Норікійська

Історія

Норікійська порода симпатичних легких запряжних коней виникла і розвивалася в гірських районах Австрії протягом декількох тисяч років. Як більшість інших порід, незважаючи на свій давній родовід, до порівняно недавнього часу норікійська порода не піддавалася цілеспрямованій селекції. Завдяки принцу-архієпископу Зальцбурга приблизно 400 років тому була заведена племінна книга породи. Після цього були визначені стандарти для кобил і жеребців і з’явилися племінні ферми.Завдяки міцному додаванню і здатності виконувати важку роботу ця порода придбала популярність по всій Європі. Від неї пішли інші породи, включаючи баварську, що отримала назву південнонімецька холоднокровна, яка поширена в Верхній і Нижній Баварії.

Вливання андалузької і неаполітанської крові дозволило вивести кілька нових сучасних ліній різних мастей, включаючи чубарів і «в яблуках».Норійська порода поширена в Австрії, Німеччині, де її вважають за кращою бельгійських ваговозів, в Угорщині та Італії.

Стандарт породи

Висота жеребців 168–173 см., кобил — 160–173 см. Масть – бура, ігренева, ворона, сіра і чубара. Білі відмітини на тілі не допускаються. Велика кількість білих відмітин на голові і ногах небажана. У конячок прямий профіль голови, широкі ніздрі, середньої величини очі, середньої довжини шия з густою кучерявою гривою, хороші косі плечі, широкі глибокі груди, обмускулена спина середньої довжини, довгі ноги з потужним передпліччям, великі гладкі суглоби, м’язисті гомілки і хороші тверді копита. Більшість норікійскіх коней бурої масті, але порода допускає найрізноманітніші забарвлення, включаючи цю привабливу темно-ігреневу з лляної гривою.

Господарська характеристика

Потужний склад норікійського коня, міцні ноги і копита роблять його ідеальним конем для роботи в гірських районах. Подібно до інших гірських порід, він невтомний в русі, особливо риссю. Сильний і загартований, цей кінь особливо цінується за свою спокійну вдачу, міцні ноги і стійкість.