Червона степова

Історія

Батьківщиною червоної степової породи є Запорізька область. Початок створення породи - кінець XVIII - початок XIX століття, коли на південь України прибули перші німецькі переселенці. Вони привезли з собою тварин червоної остфрисландської породи, яких спочатку розводили “у чистоті”, а в подальшому почали застосовувати для схрещування з місцевою худобою. Схрещування тварин червоної остфрисландської породи з сірою українською худобою тривало до кінця першої половини XIX століття. Свою назву червона степова порода отримала в 1939 році.

Тепер її розводять у 9 південних областях України та Криму. Виведено чотири внутрішньопородні зональні типи: запорізький, донецький, кримський і дніпропетровський.

Стандарт породи

ВРХ має червону масть, але трапляються тварини з білими плямами в нижній частині тулуба, на голові та кінцівках. У бугаїв, як правило, масть темніша, ніж у корів.

Тип будови тіла корів характерний для тварин молочного й молочно-м’ясного напряму продуктивності. Голова середньої величини, легка, з прямим профілем; роги світлі, з темними кінцями. Лінія верху у більшості корів рівна, але зустрічаються особини з високою холкою, слабкими спиною та попереком, опущеним задом та неправильною поставою кінцівок. Кістяк міцний, шкіра тонка, міцна. Середня частина тулуба розвинена добре.

Конституція тварин червоної степової породи переважно ніжна, суха, кістяк легкий і міцний, живіт великий, об'ємистий, вим'я добре розвинуте, дійки середнього розміру.

Жива вага корів 450-550 кг, бугаїв — 700-1000 кг.

Господарська характеристика

В Україні на червону степову породу  припадає третина корів молочних порід і вона посідає друге місце після чорно-рябої. Середньорічний надій становить 4600-5400 кг молока (рекорд — 12 500 кг) жирністю 3,7-3,8% та вмістом білка 3,6%. М'ясна продуктивність червоної степової худоби невелика. Забійний вихід тварин становить 50-55%.

Тварини червоної степової породи витривалі, мають добру відтворювальну здатність та відзначаються довголіттям. Крім цього, безсумнівними перевагами породи є витривалість, відмінна пристосованість до погодно-кліматичних факторів, невибагливість до умов утримання, а такж той факт, що у періоди літніх посух корови не втрачають вагу.