Реклама
Олег Балагура, керівник дослідного господарства «Шевченківське»

Аграрні заповіді. Олег Балагура: Вина усіх нас, що не вберегли цукровий завод

Сільський ревізор 30 червня 2016 902 0

В рамках соціального проекту про українське село Сільський Ревізор наша команда побувала в селі Денихівка, що на Київщині. Селом опікується ДП ДГ «Шевченківське», що входить до Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків при НААН України. Державне підприємство, що з 1927 року зберегло свою структуру та надбання, утримує «на плаву» тваринництво, досягає неабиякої врожайності українських сортів, залишається єдиним в Україні господарством, що вирощує насіння цукрових буряків. Для вас — ковток життєвої, фермерської мудрості від керівника дослідного господарства Олега Балагури.

5 млн т цукру — колись Україна була здатна на такі обсяги. Вже тоді наше господарство займалося елітним насінництвом цукрового буряка. Засноване в 1927 році, воно напряму підпорядковувалось Москві. Таких насіннєвих господарств на весь Радянський Союз було 20, а в Україні — 11. Після розпаду Союзу наше керівництво стояло перед дилемою, що робити далі. Тобі було створено Інститут цурових буряків при НААН, якому ми і до тепер підпорядковуємось.

Так вирощують насіння цукрового буряка
Так вирощують насіння цукрового буряка

«Наїжджають» на землі науки зараз з усіх сторін, кожен намагається їх собі прибрати. Я всім заявляю: якщо і розпаювати ці землі, то паї повинні дістатися працівникам академії, інституту — тим людям, які працювали на науку все своє життя.

Українські сорти пшениці сьогодні трохи поступаються за врожайністю закордонним. Звичайно, зараз по пшениці реальний потенціал в 9-10 т/га, але це в основному кормова пшениця. Я вважаю, що 6 т/га якісного другого класу збирати для хліба — це гідно. Соромно, що ми навіть пшеницю вітчизняну скоро втратимо і перейдемо на іноземну селекцію. Тут нічого поганого немає, але це неправильно. Повинен бути відсоток іноземної, але велика частина все ж повинна бути українська.

Ділянка поля дослідного господарства
Ділянка поля дослідного господарства

Читати по темі: АгроЕкспедиція. День 3: Київщина та Житомирщина: ТАК-Агро, Агро-Дібрівка, Сокільча та Оранта

Туди полетів, сюди полетів… інтерв’ю раз в день дав. А працювати коли? Міністром АПК повинен бути справжній пахар, до того ж грамотний. У мене такого не було, щоб я їхав до Києва і там ночував, бо я знаю, що у мене вдома наряд, купа зобов’язань, роботи багато.

Олег Балагура за кермом
Олег Балагура за кермом

Вина усіх нас, що ми не вберегли цукровий завод. Мій батько, простий сільський будівельник, колись став головою колгоспу і директором Шевченківського цукрового заводу. Його до тепер шанують і пам’ятають і добре, що він оцієї руїни не застав за життя, не бачить, що з його дітищем стало… З заводом получилася біда. Колись ми на нього 40 тис. т буряків здавали і дуже хотіли, щоб він працював. Люди від невідання і тому, що не мали звідки взяти інформацію, віддали свої акції за копійки. Це були 90-ті. Напевно, є вина всіх нас, що ми не змогли його зберегти. Але завод — велика втрата для усієї області.

Руїни цукрового заводу
Руїни цукрового заводу

Моя мрія — новий насінневий завод. Якісне насіння — 30% успіху в аграрній справі, це основа. Планів багато і, насамперед, це нове будівництво, нехай і не таке масштабне, а вже потім — реконструкція ферм.

Коли я був пацаном, ми завжди ходили тюкувати сіно з хлопцями. Це традиція, яка і зараз залишилась. Ми на підприємстві тюкуємо до 2 тис. т соломи. Прийшли до мене батьки дитини, яка в нас підпрацьовує: питали, чому гроші йому заплатили, а премію давати не захотіли. Виявилось, що всі хлопці працювали, а він байдикував. Так вони заявили після цього, що забирають в мене свої паї. І нехай. Головне, я впевнений, що по совісті поступив. Працювати потрібно!

Ми готові платити ще більше податків! Готові ще більше допомагати селу. Стадіон, гурток для веслування, школа, дитсадок і так далі. Ми це все на собі тягнемо, і з любов’ю це робимо, але ж повинна бути нормальна система і зі сторони держави! Поки ми не бачимо, щоб ті величезні податки, які ми сплачуємо, поверталися назад в село. Талановиті діти, самородки, нація виїжджають за кордон, бо нікому в Україні не потрібні, тим більше в селі… Якщо ми не дамо їм роботу, то в нас не буде майбутнього.

Я не жалкую, що живу сільським господарством. І мій син закінчує Національний універститет біоресурсів і природокористування. Я його крепко не агітую, це його вибір, але, звичайно, хотілося б, щоб він приходив працював на землі. Раніше працювати коло землі було ще трішки соромно. В наші часи це було не так вже і популярно. А сьогодні — подивіться яка в нас продукція, який потенціал, кращі аграрні виставки. На сьогодні Україна — аграрна і розвивається стрімко. Головне, щоб не було війни. Інакше дуже боляче дивитися на те, як все руйнується.

Олег Балагура в полі
Олег Балагура в полі

Свій день я починаю з наряду. А взагалі рано об’їхати поля, побачити вранішню красу: як підіймається сонечко, пташки співають, поля зеленіють — це ж прекрасно! Травень, червень, коли ще немає косовиць, все зелене, дихає і буяє. Куди не подивись —просто чудово. Земля повинна належати всім нам. Люди, які працюють і живуть біля землі, повинні бути на своєму місці.

Дарина Козоріз, Василь Ніколаєнко, Олександр Дворецький, Kurkul.com

Виконано за допомогою Disqus
Реклама
Матеріали за темою