Едуард Городецький — винороб у четвертому поколінні, засновник бренду My Wine, почесний консул Франції, колишній голова правління Одеського коньячного заводу. 

У 2021 році він залишив корпоративну кар'єру і створив власний виноробний проєкт у селі Роксолани на півдні Одещини. Сьогодні його вина присутні в «Сільпо», «Ашані», «Розетці», на британському ринку та у японських імпортерів. 

Портфель My Wine на сьогодні — це 10 найменувань: шість тихих вин колекції Select, два витриманих, два ігристих. Плюс — виноградний сік і бренд EGO (бренді преміального сегменту). Загальна ціль за обсягом — не більше 100 тис. пляшок на рік: рівно стільки, скільки можна зробити якісно і реалізувати власними каналами.

Для Kurkul.com Едуард Городецький розповів про виноробство як власну справу. Закладені в назві вина сенси та власний підхід до бізнесу.

Від різнороба до голови правління — і потім до свого виноградника

Едуард Городецький починав на Одеському коньячному заводі в студентські канікули — різноробом. Потім — помічником технолога, технологом, керівником шампанського цеху, керівником виробництва. У 2016 році він став головою правління і пропрацював на цій посаді п'ять років. А в кінці 2020 — на початку 2021 року вирішив звільнитися.

«Я відчув, що я абсолютно готовий. Пішов з посади голови правління, придбав стару занедбану виноробню і почав з неї творити проєкт мрії. Єдине, про що я думаю: я, напевно, вдруге такий шлях не пройшов би. Бо щоб його пройти, критичного мислення недостатньо. Треба бути трішки авантюристом, свідомо йти на ризики і горіти цим»,  — розповів Едуард Городецький.

Рішення дозрівало роками. Перша поїздка до Франції відбулася у 2004 році — майбутньому виноробу тоді не було й 25 років. Туди його запросив Крістоф Лакарен, французький парфумер і винороб. За два тижні Едуард Городецький побував на великих шампанських підприємствах, коньячних заводах і — головне — на невеликих сімейних виноробнях, де вино роблять уже сотні років.

«Я був вражений тим світом вина. Я бачив цих щасливих людей, які роблять вино і живуть у цій атмосфері. Поряд з ними їхні діти, друзі. Це така щаслива атмосфера, яка мене абсолютно вразила. І я відчув, що це мій вайб», —  розказав Едуард Городецький

Уже у 2005 році вони з Крістофом орендували частину старих виноградників у колгоспі Шаболат у селі Шабо,  — переконали не викорчовувати, а здати в оренду. В невеликому будиночку, в ємностях з нержавійки власного виготовлення, Едуард Городецький зробив своє перше вино з автохтонного сорту Тельті Курук.

«Взяти виноград і з нього створити вино — це був мій перший досвід. До цього я вмів робити вино в умовах великого виробництва. Це було дуже зворушливо, трошки лячно, але дуже цікаво. Тоді я відчув, що це має для мене сенс», —  згадує Едуард Городецький

Але тоді умови для малого виноробства в Україні були несприятливими: законодавство писалося під великі підприємства, а маленька виноробня без ліцензії юридично вважалася фальсифікатором. 

Едуард Городецький зробив вибір на користь кар'єри і ще 15 років будував своє в «фоновому режимі». Мрія нікуди не поділася.

My Wine — назва як маніфест

Коли у 2021 році Едуард Городецький нарешті запустив власний проєкт, питання назви було принциповим. Він не хотів бренду, створеного маркетологами.

«Я не вірю в бренди, які народжуються тому, що якісь маркетологи за зарплату їх придумали, потім накачали сенсом, а якщо щось не вийшло — вигадують нові. Ця історія дуже розповсюджена, у тому числі, на ринку виноробства. Але це абсолютно не моя історія», — переконаний винороб.

Назва My Wine народилась сама — і несе кілька шарів сенсів одразу. По-перше, це вино Едуарда Городецького — його особистість, репутація, маніфест. По-друге, це вино споживача. 

«Моя мрія, щоб людина, яка впустила моє вино в своє життя — за свій стіл, у своє свято, могла сказати: “Це моє вино від Едуарда Городецького“. Для мене це найбільша винагорода»,  — ділиться своїми міркуваннями винороб.

Логотип бренду — давньогрецька сова на честь зв`язку з містечком, де розташована виноробня із античним полісом Ніконій. Але для першого в Україні безалкогольного вина Едуард Городецький перевернув сову на знак того, що виноробний світ перевернувся. 

Як рожеве стало бестселером — пост Михайла Кухаря і дзвінок з «Сільпо»

Перший серйозний підйом продажів бренд My Wine отримав завдяки збігу обставин, який сам Едуард Городецький не міг спланувати.

Улітку 2021 року він розлив 4,5 тис. пляшок рожевого вина — провансальського стилю, легкого, з мінімальною інтенсивністю кольору. Такого в Україні ще не робив ніхто. Продав через «Розетку». Розраховував реалізувати до кінця року — і вважав би це великим успіхом.

«Мій приятель придбав пляшку мого рожевого. Інший наш спільний приятель пив це вино в нього вдома, на шезлонзі, на морі. І воно йому так сподобалось, що він виклав пост у Facebook»,  — розказав Едуард Городецький

Цим «приятелем» виявився Михайло Кухар — відомий український економіст, закоханий у Прованс і рожеві вина. На той момент у нього було 30–50 тис. підписників. Після публікації Едуарду почали «обривати телефон». За три дні — продано 450 пляшок. А потім — повідомлення від комерційного директора «Сільпо»: мережа просила постачання вина. Без вхідного внеску.

«Щоб «Сільпо» саме просило продукт — це взагалі унікальна історія. Люди ж стоять у черзі, щоб пробитись туди. А тут вони самі мені пишуть», — й досі дивується цій ситуації Едуард Городецький.

Сьогодні My Wine представлене в понад 112 супермаркетах  «Сільпо», а також в «Ашані» і «Розетці». Паралельно розвивається власний канал. У Одесі є My Wine Bar — джазовий бар виключно українських вин, де щомісяця відбуваються концерти.

Британський ринок, японські імпортери і оцінка Оза Кларка

У 2024–2025 роках вино My Wine вийшло на британський ринок. Цьому передувала дружня рекомендація — давня знайома Едуарда, яка давно живе у Великобританії, звернула увагу партнерів на його вина.

Перед цим вже були Естонія, Данія і Японія. До останньої було два відвантаження і третє заплановане. Повторні замовлення винороб вважає більш показовим сигналом, ніж перші: якщо люди повертаються — продукт припав до смаку.

На британський ринок першим потрапило мерло. Незабаром після цього — дегустація для журналістів, позитивні відгуки, десяток детальних технічних запитань. Городецький відповідав із задоволенням.

«Це були такі питання, на які мені, як виноробу, було дуже приємно відповідати. Бо не кожного дня стикаєшся з таким професійним аналізом. Це ще раз довело, який складний і цікавий цей ринок, на який мені вдалось потрапити»,  — ділиться враженнями Едуард Городецький.

Кількома роками раніше в Лондоні на дегустації українських вин одне з вин My Wine скуштував Оз Кларк — один із найавторитетніших винних критиків Британії. Винороб зберіг відео цього моменту.

«Він розповідав спокійно, доброзичливо. І раптом пригадав те вино і так аж змінився в обличчі — сказав так, що в мене було відчуття, що я отримав “Оскар”. Коли така людина так каже про твоє вино — це просто немає ціни», — додає Едуард Городецький.

Про подальший експорт винороб говорить без амбіцій на більшу експансію. Йому цікаве розширення мережі контактів і репутаційний ефект — в Україні до вина, яке купують за кордоном, ставляться уважніше.

Клімат і вино — як виноградник виживає без дощу

Виноробня My Wine розташована в селі Роксолани Одеської області — це Бессарабія, близько до узбережжя. Клімат тут сонячний, але жорсткий. 2025 рік Едуард Городецький називає «просто жахом».

«Ми спостерігали, як виноградник навесні розвивається, як гарно і оптимістично зав'язується врожай — а потім три місяці не було дощу. І ми побачили, що виноград просто усихає. Подекуди виноградний кущ гинув. Такі виклики — катастрофічні»,  — згадує він. 

Відповідь на посуху — крапельне зрошення. У Бессарабії це реалістично: поряд Дунай і Дністер — є звідки тягнути воду. Системи відомі — насосні станції, труби, автоматика. Це чималі капіталовкладення, але вони працюють.

Складніше у Миколаївській області, де також є виноградники. Там підземні води з високою мінералізацією. Бурити свердловини безглуздо — вода солона. Тягнути поверхневі води нізвідки, бо горизонти порожні. За словами винороба, схоже, що вода просто закінчується.

Зима 2025/26 додала нових проблем. Едуард Городецький паралельно керує департаментом виноробного виробництва в компанії «Баядера» — найбільшому виробнику алкоголю в Україні з понад 1800 га виноградників. Масштаб наслідків від крижаної кірки і перепадів температур відчувається на всіх виноградниках — і малих, і великих.

Гарне вино народжується з гарної лози

Виноградники My Wine — щеплені. Після нашестя філоксери власнокореневі насадження на Півдні України практично не використовуються. 

Саджанці винороб замовляє переважно в Італії та Німеччині — у розплідників Rauscedo і Sibus. В Україні, за його словами, якісних розплідників майже не залишилося. Особливо після окупації частини Херсонської області.

Схема посадки — 2,5 м на 1 м або 1,25 м, залежно від типу ґрунту. Але все більше рішень доводиться адаптувати під реальний стан забезпечення вологою, який далекий від даних підручників.

Паралельно з класичними сортами Едуард Городецький активно працює з автохтонними: Одеським Чорним та Сухолиманським. 

З останнього зробив і тихе вино, і ігристе, невелику партію для власних експериментів. Є плани попрацювати з сортами, про які винороб поки не говорить — «треба дожити до сезону збору».

Шість обробок за сезон — проблеми захисту винограду

Виноград — культура з дуже складним захисним календарем. Едуард Городецький пояснює це особливістю українського чорнозему: «жирний» ґрунт не всмоктує, а випаровує воду. При випаровуванні хвороботворні мікроорганізми піднімаються знизу і осідають на нижній частині листка.

«Плюс тумани, плюс роси вранці. Вся ця волога сприяє утворенню хвороботворних мікроорганізмів. Тому виноградник треба обробляти — і в наших умовах це відбувається приблизно шість-сім разів за сезон, починаючи з початку квітня і закінчуючи в серпні або вересні, залежно від того, коли збирають урожай», —  пояснює він.

Календар захисту виглядає так: спочатку обробка проти мілдью (несправжня борошниста роса винограду), потім — проти оїдіуму (справжня борошниста роса), далі — проти сірої гнилі. Окремо — обробки від гронової листокрутки, що шкодить ягодам. Для моніторингу льоту метеликів Едуард Городецький використовує феромонні пастки.

«Якщо багато метеликів — треба терміново обробляти. Бо коли з них з'являться гусениці, вони можуть вбити врожай. Та взагалі будь-яку проблему, якщо прогавиш — виноград вже можна втратити або тільки зупинити процес. А це відображається на якості вина: з гарного винограду зробити погане вино можливо, а з хворого — гарне вже ні», — додає він.

На питання, чим обробляти, Едуард відповідає прямо: доводиться вибирати дорогі препарати найкращих виробників — BASF, Bayer та інших. Є засоби, які діють більш вибірково і менше травмують рослину, але вони коштують дорожче. В умовах, коли один прогаяний момент означає втрачений врожай, на засобах захисту не економлять.

Усі хірургічні операції з кущем — пасинкування, проріджування грон, чеканку — Едуард контролює особисто.

«Це дуже важливо для червоних сортів і для високорангових білих вин. Щоб отримати високу якість, треба обмежувати навантаження на кущ. Від цього значно зростає собівартість, але можна отримати якість, яка називається «сіль землі», коли виноградник дає тобі все. Тут немає компромісів», — переконаний винороб. 

Шлях винограду — до своєї виноробні в Роксоланах

My Wine збирає виноград виключно вручну. Едуард Городецький пояснює: в 90% випадків якість ручного збору вища за комбайнування. 

Щоб механічний збір давав хороший результат, потрібно під нього будувати всю систему від початку. 

«В Україні немає такого обладнання, яке збирає делікатно і сортує ягоди. Є те, що просто збирає — і все. Тому ручний збір для мене однозначний», — додає Едуард Городецький.

Виноробня My Wine в Роксоланах побудована на 70%. Залишилися оздоблення, інженерні мережі та обладнання — тобто найдорожча і найделікатніша частина. Через повномасштабне вторгнення будівництво призупинилося, але Едуард Городецький продовжує рухатися.

Концепція — не завод і не туристичний об'єкт у традиційному розумінні. Винороб хоче зробити місце, де людина поринає в емоції виноробства: виноградник, технологічний процес, архітектура, атмосфера.

Місце обране не випадково. Роксолани — село поряд з розкопками античного полісу Ніконій. Тут більше сонячних днів, ніж у більшості регіонів. Особлива енергетика, яку винороб відкрив під час численних поїздок у Шабо ще багато років тому.

«Мене завжди вражали невеличкі сімейні виноробні, які існують 100–200 років. Вони створюють фантастичне відчуття — і я мрію саме його передати своїм гостям. Вино — це культурний генетичний код місцевості і тих людей, які його роблять. Неправильно сприймати його тільки як товар з полиці супермаркету», — переконаний Едуард Городецький.

Частину вин Едуард Городецький планує залишити в традиційному ритейлі. Іншу — продавати виключно у власних закладах і з рук, у невеликих кількостях. Щоб підкреслити цінність і місця, і людини, яка це вино зробила.

Законодавство — від «масок-шоу» до можливості легально робити вино вдома

Едуард Городецький — один з тих, хто на собі відчув, як законодавці ставилися до малого виноробства в Україні. Правила були скопійовані з радянських і заточені під великі держпідприємства. Маленька виноробня без ліцензії — фальсифікатор. 

«До них приїжджали люди з автоматами і клали обличчям в підлогу. Їм по барабану, що ти робиш це в себе вдома, що ти нікого не труїш, що ти робиш гарні продукти. Для них ти такий самий, як ті, хто ллє палену горілку з синіх бочок», — розказує Едуард Городецький.

Але завдяки галузевому тиску і резонансним випадкам законодавство почало змінюватися. Сьогодні невеликі виноробні можуть офіційно оформити виробництво. Але обмеження досі є — наприклад, малий виробник не має права робити ігристе вино.

«Ми вже вибороли право робити вино офіційно в себе дома. Але маленькі виноробні не мають права робити ігристе. Не дають — і все. Я уявляю, якщо хтось зробить і до нього прийде перевірка — він також буде фальсифікатором», — додає Едуард Городецький.

При цьому він дивиться на ситуацію з оптимізмом: виноробів стає дедалі більше, вони представляють 10–12 регіонів, їхній голос більш гучний. Чим більше виробників — тим більший шанс змінити те, що ще не змінилось.

© Ірина Кошкіна, Kurkul.com, 2026 р.