В попередній частині інтервʼю з пасічником Дмитром Любченком ми говорили про низьку закупівельну ціну меду, економіку пасіки та порівнювали умови для пасічників в Україні та Німеччині. В продовженні інтервʼю ви дізнаєтесь, яка різниця між медом від пасічників та переробників та яка медова продукція буде фаворитом серед покупців.

---

«Ви колись бачили пасічника-мільйонера?» 

Kurkul.com: На вашу думку, чи достатня в Україні культура споживання меду?

Дмитро Любченко: У нас культура споживання меду низька. Для прикладу німці в середньому за рік з'їдають 6-7 кг меду, коли в Україні — 1-2 кг. Дехто скаже:«мед дорогий». Але ви порахуйте, скільки витрачаєте на цукерки чи печиво щомісячно. Якщо взяти найменший мінімум — це 1000 грн/міс. А за ці гроші можете купити 4 л меду. То виходить не дуже й дорого, якщо порахувати скільки люди готові платити за цукерки чи зефір. Тому звичайно культура споживання меду в Україні бажає кращого. 

Kurkul.com: Все ж в Україні виникає багато переробних підприємств, які виробляють дуже різну медову продукцію. Яка, на вашу думку, медова продукція буде актуальна найближчим часом?

Дмитро Любченко: Це буде простий класичний мед, розфасований ще до початку кристалізації у ту тару, у якій надійде на полиці магазинів. На мій погляд, найкращий продукт — де переробка майже відсутня. Але цей продукт має мати гарний маркетинг. Також бачу що зараз гарно продають крем-мед.

Kurkul.com: Ще років 5 тому в Україні ніхто не чув про крем мед, а тепер ми бачимо як малі виробники, так і гіганти йдуть в медовий напрям. Але чи реально пасічникові конкурувати з великим виробником?

Дмитро Любченко: Ви колись бачили пасічника-мільйонера? Я теж не бачив, хоча з погляду способу, філософії та відчуття життя — кожен другий пасічник, мабуть, мільйонер.  Проте є успішні та багаті власники переробних заводів. Бо їх концепція — випустити продукт з низькою собівартістю і великими обʼємами, щоб його можна було масово продавати  в роздрібних торговельних мережах. 

Я також вирішив розфасували мед в склобанку з металевою кришкою. З контрактового підприємства надійшла відповідь, що на пробну партію треба тону меду. При цьому на цій баночці буде написана адреса фабрики, де фасують мед, а я вказаний в ролі постачальника первинної сировини, як ФОП. То чим я буду відрізнятися від інших? 

Kurkul.com: Не вистачає ідентифікації меду?

Дмитро Любченко: Мед виробляє пасічник, а не завод-переробник. Розумні люди, які купуватимуть мед, глянуть на етикетку і побачать номер пасіки, бджоляра і його адресу. І проблема в тому, що я ніде не бачив в Україні на фасованому меді, щоб акцент був зроблений на первинному виробникові. А наголос зроблений на заводі, який скуповує та переробляє мед. Культура переробки меду на наших заводах ще не вийшла на пристойний рівень. Покупцеві на поличках магазину пропонують мед, який пройшов не один цикл температурної обробки. Реалії дуже прикрі — все найкраще йде на експорт. 

Проте це не означає що мед на поличках магазинів — безнадійний. Як тільки з’являться не випадкові комерсанти, а ідейні виробники, справа поступово піде на краще. За справжніми успіхами та історичними поворотами завжди стоять люди, яких надихнула світла мрія.

Коли пасічник зможе себе ідентифікувати на полицях магазинів, то асортимент від локальних виробників одного лише соняшникового меду, в межах лише однієї області складе десятки видів!

В мене є практика, коли 2 причепи з вуликами стояли на відстані 5 км один від одного на медозборі соняшника і в результаті я викачав абсолютно різні на смак, за структурою кристалізації, якісними ознаками меди. А коли це все різноманіття потрапляє на переробний завод, його змішують в однорідну масу і на виході утворюється один вид меду. Під час змішування букет смаків та ароматів перекриває одне одного і помилково думати, що в результаті буде якийсь дуже ароматний та надзвичайно багатий смаком мед. Утворюється мед з типовим смаком та ароматом.

Читайте також: Дмитро Любченко: Україна проти Німеччини, як кремнієва долина в бджільництві

Kurkul.com:Яке ваше бачення вирішення ситуації?

Дмитро Любченко: Треба йти альтернативним шляхом. Відповідати за якість своєї продукції —  благородна справа і, на мій погляд, з поваги до самого себе, треба вказувати на етикетці номер паспорта пасіки, державної реєстрації потужності оператору ринку, адресу реєстрації пасіки.

Kurkul.com: Ви перереєстровували пасіку після 2019 р.? 

Дмитро Любченко: Так, і до речі прочитав про процедуру на Куркулі. Я як первинний виробник маю право розфасувати мед без переробки, присвоїти йому штрих-код, маю право оформити ФОП і продавати товар не лише на ярмарку, а й у магазині. Нехай покупець сам обирає, що йому купувати —  мед з заводу-переробника чи від локального виробника-пасічника. 

На мою думку, заводи, які купують мед, повинні вказувати на етикетці походження меду. Не треба забувати про первинного виробника, який по суті виробив для вас сировину. Бо по факту завод, механізм, обладнання, лінії — це все метал, який не має сенсу без меду.

Kurkul.com: Якщо говорити про продаж і фасування, то не всім пасічникам вистачає обсягів виробництва і тому Мінагро закликає створювати кооперативи. Розкажіть ваш досвід створення кооперативу.

Дмитро Любченко: Все почалось з того, що зібрались пасічники й вирішили зробити кооператив. Ми написали статут, накидали план діяльності кооперативу «Дніпровський пасічник». Першочергово планували виготовляти пасту канді для підгодівлі бджіл. Також хотіли вощину виробляти, фасувати мед і випускати кінцевий продукт.

Під це потрібно орендувати приміщення та землю. Але коли дійшло діло до того, щоб вкладати кошти, то в нас не вистачило терпіння і комунікації. Ну і на цьому все закінчилось. По факту кооператив не функціонує. 

Kurkul.com: Як гадаєте, чому у вас не вийшло?

Дмитро Любченко: Нас було 14 чи 15  і ми на радощах заснували кооператив. При цьому кожен з учасників вже мав певний шлях господарювання. І коли ми спілкувались на рівні громадських активістів — це одне, а коли вступили в економічні відносини й для кожного наступила відповідальність на перспективу 5 чи 10 років, то ми були не готові. Всі ми мали різні доходи й  для декого віддати 10-20% річного бюджету сім'ї, щоб придбати лінію для  фасування — це було занадто.  

Kurkul.com: Які цілі для кооперативу зараз актуальні?

Дмитро Любченко: Для пасічника на першому місці — це виробництво меду. Якби, наприклад об'єдналися 10 пасічників і у всіх була б одна концепція, з приводу типу вуликів, рамок, засобів боротьби з хворобами, викачування меду, санітарних умов, то разом можна було б виготовляти гарні партії меду на продаж. Фасувати їх у діжки великі або в скляну банку, розробити етикетку, штрих-код, зареєструватись у міжнародній системі GS1 і робити першокласний кінцевий продукт від кооперативу. 

І завдяки партії його можна продавати в будь-який магазин, в інтернеті чи експортувати. Але до цього треба підходити професійно. Ну і звичайно, якщо в тебе все буде зроблено на совість, то розробити систему контролю за якістю на всіх етапах виробництва та переробки і пройти сертифікацію HACCP цілком реально.

Пасічники — це ті люди, які виробляють первинний продукт, друге —  люди, які його доводять до товарного вигляду, і третє — це вже творча складова, як той продукт вивести на ринок, просунути. Це все потребує постійної уваги та коштів. Кооператив, на мій погляд, буде діяти, якщо всі ці складові дуже правильно реалізовувати, а це не так просто. Не існує нічого неможливого якщо ви в це щось глибоко вірите.

Kurkul.com: Дякуємо за цікаву розмову.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2023 р.