Хто ще може так гарно сказати про яблука: «Воно жовте, як сонце, і солодке, як мед»? Хто точно виконує «лікарську» норму і з'їдає 113 кг яблук на рік? Сьогодні ми познайомимо вас із чоловіком, який полонить ваші серця як мінімум на найближчі кілька днів. Цього разу ми розкриваємо для вас історію життя та професійного становлення фермера-садівника з Вінниччини Андрія Багрія.

Дорогу до села Строїнців, що на Вінниччині, змочив легкий дощ. Але, як виявилося, ми були швидшими за стихію і встигли побувати в гостях у нашого героя до того, як сувора ґрунтова дорога перетворилася на місиво.

До слова, займається Андрій Багрій лише рослинництвом. Вирощує пшеницю, ячмінь, сою та соняшник. Є досить багато і ягідних культур: малина, смородина, ожина, лохина, а також кісточкові — черешня та слива. 4 га віддано під груші, але основна культура — яблуні, під які відведено 300 га землі.

Зараз у чотирьох господарствах працюють 150 осіб, а в сезон кількість працівників збільшується до 500. Зерно зберігають у кількох власних складських приміщеннях, але основний об'єм відвантажують на елеватор за
3 км від села. З техніки мають усе необхідне, а зважаючи на те, що основний акцент Андрій Багрій робить на яблука, аграрний автопарк у чоловіка особливий.

Так, це не дежавю, — до цього ми вже писали про фермера-садівника з Вінниччини Миколу Вовка. Але його яблука виявилися настільки смачними, що ми вирішили побувати ще й у Андрія Багрія та скуштувати плоди і з його садів.

Чоловік розповідає, що має близько 2 млн яблунь! Здавалося б, як можна відстежити кожне дерево та вчасно помітити негаразди, якщо такі трапляються? Виявляється, можна. Одразу помітно професійний підхід: дерева одне в одне, плоди рясно обліпили кожну гілку, а працівники, мов бджоли, шурхають між рядами, проводять обрізку та наводять порядок.

До речі, про бджіл. Є у Андрія Багрія і 200 вуликів, але особисто на пасіці чоловік не господарює. Та й нашому відеооператору радив не виходити з авто, бо покусають. Але кілька фото (без жертв та укусів) ми все-таки зробили! І навіть сфотографували бджоломатку.

Яблука Андрій Багрій вирощує різних сортів: від ренет Семиренка до нових, виведених на основі Голден Делішес. Але зі збутом продукції доводиться непросто. У зв'язку з останніми подіями українські фермери втратили один із основних іноземних ринків збуту, а наш власний ринок переживає не найкращі часи. Дорогі яблука люди не купують, тому пан Андрій шукає інші варіанти.

Народившись у селі, де традиційно займалися садівництвом, у Андрія Багрія просто не було іншого вибору, ніж стати фермером. До того ж на вибір чоловіка істотно вплинув батько, про що зараз аграрій згадує з усмішкою.

І хоча спочатку чоловік пішов навчатися на агронома, згодом відчув нестачу знань, отримати які відправився до Києва. Там вчився вже на факультеті плодівництва, мабуть, інтуїтивно розуміючи, що саме це стане справою його життя.

Коли пану Андрію виповнився 21, він пішов працювати агрономом у рідному селі. Згадує, що тоді сільське господарство було не в найкращому стані. 90-ті, криза. «Бізнесменами» фермерів тоді точно не називали. Утім, із часом інтерес іноземців до українських чорноземів зробив свою справу: сільське господарство почало розквітати.

Зараз у сільському господарстві працює майже вся родина Андрія Багрія: і батьки, і брат із сестрою. Це дуже стимулює і налаштовує на роботу, адже сімейне фермерство — той шлях, яким давно вже мали піти українські аграрії, вважає чоловік.

На так зване «робоче місце» чоловік потрапляє близько о пів на восьму ранку. Поняття нормованого робочого дня у аграрія немає, але для себе пан Андрій визначив єдине правило: що б не трапилося, а неділя — вихідний у всіх.

До речі, дітей в Андрія Багрія троє. Найменшій — донечці, всього 5 років, а синам 11 і 14. Про те, яким би хотів бачити їхнє майбутнє, чоловік ще не думав. Але точно знає, що не буде наполягати на сільському господарстві. Головне, щоб діти виросли гарними людьми.

Зараз діти пана Андрія бувають і на полях, і в садах, але не часто. Поки діти ще маленькі, їхнім вихованням займається переважно дружина Людмила, але чоловік сподівається, що скоро вона допомагатиме йому контролювати фінанси, адже за спеціальністю жінка бухгалтер.

Щодо хобі, то у цьому плані чоловік поділяє захоплення своїх дітей. Раз на рік юним рибалкам вдається витягнути тата із собою на риболовлю. Решту часу (коли він залишається) Андрій Багрій проводить із родиною вдома. А якщо й вирішує податися взимку на гірськолижний курорт, то не сам. Любить чоловік радувати своїх підлеглих, тому нещодавно у Карпатах побували працівники його господарств.

Мабуть, зараз багато хто подумав: не може бути, що керівнику так важко знайти вільний час на себе та на відпочинок. Але справа у тому, що для тих чотирьох господарств, якими опікується чоловік, він «і швець, і жнець, і на дуду грець».

Зараз підприємства пана Андрія разом дають до 5-6 тис. т яблук на рік. Такий обсяг спонукає шукати вигідні пропозиції для збуту, а також місця для зберігання продукції. Для цього нещодавно побудували два фруктосховища — на 350 т і
1 тис. т. Але і їх мало для того, аби вмістити весь урожай, тому додаткові площі доводиться орендувати. Чоловік налаштований поступово забезпечити себе власними «холодильниками», але це задоволення не з дешевих. Тому доводиться шукати банки-партнери, які допомагатимуть реалізовувати задумане.

Чоловік розповідає, що раніше держава частково компенсувала витрати на закладку молодих садів, особливо на придбання саджанців, і це було серйозною підтримкою. Зараз такої можливості фермери не мають, тому доводиться розраховувати на власні кошти або на допомогу банківських структур.

Окрім банківської підтримки, розраховує фермер і на «милість» із боку держави. Самостійно експортувати свою продукцію в інші країни досить ризиковано, адже немає жодних гарантій. А тому чоловік сподівається, що тут своє «плече» підставить держава. Для себе ж Андрій Багрій вже визначив мету: добитися урожайності яблук 100 т/га.

Окрім яблук багато уваги і часу на підприємствах Андрія Багрія надають ягодам. У 2007 році в «Обрії» з'явилася перша в Україні промислова плантація лохини. Небагато, всього 1 га. Тоді ягода добре себе зарекомендувала, адже ціни на лохину досить високі. Та й зараз динаміка попиту на цей продукт у всьому світі, зокрема й в Україні, лише зростає.

Насправді вирощувати лохину на Поділлі не так просто. Для того, щоб в «Обрії» з'явилися перші кущі, довелося попошукати саджанці, яких в Україні зовсім не було. Закуповували імпортні, на що йшло чимало коштів. Та й зараз, кажуть, не менше. Адже у дикому вигляді на ґрунтах Вінниччини ця ягода не росте. Доводиться створювати спеціальні умови для того, щоб не втрачати зі свого «асортименту» цю корисну рослину.

До всього додається ще один неприємний факт: шпаки можуть знищити гектар-другий вашого довгоочікуваного урожаю. У всьому світі люди давно шукають методи боротьби з пернатими, що дуже ласі до лохини. У пана Андрія за всі дев'ять років практики вирощування ягід такої напасті не було. Але цього року шпакам до смаку припала його лохина. Тож тепер шукають шляхи вирішення цієї проблеми.

Зараз Андрій Багрій згадує, як у роки студентства та на початку своєї кар'єри думав, що секретом успішного підприємства є жорстке дотримання технології посіву та впровадження усіх аграрних новинок. З роками, а головне — з досвідом, чоловік зрозумів: справа зовсім у іншому.

Почувши основні життєві принципи аграрія, розуміємо, чому своїм пайовикам Андрій Багрій платить дуже пристойну для нашого часу орендну плату — 12 відсотків від вартості земельної ділянки. Адже саме тим, у кого орендує землю, чоловік завдячує успіхом свого бізнесу.

Щоправда, забрати землю з-під оренди садівника непросто. Адже на цих ділянках землі ростуть дерева, посаджені не на один рік, які вже не належать власнику паю. Тому через це виникає багато конфліктів. Андрій Багрій запевняє, що намагається не відмовляти людям, якщо хтось вирішує самостійно обробляти свою землю.

Раніше, розповідає Андрій Багрій, можливостей зробити щось для рідного села було значно більше. Із набуттям чинності процесу децентралізації коштів на модернізацію поменшало. Тепер добре живуть лише ті села, поблизу яких є великі магазини, ринки чи заправки. Врятувати і підтримати нормальний ритм життя у селах без «благ цивілізації» можуть хіба що сільгоспвиробники, якщо такі є. Тому все, що стосується амбулаторій, дитячих садочків, шкіл, доріг, — у Андрія Багрія на постійному контролі.

Але вплинути на це жителі села не можуть, тому чоловік допомагає чим може, бо любить своє село і ні на що його міняти не збирається.

Тому якщо хочете посмакувати вітамінами і відчути справжній смак життя — на канікули чи у відпустку приїжджайте до села! Можна і у Строїнці, але головне не красти яблука із садів Андрія Багрія, бо там є охорона.

Наостанок пан Андрій розповідає, яким, на його думку, має бути справжній фермер.

Якщо оцінювати любов чоловіка до своєї землі з огляду на урожай яблук, який ми побачили, то можна впевнено сказати: почуття у Андрія Багрія щирі і взаємні.

Нам дуже приємно, що чоловік поділився з нами своєю професійною мрією. Знаєте, яка вона? Щоб через кілька років його яблука продавалися у Лондоні, Берліні й Парижі! Зичимо аграрію здійснення задуманого, але всупереч наполегливій праці бажаємо залишати побільше вільного часу для себе!

А наша команда у супроводі приємного яблуневого запаху та з повними кишенями гостинців від'їжджає з Вінниччини до нашого наступного героя.