Поліська

Історія

Поліські бджоли належать до темних лісових бджіл, які населяють природно-географічну зону Полісся (північні райони Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської, Волинської та Сумської областей). Вони древні аборигенні бджоли України, що згадуються при описах господарської діяльності і побуту слов’янських племен (насамперед, древлян) докиївської доби і Київської Русі. Саме ці бджоли забезпечували наших предків медом, воском, різними напоями як для власного споживання, так і для торгівлі на внутрішньому і зовнішньому ринках, вони були також обов’язковою складовою частиною данин, обмінів, подарунків, податків і при справлянні культових обрядів.
Для поліпшення господарськи корисних ознак використовується генетичний фонд карпатської породи бджіл. У державному масштабі селекційну роботу координує Науково-виробничий селекційний та навчальний центр.

Стандарт породи

Поліським бджолам властиві характерні породовизначні ознаки. Вони переважають інші українські породи (степову і карпатську) за величиною, будуючи комірочки стільника більшого розміру, тому й маса особин, що народжуються, вища.Робочі бджоли мають живу масу при виході із комірки 125,3 мг, матки – 201,2 мг. У них більший розмір крил та воскових дзеркалець.

Забарвлення бджіл темно-сіре, без жовтизни. Довжина хоботка – 5,9–6,3 мм, ширина третього тергіта – 4,8–5,2 мм, кубітальний індекс – 1,4–1,9, дискоїдальне зміщення негативне.

Господарська характеристика

Печатка меду біла («суха»), стільники будують високоякісні, без воскових перемичок, гнізда прополісують слабо. Породною особливістю є підвищена агресивність. Вони різко збуджуються при огляді сім’ї і нападають на пасічника, збігають донизу, звисаючи на нижній планці вийнятого стільника, в той же час свої гнізда від бджіл-злодійок захищають слабо.

Природно-кліматичні умови середньої європейської частини зумовили високу зимостійкість і витривалість поліських бджіл, їх безоблітний період може становити 6–7 місяців. Породною особливістю, є підвищена опірність до нозематозу та європейського гнильцю, а за падевим токсикозом вони залишають першість лише українським бджолам.

Післязимовий розвиток бджолині сім’ї розпочинають пізніше від інших порід, однак він відбувається інтенсивно і закінчується до середини червня. Поліські бджоли дуже рійливі, та ця характеристика залежить від об’єму вулика, в просторих сучасних вони рояться менше. Підтримуючий медозбір стимулює нарощування розплоду, але ройовий стан знижує льотну активність, відбудову стільників, розвиток сім’ї. Відмічають високу відтворювальну здатність бджолиних маток у період інтенсивного розвитку – 1500–2000 і до 2500 яєць на добу, що досягає живої маси самої матки. Випадки тихої зміни і співіснування двох маток бувають виключно рідко.

Поліські бджоли цілеспрямовано використовують медозбір із характерних для зони Полісся рослин: гречки, липи, вересу, крушини, лучного різнотрав’я, малини, ожини, тобто для них характерна флороспеціалізація. Однак, оскільки в них короткий хоботок, вони погано відвідують червону конюшину, яка займає на Поліссі значні посівні площі. За умов квітування різних медоносів, а також при слабкому чи непостійному медозборі вони неактивні в його пошуку і значно поступаються за продуктивністю іншим породам. Медова продуктивність сім’ї поліських бджіл досягає 70 кг.