Тріумф сімейного фермерства або як відроджувалось сільське господарство в Америці

383
0
Девід Джонсон, син фермера
Девід Джонсон, син фермера

Майже 99% жителів Північної Америки, які не пов’язані з фермерством, можуть сказати, що дуже багато було написано жалісливих речей про старі добрі часи сільського господарства, і про його занепад, і про неминучі втрати фермерських угідь. Проте це переконання вже застаріло.

«Мій батько має 1295 га власних земель, та орендує 971,3 га, загалом це територія в сім разів більша за площу Центрального парку. Минулого року він зібрав 3900 т пшениці, 2500 т ріпаку та 1400 т ячменю. Його прибуток у минулому році склав більше $2 млн, і він зізнається, що він має «гарний дохід», — говорить Девід Джонсон.

За його словами, на фермі працює лише три робітники, мій батько та 2 найманих робітника, які працюють разом з ним дев’ять місяців на рік. Зазвичай, на період сівби та збирання врожаю, на два чи три тижні батько наймає для допомоги ще кількох друзів.

«Ферма мого батька знаходиться у північній частині провінції Альберта, але його історія типова для великих сімейних ферм в Північній Америці. Городяни, мабуть, уявляють собі фермерів як бідних представників нижчого класу, які ведуть приречену боротьбу за те, щоб утримати свій спадок, бо агробізнес занепадає. Проте ці стереотипи зовсім неправильні. У 2010 році серед усіх ферм Сполучених Штатів, котрі мають доход більше $1 млн, родинні ферми займали 88%, а їхня частка у виробництві складає 79%. Сьогодні фермери – це досвідчені бізнесмени, котрі використовують GPS-обладнання для своїх комбайнів, біотехнології для підвищення врожайності та укладають ф’ючерсні контракти для мінімізації ризиків. До того ж, вони дуже багаті», — зазначає Девід Джонсон.

«Ваш батько не один такий», говорить мені віце-президент та виконавчий директор філії Федерального Резервного Банку Канзас Сіті в Омасі Джейсон Хендерсон. Взагалі Хендерсон – головний аналітик Федерального Банку у сфері агроекономіки.

«У 2010 та 2011 рр. в Сполучених Штатах та Канаді, доходи фермерів зростали. У сполучених Штатах чистий прибуток фермерів з кожним роком зростав більше ніж на 20%. Фермери зараз дійсно при грошах», — говорить він.

Докази цього зростання можна спостерігати по всьому так званому Фермерському поясі.

«Продажі тракторів та комбайнів зросли вдвічі, порівняно з 2003 роком. Продажі систем зрошення з дощувальними установками теж пішли вгору. Я проїжджав Небраску, Вісконсін та Айову і я ще ніколи не бачив стільки нових блискучих зерносховищ», — зазначає Джейсон Хендерсон.

За словами Девід Джонсон, місцевий дилер сільськогосподарської техніки його батька Трой Холдер розповів, що за 22 роки, що він вже у цьому бізнесі, «таких проблем з поставками ще не було». Найбільшим попитом користуються трактори середньої потужності, ціна на які варіюється від $70 до $110 тис. Якщо фермер заходить у магазин у травні та бажає придбати певний трактор, він зробить це не раніше листопада чи грудня, навіть якщо в нього ціла жменя грошей.

Компанія Big Money помітила цей тренд та починає накопичувати.

«Ми бачило велике зростання асигнувань та інтерес до фермерських господарств», говорить інвестор та консультант агросектору в HighQuest Partners Кріс Еріксон.

Він розповів, що великі інвестори – пенсійні фонди, страхові компанії нещодавно вклали кошти у фермерські господарства, сума яких складала «від кількох сотень мільйонів до мільярдів». Еріксон розповів, що цей інтерес досить новий і викликаний тим фактом, що «основні принципи різко змінюються».

Джим Роджерс, який разом з Джорджем Соросом заснували легендарний хедж-фонд Quantum, вірить, що фермерство – одна з найцікавіших професій у світі і що нещодавнє зростання ферм буде продовжуватися й надалі.

«За всю історію у нас були періоди, коли при владі були фінансові сектори, але проте у нас також були тривалі періоди, коли при владі стояли люди, які виготовляли справжні товари – фермери, шахтарі…Усі ті, хто отримали вчені ступені у бізнес-школах та університетах, зробили помилку. В наступні 20-30 років не буде престижно працювати в Лондоні чи на Волл Стріт, тепер престижно буде виготовляти справжній товар», — говорить він.

Сільське відродження – це не просто цікавинка: це нова важлива глава в історії процвітання Америки в світовій економіці та в ері рушійних технологічних змін. В той час як Америка щосили намагається пристосуватися до нової хвилі творчого руйнування, котра сколихнула всю промисловість та сферу послуг, як в свій час індустріалізація трансформувала аграрний вік, відродження сімейних ферм показує нам, як ми можемо пережити цю хвилю змін.

В основі цього фермерського буму стоять ті ж самі рушійні сили, які змінюють решту економіки Америки – це технологічна революція та глобальна інтеграція. Уявляючи технічну революцію, ви, мабуть, думаєте про вундеркіндів з крутих прибережних міст, наприклад з кампуса Google, або про математичних геніїв з Волл Стріт. Але джерелом процвітання сільського господарства є прийняття радикально нових технологій, і як наслідок, різке зростання продуктивності.

Джейсон Хендерсон співвідносить ці зміни з різними періодами в історії.

«В період до Другої світової війни виготовлення 2,5 т кукурудзи займало 100 годин праці, а сьогодні це менше двох годин», — говорить він.

Економісти Міністерства сільського господарства Ерік О’Донохью та Роберт Хопп стверджують, що рівень доходів американських ферм у 2009 р. на 170% перевищує рівень доходів у 1948 р. тож щорічний приріст складає 1,63%. Такі цифри занижують революцію продуктивності, тому що зростання урожаю вело за собою зменшення витрат, зокрема зменшення фізичної праці та землі.

Міністр сільського господарства Том Вілсак розповів, що з 1980 р. сільське господарства було другою найпродуктивнішою сферою економіки…

«Мені зараз 61 рік і за всі ці роки виробництво кукурудзи зросло на 400%, сої – на 1000%, а пшениці – на 100%», — зазначає Том Вілсак.

Завдяки постійним технологічним удосконаленням ми маємо сучасну систему землеробства. Якщо ви виїхали з села років 20 тому, то сьогодні вам буде дуже важко його впізнати, а ще важче там працювати (на початку 1990-х я став іноземним кореспондентом та перестав допомагати батьку, і він мені вже не дозволяє керувати жодним з трьох його комбайнів). Комп’ютерні програми, що відповідають за точну роботу рядової сівалки та комбайна запрограмовані конкретно під певне поле та синхронізуються одна з одною. Завдяки даним, записаним комбайном, сівалка «знає», який був урожай минулого року на кожному га землі і відповідно до цих даних може сіяти насіння та вносити добрива.

Кабіни сучасних комбайнів – найскладніших сільськогосподарських машин, виглядають як кабіни літаків або як диспетчерські на заводах. Монітори показують фермеру, скільки точно кілограм на гектар дає його земля, коли він збирає урожай, надає дані по рівню вологості та повідомляє оператору, скільки він залишає за собою.

Флагманом для Троя Холдера є комбайн New Holland CR9090 вартістю $520,000, який має функцію IntelliCruise, котра автоматично прискорює чи пригальмовує машину залежно від ваги урожаю. (Модель CR9090 також має щось на зразок коляски, в якій часто сидять онуки, та маленький холодильник, в якому зберігається обід оператора.)

Сучасні GPS-системи та надновітні моделі тракторів найбільше вражають фермерів та їхніх друзів з міст. Але є одна найістотніша зміна, яку містянин навіть не помітить, проїжджаючи повз ферми. З того часу, як 11 тис. років тому люди вперше стали вирощувати зернові культури, вони незмінно слідували такій схемі – спочатку зорати поле, потім засіяти, зібрати урожай і повторити. А вже сьогодні фермери можуть пропустити перший етап.

Цей історичний зсув відомий як революція No-till. В 1970-ті роки ця технологія здавалася незвичайною та химерною. На сьогодні технологію No-till застосовують на третині орних земель Сполучених Штатів. Вона стала ще ефективнішою завдяки генній інженерії насіння та використанню сортів сільськогосподарських культур, стійких до гербіцидів та шкідників.

Фермери по праву пишаються постійним застосуванням останніх інновацій. Проте головною причиною зростання їхніх банківських рахунків є не технологія (і не державні дотації, які хоч і допомогли, але вже не обґрунтовані). Це скоріше, зростання глобального середнього класу.

«Найважливішим фактором у всьому цьому є зміна дієти на ринках, що розвиваються. Якщо ті люди заробляють 2-3$ на день, то вони, звичайно, не куплять Мерседес, але вони зможуть купити собі трохи курятини чи свинини», — говорить Кріс Еріксон.

Це означатиме зростання цін на зернові культури – кукурудзу, сою, пшеницю та ріпак, і як наслідок – збільшення доходів фермерів по всьому світу. Наприклад, Китай на початку 1990-х р. повністю забезпечував себе у виробництві сої, а в 2010 р. він став топ-імпортером сільськогосподарської продукції Сполучених Штатів.

Такі зміни дали початок досить дивному партнерству. В той час як основний політичний дискурс США визначає Китай як безжального експортера та руйнівника американських робочих місць, фермери схиляються до іншої думки.

«Фермери хочуть, щоб Китай ріс, бо це означає розширення ринку для їхніх культур. В Америці деякі з найбільших прихильників відкритих кордонів працюють саме на фермі», — говорить Кріс Еріксон.

Сільське господарство, в якому раніше працювало майже все населення, а сьогодні не працює майже ніхто, часто виступає свого роду сумним передвісником того, що чекає американське виробництво (і, крім того, так званих «білих комірців», яких можна задіювати частково або заміняти комп’ютерами). У Сполучених Штатах сьогодні працює більше водіїв, ніж фермерів. Технологічні досягнення різко зменшили кількість людей, необхідних для обробітку землі за технологією no-till.

І все ж таки, відродження сільського господарства показує, що є ще світло в кінці тунелю, або буде ще гарний урожай після оранки. Бум сільського господарства показує, що глобалізація – це вулиця з двостороннім рухом, і вона не тільки для геніїв з Apple та Goldman Sachs. Зростаючий глобальний середній клас бажає гамбургерів – і тут задіяні фермери, проте він також бажає сотню інших зручностей, і з часом, становлячись багатше, він зможе собі їх дозволити. Ми маємо вбачати можливості в тому, що допомагаємо середньому класу задовольняти свої бажання. Для того, щоб отримати свою вигоду від зміни світової економіки, не обов’язково працювати на корпоративного монстра чи мати на швидкому наборі венчурного капіталіста. Одним з найдивовижніших аспектів цієї фермерської історії є те, що її героями є звичайні підприємці, котрі, однак, володіють великою кількістю землі.

Звичайно, залишається відкритим питання про втрату робочих місць. Одним з найбільших, майже забутих тріумфів американського суспільства та уряду було те, як американські фермери та їхні громади вели переговори про творче руйнування на початку ХХ століття, та вийшли переможцями.

Професор Гарвардського університету Лоренс Катц, один з найповажніших фахівців з економіки праці в Америці, та його колега та товариш професор Клавдія Голдін вивчали, як їм це вдалося.

«Результатом стало серйозні інвестиції в освіту: Штати Айова, Небраска, Пд. та Пн. Дакота, Каліфорнія стали лідерами по змінах в середній школі», — говорить Лоренс Катц.

Він зазначає, що ці великі інвестиції в освіту стали продуманою відповіддю на швидкий технологічний прогрес та зростання продуктивності як в сільському господарстві, так і в промисловості. Фермери бачили, що з використанням машин необхідно значно менше людських ресурсів на полі, а в містах створювалися нові робочі місця. Тому вони збудували школи, щоб навчати своїх дітей цим новим професіям. Ця стратегія спрацювала: тим дітям, що залишилися, середня школа допомогла стати кращими фермерами, а тим, хто покидав дім, дала необхідні знання. Більше того, ці зрушення в освіті на землях Фермерського поясу були настільки успішними, що фермерські діти, які переїхали у великі міста, стали босами корінних містян. «вони прагнули стати більш освіченими, ніж міські жителі та отримали кращу роботу», говорить Катц.

Сьогодні Америка переживає схожу проблему, яку 100 років тому переживали фермерські спільноти Середнього Заходу – економічну трансформацію, яка робить країну багатшою та продуктивнішою, проте через яку більшість наших дітей не зможуть займатися тією роботою, яку зараз виконуємо ми. Для дітей фермерів на початку ХХ століття середньої школи було достатньо. Сучасним дітям необхідно закінчити коледж, приділяючи увагу кількісним та аналітичним навикам, якщо вони хочуть бути успішними.

І якщо сьогоднішня проблема схожа з тогочасною проблемою фермерів ХХ століття, то рішення зовсім інше.

«В той період ми зробили кращий вклад в підготовку наступного покоління до нових реалій життя, ніж зараз. На цих землях зробили правильний вклад в освіту. На сьогодні ми ще навіть не досягли такого ж рівня», — впевнений Лоренс Катц.

Тодішні фермерські міста вважали себе справжньою громадою та відчували колективну відповідальність за підготовку своїх дітей до майбутнього. А сьогодні ми це відчуття втратили.

«Землі, які мали велику частку старшого населення, більше підтримували ідею освіти, а сьогодні все навпаки», — говорить професор.

Сучасні заможні фермери та їхні успішні колеги-містяни сьогодні отримують вигоду від того давнього рішення інвестувати в майбутнє. Ми б могли багато чому повчитися у їхніх прапрадідів.

Джерело: Theatlantic.com

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook, на каналі Telegram, а також підписуйтесь на Куркульський вісник.

Выполнено с помощью Disqus
 

Матеріали до теми