Експорт українського меду тогоріч сягнув історичного рекорду — понад 85 тис. т. З них 80% меду відправили на ринок ЄС. Цього року правила гри змінюються — ЄС готовий повернутись до довоєнних квот на мед, а за все, що понад них, імпортери сплачуватимуть мито. Скільки не повторюй, що наш мед найкращий, але на ринку виграють ті хто пропонує кращу ціну. А чи можуть її запропонувати наші експортери? І як ситуація з квотами вплине на закупівельну ціну меду для пасічників.

У реаліях медового ринку ми розбирались з Віктором Кравцем та Сергієм Шароніним з кооперативного господарства «Пасіка 21».

Обмеження для імпорту меду на ринок ЄС

До війни експорт меду з України до ЄС регулювався квотою у розмірі 5-6 тис. т меду. Після її вичерпання компанії мали сплачувати мито у розмірі 17,3%. З початком повномасштабної війни ЄС, щоб підтримати економіку України, скасував всі квоти та тарифи дозволивши необмежений імпорт меду з України. Через рік норму продовжили ще на сезон. 

Але у червні 2024 року, внаслідок протестів європейських аграріїв, Єврокомісія почала розглядати варіанти обмеження експорту. Відтак ввели квоту у розмірі 5/12 від середнього показника за два попередні роки. З 1 січня 2025 р. до 6 червня 2025 р. квота склала 18,5 тис. т. Але цю квоту імпортери вичерпали дуже швидко і продовжили експортувати, сплачуючи тариф 17,3%.

«Квоти до помномасштабної війни були приблизно такими ж, як і зараз — сміховинними за обсягом, і їх вибирали на початку року майже миттєво. Вони щороку зростали й перед вторгненням сягнули приблизно 6–6,5 тис. т. До цих довоєнних квот планують повернутись і зараз», — коментує Віктор Кравець, фінансовий директор «Пасіка 21».

Врожай меду в сезоні 2025 — очікуємо дефіцит

Всі хочуть зрозуміти, як квоти та мита, які не є новинкою для українських експортерів, вплинуть на український ринок. Сільське господарство — це галузь, яка як ніяка інша залежить від погодних умов. У наші дні погода дивує й лякає майже щодня.

«Всі хочуть зрозуміти, якою буде закупівельна ціна на мед на внутрішньому ринку України найближчим часом. Але наразі ніхто не розуміє, яким буде урожай меду в Україні. Ніхто не може дати впевненого прогнозу, чи вистачить його бодай для внутрішнього споживання», —  каже засновник «Пасіка 21» Сергій Шаронін. 

Він пояснює, що цього року більшість пасік погано перезимувала. А весна виявилася важкою: пізні й сильні заморозки, затяжне похолодання, дощі з градом. Усе це суттєво вплинуло на цвітіння рослин у період першого медозбору та на сам медозбір. А ще на додачу — випадки отруєння бджіл.

«Пасіка 21» за підсумками першого медозбору вже може дати оцінку: меду мало. На Черкащині, наприклад, спочатку все побили заморозки, потім низькі температури не давали виділяти нектар, а коли потеплішало й зацвіла акація — дощі за кілька днів змили весь нектар», — розповідає Сергій. 

Щодо прогнозів на другу хвилю збору, то тут одразу згадується минулий рік, коли через посуху саме другий медозбір загалом по країні був посереднім. Та й мед із соняшнику суттєво дешевший за мед з акації.

І так не лише в нас. Із США та Європи надходять ще гірші новини — як про втрати бджіл, так і про погодні аномалії. 

«Можна впевнено сказати: у Європі, особливо Східній, перший медозбір майже не відбувся. Урожаю немає. Тобто, в основних споживачів меду зі своїм виробництвом меду погано. Це вже факт. Тож цей дефіцит меду, здавалося б, мав би позитивно вплинути на зростання як ціни, так і обсягів імпорту», —  міркує засновник «Пасіка 21».

Хто бореться за медовий ринок Європи?

Усе йде до того, що в Європі не вистачатиме меду, і його імпорт має зрости. Але звідки буде експортовано необхідний обсяг і за якою ціною — наразі незрозуміло.

Віктор Кравець виділяє 2 моменти:

• По-перше, ринок імпорту та фасування в ЄС досить сильно монополізований. Там працює не більше десятка великих імпортерів-фасувальників і кілька десятків великих роздрібних мереж, і всі вони тиснутимуть на зниження ціни. До речі, у США ситуація з медозбором не краща.
  Роздрібні мережі тиснутимуть контрактами, які вони уклали останнім часом, та штрафами за їх невиконання. Це буде стимулювати фасувальників до винахідливості при створенні купажів меду з вартістю, прийнятною для мереж. Їх можна зрозуміти — вони конкурують за покупця, а всі покупці шукають, де дешевше. Імпортери теж тиснутимуть на ціну завдяки запасам дешевого меду, сформованим у період низьких цін, і які вони намагатимуться зберігати, якомога довше утримуючи низькі закупівельні ціни на мед (ймовірно, до кінця року).

• По-друге, на європейському ринку представлено багато пропозицій меду з Південно-Східної Азії (ПСА), яка суттєво підвищила якість свого продукту (або навчилася краще маскувати сироп і домагатися позитивних результатів лабораторних аналізів такого «меду»), має потужну державну експортну підтримку (безкоштовні поїздки на виставки, маркетингові фонди, пільгове кредитування й усе таке інше) — і, отже, буде тиснути на ціну з іншого боку.
• По-третє, є також пропозиції з Південної Америки, яка разом з Україною конкурує з ПСА за ціною, але має інші умови постачання і не стикається з проблемами ненадійної логістики.
  «Варто також згадати ще один дуже важливий нещодавно виявлений нюанс. Ринок США — величезний, і на ньому постійно працювало багато постачальників із ПСА та обох Америк. Ексцентрична тарифна війна, яку розв’язав президент Трамп, позбавила всіх, хто завжди орієнтувався на ринок США як основний, впевненості в завтрашньому дні. Гадаю, всі з першого разу здогадаються, куди кинулися наввипередки пропонувати свій товар усі ці виробники», — запитує Віктор Кравець. 

З огляду на все сказане, наразі залишається під великим питанням: чи дістанеться Україні хоча б частинка європейського ринку. А якщо й дістанеться — якою буде ціна цього експорту в усіх сенсах.

На ринку виживають найсильніші

Жоден з імпортерів наразі не буде купувати український мед дорожче, ніж інший доступний мед тієї ж якості. Причому мається на увазі не порівняння фактичної якості, а зіставлення результатів лабораторних аналізів.

«Треба, щоб для покупця з ЄС український мед став конкурентним за ціною з іншим доступним йому медом. Наприклад, медом з Аргентини, Китаю, Індії, В’єтнаму тощо. Тому українському експортеру доведеться надати знижку 15%. Адже 17,3% мита вгору від контрактної ціни дорівнює знижці 15% вниз від неї», — зазначає Віктор Кравець. 

Експортер продає вже оброблений мед (гомогенізований). А це — виробничі витрати: нова тара, аналізи в закордонних лабораторіях, внутрішня та зовнішня логістика, зарплати, амортизація, енергія, податки, відсотки за кредитами, оренда тощо. Але це ще не все. Є ще й трансакційні витрати — внесення застави державі за ПДВ з авансом на прибуток за вивезений за контрактною ціною мед, але не нижче мінімальної експортної ціни, встановленої державою. Ці кошти потрібно або вилучити з обігових, або взяти в кредит у банку і «заморозити» гроші щонайменше на 3–5 місяців. 

Є також витрати на маркетинг. Пошук іноземних покупців — справа недешева: поїздки Європою, виставки, безплатні зразки потенційним покупцям, рекламні матеріали, витрати на промоакції та бонуси в ритейлі тощо.

Попри те, що бджільництво в Україні орієнтоване на експорт і на доходи від цього експорту живе та харчується багато тисяч громадян, державної підтримки експорту меду немає. А собівартість і податкове навантаження на переробку й експорт в Україні, з урахуванням поточної ситуації, зросли настільки, що стали вищими за середньоєвропейські. Це штовхає переробку до країн Східної Європи. 

Якщо з контрактної ціни вирахувати все вище перераховане, то залишку має вистачити на закупівлю меду у пасічників в Україні. Інакше експортер перетвориться на банкрута. Звісно, експортеру ще повинен залишатися й прибуток — адже бізнес будується з розрахунком на його отримання. Якщо прибутку не буде — експортеру простіше на певний час зупинити роботу й відправити всіх у неоплачувану відпустку. Для такого типу виробничого процесу це цілком можливо. 

«Це не трагедія — Україні не потрібно стільки експортерів. Залишаться ті, хто орієнтується на внутрішній ринок і вміє створювати додану вартість на експорті. Також виживуть ті, хто працює за мінімальним прибутком на великому обсязі, демпінгуючи — їм допоможуть ті, хто готовий продавати свій продукт за будь-якою ціною», — вважає Віктор. 

Пасічники здають мед за безцінь, але не готові прораховувати економіку 

Виробники меду в Україні — це переважно велика кількість дрібних, роз’єднаних пасічників, які використовують традиційні технології з переважанням ручної праці. Для частини з них бджільництво є суттєвим джерелом доходу. Відмовитися від нього вони не можуть. Розраховувати власні витрати, щоб зрозуміти економіку свого господарства, вони або не вміють, або свідомо не хочуть або ж не бачать у цьому сенсу, адже пасіку ж усе одно не кинеш.

«Увесь дохід по завершенні сезону більшість пасічників чомусь вважає прибутком. Амортизацію інвентарю й обладнання вони не враховують, як і зарплату, хоча б віртуально, для обліку. І цей перелік див можна продовжувати», — зазначає Сергій Шаронін. 

Не можна не ставитися до їхнього стилю ведення бджільницького бізнесу з розумінням — це їхня сумна реальність, у яку вони потрапили не лише з власної волі, а й через державну політику. Варто також враховувати, що значна частина пасічників — це люди пенсійного або передпенсійного віку, яким і складно, і пізно переходити на нову модель ведення бізнесу.

«І пасічники, які не рахують економіки, часто готові продавати свій продукт за копійки. Більшість із них, за звичкою, ще з часів радянських заготівельних кооперативів, досі використовує принизливий термін «здавати» мед», — наголошує він. 

То за якою ціною такі пасічники будуть готові продавати мед заготівельникам? Продавати товар нижче собівартості жоден підприємець не буде.  Але якщо ви взагалі не уявляєте реальної собівартості свого продукту, а гроші вам потрібні постійно, то ви продаватимете його за тією ціною, за якою його готові купити. Тим паче якщо це ще й улюблена справа або хобі.

До того ж бджільництво — це не переробка. На відміну від експортера, тут неможливо просто зупинити роботу й відправити бджіл у неоплачувану відпустку. Максимум, що можна зробити — скоротити кількість бджолосімей. Але зменшення масштабу виробництва завжди веде до зростання накладних витрат і зниження прибутковості. Тобто збитки в абсолютному значенні можна скоротити, але у відносному вони неминуче зростуть. 

«Звідси й усі ці постійні рабські розмови про «здавання меду баригам», які автоматично перетворюють продавця на святу жертву, а покупця — на лиходія, що користується його безпорадністю. Хоча в реальності ніхто конкретно продавця не змушував ані виробляти товар, ані продавати його дешево. Життя змусило. Тим паче ніхто не заважає пасічникам продавати мед безпосередньо експортерам або продавати в роздріб самим. Та й ті, кого пасічники називають «баригами» — це важлива і винятково позитивна частина ланцюжка збуту, що забезпечує збирання, консолідацію та логістику дрібних партій, а також бере на себе всі ризики цих етапів», — каже Сергій Шаронін. 

Але ситуацію значно ускладнює те, що виробництво меду в Україні орієнтоване на експорт. Внутрішній ринок не потребує таких обсягів меду і не споживає стільки. Саме тому дехто від безвиході й готовий продавати його за безцінь.

«На щастя, не всі перебувають у таких умовах. Дехто здатен діяти розумніше — не продавати мед, чекаючи вигіднішої ціни. «Пасіка 21» на початку своєї діяльності в період низьких цін один рік взагалі не продавала мед, а наступного — продавала його невеликими партіями й лише за потреби, строго в обсязі необхідних для нас коштів», — додає Віктор Кравець. 

Але й це не панацея. Мед псується, а безкоштовне зберігання можливе лише в тих, хто не вміє рахувати ані собівартість, ані ризики.

Чи є вихід в українського пасічника?

Наразі зрозуміло лише одне: той, хто найбільш віддалений від покупця в ланцюжку виробництва та збуту продукції, завжди страждає найбільше. А якщо він ще й перебуває на обмеженому сегменті ринку, за парканом регуляторних бар’єрів, то страждатиме ще більше.

Отже, українське бджільництво — і не лише пасічники, а й усі його горизонталі (від виробництва інвентарю й матеріалів до експорту) — очікують важкі часи. А наскільки важкі — покаже час.

Як власникам пасік реагувати на те, що відбувається? Як каже Віктор Кравець, поради будуть банальними, але вони — єдині розумні в умовах, коли ситуація навколо нас змінюється суттєво й надовго.

1. Потрібно або робити виготовлений продукт прибутковим, або виходити з бізнесу, або переводити свою діяльність у площину хобі й погодитися з тим, що пасіка, як будь-яке хобі, потребує витрат.
2. Щоб оцінювати прибутковість і витратність, потрібно навчитися вести точний і правильний облік. Це варто робити навіть якщо це хобі. А для бізнесу — це взагалі безальтернативно.
3. Потрібно навчитися кооперуватися й об’єднуватися, щоб знижувати накладні витрати. Так, українські пасічники масово відкидають цю ідею. Хоча, якщо поглянути на світ навколо нас, то успішних скооперованих дрібних пасічників — безліч. І причина проста: економіка та бізнес кооперативного господарства завжди перемагають економіку та бізнес одинака. «Пасіка 21» теж є прикладом такої успішної горизонтальної кооперації. Та й від вертикальної кооперації вона вже кілька років отримує бенефіти.
4. Можна працювати над розширенням спектра продуктів та послуг. Багато хто вже це робить — і це працює.
5. Важливо навчитися створювати додану вартість і унікальну пропозицію. І тут вже є приклади. Але й тут потрібна кооперація, адже необхідний масштаб.
6. У випадку невеликої пасіки має сенс інвестувати в розвиток прямих роздрібних продажів, розширюючи спільноту своїх покупців і прихильників.

Тож успіхів нам усім у цьому складному році!

© Сергій Шаронін, кандидат технічних наук, співзасновник пасіка 21, Kurkul.com, 2025 р.