SHARE
КУРКУЛЬ
Віктория Сумченко
5.11.2017
Василь Кравченко:
Я уявив, як красиво тут може бути, і це мене надихнуло
Я —
З Василем Кравченком із Полтавщини ми познайомилися в рамках проекту Сільський Ревізор. Коли команда приїхала в Омельницьку об'єднану територіальну громаду на чергову ревізію й зустріла пана Василя — одразу стало зрозуміло: «наш клієнт». Адже це людина, яка займається сільським господарством (і не тільки) не лише задля фінансової вигоди, а й просто для того, щоб усе, що його оточує, тішило й радувало око.

Про те, чим і у яких масштабах займається цей працьовитий аграрій, можна розповідати годинами. Тож давайте по порядку.
Усе почалося з 50 га
Василь Кравченко народився на Кіровоградщині, виріс у селі, тому з самого дитинства трудився з батьком у полі. Потім приїхав на роботу в Полтавську область, працював у радгоспі, а після розпаювання земель постало питання: «Що робити далі?». Вирішили працювати на себе, заснували господарство на 50 га землі. Поступово площа розширювалася, люди самі приходили й просили взяти в оренду їхні паї. Таким чином, ФГ «Атланта» сьогодні обробляє 6,5 тис. га на територіях шести сільрад. У підприємстві одразу ж поставили собі зерносушарку та облаштували приміщення для зберігання всього об'єму зерна.

«Коли я в 2000 році пішов у сільське господарство, мене називали «дураком». А потім сказали, що це не погане слово, бо воно дуже добре розшифровується: «Доброе утро работникам аграрного комплекса!». Коли ми починали йти в аграрний бізнес, усі займалися торгівлею нафтопродуктами, сільське господарство було неприбутковим. Потім ситуація змінилася, і слава Богу, що на нашу користь», — згадує Василь Кравченко.
Розмір орендної плати за землю у ФГ «Атланта» з роками поступово зростав, і наразі з початкових 3% піднявся до 10%.

Наразі господарство займається вирощуванням озимої пшениці, кукурудзи, сої, соняшника. Раніше експериментували й з іншими культурами, було й просо, але свій вибір зупинили на «класиці», яка стабільно має попит і дає непоганий урожай.
Євростандарти, які заважають
Всупереч нестабільній ситуації у галузі тваринництва, особливо на ринку живця свиней, підприємство розвиває цей напрямок і утримує 1 тис. голів свиней. Для того, щоб вберегти себе від АЧС, застосовують усі методи безпеки: карантинна зона та чіткий контроль. Але Василь Кравченко говорить, що українське тваринництво намагаються спеціально знищити, щоб прибрати конкурентів.

«Євросоюз зухвало знищив наше тваринництво взагалі. Як? Вони нам дали євростандарти, яких ми повинні дотримуватися. Тепер приходять з перевірками й говорять, наприклад: «У тебе неправильно складується гній. Для гною повинен бути спеціальний забетонований майданчик, 50 см бетону, ізоляція тощо. По суті, вони змушують мене побудувати злітну смугу. Усе життя наші діди-прадіди тримали гній біля поля й вивозили на поле. А зараз екологи виписують штраф 100 млн грн. Я їду в суд, питаю, хто це придумав, а мені показують: «Ось у нас євростандарти, які нам видали й ми повинні їх дотримуватися». Так почекайте, не може в мене ферма за один рік стати європейською. Має бути перехідний період. Але це нікого не цікавить — штраф», — скаржиться Василь Кравченко.

Василь Кравченко

Технікою господарство не намагається «обкластися з усіх сторін». Машинно-тракторний парк використовують ефективно, мають власні комбайни, трактори й сівалки, переважно Johne Deere, але все одно в сезон ще два комбайни доводиться брати в оренду.

«Мені немає сенсу їх купувати, щоб вони в мене тільки сезон пропрацювали, а далі стояли. Але, тим не менше, кожного року ми прагнемо купити щось нове. Цього року купили хорошу сівалку, одразу ж помічаю результат», — розповідає аграрій.
Зелений туризм
по-полтавськи
У власності Василя Кравченка є не лише фермерське господарство «Атланта». Окрім цього, чоловік має власний готельно-ресторанний комплекс «ВК», кінноспортивний клуб «Форвард» та розсадник декоративних культур ТОВ «Декор Агро». Роботи вистачає, але вся вона в радість аграрію.

На території так званих «володінь» Василя Кравченка нас вражала кожна деталь: куди не кинеш оком — то зариблений ставок, де прямо під час нашого візиту сиділи з вудками рибалки, то зона для полювання, де проводять навіть всеукраїнські (!) змагання, плюс мисливський ресторан, кінний загін, де можна напрокат покататися верхи. Одним словом, зелений туризм у дії!
І хоч сюди вже приїжджають туристи з Києва, Дніпропетровська, Полтави та інших міст, аграрій говорить, що не до кінця облаштував зону відпочинку. На майбутнє є ще багато планів і роботи, щоб зацікавити відвідувачів з усієї України.

«Я намагаюсь усе зробити на совість, щоб ця краса збереглася надовго. Ми розуміємо, що ніхто не вічний, тому хочеться щось після себе залишити. Вистачить розуму моїм дітям — вони продовжать мою справу, а ні — продадуть, хтось інший займатиметься, але майбутнє буде. У мене дочки, тому надіємося на зятів», — говорить Василь Анатолійович.

На території готельно-ресторанного комплексу Василя Кравченка також усе «по красоті»: зона відпочинку, зелені газони, неподалік великий молодий сад. Окрім вищеназваних розваг, тут також можна розслабитися в сауні чи поплавати в басейні.

Реставрував аграрій і стару капличку, яку пошкодили ще в радянські часи. Наразі вона стала справжньою родзинкою комплексу.
«Місцеві жителі на всі свята відвідують цю капличку. Тут вода святиться, паска, усі свята відбуваються біля цієї каплички», — говорить пан Василь.
Господарство має багато теплиць, оснащених системами поливу, у яких вирощує все: від овочів до троянд. Окрім цього, займаються й гібридизацією кукурудзи, але гібриди не продають, а використовують на власних полях.

Разом із найманими сезонними працівниками, а також персоналом готелю й ресторану, Василь Кравченко дає роботу майже 250 людям.
Історія одного саду
У с. Піщане Полтавської області ще 1859-го року з'явився розсадник декоративних культур, але за часи революцій та різних історичних подій на цьому місці що тільки не було. Під час Другої світової війни німецькі окупанти практично повністю зруйнували розсадник. Потім був період, коли заклад реінкарнували, і він постачав рослини для озеленення різних міст.

У кращі часи тут реалізували до 50-60 тис. різних саджанців для озеленення та 1,5-2 т насіння квітів. Але в 90-х роках XX століття розсадник знову занепав і перетворився на величезний смітник. З 2000-го року Василь Кравченко взяв заклад у свої руки й почав реконструкцію.

«Тоді ми вивозили сміття звідси десятки разів. На той час ми вже поїздили Європою, були на виставках та семінарах у Польщі, Німеччині, Франції. Ми побачили, що Європа також живе повсякденним життям, але більш культурно, ніж ми. Тоді я всім землякам сказав, що ми також так будемо жити, але мене кожен питав: «Як?» А я відповідав: «Перш за все, не смітити під ноги». Люди не вірили. Але сьогодні ми намагаємося зробити розсадник таким, щоб він радував не лише економічно, а поряд з цим ще й милував око, щоб можна було і самому радуватися, і людям показати, що ми вміємо на своїй Батьківщині жити культурно й красиво. Зараз модно говорити «по-європейськи», а я скажу: «по-українськи, але не менш достойно»
, — розповідає аграрій.

Нині розсадник має назву ТОВ «Декор Агро» й пропонує для продажу різні види декоративних і садових дерев, кущів, багаторічних та однорічних рослин, а також тут вирощують троянди й розсаду для клумб.

Молодий, європейського рівня сад, заклали три роки тому. Минулого року тут зібрали перший урожай, цього ж сезону очікують на не менш хороший результат. Загальна площа саду — 80 га. Переважно вирощують саджанці яблуні, але для експерименту є трохи персика та черешень.
«Саджанці купуємо у «Голланд Плант» і «Надії», це Закарпаття. Не знаємо, як приживеться черешня, але поки що показує себе непогано. Збуваємо продукцію у м. Кременчук: для нас це зручно, бо поряд. Наразі для яблук уже готуємо камери зберігання», — розповідає про виробничі моменти пан Василь.

Цьогорічні весняні заморозки практично не вплинули на яблуні, розповідає аграрій, а от черешні в період холодів позбулися 50% цвіту. Але Василь Анатолійович не засмучується й сподівається на краще, бо кожне випробування — це додатковий досвід.

Оскільки за останні роки клімат України поступово змінюється, і на землі, на яких господарює Василь Кравченко, приходить засуха, уся площа саду в чоловіка знаходиться під поливом. Саме з цією метою, взагалі-то, і створили ставок, який уже згодом став чудовим місцем ще й для відпочинку.
«Завдяки зрошенню цей сад росте. Без зрошення його б просто не могло бути. Тим більше, це інтенсивна технологія вирощування. Тут дерева посаджені на відстані 90 см одне від одного — через три роки тут стіна яблук має бути. Саме дерево виросте у висоту, сформується крона. Щось підсадимо, а те, що не прийнялося, пересадимо», — говорить аграрій.
Власних потужностей для переробки продуктів саду в «Атланті» ще не мають, але в майбутньому планують розвивати цей напрямок. Зокрема, придивляються до напівфабрикатів і виготовлення яблучного пюре для потреб кондитерської галузі. Виготовляти соки не планують, бо, по-перше, це вже своєрідний «мейнстрім», а по-друге, не так просто продати натуральний сік у супермаркетах, де люди не завжди розкривають гаманець, щоб купити хоч і якісні, але більш дорогі продукти.

Сад у пана Василя чималий, а тому для догляду за ним фермер наймає сезонних робітників. Оскільки в ресторані, готелі та саду працює близько 50 людей, аграрій відразу ж думає й про житло для них — неподалік від території саду вже почали будувати хостел.

«Реконструкцію ми вже почали. Через рік приїдете весною — тут буде все зовсім по-іншому», — впевнено заявляє Василь Кравченко.
Кінне хобі
У конюшні нас зустрічає тренер кінноспортивної школи «Форвард» Юлія. Жінка завідує скакунами, керує школою й навчає дітлахів. Для учнів, які бажають опанувати мистецтво їзди на конях, є вікове обмеження — 8 років. Молодшим дітям тут пропонують тренування на поні.

У стійлах можна побачити представників різних порід: Ліппіціани, Українська верхова, Англійська чистокровна, Американський Квотерхорс, Арабська чистокровна, представники ваговозних порід та навіть єдиний в Україні жеребець породи Мургес.
«Араби» відрізняються тим, що в представників цієї породи невисокі тонкі ноги та «щучий» профіль. Вони більш витривалі, ніж інші породи. Наразі арабська порода стоїть у п'ятірці лідерів за пробігами. Тобто ми з нашою молодою кобилою вже проїхали декілька змагань, і вона зараз у п'ятірці лідерів. Будемо розвиватися, далі їздити, просто вона ще не досягла віку, щоб отримати дозвіл на більші дистанції. Нам ще треба 40 км проїхати, щоб отримати допуск на 80 км, потім на 140 км і т. д. Коли отримаємо кваліфікацію на 180 км, можна вже й за кордон їхати», — розповідає тренер.
Зараз у конюшні утримують 19 коней, але їх кількість постійно варіюється. Є й племінні пари, потомство яких інколи продають, але здебільшого залишають собі. Приміщення конюшні зведене з нуля, Василь Анатолійович будував його власними руками.

Між учнями кінноспортивної школи по завершенню певного етапу навчання тут проводять змагання. Здебільшого для батьків, щоб показати, чому навчилися їхні діти. Але бувають і виїзди на загальні змагання.

Для того, щоб спробувати поїздити верхи, не обов'язково потрібно бути учнем школи. Інколи сюди приїжджають сім'ї з інших сіл і районів, для яких тут проводять екскурсії та пропонують осідлати скакуна.
Соціальна відповідальність
Співпрацю із сільськими радами та місцевими жителями аграрій веде тісну та активну. Намагається не залишатися осторонь їхніх проблем та прохань. Якщо комусь потрібно отримати гроші за свій пай на рік вперед, чи на два — звертаєшся й отримуєш, жодних проблем.

Допомога медичним закладам, школам, пенсіонерам та ветеранам, забезпечення учнів фруктами чи овочами — це також має місце.

«Не може працювати фермер чи бізнесмен у селі без людей, без тісного контакту з ними. Тільки так ми можемо тут працювати», — додає чоловік.
«Ми безпосередньо живемо із цими людьми, знаємо їхні помисли й думки. Маючи сьогодні до 2 тис. пайовиків і офіс безпосередньо на місці, кожен має можливість прийти до мене. І кожному ми можемо допомогти. Тому для населення дуже вигідно, що їхній орендатор живе поруч з ними», — розповідає Василь Кравченко.
Співпрацю із сільськими радами та місцевими жителями аграрій веде тісну та активну. Намагається не залишатися осторонь їхніх проблем та прохань. Якщо комусь потрібно отримати гроші за свій пай на рік вперед, чи на два — звертаєшся й отримуєш, жодних проблем.

Василь Кравченко впевнений, що саме такий підхід до роботи правильний, коли господарі не сидять десь у Києві чи інших містах, а живуть там, де розташовані їхні землі й виробничі потужності.

«Ми безпосередньо живемо із цими людьми, знаємо їхні помисли й думки. Маючи сьогодні до 2 тис. пайовиків і офіс безпосередньо на місці, кожен має можливість прийти до мене. І кожному ми можемо допомогти. Тому для населення дуже вигідно, що їхній орендатор живе поруч з ними», — розповідає Василь Кравченко.

Допомога медичним закладам, школам, пенсіонерам та ветеранам, забезпечення учнів фруктами чи овочами — це також має місце.

«Не може працювати фермер чи бізнесмен у селі без людей, без тісного контакту з ними. Тільки так ми можемо тут працювати», — додає чоловік.
«Ринкова» перспектива
У разі відкриття ринку землі прогноз у Василя Кравченка невтішний: більшість земель будуть продані. Особисто ж аграрій таку реформу не підтримує.

«Я вважаю, що земля не повинна продаватися, вона повинна бути у власності людей. Або ж уся земля має бути державною. Це моє переконання. Хотілося б, щоб наші «керівники держави» не пішли на цей крок. Ми вважаємо, що на сьогодні не готові до продажу землі. Адже для цього повинна запрацювати банківська система, у першу чергу потрібно дати можливість нашим виробникам, тим що працюють на землі, звернути увагу на середнього фермера, а не на холдинги, де кошти крутяться не тільки із сільського господарства», — говорить голова ФГ «Атланта».

Фермери сьогодні, переконаний він, не зможуть купити землю. Адже стереотипна та хибна думка, що «всі фермери мільйонери» — абсолютно неправдива. Відтак, з відкриттям ринку землі українські чорноземи можуть з легкістю потрапити до рук іноземців.

«От інколи люди порахували площу земель, помножили на врожайність, на ціну — і одразу кажуть, що фермер мільйонер. Теоретично так, а фактично він не мільйонер, а жебрак завтра. Чому? Перш за все, йому не вистачає коштів сьогодні для того, щоб дати землі повноцінну підкормку. Для праці на землі потрібно купити хорошу техніку. Середній фермер ще не має такої можливості. Він сьогодні або працює на стареньких тракторах, або вимушений, у кращому випадку, йти в банк за кредитом», — розповідає Василь Кравченко.

Поки аграріям не будуть зрозумілі «правила гри», ринок землі запускати не можна, впевнений голова ФГ «Атланта». Першочергове право на купівлю землі повинні мати ті, хто на ній працюють, а якщо фінансово придбати землю не буде можливості, то держава має допомогти сільгоспвиробникам, гарантувати банківську підтримку тощо.
Але розширювати земельний банк на умовах довгострокової оренди Василь Кравченко теж не планує. По-перше, уся земля вже «забита», вільної зовсім немає. А по-друге, працювати так само віддано й залишатися ефективним господарем на великих площах значно важче.

«Землю ж треба ще до розуму довести, щоб робота була контрольованою, щоб можна було управляти цією кількістю площ. Холдинги — це добре, але багато з них розпадаються. А чому? Бо не можуть ефективно управляти цим механізмом. Є такий вислів: «Каждой империи приходит конец». Тому, імперія — добре, але вона не завжди має право на довге існування», — говорить Василь Кравченко.

Наостанок пан Василь показує нам свій мисливський ресторан, про який, каже, мріяв чи не все життя. Тут і мисливські трофеї, і справжня чоловіча їжа, якою пригостили й нашу команду.

Також аграрій продемонстрував старовинний винний погріб, у якому цього року має з'явитися перший запас алкогольних напоїв власного виробництва.
«Уявляєте, коли влітку надворі буде надзвичайно жарко, температура під 30°C, сюди зайдемо, а тут…», — сміється аграрій.
На цій приємній ноті, із присмаком справжніх натуральних страв та напоїв, якими нас щедро частували, залишаємо с. Піщане й господарство Василя Кравченка.

«Коли я брав це підприємство під свою опіку, тут все розкрадалося, вікна були побиті... Але коли я побачив ці ялинки, вони мене надихнули. Цей в'їзд, туї ці прекрасні. Я глянув на це — усе було в зарослях, у смітнику, але я одразу побачив, яким воно може бути. Уявив, як тут можна навести порядок і зробити красу», — наостанок згадує Василь Кравченко.

Озираючись на ошатну територію, де ми щойно побували, не віриться, що колись на цьому місці був смітник та руїни. Але чого варте бажання і вміння дивитися на перспективу, а не бачити лише негатив. Бажаємо Вам і надалі не втрачати жаги до роботи, оптимізму та вміння створювати красу!
Я — Куркуль!
Анатолій Небоженко: Яблунева мрія тривалістю в 10 років
Читати
Я — Куркуль!
Юлій Коновальчук: душа болить за українське овочівництво
Читати
Я — Куркуль!
Прогресивний сад
Леоніда Макаренка
Читати
Я — Куркуль!
Олександр Волинець:
фермерство дає мені імпульси жити
Читати
Left
Right
Выполнено с помощью Disqus