Ніколи не думав, що мене колись зацікавить козівництво

Василь Цвик
Починав свої фермерські справи Василь Цвик не так давно, і зовсім не з тваринництва. Розчистивши від сміття територію за селом Усівка, що на Київщині, чоловік створив там зелену зону, на якій згодом виросли виробничі потужності компанії Zinka. Але відлік нової історії почався з фінішу іншої.

Раніше Василь Цвик був одним із трьох засновників підприємства СТОВ «Урожай». У 2011 році компанія вирішила розділитися, кожен обрав свій шлях. Василь Цвик створив фермерське господарство «Тетяна 2011», яке назвав на честь доньки.

Сьогодні підприємство налічує ні багато ні мало — 2,1 тис. га землі, де вирощують озиму пшеницю, пивоварний ячмінь, сою, кукурудзу, соняшник, цукровий буряк, ріпак і гірчицю. Донедавна вирощували ще й картоплю, площі під якою зараз скоротили, залишивши лише для власних потреб.
Сьогодні немає культури, яка дає рентабельність менше 30%.
Окрім цього мають майже 1300 голів кіз та 100 курей. Козівництво — основний напрям діяльності ФГ «Тетяна 2011», але рослинництву приділяють не менше уваги, ніж козам. Адже корми для тварин господарство заготовляє самостійно, а тому якість вирощеного на полі прямо пропорційно впливає на тваринницький сегмент.

Минулого року у господарстві вперше посадили 6 га яблуневого саду на підщепі М9 та крапельному зрошенні. На кожному гектарі — інший сорт, для експерименту.
«У перший рік ми не гналися за урожайністю, дивилися, як себе поводить кожен сорт у наших умовах, більше цвіту обривали. Я думаю, наступного року ми вже зможемо говорити про якісь показники урожайності»
Техніки у господарстві — 140%. Таку цифру Василь Цвик називає невипадково: каже, що надлишок агрегатів інколи може виручити, адже всякий рік не схожий на попередній. Тому, щоб бути готовими до будь-яких стресових ситуацій та погодних несподіванок, у «Тетяна 2011» припасли побільше різної техніки.

Згодом Василь Цвик планує запустити цех із переробки м'яса, котрий на момент нашого візиту був на фінальному етапі будівництва. Сьогодні господарство утримує 400—450 цапів, 300 з яких ітимуть на забій.

І не снилося

Народився Василь Цвик на Київщині у селі Ковалівка. Після школи навчався у Білій Церкві, де отримав освіту агронома. Потім закінчив Національну академію державного управління при Президентові України, а зараз навчається у Полтавській державній аграрній академії. Чоловік переконаний, що вчитися ніколи не пізно.

Романтичних історій про любов з дитинства до агрономії чи тваринництва у Василя Цвика немає. Свого часу чоловік працював бригадиром тракторної бригади, агрономом та агрономом-агрохіміком.
Я ніколи не думав, що мене колись зацікавлять кози. Але бачите, так сталося, що й коза може бути цікавою.
Попри те, що аграрій часто виступає на виставках, форумах і конференціях, зустрічається з журналістами та проводить екскурсії, розповідати по колу свою історію він не втомлюється, бо не втрачає запалу та любові до професії.
Знаєте, як я жартую? Що більше я пізнаю людей, то більше починаю любити кіз (сміється). Все-таки коза — це та тварина, яка не звертає уваги на те, прийшов ти злий чи не злий, однаково вона до тебе підійде. І ви сьогодні бачили, які вони дружелюбні. Може бути багато відвідувачів, та кози все одно намагаються підходити до кожного. Це дуже позитивно впливає на емоційний і духовний стан людини.

Чому кози?

Спочатку рослинництво було єдиною спеціалізацією господарства, та згодом Василь Цвик зрозумів, що рано чи пізно доведеться шукати іншу нішу, яка приноситиме не лише прибуток, а й задоволення від роботи.
Ми знали, що хочемо займатися переробкою, але не знали, чим саме. Аналізували, вивчали, й усе-таки знайшли. Перепели — це швидкі гроші, але це дуже важко реалізувати. Свинарство? Поряд є «Нива Переяславщини» — 10 комплексів по 30 тис. голів свиней, і ми прекрасно розуміли, що краще мати поруч нормального товариша, ніж конкурента. Корови — це дуже великі, тривалі інвестиції, які, на мою думку, зараз не для українського фермера. Залишалося козівництво та кролівництво. Кролівництво нас також приваблювало, але десь у той час французи почали будувати в Україні кролеферму, тому стало зрозуміло, що конкурувати з тими, у кого ми самі навчаємося, немає сенсу. Тож залишалося козівництво.
Обраний шлях не був простим, адже продукція з козиного молока має два полюси: перший — усі знають, що це корисно, і другий — більшість боїться неприємного запаху. Такий стереотип тягнеться ще з давніх часів. Василь Цвик зробив усе, щоб розвіяти цей міф і створити якісну продукцію, на запах та смак якої ніколи не будуть скаржитися.

Шукаючи порад від закордонних спеціалістів, поїздивши по світу, аграрій зрозумів: застосувати досвід іноземців в Україні не вийде, хіба що деякі елементи. Адже умови праці й життя у кожній країні різні. Основним плюсом для козівника-початківця було те, що ця галузь нецікава холдингам, адже культури споживання козячого молока в Україні поки що немає.
«Я дивуюся, коли наші одноосібники, які тримають ВРХ, максимум, що можуть зробити — це молоко, сметана і м'який сир. Треба розвиватися, не зважаючи на те, фермер ти чи одноосібник. Треба працювати»
Визначившись із напрямком діяльності, прийшов час обирати породи. Зупинились на зааненцях і альпінах, а цього року отримали і статус єдиного в Україні племінного репродуктора цих порід кіз. Завозили тварин із Франції, бо Василеві Цвику ця країна близька по духу. Не дивно, що серед технологів-консультантів «Тетяна 2011» є французи. Один із них — Ліонель Моро, який займається утриманням тварин, генетикою, годівлею та навіть персоналом. Також є серед консультантів ізраїльтяни. Інколи з іноземними колегами доводиться посперечатися, адже в українців поки що інші смаки на молочну продукцію.
Ліонель Моро
Француз любить, щоб сир був уже жовтий, із насиченим запахом аміаку, а наші люди цього не розуміють. Більшість скаже: «Воно, мабуть, зіпсоване?». Так само з ізраїльтянами: коли ми робимо кисломолочку, вони хочуть іще кислішої продукції, а я намагаюся довести, що в нас це не «працюватиме». Зрештою, шукаємо порозуміння і рухаємося вперед.

Як народжувалася Zinka?

Через чотири роки після створення власного господарства, у 2015-му, Василь Цвик вирішує придбати 300 кіз. Племінних тварин потрібно було ввозити в Україну за нульовою митною декларацією, що, окрім іншого, додавало клопотів.
Я згадую той момент, коли наш скотовоз стоїть на митниці у Борисполі й уже начебто «фух!», бо де та Європа, а де Бориспіль, уже й до Усівки зовсім мало залишилося. Скотовоз заїхав на митницю о 14-й годині, а о пів на першу ночі нам повідомляють: «Ваші кози будуть ночувати тут». Виявляється, платіж наших митних брокерів офіційно «не пройшов». Нічого не можна було зробити, як я не бігав. Ми говоримо, мовляв, якщо ми кілька днів так простоїмо, то у цьому скотовозі нічого живого не залишиться. У свою чергу французи кажуть, що це вже не страховий випадок, бо довезли тварин як потрібно, а що вода у них закінчилася, чи солома — це вже нікого не хвилює… Зрештою, все завершилося добре. Але було багато різного… І коли сьогодні кажуть: «Ми готові підтримувати фермера, допомагати сільгоспвиробникам», я прошу — не заважайте. Якщо французи чекають якихось дотацій, ми ж самі робимо все для того, щоб господарство розвивалося й обладнання працювало, а ви просто не заважайте.
Вперше із козячим молоком аграрій «познайомився» в Ізраїлі, куди їздив набиратися досвіду. До цього також мав стереотип, що козяче молоко погано пахне, але спробувавши, переконався — це його справа.
«Спочатку багато молока ми просто виливали на поля»
Утилізували залишки, які нікуди було дівати. Адже на початковому етапі про молоко від Zinka ніхто не знав.
Районне керівництво та статисти не розуміли, думали, що ми десь ховаємо молоко чи за готівку продаємо. Це треба було пережити. Сьогодні я маю команду людей, які працюють, відповідають за усі процеси. Можливо, з економічної точки зору це невигідно, та з практичного й бізнесового погляду ми інвестуємо в людей. І я бачу, що через рік нам уже буде замало тих площ, які маємо зараз.
Left
Right
Нині цех із переробки має потужність 7,5 т/добу. Під звучною українською назвою, написаною на англійський модний манер, — Zinka, сьогодні виготовляють напівтверді, тверді та м'які сири, а також м'які з білою пліснявою, серед яких камамбер, зроблений за досконалою французькою технологією. Форма у сирів передає той посил, який несе Василь Цвик, — його продукція зроблена зі щирою любов'ю до справи.
Сир напівтвердий/сердечко з травами
Окрім цього у магазині, який розташований прямо на території ферми, роздивляємося й інший асортимент: молоко, йогурти, кефіри, біфідойогурти, сметану. Василь Цвик ділиться планами та анонсує: у майбутньому на території ферми з'явиться ще й сироварня, на базі якої буде невеликий ресторан. Проект уже в розробці.
Left
Right
Магазин при фермі
Магазин при фермі
Магазин при фермі
Магазин при фермі
Магазин при фермі
Магазин при фермі
Це буде невеличкий ресторан, нам не потрібні тут весілля чи інші гулянки. Я хочу побудувати фермерський родинний ресторанчик на 20 осіб — для того, щоб люди, котрі приїхали до нас на екскурсію автобусом, могли спокійно пообідати саме продукцією зі свіжого козячого м'яса та сиру. Дуже багато секретів ми вивідали у Франції, адже з козячого молока, м'яса та сиру можна придумати купу страв і задовольнити смаки найвибагливішого споживача.
У літні місяці можна буде поласувати ще й морозивом із козячого молока. Італійське обладнання для його виготовлення вже закупили і нині тестують. Тож хоч ми й приїхали не зовсім влітку, але нам пощастило продегустувати холодні кульки різних смаків. Василь Цвик говорить, що найважче навіть не знайти хороше обладнання, а боротися із недобросовісністю інших учасників цього сегменту ринку.
Left
Right
Мені дуже важко було не обладнання знайти, а технологію. Ніхто не хоче робити натуральне, кожен хоче зробити смачно, а що там буде усередині — нікого не цікавить. Головне, щоб якомога менше коштувало, довше лежало, оце й усе.
Знаючи всі підводні течії аграрного бізнесу, розуміючи, що багато виробників не дотримуються технології і в гонитві за прибутком зовсім не турбуються про споживача, залишатися чесним і працювати за правилами — непросто. Утім, для Василя Цвика це принциповий момент.
Я прекрасно розумію, що у труні кишень немає. Скільки б ти не заробив — усіх грошей із собою не забереш. Залишити дітям? Краще навчити їх, як ці гроші заробити. Сьогодні я впевнений, що моя дитина їсть найкращі продукти, але так само я хочу бути впевнений, що за кілька років у мене буде нормальний зять, який теж зараз їсть десь нормальні продукти, і байдуже, які в нього батьки та які в них статки. Тобто, якщо я не буду добросовісним, то колись дочка скаже: «Тату, чим же ти годував людей?». Можливо, в бізнесі мало хто над цим задумується, але не все можна купити і не все можна продати.

Як корабель назвеш…

Робота над назвою торгової марки була тривалою. Влучне слово, за яким впізнаватимуть продукцію з козячого молока, шукали чотири команди професіоналів, і нічого не підходило. Придумати щось просте й водночас оригінальне заважали уже відомі назви, які спочатку намагалися брати за приклад.
Коли ситуація уже майже зайшла в глухий кут, наш маркетолог, який спостерігав за цим збоку, каже: «А можна я спробую?». І він запропонував нам назву та логотип, які нам не просто сподобались, а й сильно зачепили. Зойка, Зінка — це ж ті кози, яких колись давно в селі тримали наші бабусі. Це і грайливо, й милозвучно, і я сьогодні навіть не уявляю, з якою ще назвою може стояти наше молоко та наші йогурти в супермаркеті, як не «Zinka».
Далі настала черга вибору упаковки. Матеріал, форма — важливі деталі, від яких теж залежить успіх і популярність на ринку. Василь Цвик розумів, що однозначно не обере скляну тару. Адже тоді довелось би продавати свою продукцію у пляшках, які уже існують для інших напоїв чи йогуртів. Оригінальний дизайн зі скла спеціально для Zinka виготовляти б не стали. І тоді аграрій визначився: це буде пляшка ПЕТ (поліетилентерефталат). Вона влаштовувала і за фізико-хімічними властивостями, і давала змогу втілити в життя оригінальну форму, яку задумав собі пан Василь.
Все-таки сьогодні люди платять гроші не за упаковку, а за склад продукції. Вони читають, розбираються. Люди хочуть купувати якіснішу продукцію за меншою ціною і платити більше лише за скло ніхто не буде. Тому доводиться за рахунок чогось зменшити ціну, але ж не жертвувати якістю. Тож ми обираємо більш просту упаковку ПЕТ. До того ж, квадратна форма, яку ми обрали, виділяється на полицях магазинів.

За кулісами
«Тетяни 2011»

У спеціальних захисних бахілах заходимо до загону, де утримують кіз обох порід. До стерильності тут ставляться серйозно. Оскільки на фермі часто бувають туристи, і всім хочеться подивитися на процес доїння, у доїльній залі зробили вікно, крізь яке можна все роздивитися, не заходячи безпосередньо у приміщення.

На кожній козі ми помічаємо ошийник свого кольору, який розділяє тварин не за породами, а за надоями. Так вчинили, щоб коза, яка дає 2 л молока, не йшла доїтися разом із тими, які дають 5 л, і не простоювала дарма час. Окрім цього ошийники різного кольору використовують і під час спарювання.
Left
Right
«Люди люблять розуміти і знати, хто чий тато, то й тварини теж повинні це знати (сміється). Тому за кожним нашийничком закріплений свій тато, у подальшому їх буде легше ідентифікувати»
У хліві працює система клімат-контроль. Оскільки кози бояться протягу, то приміщення побудоване так, щоб тварини стояли у так званих «нішах», якомога нижче. По всьому приміщенню висять датчики, які дозволяють регулювати температуру. Залежно від того, піднімають жалюзі чи опускають, температура змінюється. До речі, з кліматом у «Тетяна 2011» експериментують.
В Україні є різні думки щодо утримання тварин. Одна з них — опалювати приміщення взагалі не потрібно. Тож ми зробили експеримент: один із загонів не опалюємо, там взимку температура -2°С, а тут, наприклад, не опускається нижче +15 °С. Подивимося, які отримаємо надої у цих різних групах.
Також помічаємо іграшки для кіз — щітки-масажери, гумові шини, кількість яких наступного року хочуть збільшити.

У доїльній залі обладнання DeLaval 2 на 18, які дають можливість подоїти 36 кіз за один раз. До речі, експериментують і з кількістю доїнь. Одну «групу» доять не двічі, як за стандартною схемою, а тричі на день. Результати таких експериментів будуть аналізувати вже після закінчення року.
«Сьогодні у нас доїться 581 коза, тому весь процес доїння триває десь 1 годину 28 хвилин. Працює два оператори, робота яких — натиснути кнопку, підчепити апарат. Далі — автоматика. Козу доять доти, доки йде молоко. Ми ж звикли як? Що козу треба доїти, поки вона не «посиніє». А тут такого немає: стоять датчики молока, щойно воно закінчує йти по молокопроводу — спрацьовує датчик і автоматично від'єднує доїльний апарат. Іншими словами, ми мінімалізували людський фактор»
Після кожного доїння апарати та приміщення миють. Наразі середній показник надоїв на одну козу на фермі Василя Цвика — 3,4 л/добу. Але є й коза-рекордсменка з другим окотом, яка за день дає 9,4 л молока.
Left
Right
Інший зал, де утримують кіз, обладнано хедлоками — так званими бар'єрними решітками, котрі стримують тварин під час годівлі.
Так, це дорого, але дає можливість тварині бути спокійнішою, а нам проводити з нею будь-які ветеринарні та зоотехнічні прийоми, зафіксувавши козу. Ми вже прийшли до того, що робимо ультразвукову діагностику, можемо визначати місяць вагітності, коли запускати — це набагато зручніше. Ми вважаємо, що це вищий пілотаж.
Василь Цвик переконаний, що кози — як діти, тому й поводитися з ними потрібно відповідно. У них швидко з'являються звички, тому якщо один раз показати, в якому порядку заходити до доїльної зали і як себе там поводити — коза звикне. Та інколи може показати й характер.
Тварина — як дитина: якщо гості прийшли, і дитина нервує, то вона це продемонструє. І їй все одно, чи це тітка Маня, чи тітка Катя прийшла. Так само і тварина, їй не скажеш: «Журналісти приїхали, веди себе чемно». Коза буде вести себе так, як їй хочеться.

Як знайти
«зерно»у собі?

Аграрій переконаний, що відчуття свого призначення має спочатку зародитися десь глибоко в душі, а потім вже перерости у справу життя.
Якщо людина працює з душею й інколи переступає принципи власного збагачення, то, мабуть, вона отримає більше в іншому. Я завжди кажу — наше життя, як чаші на вагах — якщо щось забирають — інше додається, і навпаки. Ніколи не буває такого, що одній людині все, а іншій нічого. Є якісь сили, які утримують цей баланс.
Інколи ваги схиляються не на бік пана Василя, але це не дає підстав зупинятися чи опускати руки.
«Треба поспати, а зранку підійматися і знову йти далі»
До речі, прокидається Василь Цвик о 5-6 ранку. Насичений день завершується о 21.30, після останнього доїння. Увесь цей час аграрій також проводить на фермі. Не тому, що не довіряє працівникам, просто отримує задоволення, коли усі робочі процеси бачить на власні очі.

Коли Василь Цвик тільки починав прокладати свою стежку у напрямку козиної ферми, він розумів, що цей шлях не буде легким. За кожним поворотом були переломні етапи, тварини хворіли, були інші проблеми, але аграрій не дивився на це, як на проблему, а сприймав як завдання, котре потрібно вирішувати.
Ми прекрасно розуміли, куди йдемо. Ніхто не розповідав нам, що все буде класно, лишень варто привезти кіз і життя налагодиться. Сьогодні нас ніхто не підганяє, але й не треба розслаблятися. Треба стимулювати людей до того, щоб вони спробували цю продукцію. Це клопітка робота, бо просто виготовити — півбіди, а от продати…
Вільного часу Василь Цвик практично не має. Але переконаний, що двічі на рік по 10 днів кожна людина повинна відпочивати. Окрім того, змінити картинку та відволіктися інколи допомагає катання на квадроциклах.

Діти — найкращі експерти

Свого часу батьки Василя Цвика в один голос сказали своє «ні» на ідею сина зайнятися козівництвом. Не вірили, що хтось питиме козяче молоко. Та на противагу складним періодам життя, моментам невдач і розчарувань, завжди приходить щось світле й хороше. Наприклад, Василь Цвик отримує колосальне задоволення, коли бачить, як люди в супермаркеті серед безлічі інших товарів обирають його продукцію.
Я часто їжджу в Київ і люблю пройтися супермаркетами як пересічний споживач. Я спостерігаю, дивлюся, аналізую, це змушує інколи задуматися над тими чи іншими речами. Але найбільше задоволення, коли заходиш в супермаркет, а дитина їде у візочку з пляшкою нашого йогурту і каже: «Мамо, це смачно, я хочу ще!»
Василь Цвик пояснює, що у випадку з таким непопулярним продуктом, як козяче молоко, виробники змушені буквально «покласти продукцію до рота» споживачеві. Адже стереотипне мислення все-таки бере верх.

Красиво розказувати про товар можуть усі, але це не значить, що люди дійсно захочуть спробувати.
«Для нас найкращі експерти — це діти. Коли дитина спробує, сяде на ту пластикову козу і рога їй зламає абощо, й піде задоволена з нашої ферми — це важливо. А потім і батьки почитають склад продукції, порахують економіку і скажуть: «Все ж, нашій дитині треба це купувати»
Популяризувати непопулярне складно, і Василь Цвик цього не приховує. Добре допомагають фестивалі, на які з'їжджаються люди з усієї України. А от із супермаркетами ситуація взагалі сумна — хоч сідай і плач. Адже більшість великих мереж не хочуть брати на реалізацію крафтовий продукт, який ще тільки бореться за прихильність покупця.
Одна з перших умов, які ставлять супермаркети, — якість. Мені подобається, коли магазин вимогливий і до себе, і до нас. Більшість же вимогливі лише до виробника. Я поважаю тих людей, які дотримуються правил і норм, незалежно від того, чи ти співробітник фермерського господарства, чи супермаркету. Всі повинні понести покарання, якщо допустили помилку.
Розширювати мережу клієнтів Василь Цвик намагається різними методами. Один із яких — туризм. На подвір'ї ферми на вільному випасі гуляють цапи, та є й «експонати», які викликають особливу цікавість у відвідувачів: це віслюк, котрий вільно гуляє зеленою територією ферми, та лелека. Аграрій розповідає, що влітку деякі туристи приїжджають на ферму, безпосередньо на місці купують свіжу молочну продукцію і влаштовують поруч пікнік.
А той, хто хоче не лише посмакувати, а й побачити де утримують кіз, як їх годують та доять, може навіть замовити екскурсію фермою.
Я проводжу екскурсії особисто і лише за попередніми записами. Чому особисто? Бо немає того, хто дійсно «хворів» би цим і розказав повною мірою про всі нюанси. Можна знайти людину, натренувати її так, що текст буде від зубів відскакувати, але відвідувачі відчують, що це не від душі й не так щиро, тож у них не виникне бажання купувати продукцію. Попри декомунізацію і боротьбу із залишками пострадянських стереотипів, сільське радіо все-таки працює. Тому треба, щоб люди поїхали з ферми задоволені й розповіли про це знайомим.

Сила в кооперації

У випадку відкриття ринку землі, аграрій шукає підтримку у надійного партнера — банку, який зможе виручити у разі потреби. Але для того, щоб банкіри стали дійсно партнерами, доводиться довго працювати разом, вести чисту звітність і добиватися довіри один до одного.
Сьогодні, що б хто не казав, ми жодного кілограма зерна не продаємо за «нал», працюємо чесно, сплачуємо податки, показуємо все по-білому. Чому? Бо я переконаний, що таким чином ми зможемо собі підібрати партнера, з яким будемо працювати далі. Як би не було, але я впевнений, що наприкінці 2018 року буде продаж землі, й уже треба до цього готуватися.
Попри це, додаткових площ «Тетяна 2011» не набирає. Основне завдання — зберегти той зембанк, який вже є, адже головне не кількість, а якісний підхід до роботи на землі. А от поголів'я планують збільшувати, зокрема, і шляхом кооперування.
«Є дуже багато дрібних козівників, які не знають, куди дівати молоко і не можуть самостійно виготовити якісну продукцію. Ще повинен минути час для того, щоб люди зрозуміли, що кооператив — це стимул заробити всім, а не комусь одному за рахунок іншого. Якщо кожен буде у своєму регіоні представляти козівництво і поширювати культуру споживання цієї продукції — це тільки на краще. Бо сьогодні ми заходимо в супермаркет, бачимо молочні полиці на 10—15 м, але продуктів із козиного молока, тим більше українського виробництва, там практично немає. Це ніша, де всім вистачить місця»
Василь Цвик упевнений, що з часом галузь буде процвітати. А до того ж вірить, що в країні теж пануватиме мир і спокій.
Майже завершивши зйомку, ми їхали селом і зупинилися біля храму. На цьому місці ще до Великої Вітчизняної війни була церква, але її зруйнували. Потім тут збудували школу, яка функціонувала до 1986 року. Священики в селі часто змінювалися, і щоб зупинити цю тенденцію, Василь Цвик вирішив побудувати новий красивий храм, який став би духовним центром для його односельців, та місцем, куди просто хочеться прийти.
Перші зароблені гроші ми витратили на будівництво храму. За стилем він схожий на церкви і храми Західної України. Якщо чесно, ми думали, що люди взагалі не будуть ходити сюди. Сьогодні ж до храму приходять не лише усівці, а й мешканці сусідніх сіл. Нині це прекрасне місце, де люди можуть і помолитися, й духовно відпочити. Окрім того, ми зробили тут майданчик для відпочинку дітей, там ходять фазани. Тепер тут, у храмі «Трьох святих», відбуваються усі таїнства, вінчання та хрещення.
Цього року Василь Цвик планував завершити будівництво третьої у своєму житті церкви. А ще збудував аграрій і два ресторани у Згурівському районі Київщини, які сьогодні вже мають інших власників. Про решту соціальних обов'язків — освітлення, ремонт доріг, допомога школам і дитсадкам — Василь Цвик також не забуває. Влаштовують і відпочинок для односельців — обов'язково щороку відзначають два свята: День села і День працівника сільського господарства.
Left
Right
На завершення додамо, що наше перебування на фермі пана Василя не обійшлося без повномасштабної дегустації всієї продукції, яка відбувалася за спеціальною технологією. Щоб добре відчути всі ноти смаку сиру, під час дегустації потрібно рухатися від менш яскравих смаків, до більш пікантних і виражених. Що ж до йогуртів і молока, то тут ми починали з найменш жирних екземплярів і поступово збільшували «градус». До речі, коли замовите екскурсію, такий «обряд знайомства» з усією палітрою смаків забезпечений і вам.
Ми ж залишилися задоволеними й теж відкрили для себе нові продукти. Бажаємо, щоб принаймні ті плани, які ви озвучили нам, неодмінно втілилися в життя! І нехай ваші руки завжди пахнуть хлібом і… молоком. Якісним, запашним, тим, яке оздоровлює і руйнує всі стереотипи.
Текст: Вікторія Сумченко
Відео, фото:
Василь Ніколаєнко
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Володимир Павлик: Найкраще хобі — це робота
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Валерій Ліневич: Якщо зупинишся хоч на хвилину — ти вже запізнився
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Анатолій Комар: У житті, як у вогні — немає броду
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Володимир Павлик: Найкраще хобі — це робота
Читати
Хвала рукам, що пахнуть хлібом
Валерій Ліневич: Якщо зупинишся хоч на хвилину — ти вже запізнився
Читати
Left
Right
Виконано за допомогою Disqus