Команда Kurkul.com продовжує знайомити своїх читачів з «аграрним» спортом. І якщо минулого разу ми розповідали про традиційний його вид — футбол, то сьогодні поговоримо про специфічні селянські змагання. Адже у фермерів є свої перегони, силові види спорту і навіть своєрідні Олімпійські ігри. Почнемо саме з них.
Найвідоміші у світі змагання з «селянських» видів спорту Redneck Games (досл. «Ігри селюків») вперше відбулись в 1996 році у Східному Дубліні (штат Джоджія) за ініціативою ведучого місцевого радіо на прізвисько L-Bow. Ігри мали благодійний характер: під час проведення змагань організатори збирали кошти для дітей, що потребують допомоги, а також були своєрідною реакцією на репліки американських медіа з приводу того, що Олімпійські ігри в столиці Джорджії Атланті були організовані «купою селюків, що нічого не розуміють».
Ці змагання зібрали близько 5 тис. учасників з усіх куточків США, що в два рази перевищило кількість населення Східного Дубліна. «Спортсмени» змагалися в декількох дисциплінах: родео на свинях, плюванні на швидкість, жбурлянні туалетних сидінь, конкурсі довжини волосся, мокрих футболок, «співанні» серенад пахвами та інших (до речі, один з видів змагань — пірнання у контейнер зі сміттям — в останній час став досить популярним і в нашій країні:)).
Кульмінацією ігор стало змагання з пірнання в велику калюжу багнюки животом до низу (Mud-pit-belly-flop). Переможцем виступав той «спортсмен», стрибок якого викликав найбільшу кількість бризок, тому у цьому випадку розмір дійсно мав значення.
Змагання настільки полюбились американцям, що стали проводитись щорічно з благодійною метою. Крім того, естафету проведення подібних ігор підхопили й інші штати, а також Канада. Redneck Games взяли паузу лише в 2013 році, але через чисельні прохання прихильників, були поновлені вже наступного року в штаті Південна Кароліна. «Спортивні дисципліни» з найперших ігор стали справжньою класикою і є обов’язковими при проведенні подібних «олімпіад», а пірнання в багнюку ввійшло в американський фольклор, як невід’ємний атрибут справжнього реднека, як то синій комбінезон, банджо та старий іржавий пікап.
Мабуть, наймасовішим і найпопулярнішим «аграрним» спортом є тракторні перегони. Найбільшого розвитку ця дисципліна здобула в США, де перші змагання відбулись ще в 1940 році, але і в інших країнах нараховано більше двох десятків асоціацій трактористів-гонщиків. Найчастіше, ці перегони являють собою перевезення платформи з вантажем на певну дистанцію по смузі перешкод, під час яких учасники змагаються по черзі. Але є і справжні перегони між декількома тракторами одночасно. Такий тип перегонів є найекстремальнішим і часто закінчується зіткненнями та переворотами техніки.
Найбільшими подібними змаганнями на пострадянському просторі є «Бізон-Трек-Шоу», які проходять щорічно з 2002 року на території Ростовської області (РФ) і привертають увагу кількох десятків тисяч глядачів.
На території України в різні часи також проводились аналогічні шоу, наприклад «Трак Прохват», що проходив недалеко від Сімферополя в 2009-2011 роках. Під час останніх змагань, їх призовий фонд складав 85 тис.грн., а глядацька аудиторія — 23 тис. чоловік. Призери окрім грошової нагороди також отримували корову, свиню чи вівцю, в залежності від зайнятого місця.
Також слід загадати FermerRace Ukraine, що мав відбутись восени 2012 року недалеко від Білої церкви і здобув досить сильний розголос в ЗМІ. Але ці змагання було скасовано через недостатню кількість учасників.
В минулому ж році тракторні перегони відбулися в рамках агропромислового форуму «Агропорт 2015», що проходив у Харкові. Змагання, котрі отримали назву AgroDriveShow, проводились на полігоні Харківського тракторного заводу у трьох дисциплінах: перегони з глибокорозпушувачем, навантаженими причепами та перетягування каната.
Команда-переможець отримала приз у вигляді міні-тратора ХТЗ-2410.
Усі ми чули про двобої півнів чи собак, але ці види змагань є незаконними і досить нецивілізованими. А от боротьба корів чи верблюдів є майже безтравматичною для її учасників.
Цей екзотичний вид тваринних «єдиноборств» регулярно проводиться в кантоні Вале (Швейцарія) ще з 1922 року. Корови місцевої породи, херенс, мають досить крутий норов і часто влаштовують сутички в стаді під час випасу. Заповзятливі швейцарці зрозуміли, що з цього можна зробити справжнє шоу, яке згодом отримало назву «Битва королев», а аналоги цього конкурсу проходять у сусідніх Франції та Італії.
Змагання мають досить серйозні правила. Тварини-учасники діляться на категорії згідно з їх масою та віком, а двобої проводяться у кілька етапів в різних підгрупах. Є тут і свій допінг-тест, який, щоправда, жодного разу ніхто зі «спортсменів» не провалив.
Переможниця змагань отримує титул «Королева стада».
Цей вид «спорту» не втрачає своєї популярності в західних регіонах Туреччини вже більше двох тисяч років. Вірогідно, в давні часи це був своєрідний спосіб змагань між караванами кочівників, який згодом переріс в традиційне свято. Селяни разом зі своїми верблюдами збираються на стадіоні ще за кілька днів до змагань. Тварин прикрашають різноманітними ковдрами та сідлами з дзвониками, а погоничі влаштовують захід, під назвою Hali Gecesi, під час якого гості спілкуються, обмінюються досвідом та весело п’ють і їдять аж до ранку.
Найважчою задачею для організаторів змагань є змусити цих миролюбних тварин вступити в боротьбу. Для цього до самців верблюдів виводять самку і, якщо пощастить, збуджені тварини починають двобій. Основна мета цієї боротьби — сісти зверху на супротивника. Хоча досить часто один з верблюдів перестає пручатись і тікає з поля бою, а інший отримує заслужену перемогу. Судді ж найчастіше не доводять двобій до травм когось з учасників, оцінюючи «стиль» боротьби кожної тварини за своїми критеріями.
В останні роки популярність верблюжої боротьби значно впала, оскільки уряд Туреччини не вважає це заняття гідним для сучасності, а утримання тварин лише для змагань є досить затратним для їх господарів.
До речі, ще один «спорт», пов’язаний з двогорбими «кораблями пустелі» — стрибки через верблюдів. Ця забава була популярна на території Ємену з давніх часів і зараз знову набирає популярність. За правилами, учасники змагань повинні перестрибнути якомога більше верблюдів.
У жителів селища Брокворс (Англія) є традиція: кожного року в останній понеділок травня вони збираються о 12:00 на пагорбі Купера і спостерігають за тим, як декілька десятків відважних чоловіків та жінок стрімголов біжать за… сирною головою, яка котиться з вершини пагорба. Цей цікавий звичай виник більше двох століть тому і з кожним роком стає все популярнішим, привертаючи увагу глядачів та «спортсменів» з різних куточків планети.
За правилами змагань, суддя рахує до трьох і штовхає з вершини пагорба голову місцевого сиру, а на рахунок «чотири» з тієї ж самої вершини стартують учасники, які мають задачу якнайшвидше наздогнати і схопити цей сир, а також перетнути з ним фінішну лінію біля підніжжя пагорба. Переможець отримує «цінний приз» — ту саму сирну голову.
Змагання супроводжуються підвищеним травматизмом і не обходяться без зламаних кінцівок, ребер і розбитих голів учасників, тому біля пагорба завжди знаходиться кілька карет швидкої допомоги. Місцева влада впродовж багатьох років робить спроби заборонити захід, але організатори все одно його проводять. Проте провладним структурам все ж вдалось внести свої корективи до правил. Якщо раніше для змагань використовували сирну голову вагою 18 кг, то в останні роки зі схилу пагорба Купера котиться менш швидкісний 5-кілограмовий «снаряд».
Пагорби Котсуолдс, до яких входить і пагорб Купера, взагалі багаті на дивакуватий сільський спорт. Наприклад, тут ще з XVII ст. регулярно проводиться «олімпіада» з традиційних місцевих видів спорту: перетягування канату, перегони на п’ять миль і… чемпіонат зі стусанів в гомілку.
Згідно з правилами цього чудернацького «спорту», двоє суперників повинні стояти один навпроти іншого і триматись за комір. При цьому вони намагаються якомога частіше і сильніше бити один одного ногами в гомілку. Змагання продовжуються, поки один з них не звалиться на землю. Традиційним захистом спортсменів виступає солома, набита в штанини, хоча й вона не досить допомагає.
Не дивлячись на те, що досить часто подібне змагання закінчується переломом ноги, воно набуває все більшої популярності як в Англії, так і в усьому світі.
Знову повертаємось до альпійської Швейцарії, де місцеві жителі вже впродовж кількох століть грають в традиційну фермерську гру — хорнуссен.
Ця гра має досить складний регламент і цікаві правила. Грають в неї дві команди по 18 гравців, що розміщуються на витягнутому полі. Спеціальну шайбу встановлюють на підставку на ребро, а потім один з гравців вдаряє по ній хлистом довжиною 2,5 м, що має накінечник з міцного дерева. Якщо удар був хороший, то шайба може пролетіти більше трьох сотень метрів. Гравці команди-суперника мають зупинити шайбу в польоті, скориставшись спеціальними ракетками, більше схожими на лопату для прибирання снігу.
Лопата має чітко регламентовані розміри: 55 см в довжину, 48 см в ширину і вагу в 2,5 кг. Майстри хорнуссена можуть зупиняти шайбу не тільки тримаючи «лопату» в руках, а й вчасно підкидаючи ракетку догори.
Найперше згадування про хорнуссен датується 1625 роком, коли один з гравців влучив шайбою в глядача і той помер від отриманих травм. Гравця було звинувачено у вбивстві, а тому цей випадок потрапив до судових записів і дійшов до наших часів.
Офіційно ж гру було визнано в 1902 році, але чомусь до олімпійської програми її поки що включати не поспішають :)
Цей традиційний марафон проводиться в валійському містеку Ллануртид Уеллс з 1980 року. Саме тоді господар місцевого пабу Гордон Грін__ почув суперечку між своїми відвідувачами з приводу того, чи зможе людина перегнати коня на великій дистанції по пересічній місцевості. Тоді містер Гордон вирішив стати першим організатором подібних змагань.
Перегони проводяться на дистанції 35 км і змагаються в них легкоатлети-бігуни і наїзники на конях.
В перші роки люди значно поступалися коням, тому в 1985 році до змагань допустили велосипедистів. Вже через чотири роки перший велосипедист здобув перемогу, але в 1993 році змагання повернулись до старого формату, оскільки колеса велосипедів псували дорожне покриття траси.
Згодом, людям таки вдалось перемогти тварин. Сталося це двічі — в 2004 і 2007 роках. Після цього коні не сходили з вершини п’єдисталу, а в 2015 році легкоатлет програв наїзднику з різницею лише в 11 секунд.
Сподіваємося, що цей матеріал був цікавим нашим читачам і надихне українських фермерів на проведення не менш цікавих та захоплюючих змагань.
Андрій Губін, Kurkul.com
Вибір редакції
Не пропусти останні новини!
Підписуйся на наші соціальні мережі та e-mail розсилку.