Михайло Колісник: Мені постійно треба йти вперед, постійно відриватися, когось доганяти, когось переганяти і доказувати: ми зробимо так, як треба. Нас поставлять на коліна — ми піднімемось, ми обов'язково зробимо ривок!
Я розстаюся дуже вільно з грошима, але не на розваги чи харчі, не на свої якісь забаганки, а для того, щоб створювати міцний кулак свого фермерського господарства. Звичайно, держава нас більше виживає: спочатку нав'язали 33% пенсійного податку, ввели коефіцієнт 1,75 обрахунку вартості землі, а потім і взагалі відмінили спецрежим ПДВ…
Але нас не зламати просто так. Сільське господарство — це азартна гра, коли за столом сидять четверо — Бог, держава, трейдер і фермер. І все було б нормально, але одна біда — вони знають мої карти, і мені в них не виграти.
Ми, як чапаєвці, рубаємось на полях, вирощуємо, а потім нам кажуть: «Ваша кукурудза сьогодні нічого не коштує». Проте з молоком матері я взяв не тільки любов до роботи на землі, а й здатність до виживання. Людина — це єдина істота, з якої можна здерти три шкури. Це говорить про те, що людина може вживатись у всі обставини.
Тож ми шукали й шукатимемо нові шляхи вирішення проблем. Наприклад, залучаємо сторонні кошти, користуємося багатьма банківськими продуктами, купуємо насіння, добрива, техніку. Впроваджуємо сучасні технології роботи з ґрунтом, робимо аналізи, рахуємо, чого і скільки вносити.