В Європі розведення оленів — поширений вид фермерства. Натомість в Україні — це рідкісна справа, якою займаються ентузіасти. Цікаво, що кожен фермер, який займається оленярством, має власну мету та філософію. Тому сьогодні ми розповідаємо історію трьох українських фермерів, які вирощують оленів. Їхній досвід — це не лише про бізнес, а й про приклади дбайливого ставлення до природи та майбутнього українських лісів.

Біля кордону з ворогом: найбільша оленяча ферма України

Дмитро Русанов вирощує оленів біля Конотопу. Його землі розташовані в зоні підвищеного ризику — всього за 30 км до кордону з росією. Проте на сьогодні ферма вже налічує близько 1100 голів оленя європейського і є найбільшою в Україні.

«Все починалося як захоплення, яке з часом переросло у бізнес. Зараз ми вже знайшли ділянку біля Києва, щоб трошки убезпечити стадо. Наші олені — це не просто тварини чи мʼясо, а насамперед — генетика, над якою ми працюємо дуже багато років», — пояснює фермер.

На відміну від європейських країн, де розведення оленів має давні традиції, в Україні цей напрямок лише розвивається. За словами Дмитра, в українських лісах оленів дуже мало, що створює попит серед приватних мисливських господарств.

«У нас дуже мало дичини в лісах. Але є приватні мисливські господарства, окремі господарі, яким цікаве розведення оленів», — зазначає фермер.

Відтак, основний дохід ферми, близько 75-80%, приносить продаж живих тварин іншим господарствам. Решта доходів надходить від м'ясного виробництва. Але Дмитро наголошує, що це виключно ті тварини, які не підходять для розведення. 

«У будь-якому тваринництві є м'ясо, і це нормально. Ми проводимо заняття з розведення, але все одно до 30% тварин не можуть приймати участь у розмноженні, тобто ми їх вибраковуємо», — пояснює він.

Порівнюючи розвиток галузі, фермер наводить такі цифри: «Якщо ми беремо Україну, то у нас всього 10-15 оленячих ранчо, коли у Литві таких близько 200, а у Німеччині — 2000».

Дмитро Русанов особливо наголошує на екологічній складовій свого бізнесу, протиставляючи його традиційному рослинництву.

«У нас, на жаль, ніхто не хоче чекати і тому обирає швидкі гроші — переорав землю і на наступний рік уже отримуєш результат. Але ці швидкі гроші мають свої наслідки — у нас зникають річки, ліси, комахи, тварини. Для нас це може перетворитись на трагедію. Тому виробництво дичини — це один з напрямів, який зупинить час», — каже фермер.

На його думку, розведення оленів є екологічною альтернативою тваринництва.

«Загородив поле, пустив оленів чи ланей, і хоч це потребує 2-3 роки, але ти маєш м'ясо. І не знищується природа. Потім, якщо забрати стовпчики, сітку, ти лишиш тільки кращу землю після себе». 

До того ж це значно зменшує початкові інвестиції, порівняно з розведенням ВРХ, а маржинальність бізнесу вища. Його історія — приклад того, як нішевий бізнес може бути не лише прибутковим, але й корисним для природи та суспільства.

Олені заради пантокрину — чи не найдавніша оленяча ферма України

На відміну від попереднього господарства, оленяча ферма Богдана Плиски функціонує зі специфічною метою — заради виробництва фармацевтичної сировини. Заснована ще у 1987 р., ця ферма спеціалізується не на вирощуванні тварин для м'яса чи продажу поголів'я, а на добуванні пантокрину — цінної речовини, що використовується у фармації.

На території ферми утримується близько 300 плямистих оленів. На відміну від своїх колег, які диверсифікують діяльність, додатково продаючи поголів'я або вирощуючи оленів на стейки, господарство Богдана залишається вірним первісній меті. 

Читайте також: 3 фермери, що відкрили міські ферми — вертикальне вирощування зелені

«У нас такий підхід, що немає мети продавати або відпускати оленів, або взагалі віддавати на забій. Ми їх тримаємо з однією ціллю. Наша основна ціль — пантокрин. Його отримуємо з молодих рогів. Зібраний пантокрин збувають на фармацевтичну фабрику, де з нього виготовляють лікарські препарати»,  — розповідає фермер.

Він також зауважує, що оленярство в Україні не надто популярне, хоча потенціал цієї галузі значний. На запитання про головні проблеми галузі Богдан Плиска відзначає відсутність державної підтримки. Адже мінімальні дотації на овець чи корів є, а для нішевих напрямків тваринництва вони відсутні.. 

Щодо перспектив розвитку оленярства в Україні фермер має прагматичний погляд: «Якщо в людини є гроші, то в будь-якому бізнесі може бути перспектива. Питання у бажанні. Як є гроші, то все можна зробити. А як буде попит, так буде і потреба».

Ферма не обмежується лише виробничою діяльністю — вона також приймає туристів протягом усього року. 

«Ми приймаємо туристів «для підтримки штанів». Приїжджають екскурсії, діти дивляться, але заробіток з цього мізерний»,  — ділиться Богдан Плиска.

Як перетворити деокуповану територію на еко-парк

Історія парку «На Рогах» розпочалася відразу після звільнення с. Мусіки Вишгородського р-ну на Київщині від окупантів. Як тільки ця територія була деокупована, київський адвокат Сергій Боярчуков вирішив заснувати некомерційну оленячу ферму. Він потурбувався про розмінування території  і коли отримав 100% гарантії безпеки, почав будувати еко-парк.

«Був забитий перший стовп, натягнулася сітка і були завезені перші олені. Головною метою цього проєкту є відновлення популяції оленів у дикій природі України. Жоден з оленів, які були привезені до нас, або оленят, які вже народились на території нашого парку, не був і не буде переробленим на ковбасу»,  — розповідає працівниця парку Оксана під час інтерв'ю.

В парку утримуються олені новозеландської та австрійської порід, які мають характерні відмінності. Оксана пояснює, що австрійські олені мають довгу рогову штангу, але досить тоненьку, коли новозеландські — носять широкі і достатньо масивні роги. 

З виведеної популяції Сергій Боярчуков кожного року випускає оленів у дику природу. На даний момент велика їх кількість вже є в наших лісах, вони закріплюють генетику європейських, поліських самок. Селекційна робота в парку ведеться за чітким планом. Всі самки утримуються як маточне поголів'я, а самців відокремлюють у спеціальний вольєр.

«З того вольєра ми вибираємо кращих собі для генетики, їх залишаємо, а всі інші йдуть у дику природу. Ті самці, яких випускаємо в дику природу, знаходяться на окремій локації. З ними взагалі ніхто не контактує. Вони дикі, і вийшовши в дику природу, відходять подалі від людей, від техніки. В цьому ракурсі ми досить логічно робимо кроки», — пояснює Оксана.

Наразі парк «На рогах» приймає туристів. Але туристичний напрям, звичайно, що не покриває витрат. Тому в майбутньому в Сергія Боярчукова є плани продавати тварин. 

«Поки що ми взагалі нікого не продаємо. Як тільки назбираємо 120 самок, то будемо думати про продаж, наприклад в парки чи зоопарки»,  — ділиться планами працівниця парку.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2025 р.