SHARE
Хвала рукам, що пахнуть хлібом

Найкраще хобі — це робота

Різні компанії, але один гаманець. За таким принципом уже багато років господарюють на землі брати Павлики. Одного з них, Володимира Михайловича, про якого й піде далі мова, з рідної Тернопільщини доля занесла на інший край України. Нині фермер живе й працює в Дніпропетровській області. На Заході ж ведуть аграрний бізнес ще двоє його братів. Усі вони тісно співпрацюють і допомагають один одному технікою та ведуть спільну бухгалтерію. У такий спосіб і побудували свою сімейну модель роботи.

Володимир Павлик зайнявся агробізнесом ще 17 років тому. До справи майже одразу долучилася і його дружина Галина, яка взяла під нагляд і контроль усі фінансові справи підприємства. Як починався цей шлях, від чого довелося відмовитися заради фермерської справи, та які натомість мрії реалізував аграрій за цей тривалий час?
Перше враження
У село Семенівка, що на Дніпропетровщині, ми приїхали у розпал. У полі, на якому нас зустрів Володимир Павлик, кипіла робота: комбайн збирав останні клаптики пшениці, а неподалік одразу ж тюкували солому. Саме тут, під палючим сонцем, ми й почали наше знайомство з Володимиром Павликом.

Ще до створення власного господарства аграрій працював у колгоспі. Власне господарство пан Володимир створив, коли йому було майже 40 років — переломний вік, саме для змін. На запитання про те, як же став головою господарства, аграрій відповідає: «Випадково». Виявляється, коли почалося розпаювання земель, пан Володимир узяв і собі — як і всі. А вже потім примножив і розвинув свій наділ до нинішніх розмірів.
«Я не мав поняття в агрономії. Коли я починав цим займатися, я не знав, що воно таке. Якісь дрібниці. Я коли спеціалістам бувало щось скажу, то вони з мене сміялися, говорили, що я щось не те говорю. Тому що аграрної освіти не було. За цей час практичні навички вже маю, а от профільну освіту разом із старшим сином та двома братами зараз здобуваю в Уманському національному університеті садівництва».
Я не мав поняття в агрономії. Коли я починав цим займатися, я не знав, що воно таке. Якісь дрібниці. Я коли спеціалістам бувало щось скажу, то вони з мене сміялися, говорили, що я щось не те говорю. Тому що аграрної освіти не було. За цей час практичні навички вже маю, а от профільну освіту разом із старшим сином та двома братами зараз здобуваю в Уманському національному університеті садівництва.
Володимир Михайлович розповів, що свого часу обидва його діди були справжніми куркулями, тому може від них йому й передалася ця аграрна «жила». Хоча проявилася вона не одразу. Народившись у сім'ї, де було 6 дітей, Володимир Михайлович з дитинства знав, що таке земля, і як на ній тяжко працювати.
«Ми навпаки думали, як би нам від землі подалі».
Ми навпаки думали, як би нам від землі подалі.
І хто знав, що з роками і брати, і сам Володимир опиняться у «керма» власних сільгосппідприємств.

З тієї відправної точки пройшло вже 17 років. Наразі зембанк ПСП «Павлик» складає 800 га, на яких працює 15 чоловік. Вирощують ріпак, соняшник, озиму пшеницю і ячмінь, а також мають 500 свиней. Окрім цього, у якості природних санітарів утримують і овець, які очищують територію господарства від бур'янів.
Гурчить мотор, летить полова
Розмову продовжуємо під шум комбайна. Підійшовши до стиглої пшениці, Володимир Павлик дивиться на стан зерна, куштує «на зуб». Говорить, зараз таким чином вже не перевіряють пшеницю на стиглість і вологість, адже для цього є сучасний інвентар. «До того ж і зуби у людей вже слабші», — жартує Володимир Михайлович.

На полі керівнику господарства доводиться бувати часто, двічі-тричі на день. Адже у відповідальну пору прогавлений момент може коштувати занадто дорого.
Контролюємо всі поля, адже якщо ти один день впустив — наступного вже може бути пізно. Ось цього року я один день не простежив за ріпаком. Через добу приїхав на поле, дивлюся — а там квіткоїдів стільки сидить, як колорадського жука на картоплі. Знову ж таки дощ пройшов, чи роса рясна випала — можуть одразу розвиватися грибкові захворювання, тому ми це контролюємо.
До розмови долучається й комбайнер Віктор Щедей, який працює у ПСП «Павлик» уже 12 років. Його руки вже звикли триматися за кермо старенької техніки, але цього року Володимир Павлик оновив свій парк, зокрема придбав новий комбайн Johne Deere, з яким життя й робота пана Віктора змінилися в кращий бік.
Якщо старий комбайн косив 15 га на день, то цей може зібрати й до 50 га. До того ж і продуктивність праці більша: менше бігаю — більше роблю.
Як то кажуть, основне багатство керівника — люди, які з ним працюють. Це показовий момент, адже якщо вся команда вкладає душу у свою роботу — діло буде. Комбайнер Віктор Щедей говорить, пов'язав своє життя із сільським господарством у 1990-му році, і не дарма — переконаний, що має «хист» до роботи на землі.
«Я люблю землю, люблю цю роботу. З 90-го року працюю механізатором і на тракторі, і на комбайні. Я зерно сію, і я ж його «кошу». Це кропітка робота, довгий процес, де не можна упускати деталей. Так само віддано і з душею працює й наш керівник Володимир Михайлович. Це можна побачити по полях, по техніці, по врожаях — людина любить землю. Тож усі гуртом працюємо, вирішуємо спірні питання, колектив у нас тісний і дружній».
Я люблю землю, люблю цю роботу. З 90-го року працюю механізатором і на тракторі, і на комбайні. Я зерно сію, і я ж його «кошу». Це кропітка робота, довгий процес, де не можна упускати деталей. Так само віддано і з душею працює й наш керівник Володимир Михайлович. Це можна побачити по полях, по техніці, по врожаях — людина любить землю. Тож усі гуртом працюємо, вирішуємо спірні питання, колектив у нас тісний і дружній.
Але старенька техніка теж уся лишається «в ходу». До того ж, придбавши сучасні моделі, потрібно інвестувати кошти ще й у кваліфікованих механізаторів, комбайнерів та трактористів, які зможуть працювати на ній. Але з цим, на жаль, у селі є проблеми. За словами Володимира Михайловича, молодь до роботи не дуже охоча, а люди з досвідом не завжди готові осучаснюватися.

Якщо більшість аграріїв найприємнішим періодом у своїй роботі називають жнива, то у Володимира Павлика на це зовсім інший погляд.
Як би це дивно не звучало, найбільше не люблю жнива. Тому що подивіться на поле після збору врожаю — воно вже нецікаве. А коли ти посіяв і чекаєш, як поле зазеленіє, спостерігаєш, як усе росте, з кожним днем підіймається — це найприємніше.
Але, додає Володимир Павлик, і результат праці теж гріє душу, адже ніхто не працює лише заради простого інтересу.
Звісно, як робиш, так і маєш. Хоча і не від нас усе залежить, а як Бог дасть. Робота аграрія — це, може, 1%. От у нас п'ять років тому кукурудза на полі у 160 га виросла лише на 30 см і вся згоріла, ми її навіть не косили, хоча туди вкидали і добрива, і все, що треба було. Але як говорив мій батько: «Знайшов — дуже не радій, втратив — то й не сумуй дуже!
На оглядини
до «Павлика»
Домолотивши пшеницю, ми поїхали дивитися на техніку, тваринницькі загони та склади з зерном. Територія тут умовно поділена: зліва — свині та вівці, справа — залізні «коні», а трохи далі — ангар. Охороняють територію два вірних пси, у яких ми, на щастя, пройшли «фейс контроль». До слова, удома на господарів чекав ще один хвостатий на прізвисько Кел — чорний лабрадор, домашній улюбленець родини Павликів.

Під розповіді про собак та перегляд відео з особистого архіву пані Галини, ми підходимо до загонів з вівцями та свиньми. Першим — жарко, їх ще не встигли постригти. Тож тварини тісно з'юрбилися під стіною в клаптику затінку. У свиней же загін облаштований посекційно, є спеціальні годівнички із системою «самообслуговування». Окремо відпочивають поросні свиноматки.
І якщо вівці у ПСП «Павлик» — це більше домашні тварини, які живуть тут самі по собі, то свиней утримують суто для продажу. І хоча був час, коли доводилося лавірувати на межі прибутковості й виходу в мінус, кілька останніх місяців показали позитивну динаміку.
«Останні місяці ціна на м'ясо й живець свиней уже підрівнялася, порівнюючи з тим, якою була місяців два тому. Якщо тоді живу вагу брали по 25-27 грн/кг, то зараз — по 40 грн/кг. Але все одно, я вам скажу, це не дуже рентабельно. 2-ий клас пшениці сьогодні коштує 5300 грн/га, то якщо порахувати всі затрати, енергоресурси, ліки й зарплати — залишається не дуже багато. Але ми, напевно, до цього вже звикли. Хоча в скрутні часи були думки взагалі позбутися поголів'я».
Останні місяці ціна на м'ясо й живець свиней уже підрівнялася, порівнюючи з тим, якою була місяців два тому. Якщо тоді живу вагу брали по 25-27 грн/кг, то зараз — по 40 грн/кг. Але все одно, я вам скажу, це не дуже рентабельно. 2-ий клас пшениці сьогодні коштує 5300 грн/га, то якщо порахувати всі затрати, енергоресурси, ліки й зарплати — залишається не дуже багато. Але ми, напевно, до цього вже звикли. Хоча в скрутні часи були думки взагалі позбутися поголів'я.
Переводимо погляд і тему — напроти відстоюється решта техніки, яка не задіяна на роботі в полях. Володимир Павлик говорить: похвалитися нічим, бо моделі не зовсім сучасні. Але для 800 га цього вистачає, а надалі в планах — тільки розвиток.
У нас є трактор Т150, два МТЗ, Кіровець, ще один комбайн, який ми вже, можна сказати, «законсервували» й називаємо його «дєдушка». Він робочий, он стоїть, але немає кому на ньому працювати.
Найближчим часом Володимир Павлик планує придбати ще один солідний комбайн, зараз приглядається до Johne Deere чи Claas. Обирає між цими брендами, бо знає про якісну й швидку роботу сервісних служб цих компаній, що є одним з найважливіших показників для аграріїв.

Зерно зберігають і у сховищі, і просто неба, довіряючи погоді й сподіваючись на відсутність раптового дощу. Для цього спеціально гарно забетонували територію, залишки зерна залишають курям та качкам на корм. Але довго просто неба продукція не залежується. Наприклад, пшеницю, яку щойно зібрали, одразу ж продають на млин у м. П'ятихатки (Дніпропетровська обл.). А от з елеваторами у ПСП «Павлик» справ не мають, бо навчені гірким досвідом.
«Вони мене раз навчили, і більше я не хочу. Поганий досвід. Коли я виростив ячмінь з вологою 11%, елеватор мені поставив вологість 18%! При тому, що базова для ячменю —13-14%. Потім приїхали з порту хлопці з вологоміром, з вагами, перевірили — говорять: «Так, у вас 11% волога». Тобто я переплатив за надмірну вагу, досушування, очистку. Після того я намагаюся з елеваторами не мати справ».
Вони мене раз навчили, і більше я не хочу. Поганий досвід. Коли я виростив ячмінь з вологою 11%, елеватор мені поставив вологість 18%! При тому, що базова для ячменю —13-14%. Потім приїхали з порту хлопці з вологоміром, з вагами, перевірили — говорять: «Так, у вас 11% волога». Тобто я переплатив за надмірну вагу, досушування, очистку. Після того я намагаюся з елеваторами не мати справ.
Попутно заглядаємо й на ріпак, який зібрали нещодавно. Цього року він дав по 3 т/га — хороша урожайність як для ріпаку, який увійшов у зиму у фазі двох листків та з кореневою шийкою, товщиною у волосину.
Як усе влаштовано?
Головна культура у ПСП «Павлик» — пшениця. Під неї відводять найбільше площ у сівозміні. Далі по кількості іде ячмінь, соняшник і, відповідно, ріпак. Років п'ять тому вирощували й кукурудзу, але одного разу засуха знищила майже всі посіви. Тому від «цариці полів» відмовилися.

З кожним роком затрати на гектар у господарства ростуть, адже збільшуються ціни на препарати. Зокрема, лише на «хімію» та мікродобрива на 1 га пшениці доводиться витрачати $206. Агронома в господарстві немає, усі технологічні операції та процеси контролює сам Володимир Павлик.
Ви знаєте, я сумніваюсь, що хтось міг би зробити краще, ніж я сам собі. У мене колись працював агроном, кандидат наук, але мені такий формат роботи не сподобався. Він працює більше по теорії, а подекуди слід відступити від «книжкового правила» й стандартів, десь ризикнути, десь покластися на досвід. Тому я сам собі агроном.
Відпочивати ані Володимир Михайлович, ані його дружина особливо не поспішають — люди охочі до роботи.
«Може, це дивно, але чим більше роботи, тим більше я відпочиваю. Як немає роботи, то воно якось нудно. Ми навіть коли їдемо на відпочинок, то для нас 5 днів — це ще нічого, а от більше — уже хочеться додому. Тому що вдома робота. Напевно праця — це найкраще хобі для нас».
Може, це дивно, але чим більше роботи, тим більше я відпочиваю. Як немає роботи, то воно якось нудно. Ми навіть коли їдемо на відпочинок, то для нас 5 днів — це ще нічого, а от більше — уже хочеться додому. Тому що вдома робота. Напевно праця — це найкраще хобі для нас.
Цикл роботи, кажуть, диктує ринок. Зокрема, мінеральні добрива закуповують у серпні-вересні, коли ціна трохи падає. Взимку ж набираються інформації, відвідують виставки, будують плани. Реалізувати задумане допомагають банки, без яких, кажуть, зараз працювати практично неможливо. У своє господарство постійно потрібно вкладати кошти, інакше воно помре. Невеликим же фермерам тут не обійтися без банківської підтримки. Головне — знайти надійного партнера.
«Ми працювали із багатьма банками, потім перейшли до ПУМБ. Перший раз ми скористались їх послугами ще 2006 року. Потім зробили перерву, але згодом зрозуміли: у них найкращий підхід. Вони більше розуміють людину, входять у положення, йдуть на зустріч. У нас бували інколи якісь спірні моменти, але ми завжди знаходили компроміс. Вони до кожного клієнта мають індивідуальний підхід — це нам сподобалося, і ми з ними співпрацюємо».
«Ми працювали із багатьма банками, потім перейшли до ПУМБ. Перший раз ми скористались їх послугами ще 2006 року. Потім зробили перерву, але згодом зрозуміли: у них найкращий підхід. Вони більше розуміють людину, входять у положення, йдуть на зустріч. У нас бували інколи якісь спірні моменти, але ми завжди знаходили компроміс. Вони до кожного клієнта мають індивідуальний підхід — це нам сподобалося, і ми з ними співпрацюємо».
До речі, саме індивідуальний підхід подружжя Павликів в один голос називає найважливішим критерієм при роботі з банківськими установами. Навіть розмір відсоткової ставки не настільки принциповий, як уміння знаходити спільну мову з клієнтом і бути саме партнерами в усіх сенсах цього слова.
У ПУМБ дійсно багато пропозицій для сільгосппрацівників. Нещодавно в Україну приїздив Лукашенко, і вони домовилися, що ПУМБ буде співпрацювати з Мінськом, що можна буде в них трактори брати. Тобто ми зацікавлені в цьому.
В Європу йти —
по-європейськи працювати
Маючи не так багато землі, орендуючи частину площ у місцевих мешканців, Володимир Павлик не боїться відкриття ринку землі.
А чого боятися? Якщо людина хоче продати, то нехай продає — це його власність. Усе одно ринок землі повинен бути. З тієї причини, що навіть на нашій території є землі, власники яких уже повмирали. Може б вони й до сьогоднішнього дня жили, могли б поправити здоров'я, коли б продали цю землю. А так ця земля пішла в державну власність. Я думаю, що землю треба продавати. 200 га в одні руки — це нормально.
Таке ж ставлення у Володимира Павлика до податків. Говорить: потрібно платити. Усім! Бо хіба можна претендувати на якісну медицину, відремонтовані дороги й освіту на вищому рівні, та ще й сподіватись на якісь пільги від держави, коли кожен другий ухиляється від сплати ПДВ? Дивно, правда? Хоча й так притаманно нашим людям. Відтак, скасування спецрежиму ПДВ аграрій вважає правильним кроком, який має привчити українців чесно платити податки.
До слова, минулого року ПСП «Павлик» стало лідером серед платників податків в області. Запрошували їх і в Дніпро, щоб вручити відповідну грамоту, але за клопотами й роботою поїхати не вдалося. Утім усе одно приємно знати, що така сумлінність була оцінена.
До слова, минулого року ПСП «Павлик» стало лідером серед платників податків в області. Запрошували їх і в Дніпро, щоб вручити відповідну грамоту, але за клопотами й роботою поїхати не вдалося. Утім усе одно приємно знати, що така сумлінність була оцінена.
Приємно зайняти перше місце. Ми намагаємося платити по мірі можливостей. Не треба плакати, а треба жити. А щоб жити, потрібно, щоб і хтось інший жив. Думати не лише про те, що «ми собі вкрали, і головне, щоб нам було добре». Адже це коли-небудь закінчується. Якщо добре жити будуть тільки одиниці, то прийде край — це 100%, як би цього не хотіли.
Добра спілка — чоловік і жінка!
А поки ми в полі говорили з Володимиром Михайловичем, його дружина Галина в'язала сніп. Каже, цій традиції не зраджують уже багато років поспіль.
Коли закінчуємо жнива, ми робимо сніп. Потім ми проводимо «Свято подяки», на яке всі зносять урожай, який виростили за рік. І обов'язково повинен бути сніп. Як говорять: «Хліб всьому голова».
До слова, Галина Михайлівна має медичну освіту. Але за фахом пропрацювала всього два роки, потім пішла в декрет, звідки вийшла вже на іншу роботу — контролює рух фінансів у сімейному господарстві.
«У нас і бухгалтер є, але все одно за всім треба слідкувати».
У нас і бухгалтер є, але все одно за всім треба слідкувати.
Те, що Павликам доводиться весь час бути разом і на роботі, і поза нею, ані пана Володимира, ані пані Галину не бентежить.
Загалом нас все влаштовує. Ми не сваримося. Якщо є якісь непорозуміння — то шукаємо компроміси й виходимо з цієї ситуації. Знаєте, як кажуть: «Добра спілка — це чоловік і жінка!
Пані Галина переконана, що робота — найголовніше в житті кожної людини. Тому приймає всі виробничі виклики і намагається, щоб усі задачі були реалізовані.
«Я думаю, немає такої жінки, якій би не подобалась робота. Це чоловік може сказати, мовляв «не хочу», «не виходить», а в жінки все повинно виходити. І я думаю, що в нас саме так. Якщо щось не виходить, значить робимо до тих пір, поки не вийде».
Я думаю, немає такої жінки, якій би не подобалась робота. Це чоловік може сказати, мовляв «не хочу», «не виходить», а в жінки все повинно виходити. І я думаю, що в нас саме так. Якщо щось не виходить, значить робимо до тих пір, поки не вийде.
Так і працюють, пліч-о-пліч, направляючи один одного й підтримуючи. Допомагають інколи й сини Володимир і Павло, якими батьки небезпідставно пишаються. Старший Володимир має три вищі освіти (юридичну, економічну й аграрну) та працює прокурором у столиці, а молодший Павло вчиться у 8 класі, уже став чемпіоном Європи з тхеквондо у своїй віковій категорії, а в майбутньому мріє знімати кіно. І хоча діти не виявляють особливого зацікавлення до сільського господарства, батьки й не наполягають на цьому. Адже, на їх думку, головне, щоб робота приносила задоволення.
Про святе і заповітне
Питали-питали про хобі у Володимира Михайловича — так і не випитали. Але в дечому аграрій все-таки зізнався: йому подобається Ізраїль. І не просто подобається — там душа немов стає на своє місце. Мабуть, свята земля робить свою справу.
Я почуваю себе там як вдома, аж дихати легше. То є свята земля, і цим все сказано.
До речі, ще в дитинстві Володимир Павлик мріяв стати спортсменом, потім — політиком, а згодом уже фермером. Але якщо з політикою взагалі не склалося, то зі спортом чоловік має тісні справи. Удома облаштував спортзалу, де періодично займається, щоб тримати себе у формі. Варто сказати, про спортивні захоплення аграрія ми запідозрили одразу — результат тренувань важко не помітити.

Ще одна з мрій, яку пан Володимир втілив у життя — власний будинок. До слова, перша освіта в аграрія — будівельник. Тож зі зведенням власного дому проблем не було — усе зробив сам, як душа забажала. На запитання про те, яким бачать своє господарство через 5-10 років, Володимир Павлик знову віджартовується:
«В Ізраїлі. Там урожай тричі на рік збирають, а в нас тільки раз. Ми один раз пробували двічі зібрати — не вийшло. Тож ми не проти філіалу в Ізраїлі».
В Ізраїлі. Там урожай тричі на рік збирають, а в нас тільки раз. Ми один раз пробували двічі зібрати — не вийшло. Тож ми не проти філіалу в Ізраїлі.
А якщо серйозно, то хочуть розширити площі, удосконалити свиноферму, повернути в сівозміну кукурудзу.
Розвиватися звичайно треба. Якщо не ростемо, то падаємо. Цього року ми взяли ще 180 га землі, ще дещо намічається. А там, якщо буде земельна реформа, може ще щось зміниться. Коли малий обсяг землі, то тяжко утримувати хорошу техніку, щоб вона себе окупила.
На цьому акорді, натхненному планами й мріями, ми завершили нашу розмову. Сміялися, обіймалися й обіцяли приїхати ще. А пан Володимир і пані Галина, у свою чергу, погодилися стати нашими вірними експертами в аграрних справах.

Дякуємо родині Павликів за такий теплий прийом, ситний обід та відверте спілкування. І бажаємо, щоб усе задумане неодмінно здійснилося. Але в першу чергу — філія в Ізраїлі!
ТЕКСТ: ВІКТОРІЯ СУМЧЕНКО
ФОТО, ВІДЕО: ВАСИЛЬ НІКОЛАЄНКО
ПРОЕКТ СТВОРЕНО ЗА ПІДТРИМКИ ПУМБ
Выполнено с помощью Disqus