Починав свої фермерські справи Василь Цвик не так давно, і зовсім не з тваринництва. Розчистивши від сміття територію за селом Усівка, що на Київщині, чоловік створив там зелену зону, на якій згодом виросли виробничі потужності компанії Zinka. Але відлік нової історії почався з фінішу іншої.

Раніше Василь Цвик був одним із трьох засновників підприємства СТОВ «Урожай». У 2011 році компанія вирішила розділитися, кожен обрав свій шлях. Василь Цвик створив фермерське господарство «Тетяна 2011», яке назвав на честь доньки.

Сьогодні підприємство налічує ні багато ні мало — 2,1 тис. га землі, де вирощують озиму пшеницю, пивоварний ячмінь, сою, кукурудзу, соняшник, цукровий буряк, ріпак і гірчицю. Донедавна вирощували ще й картоплю, площі під якою зараз скоротили, залишивши лише для власних потреб.

Окрім цього мають майже 1300 голів кіз та 100 курей. Козівництво — основний напрям діяльності ФГ «Тетяна 2011», але рослинництву приділяють не менше уваги, ніж козам. Адже корми для тварин господарство заготовляє самостійно, а тому якість вирощеного на полі прямо пропорційно впливає на тваринницький сегмент.

Минулого року у господарстві вперше посадили 6 га яблуневого саду на підщепі М9 та крапельному зрошенні. На кожному гектарі — інший сорт, для експерименту.

Техніки у господарстві — 140%. Таку цифру Василь Цвик називає невипадково: каже, що надлишок агрегатів інколи може виручити, адже всякий рік не схожий на попередній. Тому, щоб бути готовими до будь-яких стресових ситуацій та погодних несподіванок, у «Тетяна 2011» припасли побільше різної техніки.

Згодом Василь Цвик планує запустити цех із переробки м'яса, котрий на момент нашого візиту був на фінальному етапі будівництва. Сьогодні господарство утримує 400—450 цапів, 300 з яких ітимуть на забій.

Народився Василь Цвик на Київщині у селі Ковалівка. Після школи навчався у Білій Церкві, де отримав освіту агронома. Потім закінчив Національну академію державного управління при Президентові України, а зараз навчається у Полтавській державній аграрній академії. Чоловік переконаний, що вчитися ніколи не пізно.

Романтичних історій про любов з дитинства до агрономії чи тваринництва у Василя Цвика немає. Свого часу чоловік працював бригадиром тракторної бригади, агрономом та агрономом-агрохіміком.

Попри те, що аграрій часто виступає на виставках, форумах і конференціях, зустрічається з журналістами та проводить екскурсії, розповідати по колу свою історію він не втомлюється, бо не втрачає запалу та любові до професії.

Спочатку рослинництво було єдиною спеціалізацією господарства, та згодом Василь Цвик зрозумів, що рано чи пізно доведеться шукати іншу нішу, яка приноситиме не лише прибуток, а й задоволення від роботи.

Обраний шлях не був простим, адже продукція з козиного молока має два полюси: перший — усі знають, що це корисно, і другий — більшість боїться неприємного запаху. Такий стереотип тягнеться ще з давніх часів. Василь Цвик зробив усе, щоб розвіяти цей міф і створити якісну продукцію, на запах та смак якої ніколи не будуть скаржитися.

Шукаючи порад від закордонних спеціалістів, поїздивши по світу, аграрій зрозумів: застосувати досвід іноземців в Україні не вийде, хіба що деякі елементи. Адже умови праці й життя у кожній країні різні. Основним плюсом для козівника-початківця було те, що ця галузь нецікава холдингам, адже культури споживання козячого молока в Україні поки що немає.

Визначившись із напрямком діяльності, прийшов час обирати породи. Зупинились на зааненцях і альпінах, а цього року отримали і статус єдиного в Україні племінного репродуктора цих порід кіз. Завозили тварин із Франції, бо Василеві Цвику ця країна близька по духу. Не дивно, що серед технологів-консультантів «Тетяна 2011» є французи. Один із них — Ліонель Моро, який займається утриманням тварин, генетикою, годівлею та навіть персоналом. Також є серед консультантів ізраїльтяни. Інколи з іноземними колегами доводиться посперечатися, адже в українців поки що інші смаки на молочну продукцію.

Через чотири роки після створення власного господарства, у 2015-му, Василь Цвик вирішує придбати 300 кіз. Племінних тварин потрібно було ввозити в Україну за нульовою митною декларацією, що, окрім іншого, додавало клопотів.

Вперше із козячим молоком аграрій «познайомився» в Ізраїлі, куди їздив набиратися досвіду. До цього також мав стереотип, що козяче молоко погано пахне, але спробувавши, переконався — це його справа.

Утилізували залишки, які нікуди було дівати. Адже на початковому етапі про молоко від Zinka ніхто не знав.

Нині цех із переробки має потужність 7,5 т/добу. Під звучною українською назвою, написаною на англійський модний манер, — Zinka, сьогодні виготовляють напівтверді, тверді та м'які сири, а також м'які з білою пліснявою, серед яких камамбер, зроблений за досконалою французькою технологією. Форма у сирів передає той посил, який несе Василь Цвик, — його продукція зроблена зі щирою любов'ю до справи.

Окрім цього у магазині, який розташований прямо на території ферми, роздивляємося й інший асортимент: молоко, йогурти, кефіри, біфідойогурти, сметану. Василь Цвик ділиться планами та анонсує: у майбутньому на території ферми з'явиться ще й сироварня, на базі якої буде невеликий ресторан. Проект уже в розробці.

У літні місяці можна буде поласувати ще й морозивом із козячого молока. Італійське обладнання для його виготовлення вже закупили і нині тестують. Тож хоч ми й приїхали не зовсім влітку, але нам пощастило продегустувати холодні кульки різних смаків. Василь Цвик говорить, що найважче навіть не знайти хороше обладнання, а боротися із недобросовісністю інших учасників цього сегменту ринку.

Знаючи всі підводні течії аграрного бізнесу, розуміючи, що багато виробників не дотримуються технології і в гонитві за прибутком зовсім не турбуються про споживача, залишатися чесним і працювати за правилами — непросто. Утім, для Василя Цвика це принциповий момент.

Робота над назвою торгової марки була тривалою. Влучне слово, за яким впізнаватимуть продукцію з козячого молока, шукали чотири команди професіоналів, і нічого не підходило. Придумати щось просте й водночас оригінальне заважали уже відомі назви, які спочатку намагалися брати за приклад.

Далі настала черга вибору упаковки. Матеріал, форма — важливі деталі, від яких теж залежить успіх і популярність на ринку. Василь Цвик розумів, що однозначно не обере скляну тару. Адже тоді довелось би продавати свою продукцію у пляшках, які уже існують для інших напоїв чи йогуртів. Оригінальний дизайн зі скла спеціально для Zinka виготовляти б не стали. І тоді аграрій визначився: це буде пляшка ПЕТ (поліетилентерефталат). Вона влаштовувала і за фізико-хімічними властивостями, і давала змогу втілити в життя оригінальну форму, яку задумав собі пан Василь.

У спеціальних захисних бахілах заходимо до загону, де утримують кіз обох порід. До стерильності тут ставляться серйозно. Оскільки на фермі часто бувають туристи, і всім хочеться подивитися на процес доїння, у доїльній залі зробили вікно, крізь яке можна все роздивитися, не заходячи безпосередньо у приміщення.

На кожній козі ми помічаємо ошийник свого кольору, який розділяє тварин не за породами, а за надоями. Так вчинили, щоб коза, яка дає 2 л молока, не йшла доїтися разом із тими, які дають 5 л, і не простоювала дарма час. Окрім цього ошийники різного кольору використовують і під час спарювання.

У хліві працює система клімат-контроль. Оскільки кози бояться протягу, то приміщення побудоване так, щоб тварини стояли у так званих «нішах», якомога нижче. По всьому приміщенню висять датчики, які дозволяють регулювати температуру. Залежно від того, піднімають жалюзі чи опускають, температура змінюється. До речі, з кліматом у «Тетяна 2011» експериментують.

Також помічаємо іграшки для кіз — щітки-масажери, гумові шини, кількість яких наступного року хочуть збільшити.

У доїльній залі обладнання DeLaval 2 на 18, які дають можливість подоїти 36 кіз за один раз. До речі, експериментують і з кількістю доїнь. Одну «групу» доять не двічі, як за стандартною схемою, а тричі на день. Результати таких експериментів будуть аналізувати вже після закінчення року.

Після кожного доїння апарати та приміщення миють. Наразі середній показник надоїв на одну козу на фермі Василя Цвика — 3,4 л/добу. Але є й коза-рекордсменка з другим окотом, яка за день дає 9,4 л молока.

Інший зал, де утримують кіз, обладнано хедлоками — так званими бар'єрними решітками, котрі стримують тварин під час годівлі.

Василь Цвик переконаний, що кози — як діти, тому й поводитися з ними потрібно відповідно. У них швидко з'являються звички, тому якщо один раз показати, в якому порядку заходити до доїльної зали і як себе там поводити — коза звикне. Та інколи може показати й характер.

Аграрій переконаний, що відчуття свого призначення має спочатку зародитися десь глибоко в душі, а потім вже перерости у справу життя.

Інколи ваги схиляються не на бік пана Василя, але це не дає підстав зупинятися чи опускати руки.

До речі, прокидається Василь Цвик о 5-6 ранку. Насичений день завершується о 21.30, після останнього доїння. Увесь цей час аграрій також проводить на фермі. Не тому, що не довіряє працівникам, просто отримує задоволення, коли усі робочі процеси бачить на власні очі.

Коли Василь Цвик тільки починав прокладати свою стежку у напрямку козиної ферми, він розумів, що цей шлях не буде легким. За кожним поворотом були переломні етапи, тварини хворіли, були інші проблеми, але аграрій не дивився на це, як на проблему, а сприймав як завдання, котре потрібно вирішувати.

Вільного часу Василь Цвик практично не має. Але переконаний, що двічі на рік по 10 днів кожна людина повинна відпочивати. Окрім того, змінити картинку та відволіктися інколи допомагає катання на квадроциклах.

Свого часу батьки Василя Цвика в один голос сказали своє «ні» на ідею сина зайнятися козівництвом. Не вірили, що хтось питиме козяче молоко. Та на противагу складним періодам життя, моментам невдач і розчарувань, завжди приходить щось світле й хороше. Наприклад, Василь Цвик отримує колосальне задоволення, коли бачить, як люди в супермаркеті серед безлічі інших товарів обирають його продукцію.

Василь Цвик пояснює, що у випадку з таким непопулярним продуктом, як козяче молоко, виробники змушені буквально «покласти продукцію до рота» споживачеві. Адже стереотипне мислення все-таки бере верх.

Красиво розказувати про товар можуть усі, але це не значить, що люди дійсно захочуть спробувати.

Популяризувати непопулярне складно, і Василь Цвик цього не приховує. Добре допомагають фестивалі, на які з'їжджаються люди з усієї України. А от із супермаркетами ситуація взагалі сумна — хоч сідай і плач. Адже більшість великих мереж не хочуть брати на реалізацію крафтовий продукт, який ще тільки бореться за прихильність покупця.

Розширювати мережу клієнтів Василь Цвик намагається різними методами. Один із яких — туризм. На подвір'ї ферми на вільному випасі гуляють цапи, та є й «експонати», які викликають особливу цікавість у відвідувачів: це віслюк, котрий вільно гуляє зеленою територією ферми, та лелека. Аграрій розповідає, що влітку деякі туристи приїжджають на ферму, безпосередньо на місці купують свіжу молочну продукцію і влаштовують поруч пікнік.

А той, хто хоче не лише посмакувати, а й побачити де утримують кіз, як їх годують та доять, може навіть замовити екскурсію фермою.

У випадку відкриття ринку землі, аграрій шукає підтримку у надійного партнера — банку, який зможе виручити у разі потреби. Але для того, щоб банкіри стали дійсно партнерами, доводиться довго працювати разом, вести чисту звітність і добиватися довіри один до одного.

Попри це, додаткових площ «Тетяна 2011» не набирає. Основне завдання — зберегти той зембанк, який вже є, адже головне не кількість, а якісний підхід до роботи на землі. А от поголів'я планують збільшувати, зокрема, і шляхом кооперування.

Василь Цвик упевнений, що з часом галузь буде процвітати. А до того ж вірить, що в країні теж пануватиме мир і спокій.

Майже завершивши зйомку, ми їхали селом і зупинилися біля храму. На цьому місці ще до Великої Вітчизняної війни була церква, але її зруйнували. Потім тут збудували школу, яка функціонувала до 1986 року. Священики в селі часто змінювалися, і щоб зупинити цю тенденцію, Василь Цвик вирішив побудувати новий красивий храм, який став би духовним центром для його односельців, та місцем, куди просто хочеться прийти.

Цього року Василь Цвик планував завершити будівництво третьої у своєму житті церкви. А ще збудував аграрій і два ресторани у Згурівському районі Київщини, які сьогодні вже мають інших власників. Про решту соціальних обов'язків — освітлення, ремонт доріг, допомога школам і дитсадкам — Василь Цвик також не забуває. Влаштовують і відпочинок для односельців — обов'язково щороку відзначають два свята: День села і День працівника сільського господарства.

На завершення додамо, що наше перебування на фермі пана Василя не обійшлося без повномасштабної дегустації всієї продукції, яка відбувалася за спеціальною технологією. Щоб добре відчути всі ноти смаку сиру, під час дегустації потрібно рухатися від менш яскравих смаків, до більш пікантних і виражених. Що ж до йогуртів і молока, то тут ми починали з найменш жирних екземплярів і поступово збільшували «градус». До речі, коли замовите екскурсію, такий «обряд знайомства» з усією палітрою смаків забезпечений і вам.

Ми ж залишилися задоволеними й теж відкрили для себе нові продукти. Бажаємо, щоб принаймні ті плани, які ви озвучили нам, неодмінно втілилися в життя! І нехай ваші руки завжди пахнуть хлібом і… молоком. Якісним, запашним, тим, яке оздоровлює і руйнує всі стереотипи.