З початком повномасштабного вторгнення в Україні фактично запровадили заборону на полювання. Як наслідок відбулось зростання чисельності мисливських тварин по всій країні. Це підтверджують дані зимових обліків: лише на Чернігівщині у 2026 році зафіксовано зростання популяцій майже всіх видів. Козуль стало більше на 6% (15 265 проти 14 416 у 2025-му), диких кабанів — на 17% (2 626 проти 2 242), лисиць — одразу на 44% (3 466 проти 2 412). Вовків теж побільшало: 289 проти 272.

На Харківщині через зміни клімату і відсутність регулювання стрімко зросла чисельність шакалів. За даними Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства  з 17 особин у 2022 році до 54 на початок 2025-го. Аналогічна проблема і в інших регіонах.

«Традиційно були лисиці, дикі кабани. Зараз з'явилися і шакали, і вовки. До введення воєнного стану відстріл відбувався під час сезонного полювання. Заборона ж призвела до збільшення чисельності їхнього поголів'я. Нині чисельність лисиці червоної на Полтавщині більша у 3–4 рази від допустимої норми», — розповів Костянтин Боровик, Голова обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок на Полтавщині.

Кабани пошкоджують посіви кукурудзи та інших культур. Косулі й олені шкодять на зернових та озимині. Про такі випадки часто повідомляли аграрії Одещини. Також в області шакали вже заходять у двори, ферми, можуть нашкодити свійським тваринам на вільному вигулі. Але збитки для с/г виробників — це вже не єдина загроза.

Наприклад дикий кабан є природним резервуаром вірусу африканської чуми свиней (АЧС). Неконтрольоване зростання його популяції прямо корелює зі спалахами АЧС серед свійських тварин. Для свинарських підприємств це катастрофа. Паралельно Держпродспоживслужба фіксує зростання випадків сказу. Основний переносник — лисиця, популяція якої на Львівщині перевищила норму майже втричі.

Попри всі збитки й загрози, важливо розуміти, що дикі тварини — не вороги, яких треба знищувати. Це частина екосистеми, яка зараз також потерпає від війни. У зоні бойових дій на Сході та Півдні України гинуть тисячі представників дикої фауни,  через обстріли, мінування та мілітаризацію ландшафту. Точні дані про втрати дикої природи, мабуть, не вдасться встановити ніколи.

Системи відлякування тварин від полів

Тому мета — не знищення, а регулювання і відлякування. І для цього є цілком законні, гуманні інструменти. Тож розгляньмо їх.

Паркани й огорожі. Здавалося б, що це найпростіше рішення. Але кабани руйнують звичайні сітчасті огорожі, а косулі й олені стрибають через перешкоди заввишки до 2 метрів. Будівництво надійного паркану навколо великих площ потягне значні витрати, а обслуговування потребує постійної уваги. Охоронці в полі вночі — дорого і небезпечно: зустріч із кабаном у темряві не обіцяє нічого доброго. 

Альтернативою є електричні огорожі. Один із найефективніших бар'єрів проти кабана — електропастух. Невисока (40–80 см), дво- або тридротова конструкція добре зупиняє диких свиней, якщо встановлена правильно. Головне — регулярно перевіряти цілісність і заземлення. Косулю такий паркан зупиняє гірше, потрібна вища конструкція. Але варто розуміти, що захистити ферму чи сад таким механізмом реально. Але що робити, якщо є поля сільгоспкультур, які тягнуться на десятки гектарів?

Запах. Органічні репеленти — запахи хижаків, димові шашки, часникові та яєчні розчини також використовують на полях. Але варто зазначити, що вони не надто рятують, адже тварини звикають до них за кілька днів.

Акустичні пристрої та газові гармати. Газові гармати (пропанові хлопавки) і акустичні відлякувачі зі змінним режимом звуку — популярний захід на великих площах. Проте тварини звикають до одноманітного сигналу за кілька діб. Пристрої з випадковим інтервалом спрацювання та різними звуками ефективніші. 

Ультразвукові відлякувачі. Сучасні прилади генерують ультразвук у діапазоні 15–65 кГц,  нечутний для людини, але неприємний для кабанів (до 40 кГц) і оленів (до 50 кГц). Деякі моделі спрацьовують лише при появі тварини завдяки PIR-датчику руху. Прилади економлять енергію і є досить ефективними.

Світлові пристрої. Стробоскопічні ліхтарі та імітатори очей хижака в темряві — відносно дешевий варіант для невеликих ділянок. Ефективність середня, адже тварини з часом адаптуються.

IoT-системи моніторингу. Інфрачервона камера + мікроконтролер + генератор частот: камера фіксує тварину, алгоритм розпізнає вид і подає специфічний для нього звуковий сигнал, паралельно — сповіщення на телефон фермера. Такі системи вже комерційно доступні в ЄС і поступово з'являються в Україні.

Відстріл і регуляція чисельності — чи дійсно це працює?

Традиційно головним інструментом регулювання чисельності диких тварин був контрольований відстріл під час мисливського сезону. Єгерські служби й мисливські господарства стежили за балансом популяцій, не допускаючи надмірного зростання. З початком повномасштабного вторгнення полювання фактично заборонили, а фінансування єгерської служби припинилося. Сьогодні вона по всій країні практично паралізована й не може виконувати навіть базові функції.

Чотири роки некерованого зростання чисельності дали про себе знати — і регіони почали шукати виходи. Відтак деякі ОВА почали ухвалювати рішення про організований відстріл хижаків і кабанів після того, як перевищення їх допустимої чисельності стало загрозою продовольчій безпеці регіону. 

«У грудні 2025 року Рада оборони Полтавської області дала дозвіл на регулювання чисельності лисиці та дикого кабана групами мисливців. Цей складний бюрократичний шлях довелося проходити майже чотири роки», — констатує голова обласної організації  Українського товариства мисливців і рибалок Костянтин Боровик.

Але відстріл — не панацея і не довгострокове рішення. Науковий співробітник Дунайського біосферного заповідника Максим Яковлєв застерігає: у випадку з шакалами, наприклад, масовий відстріл не зменшує чисельність, а іноді навпаки. Регуляція виправдана лише локально і лише за доведеного конфлікту.

Мирне співіснування — створення умов для харчування диких тварин

Один із найсистемніших і найгуманніших підходів — організація підгодівельних майданчиків у глибині лісу, подалі від полів. Взимку, коли природного корму мало, це утримує тварин у лісовому масиві й знижує мотивацію виходити на поля. 

Це пряме завдання лісгоспів і мисливських господарств. Але знову ж нагадаємо, що фінансування цього напрямку в країні обмежене. На наші офіційні звернення про кількість підгодовувальних центрів та динаміку підгодівлі до кількох обласних управлінь лісового та мисливського господарства ми відповіді не отримали. Але з приватних розмов зрозуміли, що справа тримається на ентузіазмі єгерів, які попри складну ситуацію намагаються все ж допомогти.

Ще є метод створення буферних смуг, який популярний серед європейських господарств. За цього методу ділянки між лісом і полем, засіюють спеціально підібраними рослинами: конюшиною, люцерною, топінамбуром. Таким чином диких тварин утримують на краю поля — їм є що їсти і вони не заходять далі. Для великих господарств із сотнями гектарів — це не головний інструмент, але може спрацювати, як додатковий захід для полів, що межують із лісом.

В окремих країнах — Німеччині, Австрії, Великобританії, Франції, США та інших — вимоги щодо сталого розвитку зобов’язують фермерів залишати певний відсоток врожаю на полі у вигляді нескошених смуг, де взимку харчуються і ховаються зайці, фазани, косулі, кабани та інші тварини. 

Наприклад у Європейському Союзі в межах Спільної аграрної політики (CAP) фермери отримують субсидії лише за умови виконання певних екологічних вимог. Однією з них є виділення 5–7% орних земель під ділянки екологічного фокусу (EFA). Це можуть бути:

• нескошені смуги по краях полів;
• буферні зони вздовж водойм;
• ділянки під паром, де нічого не збирають протягом року.

Нескошені частини полів називають «екологічними коридорами» або «кормовими смугами». 

Часто ці смуги розмічені і посіяні заздалегідь з недорогих культур, як от сорго, просо чи топінамбур. Також можуть всівати смугами соняшник, фацелію, гірчицю, які залишаються після збору основної культури.

Втрати врожаю від зменшення оброблюваної площі компенсуються державними дотаціями за збереження біорізноманіття. 

Також кормові смуги дають фермеру й інші вигоди: 

• попереджають ерозію; 
• створють умови для снігозатримання і вологонакопичення; 
• зменшують втрати озимих культур від потрави дикими тваринами.

Переваги і недоліки різних методів захисту
Усі перелічені методи відлякування мають свої плюси й мінуси — детально вони зведені в таблиці нижче. Спільна їхня риса — це заходи реактивні. Тобто тварина вже прийшла на поле і ти намагаєшся її прогнати. Системно проблему вони не вирішують.

Метод захисту врожаю	Переваги	Недоліки	Вплив на довкілля
Дротяні та електроогорожі	Ефективно утримує тварин, особливо кабанів	Висока вартість монтажу, не зупиняє косуль та оленів, пошкоджується тваринами	Негативний вплив на місця проживання дикої природи
Акустичні засоби (газові гармати, ультразвук)	Не завдає шкоди тваринам і людям, відносно низька вартість	Тварини швидко адаптуються, обмежений радіус дії, залежність від джерела живлення	Низький вплив за умови використання відновлюваної енергії
Світлові відлякувачі	Дешево у встановленні, не потребує обслуговування	Тварини швидко звикають, підходить лише для невеликих ділянок	Мінімальний вплив
IoT-система моніторингу	Моніторинг у реальному часі, повідомлення на телефон, точне відлякування за видом	Високі витрати на обладнання, потребує налаштування та інтернету	Низький вплив за належної утилізації електроніки
Підгодовування в глибині лісу	Зменшує мотивацію тварин виходити на поля, системний підхід	Залежить від лісгоспу, не завжди виконується, не є миттєвим заходом	Позитивний, підтримує природну кормову базу
Контрольований відстріл	Пряме зменшення чисельності, дієвий метод при значних збитках	Потребує часу (заява → дозвіл), не завжди доступний	Регульований вплив при дотриманні норм відстрілу
Зонування та буферні смуги	Довгостроковий ефект, не потребує енергії	Потребує планування, зменшує посівну площу по краях	Позитивний: біорізноманіття на буферних смугах

Чи можна фермеру самостійно відстрілювати тварин?

Самостійно відстрілювати диких тварин, без залучення товариства мисливців, навіть якщо вони знищують ваш урожай, є незаконним. Це браконьєрство з відповідними санкціями. Але знаємо, з розмов з фермерами, ще дехто досі використовує цей захід, щоб врятувати врожай.

Редакція видання Kurkul.com звернулася із запитом до Держлісагентства (ДАСУ) і отримала офіційну відповідь за підписом першого заступника Голови агентства Володимира Бучка. Ось що він роз'яснює.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», мисливські тварини у стані природної волі належать до державного мисливського фонду. Добувати їх — навіть на власній земельній ділянці — можна лише за дозволом: ліцензією або відстрільною карткою.

За ліцензією полюють на кабана, козулю, оленів, лань, лося, муфлона, бобра, борсука та ін. За відстрільною карткою — на зайця, лисицю, вовка, єнотовидного собаку та пернату дичину. Ліцензії видає користувач мисливських угідь після отримання їх у ДАСУ.

«Фермер, який не є користувачем мисливських угідь, не має права на самовільний відстріл. Відповідальність за незаконне добування встановлена частиною 2 статті 85 КУпАП та статтею 248 Кримінального кодексу України. Розмір штрафу обчислюється за таксами, затвердженими спільним наказом Мінагрополітики та Мінприроди від 19.06.2017 № 301/222р», — пояснює Володимир Бучко. 

Також представник ДАСУ у своїй відповіді зазначає, що збільшення чисельності мисливських тварин і, як наслідок, зростання шкоди сільськогосподарським культурам відбувається через заборону або обмеження полювання в період дії воєнного стану. Тобто проблема зараз гостріша, ніж будь-коли — і системного вирішення поки немає.

Озимину випасли козулі — чи реально отримати відшкодування?

Закон України «Про мисливське господарство та полювання» зобов'язує користувачів угідь відшкодовувати збитки власникам землі, але не встановлює чіткого порядку їх нарахування та виплати. Це робить судові перспективи вкрай примарними.

У офіційній відповіді ДАСУ відомство прямо зазначає: «Питання відповідальності за потрави сільськогосподарських культур мисливськими тваринами, які є державним мисливським фондом, законодавством не врегульовано».

Держгеокадастр та ДАСУ (Державна аудиторська служба України) зазвичай займають позицію, що дикі тварини — це природний ресурс, за який держава не може нести повну фінансову відповідальність у випадку «стихійної» поведінки.

Тобто чіткого механізму компенсації для фермерів в Україні наразі просто не існує. ДАСУ також зауважує, що «збитки, які сільськогосподарські підприємства завдають мисливському господарству — знищення тварин технікою та пестицидами — «як правило, перевищують збитки від потрав тваринами врожаю». Це пояснення показує логіку відомства, що намагається «врівноважити» збитки, але юридично ці речі не співвідносяться і не мають порівнюватись.

У Польщі чи Німеччині, наприклад, ситуація з компенсацією є врегульованою: там збитки від диких кабанів, оленів чи косуль оплачують мисливські клуби, які орендують ці угіддя. Якщо клуб не має грошей — платить державний фонд. В Україні мисливські господарства часто самі ледве виживають, тому не здатні на масові компенсації.

Щодо відшкодування в Україні, то Володимир Бучко називає державну процедуру страхування посівів єдиним можливим механізмом компенсації втрат.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2026 р.