Василь Супрун, засновник фермерського господарства «Байбарак» на Кіровоградщині, вже понад 20 років займається сільським господарством. Однією з найважливіших змін у своєму бізнесі вважає оновлення техпарку господарства. Кілька років тому Костянтин та Микола — син та зять Василя Супруна — почали купувати сільгосптехніку у США на вторинному ринку. Спочатку вони брали техніку для себе, а потім почали її привозити іншим аграріям на замовлення.

Техніка із вторинного ринку — частина бізнесу

Василь Супрун кілька років виношував ідею оновлення техпарку господарства, але втілили її вже Костянтин та Микола. Почали купувати техніку на вторинному ринку на аукціонах у США. Спочатку лише для себе, а потім і на продаж. Як виявилося, ця техніка має неабиякий попит серед фермерів. Бо навіть та, яка була у використанні, відрізняється надійністю. 

«Згадую наш перший трактор на трьох колесах. Ми його відновлювали. Доводили до ладу старенькі комбайни. Але важко було з такою технікою, і ми з хлопцями тоді задумалися, на яку техніку можна було б зробити, як то кажуть, ставку. З чогось треба було починати вже більш серйозну роботу», — розповів аграрій.

Василь Супрун добре пам’ятає, з чого почався старт оновлення техпарку: років 15-17 тому хороший урожай дав ріпак, з’явилися перші достойні прибутки — так у господарстві з’явився перший комбайн John Deere. А після того, як спробували його в роботі — зрозуміли, що це те, що треба.

«Ми практично все господарство перевели на техніку John Deere. Пам’ятаю, як купили першу сівалку з американським міжряддям на 76 см, тоді перевели всі жатки. Згодом повністю перелаштувались на американську систему. Технологія правильна, техніка достойна — у результаті й робота легка. Без такої техніки ми б не спрацювали в цьому засушливому регіоні. Врожайність би була низькою», — додав Василь Супрун.

Читайте також: В селі майже немає людей — чим живе сімейне ФГ з Кропивниччини

Останнє придбання —  обприскувач John Deere — аграрії зробили саме напередодні повномасштабного вторгнення.  

«19 лютого у порт Одеси прийшла техніка, а 24 лютого почалася війна. Пам’ятаю, нам дзвонять з Одеси, кажуть — прийшла ваша техніка, але з розвантаженням і доставкою були проблеми. То ще з пів року було тяжко її забрати. Вся вона повернулася з Одеси в Германію. Проте згодом таки забрали», — розповів аграрій.

Інвестиція у закордонну техніку дає економію

Василь Супрун має великий досвід роботи з різною сільськогосподарською технікою. Тому з досвіду говорить про те, що зараз надає перевагу техніці закордонного виробництва, оскільки вона економить час, а значить — й інвестовані фінанси.  

«Звичайно, що закордонна високоякісна техніка вся комп`ютеризована і просто так, без досвіду, на ній не попрацюєш. Налаштування висіву, внесення добрив треба точно налагодити. Але ж це все високоточний підхід, виправданий. Який у результаті дає загальну економію і по часу, і по грошах. До того, вартість запчастин на вітчизняну вже так зросла, що про економію годі й говорити», — розповів аграрій.

За його словами, головне в роботі техніки на господарстві — це надійність. Адже роботу треба чітко планувати, а весною зайти в поле і все виконати у ті заплановані терміни. Інакше на невиконанні термінів вимірюється саме фінансами.

«Ми починали із комбайна з захватом жатки 6,2 - 6,7 м, а на сьогодні  маємо вже 10,5 м. Так фактично за два оберти ми виграємо ще один. А це вже економія і солярки, й інших матеріальних ресурсів. Та й робітнику таким чином можемо платити вищу заробітну плату. Порівняйте, раніше ми косили на ДОН 20 га на день, а зараз — 50-60 га. Без поломок і проблем», — додав він.

У господарстві Байбарак  техніку Jonn Deer обслуговують своїх чотири механізатори. І лише у крайніх складних випадках по сівалках чи жатках звертаються до сервісних центрів. Робота спеціаліста, на перший погляд, може видатися недешевою — 1000 грн/год, однак якщо рахувати в цілому якість роботи техніки, то обслуговування того варте.

«Я заплатив і в мене сівалка відпрацювала сезон без проблем. Це в аграрній справі чи не найважливіший аспект роботи. Все частіше малі місцеві фермери беруть нашу техніку в оренду, бо вже знають, що вона справиться там, де старенькій вітчизняній просто не під силу —   в результаті більше мороки з ніяким результатом», — зазначив Василь Супрун.

Україні необхідна власна сільгосптехніка 

Попри те, що Василь Супрун є прихильником імпортної техніки, він все ж вважає, що Україні, як аграрній державі, вкрай необхідне власне виробництво сільськогосподарської техніки. Та й українці — талановитий і винахідливий народ.

«Ви подивіться, як наші хлопці винаходять там щось на фронті. Ну як може така сільськогосподарська країна не мати свого, хоча б якогось тракторного заводу? Державі варто було б звернути на це увагу і підтримувати такі ініціативи», — певен аграрій.

Василь Супрун мріє побачити в Україні принаймні виробництво закордонних брендів техніки, які шляхом локалізації можуть здешевити трактори та комбайни для українських фермерів.

«Якось прикро за те, що китайці зробили спільне виробництво Jonn Deer з американцями, а Україна не може. Хоча наша нація така розумна, і ми могли не гірше. Наприклад тракторний завод хоча б на два види тракторів  — на 120 і на 300 кінських сил — нам вкрай потрібен. Вже 30 років всі прем'єр-міністри приходять на посаду та обіцяють, але все лишається на тому рівні обіцянок», — додав Василь Супрун.

Точне землеробство — інвестиція в економію 

За словами фермера, Кіровоградщина надзвичайно залежить від опадів, вони тут досить нерівномірні. Буває так, що за рік тут мають 160 мм опадів, а буває і до 700 мм. Тому розумний обробіток землі особливо важливий.

В господарстві Василя Супруна впроваджено елементи точного землеробства. Тут використовують прямий посів і дотримуються сучасних трендів у технологіях.

«Ми лишили таку змішану систему: зернові сіємо по нулю, а під соняшник і кукурудзу не плугами, правда, обробляємо, а купили хлопці дисковий глибокорозпушувач. Дуже гарно робить щілинування плюс дискування», — розповів Василь Супрун.

Аграрії пробували нульову технологію під соняшник. Але через два роки відмовилися від цього експерименту. 

«Нам не сподобалася урожайність. Витрати, звичайно, набагато нижчі, але по бухгалтерії не йде така нульова технологія для соняшника. Згодом відмовилися і від кукурудзи за нульовою технологією», — розповів фермер. 

У ФГ «Байбарак» за системою точного землеробства працюють близько чотирьох років і цілком задоволені технологією. За словами Миколи Байбарака, торік вінницькі спеціалісти допомогли налаштувати систему більш точно, що сьогодні дає можливість вже рухатися в напрямку стріп-тілу. 

«На даному етапі точно можемо говорити про значну економію добрив та посівного матеріалу. Завдяки точним картам на комп’ютері ми бачимо проблеми тієї чи іншої зони. Звичайно, зараз сама технологія рухається дуже інтенсивними кроками. Ми ж, я вважаю, десь на початкових етапах, але ми вбачаємо сенс на майбутнє розвивати цей напрямок», — поділився досвідом директор господарства Микола Байбарак. 

За словами аграрія, це дуже зручно, коли всі проблеми в період вегетації автоматично відображаються на комп’ютері, і їх можна одразу почати вирішувати — самостійно чи залучивши спеціалістів. 

«Прикро, що навчальна база вишів добряче відстає. Тому додатково до навчання доводиться ще освоювати знання. Пам’ятаю, як в університеті в Умані, де я здобував спеціальність агронома, досвідчений професор мудрого віку на парі розповідав нам про визначення врожайності. Маса множиться на густоту і т.д. А я кажу — ви уявіть, якщо в людини, наприклад, 4 тис. га землі, як йому то визначити? А як бути з проблемними зонами на полях?», — зауважує Микола Байбарак. 

Він тоді розповів професору про досвід роботи із системою точного землеробства, про автоматичне визначення урожайності та сходів, про визначення вологонакопичення. Відразу професор навіть не повірив, а потім зізнався, що сумно через те, що навчальна база не розвивається, а його знання застарілі. 

Шостий рік для No-till — лише початок

Син Василя Супруна Костянтин вже шостий рік працює з системою No-till. Але відверто говорить, що це ще не повноцінна робота, а лише початковий етап. Постійно треба вчитися. 

«Ми сіяли зернові культури по нулю вже понад 15 років. Оскільки це поле було взяте шматками, і ми не хотіли ділити його, то вирішили лишити його під повний нуль. Почали з кукурудзи, після неї посіяли пшеницю. І от зараз перший рік тут був соняшник. Урожайність досить непогана — 2,4 т/га», — розповів Костянтин.

Надалі тут планують ще два роки сіяти знову кукурудзу, аби очистити поле. 

«Я думаю, якщо гербіциди не знизяться в ціні, а ціни на продукцію не підвищать, то, скоріш за все, ми перейдемо на нульову технологію. Вона хоч якось прораховується. Потребує менше агрооперацій, а значить і менших витрат на заробітні плати», — поділився досвідом Костянтин.

© Ірина Кошкіна, Kurkul.com, 2024 р.