SHARE

Більше працюємо — більше живемо

Двадцять п'ять років тому в чистому полі вони взяли в обробіток 50 га землі. Володимир та Надія Коваль, а також їхні сини Ігор та Олег, заснували сімейну справу, яка донині об'єднує всю родину. Сільське господарство настільки увійшло в їхнє життя, що навіть дружина Олега Володимировича вирішила зайнятися бджільництвом. Але про це по порядку

За тривалий життєвий шлях пана Володимира добре «покрутило»: працював вантажником, навчався в Борщівському агротехнічному технікумі, потім три роки служив в армії, отримав аграрну освіту у Львівському сільськогосподарському університеті, після чого був інженером і ще рік працював головою колгоспу. Далі — 11 років обіймав посаду інженера, але вже в управлінні сільського господарства. Паралельно з такими кар'єрними віхами, чоловік взяв землю, яка на той час давалася під довічне користування. Після розпаювання зембанк почали нарощувати завдяки пайовикам. Спочатку було непросто, але поступово кількість землі росла. Згодом взяли землю й в іншому селі. Нині родина Ковалів має 5 тис. га землі.
Олег Коваль
Володимир Коваль
Ігор Коваль
Сини Володимира Михайловича також отримали аграрну освіту. Оскільки юридично господарств у Ковалів два, управління ними розділили між Ігорем і Олегом.

Головне, говорить Володимир Коваль, це відчуття свободи, яке прийшло до нього із заснуванням своєї справи.


Для людини основне — свобода. Робиш, що хочеш, і нікого не треба питати, не треба коритися. Якщо треба кудись поїхати, то я кажу, звісно, але ж не відпрошуюся, а то є велика різниця.

«Слизьке» господарство

Важко уявити, що в далекому 1992-му році тут не було ані полів, ані доріг. Тоді Ковалі захотіли викопати ставок і зробити поруч офіс, який нині, здається, завжди тут і був. Сама контора оточена селами. Говорять: «Вирішили бути між людей, на місці, щоб бачити, що робиться на господарстві».

Свого часу в Ковалів взагалі не було техніки, а землю вже мали, і її треба було чимось обробляти. Тоді Володимир Михайлович взяв в училищі механізації трактор і зорав ним свої поля.
Нині в пік сезону в двох господарствах працює до 200 чоловік. Серед них і 4 агрономи. Господарі й самі знаються в справі, але як то кажуть, контроль має бути в усьому. Тому легше, коли за кожен напрямок є відповідальна людина. Вирощують традиційні культури: озиму та яру пшеницю, ячмінь, ріпак, соняшник, кукурудзу, сою. Є також 220 га гороху й 50 га цукрового буряку. Але раніше основною культурою була картопля. Наразі площі під нею вдвічі зменшили, бо реалізація стала невигідною.

До речі, про картоплю. Протягом восьми років у СФНВГ «Коваль» вирощували бульбу, з якої роблять чіпси відомої торгової марки. Але якщо раніше під неї відводили 120 га площ, то останнім часом об'єми зменшились до 30 га, бо впала ціна.

Щодо інших культур, то пшениця і ячмінь у СФНВГ «Коваль» родять добре. У середньому дають
7-8 т/га. Але якщо тільки нема дощу — показники одразу падають.
«Минулого року кукурудза дала 1-1,4 т/га, соя теж 1,5 т/га. Ми вносили гербіциди, міндобрива, усе робили, що годиться. Але нема дощу — нема урожаю. Називається «слизьке господарство». Можна послизнутися в будь-який час»
Минулого року кукурудза дала 1-1,4 т/га, соя теж 1,5 т/га. Ми вносили гербіциди, міндобрива, усе робили, що годиться. Але нема дощу — нема урожаю. Називається «слизьке господарство». Можна послизнутися в будь-який час.
Володимир Михайлович переконаний, що працюючи в аграрному бізнесі, потрібно звикнути до того, що тут інколи втрачаються мільйони.
Усе залежить від Бога, напевно. Ми погодою не командуємо, і добре. Бо один одному шкоду робив би. Конкуренти могли б замовити посуху або гра.
Технічний парк у господарства солідний. 70% — іноземного виробництва. П'ять років тому всі трактори (John Deere та Case) оснастили GPS-навігаторами. З комбайнів мають шість Claas, один Challenger. Є й МТЗ 1221, МТЗ 82 та український Т-150. Культиватори, переважно, німецькі.

ПО-БРАТСЬКИ

Обов'язки у СФНВГ «Коваль» розділили між усіма. Батько залишається основним авторитетним керівником, мама Надія Григорівна допомагає з бухгалтерією, сини Ігор та Олег займаються технікою та тваринництвом. Окрім цього, Ігор Коваль відповідає ще й за «вивідування» іноземних секретів агробізнесу. Наразі аграрій побував уже в понад 25-ти країнах світу й не збирається зупинятися. Колектив у господарства дружній і по-тернопільськи щирий.

Про плюси родинного бізнесу брати говорять в один голос: «Головне, що є на кого покластися».
У будь-який момент можна відлучитись, і немає такого, щоб хтось комусь не допоміг.
Юридично 5 тис. га розділені між двома окремими господарствами, де керують Ігор і Олег: «Ковалівське нове» та СФНВГ «Коваль».
Поділ на господарства існує лише на папері. Навіть бухгалтерія в нас одна.
Своїм батьком, який у віці за 70 продовжує працювати та бути прикладом для наслідування, Ігор і Олег пишаються.
«Він активно бере участь у всьому і відстоює свою думку до кінця. Хоч буває, що ми дещо не згодні з ним, але слухаємось. Я думаю, йому енергії вистачить ще й на більше років, ніж мені. Сподіваюсь, що до 90-та буде працювати», — говорить Ігор Коваль.
Він активно бере участь у всьому і відстоює свою думку до кінця. Хоч буває, що ми дещо не згодні з ним, але слухаємось. Я думаю, йому енергії вистачить ще й на більше років, ніж мені. Сподіваюсь, що до 90-та буде працювати,
— говорить Ігор Коваль.
Особливих секретів у батьківській енергії немає: уся справа в правильних думках.
Він особливо спортом не займався. Просто все залежить від людини, від її думок. Чим більше людина працює та рухається, тим довше живе.
На території господарства важко не помітити великі ангари для зберігання зерна, які можуть вмістити до 20 тис. т. На подвір'ї постійно працює техніка, і навіть під час нашого інтерв'ю з вікна видно, як відвантажують ріпак. Є у Ковалів і два зерноочисні комплекси та дві сушки — польська й американська, які працюють на газу. Але цього року закупили обладнання для виготовлення брикетів з соломи, на яких і будуть сушити зерно.
Оглянувши територію офісу компанії, їдемо дивитися на поля. Дорогою Олег Коваль розповідає, що цього року погодні умови були сприятливими, і урожай приємно дивує.
Ячмінь дає 6-8 т/га, такого врожаю ми практично ніколи не збирали. Цього року погода посприяла, та й ми вносили багато добрив та захисту. Усе спрацювало, бо було багато опадів і невисока температура. Раніше, звісно, бувало, що ми збирали 9,8 т/га пшениці, але то були окремі поля та окремі ділянки. Цього року озима пшениця показала більше 8 т/га. Ми сподівались на такий урожай, але не зовсім очікували. Хоча в сільському господарстві часом можна досягти дуже великих результатів, а часом можна втратити все.
Там, де не
пахне ковбасою
Готуючись зайти до свинокомплексу, Олег Володимирович нас попереджає: «Тільки ж ви не думайте, на фермі ковбасою не пахне!» Але ми горобці стріляні, тож сміливо проходимо через «санпропускник» і потрапляємо на територію. Саме тут родина Ковалів утримує своє м'ясне багатство — 5 тис. голів свиней.

Перш ніж потрапити на територію, усі працівники свинокомплексу проходять санітарну обробку, душ, вдягаються в робочу форму. Кажуть, з цим строго.
Минулого року тут завершили реконструкцію, тож комплекс сучасний, з автоматичною системою подачі кормів, терморегуляцією загонів та потужною вентиляцією. Обладнання польське, компанії Vestrum. Окремо збудували й загони для маточного поголів'я.
Наразі мають 300 свиноматок, з яких щомісяця 30-40 — поросні, і приводять 500-600 молодих поросят.

Надійний тил

Вдосталь насміявшись під час ситного обіду (жартувати Ковалі вміють), продовжуємо екскурсію господарством і саме натрапляємо на видачу зарплатні. Допомагає з розрахунками й Надія Коваль, дружина Володимира Михайловича. Попри право на заслужений відпочинок, вона все ще активно переживає за пшеницю в полях, за жнива й цікавиться всіма робочими процесами.
«Я отримую натхнення від цієї праці. Вони приїжджають змучені, пізно вночі, і я завжди розпитую: «А що там? Скільки змолотили зерна? Нічого не зламалось?» Просто я звикла до сільського життя, до роботи. Ми одне одного підтримували, якби не було підтримки, то й не існувало б господарства»
Я отримую натхнення від цієї праці. Вони приїжджають змучені, пізно вночі, і я завжди розпитую: «А що там? Скільки змолотили зерна? Нічого не зламалось?» Просто я звикла до сільського життя, до роботи. Ми одне одного підтримували, якби не було підтримки, то й не існувало б господарства.

Крокуючи весь час поряд з чоловіком, Надія Коваль знає не з чуток, що її чоловік у роботі відповідальний і віддає їй більшість свого часу.

Своєю чоловічою армією Надія Коваль пишається. Уже у 2-3 роки вони допомагали дідові пасти вівці в колгоспі, ходили збирати кульбаби. І хоча в сільському господарстві робота не з легких, пані Надія задоволена, що виховала таких синів.
Я пишаюся своїми дітьми. Вони мудрі, роботящі. Я їх змалечку привчала до різної роботи, вони одразу тяжко працювали. Коли ми починали це все, то продавали дріжджі по 15 копійок для того, щоб назбирати на солярку. Не мали тоді грошей, нічого не мали. Але тепер, дякувати Богу, маємо все. А чоловік у мене добрий, розумний. Ми завдяки йому процвітаємо. Він керує і дітьми, і мною, і взагалі всім.

Щоб солодко було

От що нас точно здивувало, так це любов дружини Олега Коваля, Віри, до бджільництва. Коли побачили кілька вуликів у невеликому садку при конторі, то очікували всього, але не такого. Виявляється, одного дня жінці просто захотілося меду. Банальне бажання швидко переросло в улюблену справу.
Чоловік приїхав з роботи й каже: «Зранку гречка так пахне в полі, саме коли вона з росою!» А я кажу: «То може б ми пасіку завели?» Він не погодився, мовляв, хто коло тих бджіл буде ходити? Мед-медом, але треба, щоб хтось за ними дивився. Кажу: «Та я буду ходити». А він питає: «Ти знаєш, що ті бджоли ще й кусаються?»
Тоді сімейні переговори не увінчалися успіхом, але пані Віра знайшла інший шлях: пішла говорити з Володимиром Михайловичем.

«А він і каже: «Чому б і ні?» І замовив мені нові вулики. У нас в селі є ще одна жінка-пасічник, вона мені заселила бджіл. Потім я вже придбала весь інвентар, ми поїхали на пасіку, я вдяглась, і мені вона каже: «Ну, Віра, бери, дивись». Я відкриваю вулик, а там повно бджіл. Я кажу: «А що, туди ще й руки потрібно пхати?!»

Ось так зі сміхом, але впертим бажанням, без фахових знань пані Віра створила пасіку. Для себе та родини, яка в Ковалів дуже велика. У Олега та Ігоря по двоє дітей, і вже є й онуки. Тож ласих на мед вистачає.

Два покоління — одна душа

Володимир Михайлович розповідає, що хоча в роботі інколи й виникають технологічні суперечки, але завжди намагаються шукати компроміс. Якщо ж це зробити не вдається, батько бере досвідом.

«Сталін як казав: «Мы посоветовались, и я решил».

Коли ми спитали, чи хотів би аграрій змінити щось у своєму житті, чи виїхати з села в місто, відповідь була передбачуваною, адже тим, хто прожив піввіку в селі, а то й усе життя, важко зрозуміти «філософію» великих міст.
«Нічого доброго в місті нема, крім асфальту гарячого, диму від машин… Ви дивитеся телевізор, і ми дивимось телевізор. У місті є вода, і в нас теж є вода. У місті живуть люди в квартирах, один одного або не знають, або не хочуть знати. А в селі кожен на виду. Та навіть якщо ви захочете коли посваритися трохи, то в селі це можна зробити на своєму подвір'ї, ніхто не чує, а в місті що? Крикни — через стіну чути все. Шуткую звичайно, але так воно є».
«Нічого доброго в місті нема, крім асфальту гарячого, диму від машин… Ви дивитеся телевізор, і ми дивимось телевізор. У місті є вода, і в нас теж є вода. У місті живуть люди в квартирах, один одного або не знають, або не хочуть знати. А в селі кожен на виду. Та навіть якщо ви захочете коли посваритися трохи, то в селі це можна зробити на своєму подвір'ї, ніхто не чує, а в місті що? Крикни — через стіну чути все. Шуткую звичайно, але так воно є».

Прокидаються разом із сонцем, лягають спати опівночі. Може й виходить менше часу на сон, але в цьому мудрий Володимир Коваль знаходить великі плюси. Переконаний: більше живе.
Робота тримає людину. А як нічого не робиш, ти нікому не потрібний, зайвий. І чоловік моментально «здає». А так ти знаєш, що маєш рано вставати, маєш щось робити, постійно щось треба… Тоді думки про старість ідуть на другий план. Треба просто звикнути до такого способу життя. Я кажу, що працюючи з ранку до ночі, ми просто більше живемо, не довше, звичайно, але більше.

Підсумки дня з присмаком меду

Чим більше знайомимося з фермерами, тим чіткіше розуміємо, що фермерські господарства — ефективні та успішні, і можуть скласти конкуренцію багатьом компаніям. Головне знати, для чого ти працюєш, і бути відповідальним за свою працю. Цю думку поділяє й Ігор Коваль.
Я думаю, це не залежить від того, чи це фермерське господарство, чи якесь інше. Усе залежить від людей. Якщо люди хочуть працювати, якщо вони мають якусь мету у своєму житті, то все буде добре. А якщо працювати на землі просто для того, щоб заробити великі гроші, чи продати її, то ти нічого не досягнеш.
Наостанок Володимир Коваль ділиться з нами сокровенними бажаннями: хоче, щоб українці не їздили на «заробітки» закордон, а навпаки — звідти люди їхали до нас на роботу.
«Хочу, щоб ми збудували Україну, щоб вона була державою. Щоб в тій Україні жили нормальні люди, пишалися своєю країною, а не їздили на заробітки по всьому світу. Колись один німець мені говорив: «Щоб на такій землі бідно жити, треба мати талант». Фактично так і є. Нема ніде більше такої землі, але люди працюють, мають урожай. А в нас не виходить ніяк».
«Хочу, щоб ми збудували Україну, щоб вона була державою. Щоб в тій Україні жили нормальні люди, пишалися своєю країною, а не їздили на заробітки по всьому світу. Колись один німець мені говорив: «Щоб на такій землі бідно жити, треба мати талант». Фактично так і є. Нема ніде більше такої землі, але люди працюють, мають урожай. А в нас не виходить ніяк».

Аграрій переконаний, що той, хто любить свою роботу — завжди у виграші.
Обравши свою спеціальність, людина повинна отримувати задоволення від роботи. Якщо вона нею не задоволена, то й не треба туди йти. Той виграє, хто хоче ту роботу робити, хто її любить.
Погоджуємось з такими словами і на цьому завершуємо нашу розповідь. Хоча говорити про цю велику й дружню родину можна було б ще довго. Тим більше ми ледве виїхали з села, адже поки нас не нагодували смачнющими варениками з вишнею та домашнім медом на додачу, з-за столу не відпускали!

Дякуємо сімейству Ковалів за таку гостинність і відкритість до спілкуванняя й бажаємо тільки розвитку!
Текст: Вікторія Сумченко
Відео, фото:
Василь Ніколаєнко
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Більше працюємо — більше живемо
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Пишаюся тим, що я хлібороб!
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Запорука нашого успіху — працездатність
Читати
Left
Right
Виконано за допомогою Disqus