Асканійська каракульська

Історія

Каракульська порода створена давніми народами межиріччя і півдня басейну рік Сирдар’ї та Амудар’ї (сучасні Узбекистан і Туркменія). До України потрапили у кінці минулого століття. Схрещуванням каракульських і романівських овець в Інституті тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» створено асканійський багатоплідний тип каракульських овець. Вони районовані в Одеській, Чернівецькій, Полтавській та Херсонській областях. Поголів’я овець каракульської породи становить 3 % загальної кількості овець України. Провідні господарства – племзавод «Маркєєво» Херсонської та племгосп ім. Благоєва Одеської областей.

Стандарт породи

За екстер’єром і конституцією багатоплідні каракульські вівці подібні до чистопородних каракульських. У них великий продовгуватий грушоподібний тулуб, видовжена, дещо горбоноса голова, вуха великі, звислі, ноги високі, міцні, тонкі, вкриті блискучою хвилястою рунною вовною. Більшість баранів мають спіралеподібні роги, трапляються комолі. Вівцематки в основному комолі. Хвіст у овець розширений біля кореня і являє собою широку жирову подушку у вигляді трикутника Закінчується хвіст довгим тонким відростком. Вовна груба, неоднорідна, косичної будови, що належить за стандартом до другого класу і частково – першого.

Господарська характеристика

Жива маса баранів 65–80 кг, вівцематок – 45–50 кг, настриг немитої вовни відповідно 3–4 і 2,5–2,6 кг, довжина косиць – близько 15–20 см. Каракульські вівці багатоплідного типу мають більшу живу масу (барани досягають 90–100 кг, вівцематки – 55–60 кг), вищі і настриги вовни (на 8–10 %). Жива маса ягнят при народженні – 3,5–5 кг. Багатоплідність маток нового типу у межах 170–180 %. У кращих господарствах вихід першосортних смушків – 50–80 %. В Україні розводять чорних і сірих каракульських овець.