Боснійський поні

Історія

Боснійський поні – найчисленніша і поширеніша на Балканах, де ця гірська порода досі широко використовується в сільськогосподарських роботах і в транспорті. Через велику схожість з гуцулом боснієць теж вважається нащадком тарпана, з впливом коня Пржевальського. Турки спробували ввести східну кров, щоб облагородити зовнішній вигляд, але домішка арабської крові, можливо надлишкова, породила поні зі слабкими ногами, щоб перевозити в’юки або працювати в сільському господарстві. Тоді повернулися до початкового типу, тобто до старих ліній крові з домінуванням сильних якостей тарпана. У стайнях в Боіке порода боснійця була остаточно стабілізована, збільшена в зростанні і покращена з точки зору зовнішнього вигляду. До початку вітчизняної війни в югославії все жеребці повинні були пройти дуже строгі перевірочні тести: один з них полягав у тому, щоб перевезти в’юк вагою 100 кг на 16 км по звивистій і обривистій гірській стежці і вкластися в 1 годину 15 хвилин.

Стандарт породи

Зріст боснійського поні близько 130 – 145 см. У них важка голова з рівним профілем і маленькими вухами, коротка мускулиста шия з довгими косими плечима, рівна спина, звужується до крупу, широкі і глибокі груди. Екстер’єр поні простий і дуже схожий з диким азіатським конем. Масть боснійської породи головним чином гніда, із суцільним забарвленням. Зустрічається також булана, сіра, руда.

Господарська характеристика

Боснійський поні працездатний під в’юком і придатний для роботи в упряжі, виключно невибагливий і витривалий. Його використовують в сільськогосподарських роботах і для носіння вантажів. Це відмінна в’ючна тварина, так як має впевнений твердий крок навіть в гористій місцевості. На непрохідних дорогах в Балканських горах це самий економічний і надійний засіб пересування. У боснійського поні завзятий і спокійний характер, він дуже комфортний для вершника.