Найкраще хобі — це робота

Різні компанії, але один гаманець. За таким принципом уже багато років господарюють на землі брати Павлики. Одного з них, Володимира Михайловича, про якого й піде далі мова, з рідної Тернопільщини доля занесла на інший край України. Нині фермер живе й працює в Дніпропетровській області. На Заході ж ведуть аграрний бізнес ще двоє його братів. Усі вони тісно співпрацюють і допомагають один одному технікою та ведуть спільну бухгалтерію. У такий спосіб і побудували свою сімейну модель роботи.

Володимир Павлик зайнявся агробізнесом ще 17 років тому. До справи майже одразу долучилася і його дружина Галина, яка взяла під нагляд і контроль усі фінансові справи підприємства. Як починався цей шлях, від чого довелося відмовитися заради фермерської справи, та які натомість мрії реалізував аграрій за цей тривалий час?

У село Семенівка, що на Дніпропетровщині, ми приїхали у розпал. У полі, на якому нас зустрів Володимир Павлик, кипіла робота: комбайн збирав останні клаптики пшениці, а неподалік одразу ж тюкували солому. Саме тут, під палючим сонцем, ми й почали наше знайомство з Володимиром Павликом.

Ще до створення власного господарства аграрій працював у колгоспі. Власне господарство пан Володимир створив, коли йому було майже 40 років — переломний вік, саме для змін. На запитання про те, як же став головою господарства, аграрій відповідає: «Випадково». Виявляється, коли почалося розпаювання земель, пан Володимир узяв і собі — як і всі. А вже потім примножив і розвинув свій наділ до нинішніх розмірів.

Володимир Михайлович розповів, що свого часу обидва його діди були справжніми куркулями, тому може від них йому й передалася ця аграрна «жила». Хоча проявилася вона не одразу. Народившись у сім'ї, де було 6 дітей, Володимир Михайлович з дитинства знав, що таке земля, і як на ній тяжко працювати.

І хто знав, що з роками і брати, і сам Володимир опиняться у «керма» власних сільгосппідприємств.

З тієї відправної точки пройшло вже 17 років. Наразі зембанк ПСП «Павлик» складає 800 га, на яких працює 15 чоловік. Вирощують ріпак, соняшник, озиму пшеницю і ячмінь, а також мають 500 свиней. Окрім цього, у якості природних санітарів утримують і овець, які очищують територію господарства від бур'янів.

Розмову продовжуємо під шум комбайна. Підійшовши до стиглої пшениці, Володимир Павлик дивиться на стан зерна, куштує «на зуб». Говорить, зараз таким чином вже не перевіряють пшеницю на стиглість і вологість, адже для цього є сучасний інвентар. «До того ж і зуби у людей вже слабші», — жартує Володимир Михайлович.

На полі керівнику господарства доводиться бувати часто, двічі-тричі на день. Адже у відповідальну пору прогавлений момент може коштувати занадто дорого.

До розмови долучається й комбайнер Віктор Щедей, який працює у ПСП «Павлик» уже 12 років. Його руки вже звикли триматися за кермо старенької техніки, але цього року Володимир Павлик оновив свій парк, зокрема придбав новий комбайн Johne Deere, з яким життя й робота пана Віктора змінилися в кращий бік.

Як то кажуть, основне багатство керівника — люди, які з ним працюють. Це показовий момент, адже якщо вся команда вкладає душу у свою роботу — діло буде. Комбайнер Віктор Щедей говорить, пов'язав своє життя із сільським господарством у 1990-му році, і не дарма — переконаний, що має «хист» до роботи на землі.

Але старенька техніка теж уся лишається «в ходу». До того ж, придбавши сучасні моделі, потрібно інвестувати кошти ще й у кваліфікованих механізаторів, комбайнерів та трактористів, які зможуть працювати на ній. Але з цим, на жаль, у селі є проблеми. За словами Володимира Михайловича, молодь до роботи не дуже охоча, а люди з досвідом не завжди готові осучаснюватися.

Якщо більшість аграріїв найприємнішим періодом у своїй роботі називають жнива, то у Володимира Павлика на це зовсім інший погляд.

Але, додає Володимир Павлик, і результат праці теж гріє душу, адже ніхто не працює лише заради простого інтересу.

Домолотивши пшеницю, ми поїхали дивитися на техніку, тваринницькі загони та склади з зерном. Територія тут умовно поділена: зліва — свині та вівці, справа — залізні «коні», а трохи далі — ангар. Охороняють територію два вірних пси, у яких ми, на щастя, пройшли «фейс контроль». До слова, удома на господарів чекав ще один хвостатий на прізвисько Кел — чорний лабрадор, домашній улюбленець родини Павликів.

Під розповіді про собак та перегляд відео з особистого архіву пані Галини, ми підходимо до загонів з вівцями та свиньми. Першим — жарко, їх ще не встигли постригти. Тож тварини тісно з'юрбилися під стіною в клаптику затінку. У свиней же загін облаштований посекційно, є спеціальні годівнички із системою «самообслуговування». Окремо відпочивають поросні свиноматки.

І якщо вівці у ПСП «Павлик» — це більше домашні тварини, які живуть тут самі по собі, то свиней утримують суто для продажу. І хоча був час, коли доводилося лавірувати на межі прибутковості й виходу в мінус, кілька останніх місяців показали позитивну динаміку.

Переводимо погляд і тему — напроти відстоюється решта техніки, яка не задіяна на роботі в полях. Володимир Павлик говорить: похвалитися нічим, бо моделі не зовсім сучасні. Але для 800 га цього вистачає, а надалі в планах — тільки розвиток.

Найближчим часом Володимир Павлик планує придбати ще один солідний комбайн, зараз приглядається до Johne Deere чи Claas. Обирає між цими брендами, бо знає про якісну й швидку роботу сервісних служб цих компаній, що є одним з найважливіших показників для аграріїв.

Зерно зберігають і у сховищі, і просто неба, довіряючи погоді й сподіваючись на відсутність раптового дощу. Для цього спеціально гарно забетонували територію, залишки зерна залишають курям та качкам на корм. Але довго просто неба продукція не залежується. Наприклад, пшеницю, яку щойно зібрали, одразу ж продають на млин у м. П'ятихатки (Дніпропетровська обл.). А от з елеваторами у ПСП «Павлик» справ не мають, бо навчені гірким досвідом.

Попутно заглядаємо й на ріпак, який зібрали нещодавно. Цього року він дав по 3 т/га — хороша урожайність як для ріпаку, який увійшов у зиму у фазі двох листків та з кореневою шийкою, товщиною у волосину.

Головна культура у ПСП «Павлик» — пшениця. Під неї відводять найбільше площ у сівозміні. Далі по кількості іде ячмінь, соняшник і, відповідно, ріпак. Років п'ять тому вирощували й кукурудзу, але одного разу засуха знищила майже всі посіви. Тому від «цариці полів» відмовилися.

З кожним роком затрати на гектар у господарства ростуть, адже збільшуються ціни на препарати. Зокрема, лише на «хімію» та мікродобрива на 1 га пшениці доводиться витрачати $206. Агронома в господарстві немає, усі технологічні операції та процеси контролює сам Володимир Павлик.

Відпочивати ані Володимир Михайлович, ані його дружина особливо не поспішають — люди охочі до роботи.

Цикл роботи, кажуть, диктує ринок. Зокрема, мінеральні добрива закуповують у серпні-вересні, коли ціна трохи падає. Взимку ж набираються інформації, відвідують виставки, будують плани. Реалізувати задумане допомагають банки, без яких, кажуть, зараз працювати практично неможливо. У своє господарство постійно потрібно вкладати кошти, інакше воно помре. Невеликим же фермерам тут не обійтися без банківської підтримки. Головне — знайти надійного партнера.

До речі, саме індивідуальний підхід подружжя Павликів в один голос називає найважливішим критерієм при роботі з банківськими установами. Навіть розмір відсоткової ставки не настільки принциповий, як уміння знаходити спільну мову з клієнтом і бути саме партнерами в усіх сенсах цього слова.

Маючи не так багато землі, орендуючи частину площ у місцевих мешканців, Володимир Павлик не боїться відкриття ринку землі.

Таке ж ставлення у Володимира Павлика до податків. Говорить: потрібно платити. Усім! Бо хіба можна претендувати на якісну медицину, відремонтовані дороги й освіту на вищому рівні, та ще й сподіватись на якісь пільги від держави, коли кожен другий ухиляється від сплати ПДВ? Дивно, правда? Хоча й так притаманно нашим людям. Відтак, скасування спецрежиму ПДВ аграрій вважає правильним кроком, який має привчити українців чесно платити податки.

А поки ми в полі говорили з Володимиром Михайловичем, його дружина Галина в'язала сніп. Каже, цій традиції не зраджують уже багато років поспіль.

До слова, Галина Михайлівна має медичну освіту. Але за фахом пропрацювала всього два роки, потім пішла в декрет, звідки вийшла вже на іншу роботу — контролює рух фінансів у сімейному господарстві.

Те, що Павликам доводиться весь час бути разом і на роботі, і поза нею, ані пана Володимира, ані пані Галину не бентежить.

Пані Галина переконана, що робота — найголовніше в житті кожної людини. Тому приймає всі виробничі виклики і намагається, щоб усі задачі були реалізовані.

Так і працюють, пліч-о-пліч, направляючи один одного й підтримуючи. Допомагають інколи й сини Володимир і Павло, якими батьки небезпідставно пишаються. Старший Володимир має три вищі освіти (юридичну, економічну й аграрну) та працює прокурором у столиці, а молодший Павло вчиться у 8 класі, уже став чемпіоном Європи з тхеквондо у своїй віковій категорії, а в майбутньому мріє знімати кіно. І хоча діти не виявляють особливого зацікавлення до сільського господарства, батьки й не наполягають на цьому. Адже, на їх думку, головне, щоб робота приносила задоволення.

Питали-питали про хобі у Володимира Михайловича — так і не випитали. Але в дечому аграрій все-таки зізнався: йому подобається Ізраїль. І не просто подобається — там душа немов стає на своє місце. Мабуть, свята земля робить свою справу.

До речі, ще в дитинстві Володимир Павлик мріяв стати спортсменом, потім — політиком, а згодом уже фермером. Але якщо з політикою взагалі не склалося, то зі спортом чоловік має тісні справи. Удома облаштував спортзалу, де періодично займається, щоб тримати себе у формі. Варто сказати, про спортивні захоплення аграрія ми запідозрили одразу — результат тренувань важко не помітити.

Ще одна з мрій, яку пан Володимир втілив у життя — власний будинок. До слова, перша освіта в аграрія — будівельник. Тож зі зведенням власного дому проблем не було — усе зробив сам, як душа забажала. На запитання про те, яким бачать своє господарство через 5-10 років, Володимир Павлик знову віджартовується:

А якщо серйозно, то хочуть розширити площі, удосконалити свиноферму, повернути в сівозміну кукурудзу.

На цьому акорді, натхненному планами й мріями, ми завершили нашу розмову. Сміялися, обіймалися й обіцяли приїхати ще. А пан Володимир і пані Галина, у свою чергу, погодилися стати нашими вірними експертами в аграрних справах.

Дякуємо родині Павликів за такий теплий прийом, ситний обід та відверте спілкування. І бажаємо, щоб усе задумане неодмінно здійснилося. Але в першу чергу — філія в Ізраїлі!