SHARE
Хвала рукам, що пахнуть хлібом

Агроном —
не професія,
а діагноз!

Хвала рукам,
що пахнуть
хлібом

Агроном —
не професія,
а діагноз!

Здається, на запитання «А де у вас тут контора?» кожен мешканець села Бубнівська Слобідка на Черкащині готовий покинути всі справи і радо показати, як добратися до офісу, тобто в простонародді контори, місцевої агрофірми «Воля».

Насправді ми вже знайомі і з цим господарством, і з його керівником, бо раніше тут уже гостювала АгроЕкспедиція Соняшник 2017. Однак раптом протягом року щось змінилося? Про всяк випадок вирішили перепитати у місцевих. У господарстві з поетичною назвою «Воля» живуть не соняшником єдиним: тут роблять ставку на борщовий набір, зокрема картоплю і столовий буряк. Своєю картоплею годують ледь не всю Україну — постачають у торговельні мережі Києва, Черкас, Запоріжжя, Дніпра, Харкова, дісталися навіть Грузії.
Ще вирощують моркву, також пробували працювати з капустою та ріпчастою цибулею. А щоб «вимогливі» овочі давали хороші врожаї, у господарстві вирощують їх під поливом: відреставрували старі зрошувальні системи й обладнали нові. Усього ж в обробітку «Волі» — трохи більше 2,3 тис. га.

Протягом останніх 13 років нинішній керівник господарства Володимир Пономаренко прокидається близько п'ятої години, швидко збирається і поспішає на роботу з Шабельників у Бубнівську Слобідку. Спочатку він працював у «Волі» агрономом, а згодом узяв кермо очільника.

Агроном
«за компанію»

Володимир Пономаренко жартома каже, що власній кар'єрі в сільському господарстві частково завдячує своєму однокласнику.
Коли ми вчилися в 10 класі, вчителі проводили опитування: хто ким хоче стати в майбутньому? Мій однокласник уже на той момент визначився і хотів здобути фах агронома. Я подумав, чому б і собі не спробувати?
Спочатку юний Володимир планував вступати до місцевого технікуму в Городищі, але зважив «за» і «проти» й вирішив піти вище — повіз документи для вступу в сільгоспакадемію в Київ (нині НУБіП).

Перша спроба була невдалою: вступні іспити не склав. Так легко здаватися Володимир не захотів, повернувся додому і твердо вирішив вступати до київського вузу наступного року. Щоб не гаяти час, хлопець влаштувався на роботу в тодішній колгосп імені Петровського в Жашкові. Згодом був призваний на строкову службу в армію, так пройшло ще два роки. Повернувшись додому, Володимир знову пішов на роботу в колгосп, а у вільний час уже готувався до вступних іспитів. Зрештою, невеликий досвід роботи в сільському господарстві та плідна підготовка таки допомогли юнакові досягти мети — Володимир Пономаренко вступив на омріяний агрономічний факультет.
Тоді, звичайно, час був інший. То я стрибнув в автобус і поїхав. Батьки навіть не знали, куди. Вперше мама побачила, де вчуся, коли майже закінчував перший курс. Але вона завжди мріяла, аби я отримав хорошу освіту. Бо сама ледь закінчила чотири класи школи й пішла працювати на поле.
За науку Володимир надзвичайно вдячний своїм викладачам, каже, що кожен із них вкладав душу й усі знання у своїх студентів. Крім агрономічної науки, хлопець часто і багато підробляв — «стипендії не вистачало, але хотілося й дівчину якусь морозивом пригостити». Після закінчення навчання майже одразу пішов на роботу за фахом: спочатку працював рядовим агрономом по захисту рослин, згодом став головним агрономом у колишньому КСП «Зоря» в сусідньому селі. А в 2005 році Володимир Пономаренко прийшов працювати в СТОВ «Воля»: так і пройшов шлях від агронома до керівника господарства.

Отримані знання проніс через роки, доповнюючи все власними агрономічними здобутками. Та хоч, на думку керівника агрофірми «Воля», робота ця складна, але має безліч своїх переваг.
Є багато секретів, які «пропускаю» через себе і тоді приймаю рішення. Під час обробок полів авіацією іноді сідаю до пілота. І коли летиш над полями зверху, то таке неймовірне піднесення на душі. Ці рівні рядки — така краса! З'являється якась гордість за себе, бо все це живе і росте за твоєї участі…
Володимир додає, що дуже любить кінець травня, коли весняна посівна вже на фінішній прямій. Тоді, мовляв, уже основна частина роботи зроблена, залишається милуватися першими сходами на полях і слідкувати, чи спрацювали гербіциди. Однак найбільше задоволення фермер отримує під час жнив. Каже, поки рослини стоять у полі, то це лиш потенційний урожай. А от коли ти вже маєш повні склади, то лиш тоді можеш точно підсумувати свою роботу.
Чоловік зізнається, що його робота буквально сповнена безлічі сюрпризів: як приємних, так і не дуже. Тож зараз Володимир Пономаренко старається максимально контролювати робочі процеси на господарстві та брати в них участь.
Зізнаюся чесно: у далекому 1995 році я почав сивіти буквально за одну ніч через роботу. Один із механізаторів вніс подвійну дозу гербіциду на 16 га, бо забув правильно налаштувати форсунки на обприскувачі. Але обійшлося, на щастя

Зізнаюся чесно: у далекому 1995 році я почав сивіти буквально за одну ніч через роботу. Один із механізаторів вніс подвійну дозу гербіциду на 16 га, бо забув правильно налаштувати форсунки на обприскувачі. Але обійшлося, на щастя
Однак засмучує керівника «Волі» те, що в рідній аграрній державі немає професійного свята агрономів. Ці люди день у день трудяться на благо всієї України і світу для того, щоб нагодувати людей, не досипають ночей, щоб вчасно спрацювати й зберегти урожай, та в гарячий сезон рідко бачать своїх рідних через роботу.
В Україні відзначають день медиків, ветеринарів, шахтарів… Але в нас немає Дня агронома і це дуже дивно. Треба шанувати цих людей. Ті, хто пов'язав свою долю з агрономією і землею, — це люди, які по-хорошому трохи «схиблені» на цьому. Агроном — не професія, а діагноз!
Так жартує Володимир Пономаренко і додає, що для всіх у його господарстві взагалі вдвічі більше роботи. Протягом сезону мають двоє жнив: спочатку — зернові, а згодом — овочеві. Тож відпочивати вдається лиш по кілька годин вночі. А перед сном замість якогось пригодницького роману іноді вдається почитати лиш про ріпак чи картоплю.
Я себе не бачу в чомусь іншому. Є люди, наприклад, які від Бога мають талант до техніки чи чогось іще, а мені подобається, як писав Олександр Довженко, «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Та переїжджати нікуди не хочу, бо треба, щоб тут хтось залишився.

Добре, що доньки батьком називають

Навчання в аграрному вузі стало визначальним не лише у кар'єрі Володимира Пономаренка, а й подарувало доленосне знайомство з дівчиною, яка згодом стала його дружиною і мамою трьох прекрасних донечок.

Володимир Іванович дбайливо бере фотографію зі свого робочого столу і показує на ній своїх дівчат.
Розповідає, що дружина Лариса вчилася на бухгалтера в тій же сільгоспакадемії і вперше їх «познайомили «Кролики» — знаменитий комік-дует, який приїхав із концертом для студентів. Від того часу вони більше не розлучалися — разом уже майже 30 років!
У сезон жінці фермера й агронома дуже-дуже важко. Бувало, що дружина плакала, бо я просто живу роботою. Наша родина мешкає в сусідньому селі — Шабельниках, то маємо трохи городу та худоби. І коли в мене посівна в розпалі, Лариса все питає: «Люди вже садять городи вдома, а коли ми почнемо? Ото може сльозу пустити, заспокою. Вона ж усе одно знає, що посадимо не гірше чи пізніше, ніж інші…
Володимир Іванович зізнається, що й справді вдома проводить мало часу — лише рано вранці та пізно ввечері. Звичайно, допомагає господині по можливості, бо саме на її плечі, крім основної роботи, лягло виховання дітей та догляд за господарством. При цьому керівник ще жартує, мовляв, добре, що діти ще татом називають із таким щільним графіком роботи.

Долаючи разом всі складнощі, Пономаренки виховали трьох донечок-красунь. Старша Мирослава закінчила той вуз, де свого часу вчилися тато й мама, тобто нинішній НУБіП; середня Ярослава теж здобуває вищу освіту в Києві, а от найменша донечка Владислава поки вчиться у випускному класі сільської школи й обирає, чим займатиметься в майбутньому.

Зараз же Володимир Іванович, крім хороших стабільних врожаїв у господарстві, мріє няньчити онуків, каже, що вже дуже хоче стати дідусем. І хоч має напружений графік, але кожну вільну хвилину таки намагається присвячувати своїм дівчаткам, як люб'язно їх називає. Особливо люблять Пономаренки відпочивати на березі Дніпра й заодно «дивитися, чи не змінилась його течія».

Чим живе «вільний» керівник?

Хоча робота очільника господарства надзвичайно відповідальна і потребує багато сил та енергії, із настанням нового року Володимир Пономаренко не втомлюється мріяти.
Робота на землі — це вже задоволення. І фінансова сторона далеко не завжди відіграє найважливішу роль. Як починається рік, настає весна — це як відкривається нова книга. Чи навіть як нова сторінка в зошиті, де пишеш тільки ти! Щоразу в тебе народжуються нові мрії, думки та надія на те, що цьогоріч врожай буде кращим, ніж торік
Але, за словами Володимира Івановича, ледь не щоразу в ці мрії і плани безжально вносить свої корективи природа. Згадує і посухи, і буревії, котрі з року в рік «вриваються» на поля Черкащини та нищать врожаї. Він переконаний, що сільське господарство — справа ризикована, адже фактично працюють у цеху під відкритим небом.

Ще більше відповідальності в аграрія — перед людьми. Перед тими, хто безпосередньо працює в господарстві, перед тими, хто живе неподалік і тими, хто споживатиме вироблену продукцію.
Володимир Пономаренко каже, що в господарстві роблять усе, аби виростити якісну й безпечну продукцію, бо саме її купуватимуть українці.
Ми займаємося овочівництвом. Через це для нас важливо максимально пом'якшити дію і післядію будь-яких препаратів, які ми, наприклад, використовуємо на картоплі, моркві чи столових буряках
У «Волі» стараються всебічно підтримувати селян, у яких господарство орендує землю.
«Під опікою» — Бубнівська Слобідка, Гладківщина, Сушки, Нова Гребля, Шабельники.
Господарство є одним із найбільших платників податків до місцевих бюджетів, а також стабільно з року в рік піднімає ставку орендної плати за користування землею, ремонтує дороги, спортмайданчики, підтримує місцеві школи, дитячі садочки, амбулаторії, будинок культури. Щороку сільська дітвора за рахунок господарства відвідує різноманітні фестивалі та екскурсії.

Але найбільша цінність для Володимира Пономаренка як для керівника господарства — його колектив. В агрофірмі працюють 65 людей із Бубнівської Слобідки та сусідніх сіл. Директор зізнається, що кожен працівник тут ледь не на вагу золота.
Якщо чесно, я думав, що лиш років через п'ять не буде з ким працювати. Але вже сьогодні ми відчуваємо дефіцит кадрів. Навіть якщо хтось захворів чи має відлучитися в особистих справах, то знайти заміну цій людині досить проблемно
Загалом, українське село зараз переживає не кращі часи, але там, де є агрофірми, у села з'являється багато шансів на виживання й навіть щасливе життя. Володимир Іванович каже, що через низку соціально-економічних проблем села на Черкащині просто «вимирають»: люди їдуть на заробітки в райцентри, столицю чи за кордон. А бізнес, який хоче працювати на українській землі, залишається без кваліфікованих робочих рук.
Зараз на наших полях працює сучасна потужна техніка Fendt, Case IH, John Deere, Horsch чи Berthoud. І якщо колись на простенький МТЗ можна було посадити будь-кого, то зараз у механізаторів має бути принаймні мінімальна кваліфікація
Фермер переконаний, що в кожного, хто пов'язує своє життя з роботою на землі, має бути набір базових знань і уявлення про основні механізми взаємодії. Якщо раніше ці знання передавали від покоління до покоління, то в Україні це вже давно не практикують.
Хай це буде рівень технікуму, але освіта має бути обов'язковою. Зараз аграрні технології досягли таких висот! Якби 30 років тому, коли отримував диплом, я сказав, що попередником під озиму пшеницю може бути соняшник, мені б його не дали (сміється — ред.). Звичайно, прорахунки бувають і в досвідчених агрономів та керівників. Але скільки новачків без підготовки зараз «кидаються» працювати на землі й так боляче обпікаються...
Отож, у «Волі» людьми не «розкидаються». Однак насварити по-батьківськи Володимир Іванович теж може. Каже, що всі ми — люди і можемо допускати помилки, але головне — вчасно виявити й скерувати працівника на правильний шлях.
Бувають моменти у будь-якій роботі. Але ми, у першу чергу, говоримо, пояснюємо, іноді й сваримо. Директор відповідає за своїх колег, як кажуть, і перед родичами, і навіть перед Богом
Більше, звичайно, керівнику подобається вчитися самому та вчити своїх спеціалістів. Тож часто відвідують різні освітні заходи, виставки, дні поля — там, де можуть подивитися на нові технології, добрива, ЗЗР і почерпнути корисну інформацію. Адже зміни клімату вимагають пристосовуватися до нових умов і наука не стоїть на місці.

Тож у недалекому майбутньому в господарстві планують впроваджувати точне землеробство та переходитимуть до безвідвального обробітку ґрунту.
Треба, щоб для наших дітей залишилася нормальна родюча земля, а не полігон
Володимир Пономаренко
Віримо, що Володимиру Пономаренку вдасться здійснити все задумане: і нові технології впровадити в господарстві, і отримувати кращі врожаї, і більше бути поряд зі своєю родиною!
Текст: Катерина Капустіна
Фото, відео:
Василь Ніколаєнко
Выполнено с помощью Disqus