Таджицька

Історія

Породу вивели в 1947–1963 рр. в Науково-дослідному інституті тваринництва Таджикистану відтворювальним схрещуванням вівцематок гіссарської породи з баранами саражинської породи. А також використовувалися помісі вівцематок гіссарської породи з лінкольнськими баранами. Помісі першого покоління бажаного типу розводили «в собі». Отримані помісні баранчики вибраковували, а ярочки використовувалися в подальшій селекційній роботі. Подальший ретельний і систематичний відбір тварин в умовах пасовищного утримання створив нову перспективну породу овець. Породу затвердили в 1964 році.

Стандарт породи

Масть овець таджицької породи біла, у деяких зустрічаються кольорові волокна. Вовна покриває вуха, голову і кінцівки – бурого, або рудого кольору. Тварини великі, високі, з міцною конституцією. Статура з вираженими м’ясо – жировими формами. Голова легка, горбоноса, довга, шия – довга, м’язова, груди широкі, глибокі. Спина і крижі широкі. Кістяк потужний, добре розвинений. Тварини мають широкий, добре розвинений підтягнутий, або злегка опущений курдюк. Кінцівки високі, правильно поставлені, копита міцні. Шерсть таджицьких овець міцна, густа, пружна, еластична, з хорошим люстровим блиском, злегка хвиляста, неоднорідна.

Господарська характеристика

Порода має відмінну пристосованість до різних умов. При правильному утриманні і оптимальному раціоні харчування, жива вага барана досягає 110–130 кг, вівцематки – 70–75 кг, молодняка, який досяг 4 місячної вікової групи – 40–45 кг.

Кількість шерсті, яку можна настригти з одного барана – 3,5 – 4 кг, з вівцематки – 2,5–2,7 кг. Плодючість вівцематок нормальна – 100–110 % (тобто, 100–110 ягнят від 100 вівцематок). Для маток 1-го класу таджицької породи овець мінімальні показники продуктивності були встановлені: жива вага вівцематок – 65 кг, кількість вовни при стрижці – 2,3 кг.