Двадцять п'ять років тому в чистому полі вони взяли в обробіток 50 га землі. Володимир та Надія Коваль, а також їхні сини Ігор та Олег, заснували сімейну справу, яка донині об'єднує всю родину. Сільське господарство настільки увійшло в їхнє життя, що навіть дружина Олега Володимировича вирішила зайнятися бджільництвом. Але про це по порядку

За тривалий життєвий шлях пана Володимира добре «покрутило»: працював вантажником, навчався в Борщівському агротехнічному технікумі, потім три роки служив в армії, отримав аграрну освіту у Львівському сільськогосподарському університеті, після чого був інженером і ще рік працював головою колгоспу. Далі — 11 років обіймав посаду інженера, але вже в управлінні сільського господарства. Паралельно з такими кар'єрними віхами, чоловік взяв землю, яка на той час давалася під довічне користування. Після розпаювання зембанк почали нарощувати завдяки пайовикам. Спочатку було непросто, але поступово кількість землі росла. Згодом взяли землю й в іншому селі. Нині родина Ковалів має 5 тис. га землі.

Сини Володимира Михайловича також отримали аграрну освіту. Оскільки юридично господарств у Ковалів два, управління ними розділили між Ігорем і Олегом.

Головне, говорить Володимир Коваль, це відчуття свободи, яке прийшло до нього із заснуванням своєї справи.

Важко уявити, що в далекому 1992-му році тут не було ані полів, ані доріг. Тоді Ковалі захотіли викопати ставок і зробити поруч офіс, який нині, здається, завжди тут і був. Сама контора оточена селами. Говорять: «Вирішили бути між людей, на місці, щоб бачити, що робиться на господарстві».

Свого часу в Ковалів взагалі не було техніки, а землю вже мали, і її треба було чимось обробляти. Тоді Володимир Михайлович взяв в училищі механізації трактор і зорав ним свої поля.

Нині в пік сезону в двох господарствах працює до 200 чоловік. Серед них і 4 агрономи. Господарі й самі знаються в справі, але як то кажуть, контроль має бути в усьому. Тому легше, коли за кожен напрямок є відповідальна людина. Вирощують традиційні культури: озиму та яру пшеницю, ячмінь, ріпак, соняшник, кукурудзу, сою. Є також 220 га гороху й 50 га цукрового буряку. Але раніше основною культурою була картопля. Наразі площі під нею вдвічі зменшили, бо реалізація стала невигідною.

До речі, про картоплю. Протягом восьми років у СФНВГ «Коваль» вирощували бульбу, з якої роблять чіпси відомої торгової марки. Але якщо раніше під неї відводили 120 га площ, то останнім часом об'єми зменшились до 30 га, бо впала ціна.

Щодо інших культур, то пшениця і ячмінь у СФНВГ «Коваль» родять добре. У середньому дають
7-8 т/га. Але якщо тільки нема дощу — показники одразу падають.

Технічний парк у господарства солідний. 70% — іноземного виробництва. П'ять років тому всі трактори (John Deere та Case) оснастили GPS-навігаторами. З комбайнів мають шість Claas, один Challenger. Є й МТЗ 1221, МТЗ 82 та український Т-150. Культиватори, переважно, німецькі.

Обов'язки у СФНВГ «Коваль» розділили між усіма. Батько залишається основним авторитетним керівником, мама Надія Григорівна допомагає з бухгалтерією, сини Ігор та Олег займаються технікою та тваринництвом. Окрім цього, Ігор Коваль відповідає ще й за «вивідування» іноземних секретів агробізнесу. Наразі аграрій побував уже в понад 25-ти країнах світу й не збирається зупинятися. Колектив у господарства дружній і по-тернопільськи щирий.

Про плюси родинного бізнесу брати говорять в один голос: «Головне, що є на кого покластися».

Юридично 5 тис. га розділені між двома окремими господарствами, де керують Ігор і Олег: «Ковалівське нове» та СФНВГ «Коваль».

Своїм батьком, який у віці за 70 продовжує працювати та бути прикладом для наслідування, Ігор і Олег пишаються.

Особливих секретів у батьківській енергії немає: уся справа в правильних думках.

На території господарства важко не помітити великі ангари для зберігання зерна, які можуть вмістити до 20 тис. т. На подвір'ї постійно працює техніка, і навіть під час нашого інтерв'ю з вікна видно, як відвантажують ріпак. Є у Ковалів і два зерноочисні комплекси та дві сушки — польська й американська, які працюють на газу. Але цього року закупили обладнання для виготовлення брикетів з соломи, на яких і будуть сушити зерно.

Оглянувши територію офісу компанії, їдемо дивитися на поля. Дорогою Олег Коваль розповідає, що цього року погодні умови були сприятливими, і урожай приємно дивує.

Готуючись зайти до свинокомплексу, Олег Володимирович нас попереджає: «Тільки ж ви не думайте, на фермі ковбасою не пахне!» Але ми горобці стріляні, тож сміливо проходимо через «санпропускник» і потрапляємо на територію. Саме тут родина Ковалів утримує своє м'ясне багатство — 5 тис. голів свиней.

Перш ніж потрапити на територію, усі працівники свинокомплексу проходять санітарну обробку, душ, вдягаються в робочу форму. Кажуть, з цим строго.

Минулого року тут завершили реконструкцію, тож комплекс сучасний, з автоматичною системою подачі кормів, терморегуляцією загонів та потужною вентиляцією. Обладнання польське, компанії Vestrum. Окремо збудували й загони для маточного поголів'я.
Наразі мають 300 свиноматок, з яких щомісяця 30-40 — поросні, і приводять 500-600 молодих поросят.

Вдосталь насміявшись під час ситного обіду (жартувати Ковалі вміють), продовжуємо екскурсію господарством і саме натрапляємо на видачу зарплатні. Допомагає з розрахунками й Надія Коваль, дружина Володимира Михайловича. Попри право на заслужений відпочинок, вона все ще активно переживає за пшеницю в полях, за жнива й цікавиться всіма робочими процесами.

Крокуючи весь час поряд з чоловіком, Надія Коваль знає не з чуток, що її чоловік у роботі відповідальний і віддає їй більшість свого часу.

Своєю чоловічою армією Надія Коваль пишається. Уже у 2-3 роки вони допомагали дідові пасти вівці в колгоспі, ходили збирати кульбаби. І хоча в сільському господарстві робота не з легких, пані Надія задоволена, що виховала таких синів.

От що нас точно здивувало, так це любов дружини Олега Коваля, Віри, до бджільництва. Коли побачили кілька вуликів у невеликому садку при конторі, то очікували всього, але не такого. Виявляється, одного дня жінці просто захотілося меду. Банальне бажання швидко переросло в улюблену справу.

Тоді сімейні переговори не увінчалися успіхом, але пані Віра знайшла інший шлях: пішла говорити з Володимиром Михайловичем.

«А він і каже: «Чому б і ні?» І замовив мені нові вулики. У нас в селі є ще одна жінка-пасічник, вона мені заселила бджіл. Потім я вже придбала весь інвентар, ми поїхали на пасіку, я вдяглась, і мені вона каже: «Ну, Віра, бери, дивись». Я відкриваю вулик, а там повно бджіл. Я кажу: «А що, туди ще й руки потрібно пхати?!»

Ось так зі сміхом, але впертим бажанням, без фахових знань пані Віра створила пасіку. Для себе та родини, яка в Ковалів дуже велика. У Олега та Ігоря по двоє дітей, і вже є й онуки. Тож ласих на мед вистачає.

Володимир Михайлович розповідає, що хоча в роботі інколи й виникають технологічні суперечки, але завжди намагаються шукати компроміс. Якщо ж це зробити не вдається, батько бере досвідом.

«Сталін як казав: «Мы посоветовались, и я решил».

Коли ми спитали, чи хотів би аграрій змінити щось у своєму житті, чи виїхати з села в місто, відповідь була передбачуваною, адже тим, хто прожив піввіку в селі, а то й усе життя, важко зрозуміти «філософію» великих міст.

Прокидаються разом із сонцем, лягають спати опівночі. Може й виходить менше часу на сон, але в цьому мудрий Володимир Коваль знаходить великі плюси. Переконаний: більше живе.

Чим більше знайомимося з фермерами, тим чіткіше розуміємо, що фермерські господарства — ефективні та успішні, і можуть скласти конкуренцію багатьом компаніям. Головне знати, для чого ти працюєш, і бути відповідальним за свою працю. Цю думку поділяє й Ігор Коваль.

Наостанок Володимир Коваль ділиться з нами сокровенними бажаннями: хоче, щоб українці не їздили на «заробітки» закордон, а навпаки — звідти люди їхали до нас на роботу.

Аграрій переконаний, що той, хто любить свою роботу — завжди у виграші.

Погоджуємось з такими словами і на цьому завершуємо нашу розповідь. Хоча говорити про цю велику й дружню родину можна було б ще довго. Тим більше ми ледве виїхали з села, адже поки нас не нагодували смачнющими варениками з вишнею та домашнім медом на додачу, з-за столу не відпускали!

Дякуємо сімейству Ковалів за таку гостинність і відкритість до спілкуванняя й бажаємо тільки розвитку!