут садівництва, але і досі не перестає вчитися.

Керівником «Промінь-АА» чоловік працює третину свого трудового стажу. До цього був колгосп, робота головним агрономом при технікумі, обліковцем тракторної бригади, 12 років – на посаді очільника районного об'єднання сільгоспхімії. Потім Микола Скіченко ще 5 років пропрацював заступником голови адміністрації району і вже після цього йому запропонували роботу в «Промінь-АА».

До села Білашок Черкаської області ми приїжджаємо в обідню пору. У перших, кого зустрічаємо на вулиці, питаємо про офіс Миколи Скіченка. «За пам'ятником наліво, там біля клубу, побачите», – направляють місцеві.

У офісі «Промінь-АА» прохолодно. Збираємо всі думки до купи й сідаємо за довгий стіл. Поки налаштовуємо апаратуру, Микола Дмитрович показує газети з матеріалами про нього та його підприємство

Насправді ж очікувань від цієї зустрічі було багато і всі вони виправдалися.

«Промінь-АА» обробляє 4,8 тис. га землі на території п'яти сіл. Вирощують увесь спектр польових культур: озимі пшеницю та ячмінь, горох, ярий ячмінь, ріпак, сою, кукурудзу, соняшник. Для потреб власної їдальні мають небагато гречки та займаються городництвом. Не менш важливу нішу в житті підприємства займає і тваринництво, про що свідчить молочно-товарна ферма на 1 тис. голів (360 голів дійного стада) та 500 голів свиней, яких утримують у господарстві. Також мають небагато овець, які слугують у господарстві асенізаторами (підчищають територію).

Усього тут працює 180 людей, із них 60 – у тваринництві. Незважаючи на 53 роки тяжкої виснажливої праці, Микола Дмитрович зумів зберегти запас енергії, якої зараз вистачає і йому, і всім, хто поруч. Керує зважено і контролює кожен процес.

На момент нашого візиту робота у «Промінь-АА» була в самому розпалі: у полі збирали кукурудзу, орали землю, на машинно-тракторній станції лагодили трактор, а на молочно-товарній фермі тривали будівництво та реставрація тваринницьких приміщень. Побачивши, як цементують підлогу в старих будівлях, ідемо дивитися і на ті, що вже готові до експлуатації.

У оновлених корівниках з'явилося французьке обладнання DeLaval, доїльні апарати, осучаснили кормові столи, стійла, – усе для комфорту і тварин, і працівників. Планують поставити і молокопроводи, щоб звести до мінімуму контакт людини з молоком.

У господарстві є тік, власні зерносховища, у яких нині залишилося місце лише під кукурудзу, бо решту культур зібрали. Власної сушарки підприємство не має, але намагається збирати зерно при мінімальній вологості, адже воно повинно полежати до лютого – березня, бо продавати усе й одразу тут не поспішають.

Технікою підприємство цілком забезпечене. Вже традиційно оглядаємо імпортні комбайни і трактори, а також робимо міні-екскурсію машинно-тракторною станцією.

Тут жоден агрегат не стоїть під відкритим небом: у гаражах та під навісами місця вистачає усій техніці.

У Білашках мешкає близько 400 осіб. Щоб село жило і розвивалося, Микола Скіченко намагається забезпечити усіх бажаючих робочими місцями. І хоча цих місць не завжди вистачає, рівень життя у Білашках гарний. Чоловік відзначає, що з кожним днем у селі з'являється все більше приватних автомобілів. А це – показник.

Молодим сім'ям Микола Дмитрович надає безвідсотковий кредит на житло. Тим, хто добре працює, зменшує суму виплати. Завдяки тому, що про село є кому подбати, тут і досі працюють дитсадок та школа, куди кожен рік ідуть 11–15 першокласників (непоганий показник для невеличкого села).

Допомагає Микола Скіченко не лише селам, де працює і живе. Свою продукцію «Промінь-АА» відправляє бійцям до зони АТО. Нещодавно за цю діяльність співвласники господарства та пан Микола отримали від військової частини району відзнаки за волонтерство.

Сам чоловік живе у сусідньому селі за 7–8 хвилин їзди від Білашок. Окрім роботи у «Промінь-АА», Микола Скіченко вже п'ять скликань поспіль є депутатом районної ради, де два роки очолює комісію з питань агропромислового комплексу та підприємництва. І поки що на відпочинок не збирається.

У молоді роки Микола Дмитрович мав чимало захоплень. Із жагою поринав у мистецтво фотографії, спорт, шахи, гру на гармоніці, але, навчившись одного, відразу ж брався за інше. Проте він ніколи не полишав сільське господарство.

Розповідаючи про поля та свою роботу, Микола Дмитрович ніби входить у своєрідний транс. Можна слухати і зачаровуватися. Розповідає, як любить вдихати запах колосу та інколи дозволяє собі впасти і покачатися у високій стиглій пшениці (роки тому аж ніяк не заважають!), як обожнює дивитися на поле і помічати, що його колір однорідний, а отже, роботу провели якісно.

Та головне, що вистачає сил і снаги до цих насолод. Микола Скіченко має люблячу дружину, яку, як говорить сам, «беріг для себе ще з дитячих років». Подружжя разом вже 46 років, мають двох доньок, які вже порадували чотирма онуками. Гармонія у сім'ї та любов до своєї справи – дві складові, які роблять Миколу Дмитровича щасливим.

Формуючи себе як керівника, Микола Скіченко мав із кого брати приклад. Директор цукрового комбінату, головний агроном, з яким працював свого часу, – стратеги, вольові люди, на яких хотів бути схожим іще юний пан Микола. А з роками зрозумів, що важливо прислухатися і до тих, хто поруч щодня.

Свою роль як керівника чоловік розуміє абсолютно чітко. Для того, щоб підприємство рухалося вперед, ним має керувати виважена людина, стратег, який вміє організувати працю, не робити поспішних висновків, але водночас думати наперед.

Коли просимо Миколу Дмитровича згадати якісь історії з початку його трудового шляху, чоловік злегка усміхається.

Згадує чоловік, як із відзнакою закінчив технікум, як промайнуло навчання в інституті і далі доводилося набиратися знань уже на практиці. У спогадах спливає 1973 рік, коли Микола Скіченко і бригада, яку він тоді очолював, потрапили на виставку досягнень сільського господарства СРСР у Москві. Тоді чоловік отримав диплом першого ступеня та пам'ятний значок, і таким чином його Степнянський відділок радгоспу був відзначений на виставці. Має чоловік дві грамоти Міністерства сільського господарства, грамоту обкому, грамоту Верховної Ради, звання ударника дев'ятої п'ятирічки…

Але відзнаки, якою пишається найбільше, чоловік не називає, адже насправді цінує зовсім інше.

Цікаво, що за роки своєї праці Микола Скіченко жодного разу не збирав великих нарад, бо є їх завзятим противником. Замість обговорень за довгим столом обирає 15–20-хвилинні переговори безпосередньо на місці, не відриваючи працівників від основної роботи. Це ефективніше і до того ж економить час. Підтвердження цих слів бачимо особисто: поки оглядаємо ферму, поля, трактори, Микола Дмитрович встигає обговорити робочі моменти з колегами. Десь швиденько робить телефонний дзвінок, дає вказівки, з кимось обмінюється парою слів, відійшовши у бік.

За день до нашого візиту у селі пройшов невеликий дощ, проте щойно сонце підсушило землю, комбайни виводять у поле збирати кукурудзу. Ми ж їдемо за ними. Чоловік і сам сідає у кабіну до комбайнера.

Розповідь чоловіка перериває телефонний дзвінок. Виявляється, кілька зерновозів не змогли подолати складну ділянку ґрунтової дороги і застрягли. Микола Дмитрович сідає за кермо свого авто і особисто їде на допомогу.

Поки ж ми залишилися на полі самі, користуємося можливістю і літаємо над ним квадрокоптером.

Згодом на поле повертаються і керівник, і його працівники. Під осіннім вітром ми трішки змерзли, тому стрибаємо в авто чоловіка та їдемо назад до офісу. День промайнув швидко, і настав час прощатися з Миколою Скіченком. Як завжди питаємо про плани на майбутнє. У чоловіка вони прості – бути здоровим та продовжувати свою справу.

Подякувавши аграрію за теплий прийом, вирушаємо до столиці. Дорогою все ще згадуємо кумедні історії, які нам розповів чоловік. Про те, як у молоді роки захоплювався фотографією і завдяки цьому мав чимало уваги від дівчат, як оберігав від інших хлопців свою майбутню дружину, яку запримітив ще у шкільні роки… І про те, як швидко летить життя, яке залишило у пам'яті Миколи Дмитровича ці згадки, як далекий сон. Під червоний захід сонця обмірковуємо та філософствуємо, поки автомобіль несе нас уперед.