Шропшир

Історія

Шропширівські вівці виведені в центральній і західній частині Англії, в графствах Шропшир і Стаффордшир. Колишні вівці цих графств, які мали різні назви – морфекоммон, кеннок чейд, лонг мінд, віттінгтон-хет, мало відрізнялися між собою, були активними, витривалими, але пізньостиглими тваринами. У віці 2–3 років важили 35–45 кг. Вовнова продуктивність їх не перевищувала 1–1,5 кг. Всі вони, крім кеннок чейд, мали роги.

Щодо методів поліпшення старих шропшир думки розходяться. Одні дослідники вважають, що вони сформувалися шляхом відбору кращих тварин місцевих порід, інші стверджують, ніби вони вийшли в результаті схрещування з поліпшеними саутдаун, лейстер і котсволдами. Першої точки зору дотримується, зокрема, Альфред Менселл, секретар англійської Асоціації по розведенню Шропшир, другу поділяють Вілсон, Плімлі, Теннер, Мелден, Кларке, Спунер, Райтсон. Так, Джон Алгенон Кларке заявляє, що два з найбільш відомих засновників породи – Самюель Мейрі і Джордж Едні – застосовували схрещування, перший з саутдаун, другий – з лейстер.

Вперше шропшир експонувалися на королівської виставці в 1845 році, але без класів для них. У 1853 році їх помістили вже в клас для короткошерстих овець, а в 1859 році дали свій клас. На сьогодні їх розводять такі країни, як: Англія, Швеція, США, Канада, Нова Зеландія, Австралія та ін.

Стандарт породи

Вівці великі, з міцною конституцією, мають добрі м’ясні якості. Порода шропшир за м’ясними якостями вважається однією з кращих швидкостиглих порід Англії. Шкіра типових шропшир яскраво-рожевого, або червоно-вишневого кольору. Вважається, що рожева шкіра вказує на хороші відгодівельні якості та на те, що у тварини немає тенденції до зростання в білому руні темних шерстинок.

У баранів наявність рогів розглядається, як великий недолік.

Господарська характеристика

Жива маса баранів 80–120, маток 65–80 кг. Настриг немитої вовни у баранів у фізичній масі 5 – 7, у чистому волокні 3,5–4 кг, у маток, відповідно 3,5–4,5 і 2,0–2,4 кг. Вихід чистої вовни 55–60 %. Довжина вовни у баранів 9–10, у маток 7–9 см, тони­на 50–56-ї якості. Плодючість 150–175 ягнят на 100 маток.

Вівці породи шропшир використовувались при виведенні лат­війської, естонської та дегереської порід. За межами Англії вони широко використовуються у виробничому схрещуванні для отри­мання м’ясних ягнят.