Арсен Товмасян: Українська земля вже стала рідною

582
0
Арсен Товмасян, співвласник господарства «Наірі»
Арсен Товмасян, співвласник господарства «Наірі»

Щось схоже на аграрну міні-імперію ми побачили у Лозівському районі на Харківщині. Їхали у гості в агрофірму «Наірі», яка займається рослинництвом на полях навколо села Надеждівка, а потрапили і на завод, де виробляють олію, і в єдину масштабну теплицю у районі. Як потім ми дізналися, один агробізнес давав поштовх народженню і розвитку іншого. Тож ми почули не просто історію успіху, а історію постійного пошуку нових можливостей.

Ніколи не втомлюємось

На футболці у одного із співзасновників аграрного бізнесу – Арсена Товмасяна великими літерами «кричать» слова «Ніколи не втомлююсь!». Ми цікавимось, з чого починалась історія агрофірми «Наірі», і що ж допомагає йому не втомлюватись. Бізнесмен розповідає: початок аграрному бізнесу вірменських хлопців у Лозівському районі дав його брат Гайк Мовсисян, який живе в Україні з вісімдесятих років. Арсен на початку дев’яностих приїхав до нього в гості і залишився тут жити. Сьогодні це вже великий сімейний бізнес.

Арсен Товмасян

«Гайк у нас найстарший, він у нас головний. Ось він оце все і започаткував, а ми його підтримали. Ми всі за нього горою…», — говорить Арсен Товмасян.

Гайка Мовсисяна на підприємстві ми не застали — був у відрядженні в Голландії. Арсен Товмасян демонструє фото брата, який весь в роботі. Хлопці росли у вірменському селі, їх батьки займалися овочівництвом, тож аграрного сектору вони не боялись. Арсен Товмасян розповідає, що його вірменські друзі були шоковані, коли дізнались, що з гектара щедрої української землі при мінімальних затратах можна зібрати 5-6 тон пшениці. Але ж, щоб отримувати такі врожаї, потрібно було спочатку добре попрацювати!

На під’їзді до господарства

«Коли ми сюди приїхали, тут нічого не було, тут була розруха, все було «під заставою». Все, що ви зараз бачите – зробили ми. Перше з чого почали – це приводити в порядок поля. Адже повсюди були бур’яни. Потім потихеньку почали будівництво. А потім пішло-поїхало… Бог дав – і у нас все вийшло! Потрібно працювати. Якщо не будете працювати – нічого не буде. Це не просто бізнес, це справа, про яку треба думати і вдень, і вночі, бо потрібно все зробити вчасно — орати вчасно, сіяти вчасно, все… Запізнишся трохи – і врожай вже не той», — говорить співвласник агропідприємства.

Пшениця «поставила на ноги»

Керують тут вірменські чоловіки, а от господарює працьовита українська жінка — виконавчий директор Анжела Волошина. Вона розповіла, що у цьому році мають посівів більше 3000 га — це пшениця, соняшник та ячмінь переважно української селекції.

Поле господарства

«Це сорти нашого Інституту рослинництва імені Юр’єва, а також сорти Миронівської та Одеської селекції. Цьогоріч посіяли найбільше пшениці сортів Тітона, Шестопалівка та Богдана, який добре себе зарекомендував у наших природних умовах», — перераховує Анжела Волошина.

Арсен Товмасян говорить, що раніше сіяли ще й горох та кукурудзу, але виявилось, що вирощувати ці культури на Лозівщині невигідно. Через відсутність дощів вони давали не дуже гарні врожаї. А от пшениця допомогла колись агропідприємству піднятися на ноги.

Поле господарства

«У всіх людей тоді пшениця пропала, а у нас залишилась. Хоча, сіючи тоді озиму пшеницю, ми розуміли ризик: вона повинна добре перезимувати… Сіючи соняшник, не так ризикуєш. І на наших землях, як показала практика, найкраще росте саме соняшник. Він підріс до 20-25 см і можна за нього вже не переживати. Ми дотримуємося сівозміни, не шкодуємо мінеральних добрив. Те що з землі беремо, те стараємось і повертати. Якщо просто брати з неї, то нічого не вийде, не буде врожаю. Органічних добрив не даємо, бо нема де їх взяти. Поблизу нема тваринницьких ферм. У кого вони є – ті використовують органіку на своєму господарстві», — нарікає Арсен Товмасян.

Нові напрямки

Познайомившись із полями, йдемо на завод, де виготовляють соняшникову олію. Якщо агрофірмі більше десяти років, то заводу лише чотири.

Олійний завод

У цеху пахне запашною олією… На складі помічаємо невелику кучку лушпиння, яка залишилась після лущення насіння, та багато величезних мішків.

Виявляється, у них біопаливо – гранули із соняшникового лушпиння. І саме воно, можна сказати, надихнуло господарів «Наірі» на тепличний бізнес – на заводі почали виготовляти паливні гранули для опалювання теплиць, встановили спеціальне обладнання в котельні.

Арсен Товмасян

«У нас безвідходне виробництво. Хтось це лушпиння викидає, а ми ним опалюємо наші теплиці. З сьогоднішньою дороговизною енергоносіїв, думаю, в Україні поменшає теплиць. Газ дуже дорогий. Я думаю, час покаже, що теплиця, яка опалюється біопаливом, це дуже вигідний бізнес. …Тут усе в наших руках. Це ж не на відкритому повітрі, де то дощу нема, то морози вдарять і озимина загине… Тут усе залежить від нас — як будемо працювати в теплиці, так і будемо мати. Це менш ризиковано, ніж вирощувати на відкритому грунті», — розповідає співвласник.

У теплиці «Антрацит», яка займає гектар, вирощують гібрид томатів Болена. Для запилення спеціально завезли джмелів із Дніпропетровщини. Наскільки рентабельний бізнес, аграрії поки не беруться прогнозувати. Кажуть, потрібно спочатку продати помідори. Це ж перший врожай збирають! Проте, якщо й залишаться, як-то кажуть, у мінусі, від поставленої мети не відмовляться, запевняє співвласник. У розмові з яким відчувається, що у «Наірі» своя філософія господарювання. За успіхи чоловік перш за все дякує Богові та сім’ї. А на запитання, що більше допомагає стати успішним – зв’язки чи велике бажання, відповідає, що, перш за все, бажання.

Арсен Товмасян демонструє урожай помідорів

«От ми зараз вирощуємо помідори… Якщо у нас не буде великого бажання стати успішними у цьому напрямку, то ніякі зв’язки не допоможуть. Зв’язки допомагають лише в реалізації продукції. Головне, щоб було бажання. І ніколи не потрібно втрачати надію, потрібно завжди йти до кінця. Не виходить – нічого, не виходить – нічого… Вийде колись, не можна здаватися на старті, потрібно чекати. Ми, коли приїхали сюди, теж не відразу все вийшло. Перший рік – мінус, другий рік – мінус, але треба триматись. Треба все впорядкувати – потім буде все добре. Тут були такі бур’яни, що заїжджає трактор в поле і глохне, а зараз чистота повсюди. Чим чистіше поле – тим більший врожай», — запевняє Арсен Товмасян.

Усе тримається на довірі

Законодавчі зміни, які весною змусили вийти аграріїв на протести по всій Україні, погано вплинули і на «Наірі». Але, запевняє керівник, на заробітній платі працівників це ніяк не позначилось. На сьогоднішній день, середня зарплата на підприємстві – 3200 грн. А працює тут 49 працівників. І завоювати їх довіру колись було чи не найголовнішим завданням вірменських власників підприємства.

«Раніше було важко. Знаєте чому? (задумався, — ред.) Скажу правду! Раніше люди не вірили нікому. До нас тут господарювала інша людина. Гроші селянам не платили, обманювали. Люди думали, що ми приїхали, як і наші попередники, орати, сіяти, збирати і втікати. Потім перший рік, другий рік пройшов. Люди побачили, що у нас все серйозно. Раніше тут нічого не було, всі землі були під заставою у 4-5 банках, навіть дорога в селі була під заставою. Ми приїхали сюди, з громадою поговорили, громада була за нами, і все-таки ми досягли свого – не дали нічого звідси забрати», — ділиться Арсен Товмасян.

Арсен Товмасян

Власники «Наірі» переконують, що беззаперечно довіряють своїм працівникам. Кажуть, за десять років кожен уже встиг показати, що добре знає свою роботу. І, якщо в інших аграрних господарствах нам, траплялося, скаржилися на крадіжки, то в «Наірі» на це не нарікають.

«Якщо не довіряти людям, вони працювати нормально не будуть. Ці люди з нами більше десяти років. Вони з нами від початку і до кінця. Ми їм повністю довіряємо. Знаєте, є людина, яка краде, а ти їй довіряєш, і їй соромно стає, коли вона бачить, що ти з нею по-людськи… От наприклад працює у нас людина давно, і нам не шкода, що вона вкраде у нас кілька літрів соляри. Нам шкода, що ми втратили людину, бо ми в неї вірили, ми їй довіряли», — пояснює співвласник.

А от на нестачу кваліфікованих кадрів тут скаржаться. Перш за все відчувається гостра нестача у зварювальниках. Тому і цінують тут кожного працівника.

На подвір’ї господарства

«Якщо не підтримувати один одного, нічого не вийде! Ми (власники агрофірми, — ред.) тут змінюємо один одного, постійно тут ніхто не живе. Але я можу вам сказати, що можна сюди навіть уже не їхати – люди всі тут знають свою справу. Їхні проблеми — наші проблеми, тому живемо дружно. Допомагаємо їм у вирішенні будь-якого питання: чи то на весілля, чи то на хрестини… Як то кажуть, ми своїх не кидаємо!», — сміється Арсен Товмасян.

За словами, директора агрофірми, не залишають наодинці зі своїми проблемами і соціальні заклади села.

Анжела Волошина

«Щороку виділяємо кошти на ремонт школи: одного разу просили 12 тисяч, іншого – 20 тисяч. Скільки просять – стільки даємо. Виділяємо кошти на харчування дітей у літньому таборі при НВК. Купили цього року у навчальні заклади села ноутбук, плазмовий телевізор, килимове покриття в дитячий садок… Сільській раді допомагаємо в облаштуванні території, ремонті водогону та проведенні різноманітних культурних заходів», — розповідає Анжела Волошина.

Не собі — так дітям

Територія підприємства «Наірі», яка об’єднує і парк техніки, і адміністративні будівлі, і завод, і теплиці, охайна та прибрана — повсюди клумби з квітами, серед троянд заховалась навіть грядка із полуницею. Арсен Товмасян звертає нашу увагу саме на неї. Каже, вирощують полуницю для працівників. У якості міндобрив використовують сажу, яка залишається на «підприємстві-олійниці».

У планах вірменських господарів, які вже вважають себе українськими куркулями – відновити систему зрошування полів. У радянські часи колгосп у Надеждівці мав 500 га полів під поливом. Від тієї інфраструктури лишився лише басейн. Якщо вдасться зробити систему поливу хоча б на 200-300 га думають посадити сад.

«Все ще попереду. Не встигнемо ми — встигнуть наші діти…», — підсумовує нашу розмову Арсен Товмасян.

Людмила Лутицька, Kurkul.com

Дізнавайтесь першими найсвіжіші фермерські новини України на нашій сторінці в Facebook, на каналі Telegram, а також підписуйтесь на Куркульський вісник.

Выполнено с помощью Disqus
 

Матеріали до теми