Українські породи курей: оптимальний вибір для органічних господарств

1190
0
Які породи курей можуть запропонувати в українській столиці птахівництва?
Які породи курей можуть запропонувати в українській столиці птахівництва?

Село Бірки на Харківщині ще за часів Радянського Союзу вважалось в Україні столицею птахівництва. І нині, приїхавши сюди, вже на вокзалі чуємо цвірінчання курчат. Виявляється, це бабусі, не злякавшись навіть кількох пересадок, приїздять сюди з усіх куточків області, щоб поповнити свій пташиний двір курочками найкращих порід.

Ближче до Інституту птахівництва НААН України, який вже два роки як офіційно «понижений у рангу» до науково-дослідної станції, помічаємо — їдуть сюди не лише бабусі: біля будівлі чимало машин, у одному із приміщень бачимо цілу чергу людей, яка вишикувалась за покупкою. Директор установи Олександр Терещенко до курника нас провести відмовився, посилаючись на гігієнічно-санітарні норми, а от курчат, яких саме продавали, показав залюбки.

Пора курчат

Бірківська науково-дослідна станція нині активно реалізує курчат та індичат. Там зараз гаряча пора. Особливим попитом користуються породи Бірківська барвиста та Плімутрок білий. Саме на Харківщині у Бірках розташований єдиний племзавод в Україні, який замається їх вирощуванням на офіційному рівні.

«Усі селекційні птахи українського походження в нашій державі вже зникли. У нас залишився останній осередок, де їх можна знайти. Більшість поголів’я птиці нині завозиться з-за кордону, що дуже погано. Бо, не маючи власної племінної бази птахів, ми починаємо повністю залежати від іноземних реалізаторів», — з сумом розповідає Олександр Терещенко.

Він не скаржиться, що розробками колишнього інституту не цікавляться промислові гіганти, які зробили ставку на вирощування бройлерів. Каже, що науковці співпрацюють із ними, коли потрібно розробити, скажімо, певний державний стандарт.

«Золота жила» та нові тенденції в птахівництві

Натомість, заступник директора станції птахівництва Олег Катеринич запевняє — промислові підприємства колись-таки зацікавляться вітчизняними породами курей, і якщо зроблять ставку ще й на органічне виробництво, то не прогадають. Мовляв, цей сегмент ринку сьогодні дуже цікавий як для вітчизняного покупця, так і для європейського.

«Для України виробництво органічних яєць — це золота жила. В Європі нашому м’ясу бройлерів та яйцям важко конкурувати з тамтешніми виробниками, тому що цією продукцією їх ринок дуже насичений. А от ринок органіки у них забезпечений не повністю», — розповідає Олег Катеринич.

Виростити бройлера як органічну їжу, за його словами, практично неможливо. Ці птахи потребують спеціалізованого харчування і утримання, їх організм генетично «запрограмований» на інтенсивний ріст. А от українські породи курей для аграріїв, які хочуть займатися органікою, — найоптимальніший вибір. Вони невибагливі щодо умов утримання, на відміну від закордонних. Адже виведені в умовах «маємо те, що маємо».

«Засилля бройлерів — це не проблема, а перехідний період. Тому що вирощувати їх, як не крути, але найрентабельніше: гроші можна «відбити» за 32-42 дні. Проте, в Україні вже спостерігається перевиробництво як яєць, так і м’яса бройлерів. Виробники намагаються вийти на закордонні ринки, але це не так просто. Тому невдовзі почнеться новий етап — виробництво органічної продукції у птахівництві, вирощування так званих повільно зростаючих бройлерів. Адже збільшується попит на органічну продукцію. Бо у більшості розвинених країн з високим рівнем життя, в тій же Америці, бройлери — це їжа для бідних. У ціні там лише грудинка. Зараз пішла тенденція до вирощування довго зростаючих бройлерів, яких відгодовують не 32-42 дні, а 56 днів. Проблема засилля бройлерів з часом має зійти на нівець», — запевняє науковець.

Але що ж замість бройлерів можуть запропонувати птахівникам вітчизняні селекціонери?

Пташине різноманіття

У науково-дослідній станції птахівництва НААН серед яєчних порід курей зробили ставку на Бірківську барвисту.

«Бірківська барвиста курка — це приблизно 2-2,2 кг живої ваги, півні — 3-3,2 кг. За рік ці кури дають від 260 яєць. І що дуже добре — це порода, а не гібрид. Тобто ці кури можуть відтворюватися, кілька років власники точно можуть мати чистопородне потомство із усіма відповідними характеристиками», — розповідає директор науково-дослідної станції.

М’ясна порода курей, яку охоче купують на Бірківській станції, — це Плімутрок білий. Хоча вона також є гарною яєчною породою. Адже курки несуть у рік як мінімум 220 яєць. Проте, за словами Олександра Терещенка, вони вирізняються значно більшою м’ясною масою, ніж Бірківська барвиста. Курка Плімутрока білого важить від 3 кг, а півень — більше 5 кг.

«Не дивлячись на те, що ми розташувалися у Харківській області, до нас приїздять купувати птицю з усіх куточків країни. Навіть незважаючи на те, що ми продаємо її дорожче. Зараз оптова ціна одноденного курчати угорського походження м’ясо-яєчного типу, так звана «іспанка», на ринках коливається між 13-14 грн. Ми продаємо своїх курчат по 20 грн. І все одно люди приїжджають і купують, бо наша птиця вже зарекомендувала себе. І найголовніше, ми її продаємо вже вакцинованою», — розповідає Олександр Терещенко.

Серед фаворитів продажів науково-дослідної станції ще й кури м’ясо-яєчного напрямку «Геркулес». Вони невибагливі. Їх успішно утримують як на подвір’ях, так і у клітках. Проте реалізувати курей «Геркулес» промисловим підприємствам станція не може через обмежені генетичні можливості.

Заступник директора Олег Катеринич демонструє нам і інші породи курей, які не розводять, а швидше зберігають та відтворюють у науковій установі, щоб вони не зникли остаточно.

«Це Полтавська глиняста курка, яка входила до трійки найпоширеніших курей в Україні в 50-х роках минулого сторіччя. Оскільки ми працюємо переважно для населення, а для нього головне — гарний півень для холодцю, гарна велика курка для борщу та великі смачні яйця, ну, і неповторна прикраса для двору. Тому ми відновили ще й Полтавську чорну і зозулясту породи. Їх у нас поки небагато, бо ми обмежені перш за все фінансово, щоб їх утримувати. Але ця птиця користується дуже великим попитом», — ділиться здобутками Олег Катеринич.

Реалії єдиного в Україні центру птахівництва

Птахівництво в Україні, порівняно з тваринництвом, перебуває не у такому ж і поганому стані, стверджує Олександр Терещенко. Проте, додає, що добре на ринку почуваються лише великі виробники, які мають змогу експортувати продукцію в Європу, «завойовувати» нові ринки азійських, арабських та африканських країн. Завдяки великим продажам промислові підприємства «відбивають» гроші, витрачені на корм для птиці, який нині дуже дорогий. Через практично неконтрольоване вивезення зернотрейдерами української пшениці, ціна на комбікорм просто вражає птахівників своєю дороговизною. Дрібним господарствам при цьому як хочеш — так і крутись. Тим більше, якщо це органічні господарства, де до годівлі особливі вимоги. Отож, запитуємо у керівництва, який же нині стан справ у єдиному в Україні науково-дослідному центрі, який займається птахівництвом. Адже профілюється він саме на співробітницві з дрібними господарствами, одноосібниками та місцевим населенням.

«Ми досі вижили, бо у нас є ферма та два племінних заводи. І вести господарчу діяльність для державної установи зовсім невластиво. Стільки законодавчих протиріч та труднощів доводиться долати! Але завдяки цьому господарству станція живе, «тримається». Ми ведемо наукову роботу, покращуємо породи, займаємось селекцією. Завдяки птиці ми можемо покращувати економіку станції і щось заробляти у спецфонд. Виходить, що якщо держава нам дає одну гривню, то ми на ній заробляємо 70 копійок», — розповідає директор науково-дослідної установи.

Олег Катеринич нарікає, мовляв, нині в Україні висококваліфікованих спеціалістів в області птахівництва лишилось одиниці. Немає державних установ, які б займались селекцією та збереженням генофонду качок та гусей, від утримання яких свого часу Інституту птахівництва довелось відмовитись. Нині вже у науково-дослідному центрі, крім курей є лише невелике поголів’я індиків кросу «Харківський».

«У Радянському Союзі було лише два науково-дослідних інститути з птахівництва — один поблизу Москви, і один в Україні у Харківській області. З 30-х років у нас працювали над селекцією гусей, курей, качок та індиків. Тут була «Мекка», столиця союзного птахівництва. Все, що у нас є зараз із обладнання — це залишилось від того часу. Зараз ми в Україні єдині вчені-птахівники. Є кілька людей, які мають до нас дотичне відношення, тобто закінчували тут аспірантуру, докторантуру, захищали дисертації, працювали певний час. Таких фахівців по всій Україні назбирається людей сім. Я не беру до уваги молодь, яка приходить до нас на практику. Вони, можна сказати, птиці і не бачили, це несерйозні птахівники. Тому вся оця жменька науковців-птахівників в Україні зібралась отут на Харківщині в Бірках», — розповідає Олег Катеринич.

Науково-дослідна станція у Бірках як була, так і залишаться столицею птахівництва в Україні. Принаймні, у цьому можна переконатись, почитавши відгуки на різноманітних селянських та аграрних форумах, де спілкуються люди, які справді знаються на відмінних породах та кросах домашньої птиці.

Людмила Лутицька, Kurkul.com

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook, на каналі Telegram, а також підписуйтесь на Куркульський вісник.

Выполнено с помощью Disqus
 

Матеріали до теми