За прогнозами агрокліматологів вся територія України стане зоною ризикового землеробства, через зміну клімату. І це не дивно — кожен сезон жаркіший за попередній. В таких умовах у фермерів немає іншого варіанту, ніж вирощування культур під зрошенням. Для цього держава стимулює аграріїв обʼєднуватись в Організації водокористувачів (ОВК), надає гранти, державні субсидії та пільгові тарифи на воду. Але головною перешкодою, до того, щоб вода потрапила на поле стає … бюрократія.

Саме ця тема стала найбільш обговорюваною на ІІІ Меліоративному форумі. Тому сьогодні ми б хотіли без прикрас розповісти, що відбувається з передачею меліораційних обʼєктів аграріям і чому це питання необхідно вирішити.

«У нас сезон, а в агентства позиція:  згорить, то згорить» 

У травні 2022 набрав чинності Закон «Про організації водокористувачів та стимулювання гідротехнічної меліорації земель». Фактично документ задекларував право фермерів об’єднуватись в організації водокористувачів (ОВК) та безоплатно отримувати у власність об’єкти інженерної інфраструктури меліоративної мережі і використовувати їх за призначенням. Отримавши їх у власність ОВК зможе модернізувати систему зрошення, зменшуючи її водо- та енерговитрати. І все б мало працювати, але є одне але без якого в Україні нікуди — бюрократія. В чому основна проблема? Що меліоративні системи включають не тільки канали, але й обладнання, адмінспоруди, насосні станції, кожна з яких на балансі різних структур, які не завжди хочуть йти на співпрацю з аграріями.

«За вікном +39℃, в полі — +50 і всі водокористувачі максимально включають полив. Ми подаємо заявку на полив, оскільки сьогодні всі головні насосні станції знаходяться у власності регіонального офісу водних ресурсів. Вони запускають один насос — згорів, не розбираючись, включають другий — згорів. Все ми без поливу. Я дзвоню до начальника регіонального офісу водних ресурсів, що дуже треба воду і прошу резервні ресурси. У них немає. Тоді я пропоную поремонтувати насоси, він каже: «В нас в калькуляції не передбачено. Вам треба поливати — це ваші проблеми», — розповідає керівник ОВК «Градизька» та ОВК «Дмитрівська» Олег Ковальчук. 

Паралельно дзвонять учасники ОВК, що в них без поливу все горить. Відтак очільник ОВК просить зняти насоси, самостійно відправляє на ремонт, ціна якого 250 тис. грн, в той час, як в агенції пропонують скласти кошторис і провести тендер. Але питання часу — це питання спаленої продукції.

«Я привожу полагоджені насоси, дзвоню дайте на людей, щоб підключили і відповідь: «Ой, в нас на тиждень розписано». Я кажу: «Як розписано? Я знайшов двигун, все оплатив, просто встановіть». Правдами-неправдами через день, але нам поставили. Тобто отаке управління. В нас сезон, а тут позиція  згорить то згорить», — говорить аграрій.

Читайте також: Вирощування бавовнику на Одещині — захист від хвороб, урожайність та економіка

Про аналогічну ситуацію він розповідає і в Полтавській обл. на  Градизькій зрошувальній системі, де шість насосних станцій під управлінням Держагентства водних ресурсів. Починається  інтенсивний полив — насос не працює, бо поламався блок керування. Ціна питання 500 тис. грн.

«Я кажу: а чого ж ви мовчите? Чого ж ви тільки коли ми почали поливати нас повідомили?. «Та оце ж грошей немає». Ми знову ж таки ремонтуємо самі. Тобто велика різниця управління, держави і бізнесу. Знову ж таки до ефективності повернемося, коли ОВК може оновити насосні, принести новітні технології, де кожен кіловат, кожен куб води подається в потрібне місце і включається тоді, коли треба. Натомість на обʼєктах Держводагентства все як було 50 років тому. І коли я рахую, що на 1 куб води я витрачаю 1000 Вт електроенергії —  це дуже нерентабельно. Але державі підходить — ви ж платите за електроенергію», —  обурюється Олег Ковальчук. 

Різниця між державним і приватним зрошенням 

В рамках Меліоративного форуму відвідувачі побували на двох насосних станціях — Трушівській, яка в державній власності Держводагентства і подає воду для ОВК «Перша», й Боровицькій, яка приватна і знаходиться у власності ОВК «Перша».

«Собівартість зрошення на приватній станції менша. Різниця у ватах. 620 Вт нам необхідно було для 1 м3 води на Трушівській НС, проти 180 Вт на Боровицькій НС. 1 кВт — 8 грн, тобто 4 грн коштує 1 м3 води. Тобто ми маємо мінімум 5 грн різниці на одному 1 м3 води приватної і державної насосної станції. 200 м3 за сезон ми маємо подати на кожен гектар. Тобто економія складає 10 000 грн/га або понад $200 », —  каже менеджер ОВК «Перша» Артур Налбандян.

Він додав, що якщо говорити про розмір в 130 00 га землі, які на сьогодні зрошуються, і помножити їх на $200, то виходить $26 млн щорічного збитку просто через те, що неефективно використовуються ресурси.

«Ми не проти водного агентства, і ми не хочемо забрати все собі у власність. Ми хочемо бути ефективними, ми хочемо конкурувати на світових ринках, і заради цього ми хочемо отримати певні обʼєкти у приватну власність і модернізувати їх. Зараз держава фінансує працівників, електроенергію, ремонти і так далі на у цих державних системах. Тому шановна держава, витрачайте кошти на армію, а аграрії, готові самі платити за послуги зрошення, тільки б була можливість», — додає Артур Налбандян.

Рибагенство, Держводагентство та Мінагро — хто крайній в проблемах передачі майна?

Закон України про меліорацію та водний кодекс України надає майже однакові функції Держводагентству та Держрибагентству в напрямку контролю і передачі обʼєктів. Відтак часто ОВК доводиться домовлятись про передачу обʼєктів з обома. І часто немає узгодження між цими двома інституціями, щодо передачі чи експлуатації обʼєктів.

«Залишаються спірні питання. І я вважаю, що Держводагентство також має виконувати свої функції і якось працювати. Робоча група наразі працює над погодженням, бо краще вже хоч щось швидше випустити, а те що не домовилися, залишили на кінець і там робоча група пропрацює. Я думаю що в кожному разі Держводагентство піде на зустріч ОВК», — каже заступник голови Держагентства водних ресурсів України Ігор Гопчак.

З його слів, зараз гостро стоїть питання передачі майна ОВК. Всі запити опрацьовувалися, на всі Держводагентство давало ґрунтовну відповідь, яка не завжди позитивна. 

«Не тільки ми відмовляємо, а й Держрибагенство. На попередньому форумі гостро стояло аналогічне питання. Рік пройшов, але ми цього вирішення не маємо. Потрібно заплатити 20% ПДВ. Хто заплатить? У держбюджеті не закладено на 2024 рік в Держводагентстві цих коштів.  Тобто ми їх не маємо», — каже він.

На цю тезу гостро відреагував Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Степан Чернявський: «А ви рік тому про це не подумали? Ваш виступ не змінився з минулого року.  Скажіть, будь ласка, на нарадах, ви ставите якісь дедлайни, тобто чітко вирішено час, коли буде передано обʼєкти?»  На що представник Держводагентства відповів: «Робоча група працює. Є Міністерство аграрної політики, Рибагентство і Держводагентство. Ми пропозицію внесли, а Рибагентство каже «ні». Тобто є спірні питання…». В розмову втрутився радник Міністра агрополітики Михайло Соколов. 

«За законом меліоративні системи — це сфера регулювання Мінагро. А агентство нам відповідає: «А ми вважаємо, що це не меліоративна система, а водогосподарський комплекс. Ми кажемо: ну ви ж бачили, що в законі немає поняття водогосподарського комплексу? Нам кажуть: ми так вважаємо. Ну добре, ви так вважаєте, то передайте обʼєкти і ми будемо погоджувати. А вони щось готові віддавати, а щось ні. Добре, ми готові працювати хоча б з тим, що віддають. А вони кажуть, що це не меліоративні обʼєкти, а комплексного призначення, тому також передати не можемо. Щодо ПДВ, то в законі немає такої підстави, як відсутність грошей на сплату ПДВ, щоб відмовити в передачі майна. Це не підстава для того, щоб щось не віддати. Тому Держводагентство має звертатися до Мінфіна і проблему вирішувати. Але від цього не повинні страждати водокористувачі», —  каже представник Мінагро.

Представник Держрибагенства Тарас Кот, зі свого боку зазначив, що у 2024-му році взагалі зникли зрошувальні системи, але зʼявились водогосподарські системи.

«Цей термін є в водному кодексі, але він взагалі не стосується меліоративних систем. У зрошувальних системах з'явився ще одна функція — це подача технічної та питної води населенню, що теж штучна видумка. Фактично, коли ми обговорюємо переліки майна, яке має бути передано в деяких областях, то  Держводагентство  хоче розірвати систему, щоб залишити собі головну насосну станцію, магістральний канал або магістральний трубопровід. А так система працювати не буде. Є області з узгодженими переліками меліоративних систем, які будуть передаватися. Але відбувається саботаж з боку фахівців Держводагентства, тому що вони відмовляються передавати експлуатаційні дільниці, обладнання, техніку, адмінбудівлі, тобто те, що необхідно для того, щоб та чи інша меліоративна система, працювала», — каже Тарас Кот.

Тож можливо така активна і відкрита дискусія вплине на те, що держустанови нарешті дійдуть до якоїсь згоди, адже в кінцевому підсумку страждають не аграрії, а загалом продовольча галузь України.

Проблеми меліоративного законодавства

Щоб врегулювати проблеми передачі обʼєктів меліорації змін потребує і законодавство. Перше, і напевно, найбільш актуальне — це скасування погодження, надання дозволу на розробку технічної документації землеустрою сільрадою. 

«Це реально рудимент. Ці рішення на практиці, просто папірець, який необхідно віддати землевпоряднику і далі в ДЗК. Тому ми дуже просимо з цим не зволікати, бо є ОВК, які не можуть інвентаризувати мережу, бо просто сільрада не надає рішення», — розповідає заступник голови ГО «Всеукраїнська аграрна рада» Дмитро Кохан. 

Наступна проблема полягає в тому, що держава зобовʼязала подавати воду в населені пункти дренажними каналами.

«Це може звучати смішно. Але  у нас в кабмін прийшли запити від Черкаської адміністрації, з проханням профінансувати можливість подавати питну технічну воду населенню через канали. І бідні люди на Черкащині, якщо їм будуть справді цю воду подавати. Однак, ми пропонуємо цей аргумент зняти, і в законі передбачити, що населені пункти при подачі води від державних водогосподарських організацій та ОВК мають пріоритетне право, щоб більше ніхто цим не спекулював», — зазначає представник ВАР. 

Друге обмеження стосується переліку осіб, які можуть бути членами ОВК. Тобто це можуть бути і переробні підприємства, птахофабрики, які теж використовують воду чи органи місцевого самоврядування. Тому пропонується розширити перелік учасників, які можуть бути членами ОВК, і додати туди також і інші форми суб'єктів господарювання.

Також пропонуються зміни по частині роботи державних водогосподарських організацій.  Варто врегулювати і внести певні технічні зміни в порядок взаємодії аграріїв з водогосподарськими організаціями. Наприклад, вимоги по договорах, в разі припинення, оплати.

Державні водогосподарські організації фактично надають послуги за осушення, але за них ніхто не платить. Так теж вони розвиватися не можуть. Тому потрібні певні системні зміни в цьому блоці.

Є й інша проблема з якою учасники ОВК зіштовхнулись на практиці. Зараз цілком реальні випадки, коли можуть створювати кілька ОВК на базі одного обладнання. 

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2024 р.