Він продає свій мед за найвищими цінами в регіоні при цьому йому навіть не потрібно виїжджати з дому. Він створив кооператив пасічників і знає чому заготівельники купують мед за низькими цінами. Це про Дмитра Любченка — пасічника з Дніпропетровщини. Дмитро відверто розповів нам про проблеми медової галузі, формування ціни на мед та прогалини законодавства щодо. 

«Якби всі пасічники рахували економіку, ціна меду була б вища» 

Kurkul.com: Яка на сьогодні економіка виробництво меду? 

Дмитро Любченко: Спробуємо порахувати. В цьому році з зими у мене вийшло 50 сімей. Я зробив по одному відводку, з кожної сім'ї бджіл й отримав 100 сімей на кінець сезону, які виробили, загалом, 3 т меду. На цю кількість продукції, 50 тис. грн — витрати за сезон. В основному це пальне, дрібний ремонт транспорту.  Це я рахую по мінімуму, оскільки дещо мав своє, на пасіці працюю сам, бджіл взимку не підгодовую, маю мінімальні витрати на логістику, бо покупці здебільшого приїжджають за медом до мого дому.

Kurkul.com: Як реалізуєте цю кількість меду?

Дмитро Любченко: З тих 3 т, що я отримав, 1,5 т, на жаль, я вимушений був продати в діжках за гуртовими цінами. Ці 1,5 т я продав гуртом по 48 грн/кг. І отримав  72 тис. грн. 

Решту, я продаю  в роздріб по 177 грн/кг.  Це середня ціна, оскільки акацієвий і гречаний мед в цьому році продавав по 233 грн/кг, соняшниковий мед — 150 грн/кг,  ріпак — 200 грн/кг. Виходить, що ці 1,5 т я продаю по 177 грн/кг і отримаю 265,5 тис. грн. Проте є один великий мінус — ці кошти надходять невеликими сумами, протягом року, отже фактично назбирати їх не можливо. 

Читайте також: Що чекає пасічників у 2023: про ціни меду, бджіл та інші проблеми

Kurkul.com: Фактично ціна гуртова в 4 рази нижчі від роздрібної. То чи реально вижити пасічникові виключно продаючи мед гуртом?

Дмитро Любченко: От зі своїх 3 т, при гуртовому продажу я б виручив близько 150-160 тис. грн. При цьому витрати у 50 тис. грн. Тобто залишається близько 100 тис. грн. 

Здається, ніби пристойний дохід за 6 місяців. Але я абсолютно не врахував сюди свою зарплатню. При цьому я цілий рік доглядаю за пасікою,  переміщаю 5 т вуликів 2-3 рази за сезон з місця на місце, перебираю кожну рамочку, як мінімум двічі за сезон. І в результаті — 100 тис. грн за сезон. Це смішно до сліз.

Kurkul.com: В тому, що пасічники отримують копійки, вина закупівельників, які «викручують руки» пасічникам? 

Дмитро Любченко: Велика проблема і одночасно плюс в тому, що бджільництво в Україні включає велику частину пасічників-любителів. І вони, як правило не заморочуються з підрахунками економіки виробництва. Любителі виробляють 300-500 кг меду для себе і раді, якщо щось ще продали. Але чи вигідно це, і чи покриває хобі витрати — ніхто не рахує. 

Що робить експортер? В нього на столі є контракт на експорт, де вже вказана смішна ціна у €1,8/кг за поліфлорний, як правило гомогенізований мед. Він віднімає всі витрати на купівлю меду у пасічників, гомогенізацію, лабораторні аналізи, логістику, закупку нових діжок, сплату податків і думає, на чому можна зекономити, щоб збільшити маржу. Найпростіший шлях звідки взяти фінансові ресурси — це купити мед за скромнішою ціною у первинного виробника-пасічника. Виробник продає і ніхто нікому нічого не винен, бо ціну формує ринок. Не вмієш рахувати витрати, не вмієш цінувати свою працю, не здатний оцінювати ризики от і продаєш по тій ціні яку називає покупець. 

А оскільки у нас величезна частка пасічників-любителів, то підприємствам завжди є у кого придбати мед за низькою ціною. Якби більшість рахували економіку, то ніколи б не продавали собі в збиток.

Kurkul.com: Але і в закупівельників маржа невелика — 4-5 грн/кг.

Дмитро Любченко: Закупівельники теж залежні люди, насамперед від ситуації, яка склалася на світовому ринку. Там кожен захищає свої національні інтереси. І у нас буде ціна, коли ми навчимося захищати свої національні інтереси, коли наші експортери будуть відстоювати свій продукт, а не демпінгуватимуть. Демпінг ціни — найлегший шлях завоювати ринок, але цей шлях є і найбільш безперспективним. Працює лише у короткостроковій перспективі.

Європейські покупці і так непогано живуть, а наші один попереду одного хочуть їм угодити з ціною й опускають її просто до таких меж, що європейці думають: «як ви той мед виробляєте, коли нам його привозите по таких цінах?». 

«В Німеччині пасічнику для життя вистачає заробітку з продажу меду» 

На початку повномасштабного вторгнення Дмитро Любченко разом зі своєю багатодітною сімʼєю переїхав до Німеччини. Там йому пощастило знайти роботу на сімейній пасіці. Ми розпитали його, чи відрізняється пасіка в Україні та Німеччині.

Дмитро Любченко: Я працював на пасіці Юліуса Шіссера. Йому 33 роки, він має дружину та доньку і разом з братом Мареком займається виключно пасікою та збутом виробленої продукції. Заробленого на меді йому вистачає, щоб прогодувати всю сімʼю. Медовий бізнес започаткував ще батько Юліуса Гаінс Шіссер, тому його мед відомий в тому регіоні. Юліус реалізує свою продукцію у власному магазині, через інтернет-магазин, також доставляє у місцеві, невеликі, роздрібні торговельні мережі.

Читайте також: Велика переробка: перспективи та виклики — досвід українських компаній

Я ж допомагав йому виготовляти специфічну продукцію —  це медові суміші зі спеціями. Туди входили, наприклад куркума, коріандр, ванільна паличка. Все це фасувалось у баночки по 500 мл і заливалось акацієвим медом. І виходила така от цікава суміш з пряним смаком. Також ми виготовляли мед з сухими ягодами. Хоча, це взагалі не мій шлях. Я люблю класику з мінімальними переробками. Мені цікавий оригінальний продукт, яким його зробила природа. 

Kurkul.com: Як німецький пасічник реалізовував свою продукцію?

Дмитро Любченко: В Німеччині вже 10-15 років держава дає можливість виробникам первинної продукції заробляти свої гроші. Нехай фермер виготовляє менше, але цінність його продукту вища. У нас рівняють всіх під одну когорту — що великого переробника, що маленького пасічника.

Тобто в Німеччині є сімейне виробництво, де не хочуть зв'язуватися з переробкою. Їм достатньо приїхати на ярмарку 2 рази на тиждень і продати свою продукцію. Також, хто має більші обʼєми, той продає мед в супермаркетах. Тут потрібен не просто мед, а на додачу бренд і асортимент продукції. 

Kurkul.com: Що потрібно німецькому пасічнику, щоб продавати свою продукцію в супермаркеті?

Дмитро Любченко: Я памʼятаю, як ми з Юліусом приїхали до величезного магазину в Франкфурті. Торговельна зала, мабуть, 1000 м2. І він мені каже: «Йдемо до моєї полиці». І я побачив прилавок, де суто його продукція. А поряд також мед від виробників-гігантів. Але продукція Юліуса, наче преміум-рівня і вища якістю.  Я його питаю: «А чого гігантів посунули в сторону, а на тобі, з трьома каплями меду, акцентують». І він відповів: «Просто я місцевий виробник. Прізвище мого батька знають всі місцеві люди».

І я його запитав, які документи потрібні, щоб тут продавати. І це виявилась просто товарно-транспортна накладна. Жодних аналізів на якість і вміст. Звичайно, на його баночках з медом є штрих-код, що значить, що продукція пройшла перевірку.

Kurkul.com: Виходить контрольні органи мають такий високий рівень довіри до виробників?

Дмитро Любченко: Не тільки. В Німеччині побудована політика так, що тебе автоматично сприймають, як чесну та добросовісну людину. З іншого боку, якщо одного разу твій мед візьмуть на перевірку і виявлять там те, що не прописано на етикетці, то оштрафують так, що і не снилось. Тому ніхто там не хитрує.

Kurkul.com: Чи практикують здачу меду за гуртовими цінами?

Дмитро Любченко: Так. Гуртова ціна меду в Німеччині корелюється від 5,5 до €10/кг.  Смішно чути таку ціну, коли в Україні — €1,2/кг.  При цьому ярмаркова ціна мінімально €14/кг і це за ріпаковий мед, який у нас — 5 €/кг на пристойному ярмарку. 

Kurkul.com: Чим відрізняється німецький пасічник від українського? 

Дмитро Любченко: Німеччина має насичений ринок техніки, і коштує вона дешевше, ніж у нас, відтак навіть невеличкий пасічник може мати навантажувач, пікап з причепом чи підіймач. А у всьому решта вони йдуть за стандартом виробництва. Якщо порівняти з Німеччиною, то Україна — це якась кремнієва долина. Наші бджолярі вигадують удосконалені конструкції вуликів, різні механізми, інвентар для виводу маток, конструкції рамок і т.д. В цьому плані Україна попереду. 

Але в іншому — все те саме. Я помітив, що німецькі пасічники, такі, як ми, просто мова інша спілкуються. В них  і жарти такі, як і в нас, і проблеми, і мрії.

Це була перша частина інтервʼю. Незабаром читайте продовження, де пасічник Дмитро Любченко розповість, як виробники меду програють заводам-переробникам.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2023 р.