Схожий на козака, має табун коней, пише українські вірші та носить пишні вуса, яким скоро виповниться 40 років! Цього разу ми потрапили в полон історії, філософії та затяжних розмов про життя і його істини. Сьогодні ми знайомимо вас із Анатолієм Комаром, який очолює господарство «Рідний Край» на Вінниччині.

Землі «Рідного Краю» розкинулися в межах двох районів Вінниччини — Ямпольського та Чернівецького. Тут вирощують озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, цукровий буряк, а також кормові культури. Мають і 800 голів ВРХ, хоча зазначають, що сьогодні тваринництво є соціальним проектом, а не економічною складовою підприємства. До кожної культури тут підхід серйозний: для того, щоб продукція була товарною, потрібно дотримуватися технологічного ланцюга.

Анатолій Комар переконаний: якщо хтось у сільському господарстві рахує прибутки — робить велику дурницю. Адже сьогодні всі прибутки потрібно вкладати в технологію. Усі гроші повинні бути в обороті. У першу чергу потрібно будувати зерносховища та купувати високотехнологічну техніку.

Вітчизняної техніки в господарстві немає, уся імпортна. Мають комбайн Claas Lexion, техніку для заготівлі кормів PÖTTINGER, трактор, плуг, дискатор та культиватор. Анатолій Комар запевняє, що цього «набору» цілком достатньо. Решту — орендують, що виходить значно вигідніше для господарства із зембанком у 2 тис. га.

Народився й виріс Анатолій Комар на Вінниччині, у с. Велика Кісниця. Починав трудовий шлях водоносом, працював на конях, був причепщиком, відслужив у армії. Потім вивчився на агронома, працював бригадиром, далі — агрономом дільниці. Свого часу з посади агронома його відправили в інше село, де пан Анатолій отримав місце секретаря партійної організації. У свої 29 років його призначили головою колгоспу вже в с. Тростянець, де працює аграрій і донині. Так з 1987 року його доля тісно переплелася із цим господарством. За ці роки було різне: змінювалися посади, люди, міста і села. Незмінними залишалися лише вуса, які аграрій носить уже 40 років!

У дитинстві й не мріяв про аграрне майбутнє:

Окрім цього, на відповідальності пана Анатолія була ще й молодша на вісім років сестра. Тоді було нелегко. Згадує аграрій, як вони всією сім'єю набирали 100 кг мішок школьок (молюсків), приносили їх додому, висипали на сонце, щоб мушля розкрилася, і потім годували ними качок.

Після армії Анатолій Комар хотів піти у військове училище. Але його батько все життя мріяв, щоб син повернувся в село, і коли з училищем уже майже все було вирішено, пан Анатолій прислухався до батьківського прохання. Але ніхто не знав, що все одно на місці втриматися аграрію не вдасться.

Сьогодні на давні плани аграрій дивиться з висоти прожитих років. Мрія про кар'єру військового залишилася десь у далеких згадках. Але переписувати своє життя заново чоловік не хотів би.

Коли Анатолій Комар прийшов на посаду голови колгоспу, роботи було багато. Але й енергії вистачало. Важке господарство та складне незгуртоване село вдалося реанімувати й побудувати те, чим сьогодні можна пишатися.

Найважливішу роль у цьому зіграла матеріальна мотивація, розповідає пан Анатолій. Його працівники мали найвищі зарплати в районі, отримували безкоштовно цукор, показники по врожайності та надоям росли. Коли ж Анатолій Комар пішов працювати в адміністрацію, ще кілька років підприємство тримало планку, а потім покотилося вниз.

Зараз пан Анатолій усе частіше згадує слова своєї бабусі Гані, яка колись сказала: «Рубля і дурний зробить, а от використати його правильно — наука». Але не лише від цього залежить успіх. Головне — люди. У цьому переконаний пан Анатолій, який і досі методом проб і помилок формує команду своєї мрії. Каже: хтось випадає з обойми, але найміцніші залишаються. Зокрема, свого агронома аграрій «зробив» самостійно. Раніше багато ЗЗР розкрадалося, на полі були бур'яни і хвороби. Пан Анатолій зрозумів, що на цей фронт потрібно поставити в першу чергу порядну людину, а потім вже дивитися на її освіту. Таким чином ветеринар за фахом став головним агрономом «Рідного краю».

Так само прискіпливо поставився аграрій і до вибору фінансового партнера, з яким буде розвивати свій бізнес та покращувати умови роботи на господарстві. Адже правильний розподіл коштів для пана Анатолія — справа серйозна. У виборі банку чоловік звертає увагу не лише на послуги, які йому можуть запропонувати, а в першу чергу на того, хто їх пропонує.

Нині аграрій переконаний, що свого часу батько правильно радив йому йти в сільське господарство, адже від роботи Анатолій Комар отримує задоволення. І хоча ця посада відбирає в чоловіка чимало часу, дружина й родина вже звикли до такого ритму життя.

Родина в Анатолія Комара така ж традиційна, як і його господарство. З майбутньою дружиною Людмилою вони навчалися в одному класі, потім пан Анатолій поставив питання руба: «Або виходиш за мене заміж у 20 років, або я їду в Умань і залишаюся там жити».

Дружина Анатолія Комара хоч і фармацевт за фахом, але як будь-хто в селі домашнє господарство теж має. Згадує аграрій, як в далекі ще радянські часи вони з пані Людмилою займалися овочами й заробляли на них свої перші гроші.

У житті було багато різних експериментів та викликів. Оскільки Анатолій Комар дуже любить читати, часто знаходить у галузевій літературі щось цікаве про ту чи іншу культуру, технологію. Такі публікації збирає в спеціальні папки, які ми помічаємо акуратно складеними на підвіконні. Читати любить здебільшого друковану літературу, бо там можна креслити, робити помітки й виділяти важливе маркерами.

А освоює нові знання аграрій не просто так, а має мету: мріє зібрати 100 ц/га пшениці та увійти в український клуб «100 центнерів». Тож постійно вдосконалюється за аграрним чтивом.

Анатолій Комар переконаний, що розвиток сільського господарства, особливо для невеликих підприємств, за кооперацією. Утім, далеко не кожен в Україні готовий об'єднуватися, бо люди не звикли довіряти іншим.

Були і громадські обговорення, і розмови віч-на-віч, але колеги-аграрії поки не вірять, що майбутнє фермерів — у інтеграції в різні структури, об'єднанні зусиль з науковцями та створенні установ, на кшталт управлінь с/г.

Сам аграрій планує інтегруватися в Асоціацію виробників молока, адже має потребу в науково-технологічному забезпеченні й готовий за це платити. Бо переконаний, що без удосконалення виробничих процесів молочним напрямком вдається крокувати лише назад, а не вперед.

Окрім історичної літератури, одним із хобі аграрія є філософія та психологія. На цю тематику пан Анатолій читає багато книжок і говорить, що завдяки цьому вже навчився «сканувати» людей.

Життєва філософія в пана Анатолія проста: вважає, що треба жити так, щоб не потрібно було від когось ховатися і не соромно було зустрітися з якоюсь людиною. Прожити життя достойно і не паразитувати, а нести відповідальність і за себе, і за тих, кого «приручив».

Ще одна важлива настанова — не сходити з обраного шляху.

Пам'ятник брацлавському полковнику Данилові Нечаю, вінницькому полковнику Івану Богуну — ці постаменти у Ямполі — справа рук Анатолія Комара. Окрім цього, ще до закону про декомунізацію аграрій переніс з подвір'я районної адміністрації пам'ятник Леніну, а замість нього поставив Богдана Хмельницького.

Далі їдемо в поля. Попутно потрапляємо на оранку, потім дивимося на заготівлю соломи в рулонні тюки. Тут, до речі, просимо Анатолія Комара прочитати нам кілька рядків власного написання, адже як нам повідомили колеги аграрія, пан Анатолій — поет.

Як і в багатьох поетів, натхнення до пана Анатолія частіше приходить від негативних подій чи переживань. Поки що всі свої напрацювання аграрій складає в папку і колись мріє зібрати все до купи.

Після такої сумної лірики відволікаємось у полі соняшнику. Анатолій Комар показує площі, під які цього року вперше внесли 150 кг/га КАСу. Результат на полі і на наших обличчях — подив не приховати: корзинки дуже солідні.

Минаємо невеличку пасіку на 10 вуликів та заїжджаємо подивитися і на коней, яких раніше в Анатолія Комара було 50. Зараз залишив вісім найкращих, породи Орловський рисак, але в планах відродити колишні масштаби. Адже любов до коней передалася чоловікові від батька. Свого часу коні пана Анатолія бігали на іподромах Києва, Москви та П'ятигорська.

Показує Анатолій Комар і кіз — за огорожею на вільному випасі бігають альпіни та зааненці, далі зупиняємося на кілька хвилин на фермі, де утримують чорно-рябих голштинів. Трохи далі роблять заміну зерноочисного комплексу, будують новий. Поруч — зерносушарка та два теплогенератори, які працюють на соломі. Одним словом — робота кипить! Не дарма головне життєве гасло аграрія: «У житті, як у вогні — броду нема». Тож пан Анатолій пірнає з головою у все, що робить, і це дає свої плоди.

Наостанок Анатолій Комар ділиться з нами ще кількома своїми побажаннями. Говорить, що мріє, щоб українці могли будувати своє майбутнє у своїй державі, не їздити в пошуках щастя за сім морів.

Тож бажаємо, щоб кожен зумів знайти свій вірний шлях, а Анатолію Миколайовичу і його «Рідному краю» — процвітання та реалізації задуманого. Віримо, що все вийде!