Якщо зупинишся хоч на хвилину — ти вже запізнився

Валерій Ліневич
Уже майже 10 років у с. Вівсяники на Вінниччині Валерій Ліневич очолює сільськогосподарський виробничий кооператив «Вівсяницький». Як і більшості господарств, свого часу кооперативу передував колгосп. Але якщо інші підприємства після приватизації перейшли до рук одного власника, то тут донині зберегли колективну форму правління. Зараз усі 80 членів кооперативу залишаються «біля керма»: дивіденди розподіляють між усіма членами господарства.
«Ми намагаємося працювати, щоб хліб з маслом їли не двоє, троє чи п'ятеро, а всі. Наскільки це вдається? Поки що вдається, але я вам хочу сказати, що законодавство в нас досить недосконале»
Недосконале щодо оподаткування, уточнює голова правління СВК «Вівсяницький». Бо в Україні підприємства, які займаються тваринництвом, сплачують понад 2 тис. грн/га податку, тоді як ті, хто веде іншу діяльність, платять менше — 1 тис. грн/га. Відтак ферми працюють майже без прибутків. Тому, як і більшість його колег, аграрій також називає тваринництво соціальним проектом, у реконструкцію якого у СВК «Вівсяницький» щороку вкладають 600-700 тис. грн. Але, тим не менш, не збираються «згортати» цю діяльність, а навпаки: постійно вдосконалюються та впроваджують нові технології на своїй фермі.
На м'ясо тривалий час не було ціни, на молоко й досі немає. Але ж у цьому винні не ті 48 чоловік, які працюють у мене в тваринництві? Припустімо, закрив ти ферму. А куди тим людям дітися? Красти? Тому ми тримаємо корів, свиней і плануємо не зменшувати поголів'я. Гній є, органіка є, ми не трусимося за грошима — адже це не головне. Скільки ви б їх не заробили, вони закінчуються завжди. Ми працюємо так, щоб отримувати задоволення.
Left
Right
На сьогодні у СВК «Вівсяницький» 2,4 тис. га землі, на яких вирощують буряк, горох, пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, сою та соняшник. Стратегічною культурою є цукровий буряк, який минулого року став найприбутковішим у господарстві. Мають і 2-3 га жита, але переважно для односельців, щоб було чим на весіллях обсипати молодих. Зберігають 60% продукції у власних зерносховищах. До речі, цього року поставили новий безкаркасний ангар. Мають власну турецьку сушарку, свій млин і власну пекарню, де печуть хліб та булочки для своїх працівників та жителів села.

Делегована відповідальність

У господарстві працює 112 людей. За рослинницький, тваринницький і технічний напрямки у Валерія Ліневича відповідають головний агроном, головний зоотехнік та головний механізатор. Модель роботи з ними абсолютно демократична: аграрій лише підказує та радиться зі своїми спеціалістами, і ніколи не «вмикає» тирана.
Кожен дбає про свою галузь і намагається так підібрати спеціаліста, щоб не їсти хліб даремно. Кожен намагається, щоб його відділ був на висоті. У нас кожен головний спеціаліст любить свою справу і живе нею. А це основне.
Разом із засновниками СВК раз на рік тут проводять загальні збори, де визначають пріоритети роботи на наступний рік. Поточні питання вирішують на засіданнях Правління, до складу якого входять представники кожного виробничого підрозділу. Головою правління є Валерій Ліневич.
«Фактично у нас не один власник, а 80, і з ними треба рахуватися, інколи їх треба переконувати, або й вони можуть щось підказати. Одна голова — добре, а три — краще. Основне — щоб була ефективність. Тож ми будемо приймати рішення і слухати кожного, тільки щоб досягти її»
У Валерія Ліневича немає звички контролювати своїх працівників, стояти над ними наглядачем. Адже кожен отримує зарплатню залежно від того, скільки продукції виростив, які показники отримав.
Вони працюють не на хазяїна, а на себе. Скільки зароблять — стільки й їхнє. Це не моя заслуга, вони роблять усе самі. От уявіть, як можна працювати, коли над тобою хтось стоїть і перевіряє? Звісно, натхнення не буде. Якщо ти побачив якусь помилку, скажи ненав'язливо, не ображаючи людину. Але не треба звинувачувати когось у невдачах на полі.
А якщо і перевіряє щось — то в дуже цікавий спосіб. Під час нашого візиту на господарстві саме заготовляли кукурудзу на силос. Щоб перевірити, наскільки добре втрамбований силос, голова (разом із нами) сам заїхав у яму власним автомобілем!

Залізна експозиція

У техпарку господарства чого тільки нема! По один бік «відпочивають» агрегати вітчизняного виробництва, які інколи можуть брати в користування члени кооперативу. По другий — під навісом вишикувалися імпортні «коні». Вже чотири роки завідує цим багатством Сергій Андрійчук, який працює на посаді «хазяїна» тракторної бригади. «Увесь колгосп лежить на його плечах», — каже Валерій Ліневич.

Перевагу в СВК «Вівсяницький» надають техніці Claas, Horsch, John Deere, Accord. Для Валерія Ліневича головне не ціна, а якість.
«Ми на ціну не дивимося, хороше дешевим не буває. Техніка повинна виконувати свою роботу. Якщо плануємо щось придбати — поїхали, подивилися, як сіє, поспілкувалися з людьми, котрі працюють на ній, бо саме вони скажуть правду, а не продавці. Якщо нам усе сподобалося і людина, яка працює на цій техніці, відгукується про модель добре — тоді ми беремо. А якщо ти прагнеш взяти дешевше — то ненадовго, на два роки»
З імпортною технікою на тракторній бригаді справляються без проблем. Перелаштовують на свій лад, виготовляють нові деталі, удосконалюють, як можуть.
«У мене є хороший наставник — головний інженер Микола Іванович. Якщо я в чомусь сумніваюся, завжди раджуся з ним. А досвід приходить із часом, як-то кажуть. Одразу боявся йти на посаду бригадира, а зараз уже всю техніку «приручив», — розповідає бригадир Сергій Андрійчук.
Є на подвір'ї техпарку й зовсім раритетні моделі — старі жатки КПС-5Г, але стоять вони тут уже більше для історії.

Не відставати від життя

До роботи на землі Валерій Ліневич звик іще з шостого класу. Косити горох, допомагати батькам — звична справа для сільського хлопця. На період жнив із однолітками підробляли на току, дивилися, як чистять зерно, як росте пшениця. Так і узяло сільське господарство у свій полон.

Коли у віці 40 років помер його батько, Валерій Ліневич залишився за старшого в сім'ї. Вже тоді зрозумів, що хоче залишитися в селі, але для цього потрібно було опанувати хорошу сільську професію. На інженера вчитися не хотів, бо не любив креслення, от і пішов у агрономію.
Залишилась одна мати, треба було вчитися. Я не любив шукати легких шляхів і в житті, і в навчанні. Я вважав, що це неправильно, не по-чоловічому шукати «де легше». Якщо всім нести, то всім, якщо всім іти вперед — отже, всім, якщо в технікумі йшли з сільськими битися, значить, усі йдемо битися.
Головою правління СВК «Вівсяницький» Валерій Ліневич став 2008 року. До цього 10 років пропрацював у рідному селі на ливарному заводі, а потім його запросили на посаду головного агронома у сусіднє село. Ще через 10 років постало питання вибору нового голови СВК «Вівсяницький» — і люди підтримали кандидатуру пана Валерія, бо знали, що працює він віддано та відповідально. І не прогадали. Уже 9 років аграрій займається улюбленою справою, і це приносить лише позитив.
«Є таке прислів'я: невіглас вирощує бур'яни, розумний вирощує хороший врожай, а мудрий плекає землю. Мені, звісно, далеко до мудрого, але наше завдання — не великі врожаї. Ми ставимо завдання зробити так, щоб поле наше комфортно себе почувало з такими господарями. А врожаї які вже Бог дасть, такі й будуть»
Поле — це живий організм, переконаний пан Валерій. Тож як із ним поведеш себе — так воно і віддячить. Саме тому, попри великий досвід роботи, аграрій досі не припиняє вчитися. Читає багато літератури, і поки всю не «перелопатить» — не відкладає. Має і спеціальний зошит, куди вклеює найцікавіші вирізки з газет чи занотовує корисну інформацію з книжок.
«Взимку є час, то я його можу перечитати. Усі новини, все, що є, я пишу в цей зошит, і він завжди біля мене. Приїхав на поле, сіємо соняшник, а що в мене там є цікавого? Полистав. І воно допомагає. На мою думку, якщо людина зупинилася, якщо вона вважає, що уже чогось досягла — це неправильно. Якщо ти зупинишся хоч на хвилину — ти вже запізнився, потім наздогнати важко. Навіть коли ти на пенсії треба вчитися. Тримай удома господарство, господарюй, працюй, і тоді в тебе все буде нормально. А якщо ти відстаєш від життя — тобі пора йти»
На задньому сидінні авто пана Валерія помічаємо й електронну книжку, яку він теж активно використовує. Хтось може сказати: де ж взяти стільки часу, щоб і книжки читати, і зошити вести? Та Валерій Ліневич переконаний, що за такими словами ховається небажання працювати над собою. Бо час на самовдосконалення й науку знайдеться завжди.

Прийшовши на нову посаду, пан Валерій не почав усе змінювати і перероблювати на свій лад. Навіть старі дерев'яні склади, які пропонували знести, чоловік залишив.
Для чого його зносити, якщо він ще віків п'ять буде стояти і приносити користь, для чого ламати, коли воно ще нормальне? Це як стара людина, яка користь приносить. Для чого її викидати з сідла? Хай ще працює, хай чогось нового навчається, а ти нове будуй… Так само і з цим. Ми багато наламали дров зі своїми реформами, необдуманими рішеннями. Ми думали, що все нове принесе користь. Але ж все старе будували мої батьки, діди, котрі теж думали, що роблять. І щоб їхню працю зневажати — у нас такого немає.
Ранок Валерія Ліневича починається о пів на сьому ранку, а завершується робочий день о пів на дев'яту вечора. У полі аграрій буває щодня, без винятку. Якщо не встиг удень — їде ввечері. І це вже не так робота, як життєва необхідність. Жнива Валерій Ліневич не дуже любить. Каже: тоді помітні усі помилки. А вони трапляються, адже, як не крути, агрономія — творча професія, у якій без експериментів нікуди.

Раптова інспекція домашнього господарства

Приїхали ми до пана Валерія після хорошого дощу. В поле особливо не вийдеш, та й залишилось там не так багато, більшість площ уже зібрали. Тож ми подивилися на цукровий буряк і поїхали до аграрія додому — за гумовими чоботами. Але всидіти у автомобілі нам не вдалося, тож напросилися на екскурсію до пана Валерія. Щойно відчиниш хвіртку — по обидва боки квіти, усе зелене та квітуче. На варті — кіт Тіма та двоє вірних псів, Бім і приблудна Шуша, далі — домашнє господарство: свині, кролі, кури, качки.
Left
Right
«Я приходжу додому і не йду відпочивати, не лягаю телевізор дивитись. Я прийшов, переодягнувся — і в хлів. Воно мені, може, й не треба, і зарплата є, і все, але робити з себе ледаря я не хочу. Так не можна, треба бути завжди в русі, там, де життя. Якщо ти зупинишся, його не буде»
Тут же знайомимось і з дружиною Валерія Ліневича — Надією, яка, до речі, працює завскладом запасних частин і будівельних матеріалів у СВК «Вівсяницький». Разом подружжя із 1989 року. Самі збудували дім своєї мрії, виховали доньку та сина. До речі, син нині працює разом із батьком.
Left
Right
Працює менеджером, насіння та препарати возить. Я спочатку й не брав його до себе, щоб не думали, що у батька під крилом. Хотів, щоб він сам навчився з людьми говорити, свою справу робити. Зараз він їздить на семінари і вже за кордоном був, учить нові технології. Адже якщо ти хочеш працювати, то повинен знати щось нове, прийти щось порекомендувати, зайти на поле подивитися, яка там пшениця, що їй не вистачає. Тоді це підхід до людини. Так син і почав працювати, і зараз працює.

Колектив —
моє багатство

Поза камерою Валерій Ліневич зізнається, що для нього така публічність — найбільше навантаження. Бо бігти вперед, надимаючись, чоловік не звик. Свого часу доводилося «висіти» і на дошці пошани, але це також приносило дискомфорт.
На дошку пошани повісили фото вісьмох чоловік — це найкращі колгоспники. А далі? Всі решта гірші? Нема в нас такого. Якщо ти чогось досяг — це не твій успіх, а людей, які з тобою працюють. Якщо в тебе буде хороший колектив, хороші врожаї, доглянуте поле — це найбільша насолода.
У нього всі молодці й усі герої. Кожного зі своїх працівників він намагався нам представити, показати, і так радів при цьому, що заряджалися й ми. Активно водив нас територією господарства, показував, де чия відповідальність, щоразу намагався похвалитися, хто з його колег чого досягнув. Усе говорив: «Його сфотографуйте, не мене». Тож ми не можемо відмовити, і кого встигли спіймати в об'єктив (бо бігали від нас спритно), показуємо вам далі на фото.
Left
Right
До речі, на фермі ми зустрілися із головним зоотехніком господарства Володимиром Дерев'янком, і він розповів нам про власні методи роботи, які напрацював за 13 років стажу. Тож про тваринництво у СВК «Вівсяницький» читайте згодом в окремому матеріалі на Kurkul.com.

Де шукати щастя?

Здається, знайти роботу, котрій можна віддаватися так само, як робить це пан Валерій, — непросто. Та чоловік переконаний: любові можна навчитися.
Скрізь є така робота. Я думаю, що просто її треба полюбити. Якщо якась людина вам заважає працювати, не бійтеся сказати в очі те, що думаєте. Ми всі люди, всі однакові, потрібно один одного поважати й рахуватися, тоді все буде нормально.
Любить аграрій просто постояти в полі, вдихнути його запах і сповнитися нових сил.
«Це дійсно так. Люди повинні відчувати не запах війни, не запах зброї. А вдихати запах природи, запах хліба — це найкраще»
Наостанок питаємо про те, звідки аграрій бере сили та черпає натхнення на свою творчу сільськогосподарську діяльність. Пан Валерій ділиться з нами своїм гастрономічним секретом бадьорості: якщо кожного дня з'їдати чашку м'якого домашнього сиру, перемішану з ложкою лляної олії — ніколи не хворітимеш. Це перше. Та основне — гармонія в душі.
«Коли робота подобається, то це і є основною наснагою. Тобі подобається те, що ти зробив, ти бачиш результати, бачиш, чого досягнув твій колектив. Це основне, напевно. Щоб ти не йшов на роботу, ніби тебе мотузкою ведуть на забій»
Щодня вже о пів на восьму ранку у СВК «Вівсяницький» проводять 15-хвилинну нараду, де обговорюють робочі плани. Так і «заряджаються» на день.

Тож занотовуємо і для себе секрети успіху цього відкритого й працьовитого аграрія та вчимося бути мудрими і любити свою роботу!
А ми прощаємося з паном Валерієм і вирушаємо назустріч наступному героєві наших аграрних історій, щоб заряджати вас любов'ю до сільського господарства й надалі.
Текст: Вікторія Сумченко
Відео, фото:
Василь Ніколаєнко
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Володимир Павлик: Найкраще хобі — це робота
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Анатолій Комар: У житті, як у вогні — немає броду
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Володимир Коваль: Більше працюємо — більше живемо
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Володимир Павлик: Найкраще хобі — це робота
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Анатолій Комар: У житті, як у вогні — немає броду
Читати
Left
Right
Виконано за допомогою Disqus