SHARE

Родинна справа Щедрінових

без сім'ї не було б господарства

ХВАЛА РУКАМ,
ЩО ПАХНУТЬ ХЛІБОМ

Колись його улюбленим «полем» був футбольний стадіон, а зараз він із задоволенням їде працювати на поле власним трактором. Свого часу Андрій Щедрінов мріяв про кар'єру професійного футболіста і виступав за юнацьку команду ФК «Металіст» (Харків). Тепер він разом зі своєю родиною — професійні фермери.

Повернувшись у село Гладківка на Херсонщині, Андрій із дружиною Тетяною почав вирощувати овочі на присадибній ділянці. А згодом ця справа переросла в дещо більше — власне фермерське господарство «Теллус-Юг».

Разом із тим у родині Щедрінових росли двоє дітей — Настя та Нікіта. Діти вже дорослі, вони теж пов'язали життя з сільським господарством. Молодший син здобуває агрономічну освіту і тепер працює пліч-о-пліч із батьком, а старша донька стала аграрним журналістом.
корови, ВРХ, стадо корів, порода шароле
Андрій Щедрінов
Агрофірма «Теллус-Юг» обробляє близько 2 тис. га землі і вирощує тут озиму пшеницю, ячмінь, ріпак, соняшник, гірчицю та льон. Через надзвичайно посушливі погодні умови крайнього Півдня, високих врожаїв у господарстві не отримують, але вперто шукають нові рішення. Саме Андрій Щедрінов першим на Херсонщині почав використовувати технологію нульового обробітку землі no-till і йому вже вдалося досягти успіхів у цьому напрямку.

Попри всі складнощі, родина фермерів завжди намагається не лише виживати в надзвичайних умовах, а й розвиватися. Так, свого часу інвестували в техніку, зокрема сучасні трактори та сівалки, відновили невеличке зерносховище, а також беруть участь у різних міжнародних проектах.

Кожен фініш —
це, по суті, старт

Андрій Щедрінов: Я виріс у селі, і батьки привчали нас до праці з самого малечку. Херсонщина — це край теплиць, тож ми звикли працювати там. Сільське господарство в нас у крові.

Мріяв стати професійним футболістом: спочатку навчався в спортшколі ФК «Металіст» і потів грав у юнацькому складі команди. Це були складні часи — середина 1990-х років. Ми їздили на тренування, проводили матчі, але зарплату, бувало, дуже довго не отримували. А сім'ю треба було годувати. До всього додалася травма. Так я закінчив кар'єру спортсмена і повернувся до рідного села.

Спочатку був заступником директора у місцевому радгоспі. Паралельно разом із родиною починали вирощувати та продавати овочі, щоб заробити на життя. Під час розпаювання вирішили, що треба брати землю і працювати на ній. Отож, на початку «назбирали» близько 35 га. Так почалася наша історія як приватних підприємців, а вже потім і фермерського господарства «Теллус-Юг».
Тетяна Щедрінова: Я родом із села, для мене добре знайома робота на землі. Але закінчивши школу, вступила в медичне училище. Згодом зрозуміла — не моє.

Із Андрієм ми були знайомі зі школи, а потім пов'язали своє життя один з одним. Разом повернулися назад у село.

Починали свій «бізнес» із городів: вирощували помідори, огірки, картоплю. Закуповували продукцію в сусідів і возили продавати в Київ або деінде. Згодом вирішили розширюватися, працювати легально. Тож на початку 2000-х років ми вже працювали, як приватні підприємці. У вересні 2011 року Андрій зареєстрував фермерське господарство. Від того часу живемо і працюємо тільки разом.

Паралельно ми виховували дітей — Настю і Нікіту. Ми, однозначно, хотіли для них кращої долі, а не важкої роботи в сільському господарстві. Я мріяла, щоб старша дочка стала юристом, а менший син — лікарем. Але життя розпорядилося інакше.
Олексій Оденчук, молодий фермер, поле
Тетяна Щедрінова
Нікіта Щедрінов: Назавжди закарбувалося у пам'яті, як я, маленький, допомагаю мамі сіяти солодку кукурудзу і садити розсаду капусти на нашому городі. Сільські діти звикли до роботи.

Так склалося життя, що батьки займаються сільським господарством, і я не бачу себе в іншій сфері. Готовий до будь-якої роботи, але вона має бути пов'язана з аграрним сектором. Зараз вчуся в Херсонському державному аграрному університеті та паралельно працюю разом із татом і мамою на нашому підприємстві.
дрон, поле, обробіток грунту восени
Анастасія Аврамчук
Анастасія Аврамчук (донька): У дитинстві точно не хотіла займатись сільським господарством, тому що батька ніколи не було вдома. Відповідно, не хотіла, щоб так і зі мною було.

Із раннього дитинства мене готували до того, що червоний корпус Київського національного університету стане моєю альма-матір'ю, а я — адвокатом. Але завдяки щасливому збігу обставин я таки опинилася в Інституті журналістики КНУ імені Шевченка.

Від долі, як кажуть, не втечеш… Своє життя я все одно пов'язала з сільським господарством: працюю журналістом в одному з найвідоміших аграрних видань SuperAgronom.com. А мій чоловік Руслан — теж син фермерів із Полтавщини.

Сімейний бізнес: хто і за що відповідає?

Андрій Щедрінов: Для своєї агрофірми я фактично — й інженер, і юрист, і агроном. Для мене абсолютно нормально сісти в трактор та відпрацювати зміну. Часто беру нічну, щоб мої трактористи могли відпочити і з новими силами «кинутися в бій» наступного дня.

Мій телефон не замовкає, за рік я наїжджаю на авто майже 200 тис. км і ні разу не був у нормальній відпустці. Мені треба зробити так, щоб усе чудово працювало, а якщо щось і станеться, то швидко вирішити проблему.

Дружина працює більше з фінансами, вона в курсі всього, що є в нашому господарстві. Але іноді може суворо сказати: «Ні, ми купувати ту річ не будемо!». Тому коли ми в конторі починаємо обговорювати якісь спірні фінансові питання, то її колеги тихенько виходять із кабінету.

Колектив у нас, як справжня сім'я. На комбайні ще працює чоловік моєї молодшої сестри, на тракторах — наші два куми.

Тетяна Щедрінова: Я веду бухгалтерію нашого фермерського господарства, здаю фінансові звіти, проводжу оплати, сплачую податки. В основному, це паперова тяганина. Профільної освіти у мене не було, тому самотужки закінчила курси бухгалтерського обліку. Тепер самостійно можу працювати.

Іноді можу підстрахувати нашого керівника: когось або щось забрати, відвезти, допомогти. Наприклад, обід у поле абощо.

Здається, змінити сферу діяльності — це складно. Але спочатку нам допомагали і підказували батьки. Там ми десь почитали, у когось запитали. Зараз, в епоху інтернету, узагалі все стало набагато простіше, і займатися самоосвітою можна майже щодня. Був би час.
ферма, корівник, тюки соломи
Нікіта Щедрінов
Нікіта Щедрінов: Мої обов'язки в господарстві досить різнопланові: від «прийми-подай-не заважай» до керуючого господарством, коли тата немає на місці.

Займаюся, наприклад, ремонтом і налаштуванням техніки та обладнання, можу за головного працювати на складах, а можу нарівні з іншими працювати на тракторі, коли треба.

Баланс між сім'єю
і справою

Андрій Щедрінов: В один момент я помітив, що син перестав називати мене батьком. Усе частіше звертається «шеф» або по імені та по батькові.

Усі рішення щодо агрофірми ми зазвичай приймаємо спільно, але остаточне рішення — за мною. А от у сім'ї, напевно, головна мама. Саме вона найчастіше є ініціатором більшості поїздок, свят, покупок тощо.

Тетяна Щедрінова: У нас робота і сім'я тісно переплітаються. Немає чіткого поділу, і спілкуємося ми більше, як сім'я, а не керівники й підлеглі. Легко можемо обговорювати роботу вдома й навпаки.

Узагалі рішення приймаємо обопільно. Останнє слово, звичайно, — за Андрієм Миколайовичем. Бо він бере на себе відповідальність за все. І навіть якщо рішення не було успішним, то він буде винуватити, «гризти» себе.

Так, бувають у нас бурхливі обговорення. Але ми стараємось не сваритися. Погарячкували, роз'їхалися, заспокоїлися, повернулися і вирішили проблему. Звикли один до одного, адже разом уже більше 25 років.
Нікіта Щедрінов: Коли разом із ранку до ночі на роботі, то ми — робітники одного господарства. У мене з батьком, в основному, такі відносини: він є шефом, а я — меншим помічником, його найманим працівником.

А з мамою стосунки складаються більш лояльно. Вона сидить в офісі, і я туди рідко заходжу, то з мамою спілкуюся більше, як із мамою.

Рішення на підприємстві приймають мама з татом спільно. Мене, як найменшого, питають в останню чергу. Але, звісно, є вже багато питань, коли батько телефонує до мене, щоб порадитися щодо тієї чи іншої проблеми…

Анастасія Аврамчук:
Зараз не вдається часто бувати вдома, але кожного дня говоримо по телефону. Із татом більше, мабуть, ділові відносини. No-till, пестициди, посівна — це основні теми наших розмов. А з мамою — про все потроху.

Ризиковане землеробство,
як воно є

Андрій Щедрінов: Особливість фермерського господарства «Теллус-Юг» полягає у виживанні в суперважких умовах крайнього півдня України. За 200 м від наших полів простягається справжня пустеля — Олешківські піски, за рік на наших полях опиняється лише до 160 мм опадів, улітку температура повітря сягає за +40°C, ґрунту — за +70-80°C, а пилові бурі вимітають із нього все живе. Саме в таких пекельних умовах ми вирощуємо ріпак, озиму пшеницю, ячмінь, соняшник, гірчицю та льон.

Великих врожаїв ми не бачили, тому тішимося своїми маленькими перемогами. Відчуваю якийсь особливий підйом, коли на світанку заходжу в поле, а на пшениці видно бодай крапельку роси. А там неподалік шурхають фазани чи бігають зайці...
І хоч ми назвали господарство на честь давньоримської богині землі та плодючості Теллус, врожаї нас не дуже тішать. Якщо пшениця дала по 3 т/га, то це можна вважати дивом, і ми йому надзвичайно раді. Цього року ми, наприклад, зібрали по 0,8 т/га соняшнику, а кукурудза у нас взагалі не росте.

Тому намагаємося шукати вихід із цієї ситуації. Ми найпершими в цьому регіоні почали впроваджувати технологію no-till для збереження вологи в ґрунті і зараз її вдосконалюємо.
І хоч ми назвали господарство на честь давньоримської богині землі та плодючості Теллус, врожаї нас не дуже тішать. Якщо пшениця дала по 3 т/га, то це можна вважати дивом, і ми йому надзвичайно раді. Цього року ми, наприклад, зібрали по 0,8 т/га соняшнику, а кукурудза у нас взагалі не росте.

Тому намагаємося шукати вихід із цієї ситуації. Ми найпершими в цьому регіоні почали впроваджувати технологію no-till для збереження вологи в ґрунті і зараз її вдосконалюємо.
Тетяна Щедрінова: Працювати з року в рік стає все складніше. Лише 5 років тому у нас були більші врожаї, а зараз на поле чи на склад, буває, боляче глянути. Змінюється клімат і стає майже нереально працювати. До того ж ціни на зерно зовсім не тішать.

Але ніхто на це не зважає. Ми платимо податки державі. Ми отримуємо величезні збитки, але все одно маємо сплатити за оренду землі і видати людям зарплату. Нам би дуже хотілося більше вкладати в наше село, тільки немає на це коштів.

Тож мрію, щоб невдовзі на наших полях з'явилося зрошення — тоді ми зможемо вирощувати більше якісної продукції, більше розвиватися і більше інвестувати в місце, де живемо та працюємо.
Нікіта Щедрінов: Я працюю на херсонській землі в найскладніших екологічних умовах для аграріїв.

Моє найбільше розчарування — це коли ти все зробив абсолютно правильно, згідно технології, а отримуєш шалений недобір і в бункері нічого не бачиш. Так і справді можна впасти духом. Але не можна кидати все отак. Треба просто вчитись на помилках, підлаштовуватися під наші погодні умови, під наші невидимі дощі…

Моє життя, до всього, урізноманітнює ще й навчання в університеті. Здавалося б, ХАДУ входить у п'ятірку найкращих аграрних навчальних закладів. Але там досі викладають за підручниками ще 1970-1980-х років, щиро вірять, що на півдні України випадає 400 мм опадів і що технологія no-till — даремна витрата часу. Тому, на жаль, багато чого доводиться шукати і вчити далеко за межами свого освітнього закладу.

Анастасія Аврамчук: Завдяки роботі я знаю, як працюють фермери інших регіонів України. Де трохи кращі агрокліматичні умови, де немає пустелі, де трохи комфортніше працювати і навіть заробляти гроші. Тому, дивлячись на врожаї нашого сімейного господарства, усе частіше ставлю татові питання: «А чи справді воно того варте?».

У якийсь момент він сам нібито вагається, але потім твердо каже: не може покинути те, що створювали роками, колектив і рідне село.

Підтримка —
основа всього

Андрій Щедрінов: Я дуже впертий. І попри такі умови, в яких доводиться господарювати, у мені є спортивний інтерес та бажання випробувати себе. Чи зможу я позмагатися з природою? Досягти бажаного результату? Довести собі та іншим, що я можу?

Я навчився переживати кризові моменти. Так, важко всередині. Але дружині в такі моменти буває набагато гірше — нерви, сльози, таблетки. Я ж махну рукою і скажу, що наступного року вчинимо мудріше. Не знаю, правильно це чи ні. Поки так.

Але насправді Таня — моя найбільша підтримка. Я вже кілька разів був готовий покинути все, продати бізнес і зайнятися чимось іншим. А вона підходила і питала: «Невже ти так легко здаєшся?». І я знову йшов далі. Від Тані багато чого залежить, і якби не вона, то я б давно здався.

Тетяна Щедрінова: Ми підтримуємо один одного. Я — Андрія Миколайовича, він — мене. Складнощів безліч: погода, недобір врожаю. Але якщо ми ще будемо через це сваритися, тоді варто просто розбігтися в різні сторони і ніколи більше не жити під одним дахом та не працювати в одному кабінеті.

Втіху якраз і знаходжу під час посівної — саме тоді з'являються нові надії, нові мрії, очікування. Люблю ще збір врожаю, коли всі метушаться, їздять у полях, на складах. Правда, хотілося б, аби результати більше тішили...
ферма, корівник, тюки соломи
Нікіта Щедрінов
Нікіта Щедрінов: Якщо ти взявся за якусь роботу, то її вкрай треба зробити, треба вкласти душу. Особливо, коли працюєш на землі, то цим потрібно жити. Ми день і ніч проводимо в полі, не ночуємо вдома, нас рідні не бачать… Так, цим треба жити.

Кожному аграрію приносить задоволення, коли ти бачиш свою вже виконану роботу напередодні або під час збору врожаю. Отак стоїш серед поля і можеш його буквально «почути». Ти чуєш, де колосок тріщить або птах полетів... Ти розумієш, скільки сюди вклали душі, крові, поту і сліз… Від цього реально можна отримувати задоволення. Для цього, я вважаю, треба жити.

Анастасія Аврамчук: Хоч я зараз і не маю безпосереднього стосунку до роботи на землі, але… Журналістика — це моє. Писати — це моє. Та я б ніколи не подумала, що працюватиму в спеціалізованому виданні й писатиму про аграрний бізнес. Незважаючи на це, щаслива, що все вийшло так. Адже, як говорила головна героїня казки «Аліса в країні чудес»: «У якийсь момент все стане на свої місця. І буде зрозуміло, навіщо все було потрібно, тому що все буде правильно». Я вдячна, що батьки це розуміють і поважають мій вибір.

Із думкою про майбутнє

Андрій Щедрінов: Я справді дуже хочу відпочити. Саме тому почав перекладати частину завдань по господарству на Нікіту. Робитиму це поступово, акуратно. Сподіваюся, що колись ми дійдемо до того моменту, що поїду у справжню відпустку та вимкну телефон.

Вірю, що син принесе в господарство нове бачення, нові рішення. Він молодий, у нього більш сучасне бачення та «еластичний» розум. Хтозна, може, він зробить революцію у сімейному бізнесі?

Тетяна Щедрінова: Ми пишаємося нашими дітьми. Зараз, коли у господарство прийшов син, нам стало набагато легше. Нікіта нам дуже допомагає.

З одного боку, я давно хотіла, аби він працював разом із нами. А з іншого — не з чуток знаю, наскільки це важка робота і скільки тут стресів. Тож суто по-материнськи мріяла б про якусь більш комфортну для нього роботу.

Нікіта Щедрінов: Звісно, я хочу продовжити батьківську справу. Скільки себе пам'ятаю, тато з мамою цим займаються і, здається, не маю права не хотіти працювати в родинному бізнесі. Зрештою, хто, крім мене, це зробить? Настя? (Сміється).

Але поки в найближчих моїх планах — стати дипломованим аграрним спеціалістом і здобути трохи досвіду в інших компаніях.

Анастасія Аврамчук: Мабуть, я й близько не зможу виконувати всі ті задачі, із якими справляються мої батьки. Тому поки явно не готова прийти в родинне господарство, як рівний партнер.

Хоча… зважаючи на те, яка зараз техніка, думаю, чудово керувати трактором та в прямому сенсі працювати на землі я б навчилась досить швидко. (Сміється).

Текст: Катерина Капустіна
Фото та відео:
Latiproduction.com

Выполнено с помощью Disqus