Уже майже 10 років у с. Вівсяники на Вінниччині Валерій Ліневич очолює сільськогосподарський виробничий кооператив «Вівсяницький». Як і більшості господарств, свого часу кооперативу передував колгосп. Але якщо інші підприємства після приватизації перейшли до рук одного власника, то тут донині зберегли колективну форму правління. Зараз усі 80 членів кооперативу залишаються «біля керма»: дивіденди розподіляють між усіма членами господарства.

Недосконале щодо оподаткування, уточнює голова правління СВК «Вівсяницький». Бо в Україні підприємства, які займаються тваринництвом, сплачують понад 2 тис. грн/га податку, тоді як ті, хто веде іншу діяльність, платять менше — 1 тис. грн/га. Відтак ферми працюють майже без прибутків. Тому, як і більшість його колег, аграрій також називає тваринництво соціальним проектом, у реконструкцію якого у СВК «Вівсяницький» щороку вкладають 600-700 тис. грн. Але, тим не менш, не збираються «згортати» цю діяльність, а навпаки: постійно вдосконалюються та впроваджують нові технології на своїй фермі.

На сьогодні у СВК «Вівсяницький» 2,4 тис. га землі, на яких вирощують буряк, горох, пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, сою та соняшник. Стратегічною культурою є цукровий буряк, який минулого року став найприбутковішим у господарстві. Мають і 2-3 га жита, але переважно для односельців, щоб було чим на весіллях обсипати молодих. Зберігають 60% продукції у власних зерносховищах. До речі, цього року поставили новий безкаркасний ангар. Мають власну турецьку сушарку, свій млин і власну пекарню, де печуть хліб та булочки для своїх працівників та жителів села.

У господарстві працює 112 людей. За рослинницький, тваринницький і технічний напрямки у Валерія Ліневича відповідають головний агроном, головний зоотехнік та головний механізатор. Модель роботи з ними абсолютно демократична: аграрій лише підказує та радиться зі своїми спеціалістами, і ніколи не «вмикає» тирана.

Разом із засновниками СВК раз на рік тут проводять загальні збори, де визначають пріоритети роботи на наступний рік. Поточні питання вирішують на засіданнях Правління, до складу якого входять представники кожного виробничого підрозділу. Головою правління є Валерій Ліневич.

У Валерія Ліневича немає звички контролювати своїх працівників, стояти над ними наглядачем. Адже кожен отримує зарплатню залежно від того, скільки продукції виростив, які показники отримав.

А якщо і перевіряє щось — то в дуже цікавий спосіб. Під час нашого візиту на господарстві саме заготовляли кукурудзу на силос. Щоб перевірити, наскільки добре втрамбований силос, голова (разом із нами) сам заїхав у яму власним автомобілем!

У техпарку господарства чого тільки нема! По один бік «відпочивають» агрегати вітчизняного виробництва, які інколи можуть брати в користування члени кооперативу. По другий — під навісом вишикувалися імпортні «коні». Вже чотири роки завідує цим багатством Сергій Андрійчук, який працює на посаді «хазяїна» тракторної бригади. «Увесь колгосп лежить на його плечах», — каже Валерій Ліневич.

Перевагу в СВК «Вівсяницький» надають техніці Claas, Horsch, John Deere, Accord. Для Валерія Ліневича головне не ціна, а якість.

З імпортною технікою на тракторній бригаді справляються без проблем. Перелаштовують на свій лад, виготовляють нові деталі, удосконалюють, як можуть.

Є на подвір'ї техпарку й зовсім раритетні моделі — старі жатки КПС-5Г, але стоять вони тут уже більше для історії.

До роботи на землі Валерій Ліневич звик іще з шостого класу. Косити горох, допомагати батькам — звична справа для сільського хлопця. На період жнив із однолітками підробляли на току, дивилися, як чистять зерно, як росте пшениця. Так і узяло сільське господарство у свій полон.

Коли у віці 40 років помер його батько, Валерій Ліневич залишився за старшого в сім'ї. Вже тоді зрозумів, що хоче залишитися в селі, але для цього потрібно було опанувати хорошу сільську професію. На інженера вчитися не хотів, бо не любив креслення, от і пішов у агрономію.

Головою правління СВК «Вівсяницький» Валерій Ліневич став 2008 року. До цього 10 років пропрацював у рідному селі на ливарному заводі, а потім його запросили на посаду головного агронома у сусіднє село. Ще через 10 років постало питання вибору нового голови СВК «Вівсяницький» — і люди підтримали кандидатуру пана Валерія, бо знали, що працює він віддано та відповідально. І не прогадали. Уже 9 років аграрій займається улюбленою справою, і це приносить лише позитив.

Поле — це живий організм, переконаний пан Валерій. Тож як із ним поведеш себе — так воно і віддячить. Саме тому, попри великий досвід роботи, аграрій досі не припиняє вчитися. Читає багато літератури, і поки всю не «перелопатить» — не відкладає. Має і спеціальний зошит, куди вклеює найцікавіші вирізки з газет чи занотовує корисну інформацію з книжок.

На задньому сидінні авто пана Валерія помічаємо й електронну книжку, яку він теж активно використовує. Хтось може сказати: де ж взяти стільки часу, щоб і книжки читати, і зошити вести? Та Валерій Ліневич переконаний, що за такими словами ховається небажання працювати над собою. Бо час на самовдосконалення й науку знайдеться завжди.

Прийшовши на нову посаду, пан Валерій не почав усе змінювати і перероблювати на свій лад. Навіть старі дерев'яні склади, які пропонували знести, чоловік залишив.

Ранок Валерія Ліневича починається о пів на сьому ранку, а завершується робочий день о пів на дев'яту вечора. У полі аграрій буває щодня, без винятку. Якщо не встиг удень — їде ввечері. І це вже не так робота, як життєва необхідність. Жнива Валерій Ліневич не дуже любить. Каже: тоді помітні усі помилки. А вони трапляються, адже, як не крути, агрономія — творча професія, у якій без експериментів нікуди.

Приїхали ми до пана Валерія після хорошого дощу. В поле особливо не вийдеш, та й залишилось там не так багато, більшість площ уже зібрали. Тож ми подивилися на цукровий буряк і поїхали до аграрія додому — за гумовими чоботами. Але всидіти у автомобілі нам не вдалося, тож напросилися на екскурсію до пана Валерія. Щойно відчиниш хвіртку — по обидва боки квіти, усе зелене та квітуче. На варті — кіт Тіма та двоє вірних псів, Бім і приблудна Шуша, далі — домашнє господарство: свині, кролі, кури, качки.

Тут же знайомимось і з дружиною Валерія Ліневича — Надією, яка, до речі, працює завскладом запасних частин і будівельних матеріалів у СВК «Вівсяницький». Разом подружжя із 1989 року. Самі збудували дім своєї мрії, виховали доньку та сина. До речі, син нині працює разом із батьком.

Поза камерою Валерій Ліневич зізнається, що для нього така публічність — найбільше навантаження. Бо бігти вперед, надимаючись, чоловік не звик. Свого часу доводилося «висіти» і на дошці пошани, але це також приносило дискомфорт.

У нього всі молодці й усі герої. Кожного зі своїх працівників він намагався нам представити, показати, і так радів при цьому, що заряджалися й ми. Активно водив нас територією господарства, показував, де чия відповідальність, щоразу намагався похвалитися, хто з його колег чого досягнув. Усе говорив: «Його сфотографуйте, не мене». Тож ми не можемо відмовити, і кого встигли спіймати в об'єктив (бо бігали від нас спритно), показуємо вам далі на фото.

До речі, на фермі ми зустрілися із головним зоотехніком господарства Володимиром Дерев'янком, і він розповів нам про власні методи роботи, які напрацював за 13 років стажу. Тож про тваринництво у СВК «Вівсяницький» читайте згодом в окремому матеріалі на Kurkul.com.

Здається, знайти роботу, котрій можна віддаватися так само, як робить це пан Валерій, — непросто. Та чоловік переконаний: любові можна навчитися.

Любить аграрій просто постояти в полі, вдихнути його запах і сповнитися нових сил.

Наостанок питаємо про те, звідки аграрій бере сили та черпає натхнення на свою творчу сільськогосподарську діяльність. Пан Валерій ділиться з нами своїм гастрономічним секретом бадьорості: якщо кожного дня з'їдати чашку м'якого домашнього сиру, перемішану з ложкою лляної олії — ніколи не хворітимеш. Це перше. Та основне — гармонія в душі.

Щодня вже о пів на восьму ранку у СВК «Вівсяницький» проводять 15-хвилинну нараду, де обговорюють робочі плани. Так і «заряджаються» на день.

Тож занотовуємо і для себе секрети успіху цього відкритого й працьовитого аграрія та вчимося бути мудрими і любити свою роботу!

А ми прощаємося з паном Валерієм і вирушаємо назустріч наступному героєві наших аграрних історій, щоб заряджати вас любов'ю до сільського господарства й надалі.