Ветеранський агробізнес ― бути господарем на своїй землі

Ветеранський агробізнес ― бути господарем на своїй землі

14 жовтня 2020 282 0

Любов до своєї країни починається з любові до землі ― кому, як не фермерам, краще це знати. Тож нічого дивного, що під час війни на Сході часто саме аграрії відправляли вантажівками допомогу на фронт, купували техніку, транспорт і оснащення для військових, а часто і самі ставали до лав захисників. І дуже часто ставало навпаки, що під час бойових дій, відвойовуючи крок за кроком захоплені території, українські воїни закохувались у цю землю настільки, що повернувшись додому починали власний шлях у агро. Сьогодні до Дня захисників України ми приготували вам розповідь саме про таких фермерів-ветеранів, які стали займатись сільським господарством повернувшись додому.

Антон Мільчевич

«Щоб для України війна була переможною, ми спільно повинні робити все можливе, щоб країна стала сильнішою, багатшою»

Антон Мільчевич родом із села і змалку бачив на рідному Закарпатті отари овець, що паслися на зелених пагорбах і полонинах. Навіть сам із родиною він доглядав за вівцями та змалку був звичний до цієї роботи. Коли розпочалась російська збройна агресія проти України, Антон також пішов служити на Схід, де провів цілий рік посеред автоматних черг, вибухів мін та снарядів, знайшов безліч побратимів, і багатьох із них втратив. Тому, повернувшись до мирного життя, він одразу започаткував власне фермерське господарство і відновив заняття вівчарством.

Зараз фермер керує власним господарством «Радвань Нова» на Пустомитівщині біля Львова, а також є активним учасником СОК «Горбогори» ― агротуристичного кластеру, створеного у 2017 році за участі місцевих фермерів та ветеранів війни.

«Зараз зустрічаюся з багатьма атовцями чи спілкуємось телефоном. Деяких побратимів беремо навіть учасниками проекту «Горбогори». І не лише з Львівщини, а й з інших областей. Деяким воїнам себе важко знайти у мирному житті, тому ця програма у деякій мірі має їх підштовхнути до роботи, буде тим уроком, який принесе їм задоволення. Вони відчулися газдами, утримуючи навіть три-п’ять овець, які доглядатимуться в загальній групі, маючи на вухах причіплені номерки з позначками відповідних господарів, у будь-який час можна буде приїхати, подивитись, помилуватись чи навіть погладити своїх тваринок», ― розповідає Антон Мільчевич.

Сергій Свириденко

«Я завжди, чесно кажучи, цього хотів. Але ж ми не могли відмовитися від життя в Донецьку і поїхати в село»

Сергій мав власний успішний бізнес у нині окупованому Донецьку. З приходом російських військових довелось залишити обжите місце, проте з перших днів окупації він розпочав спроби потрапити до лав Збройних сил України і відвойовувати рідну землю. Після багатьох спроб він таки пішов служити на фронт у 2015 році ― до 54-ї артилерійської бригади. За рік демобілізувався і одразу ж взявся до здійснення давньої мрії ― придбав перше поголів’я курей і качок. 

Тепер поблизу Костянтинівки Донецької області розводить птицю, свиней, кіз, виготовляє авторські сири та м’ясні вироби. 

Сергій зізнається, що переїхати до села і зайнятись фермерством хотів завжди, але не наважувався на це до війни. «Спасибі Путіну ― допоміг», ― жартує ветеран.

Сергій у господарстві відповідає за догляд за тваринами, а донька Йордана, виготовляє сири з молока кіз. В асортименті ще малознайомі українцям «качотта», «кабра аль віно», «качокавалло», «белпер кнолле» та інші.

Сири, ковбаси та іншу вудженину сім’я продає на ринку та у соціальних мережах, планують і відкриття власного фермерського магазину.

Володимир Кагляк

«Попри весь негатив, війна загартовує характер і породжує бажання бути незалежним»

Володимир служив у прикордонних військах в Закарпатському військовому окрузі, але з початком війни був скерований на Схід. Виконував завдання на межі Харківської та Луганської областей, в тому числі і у так званій «сірій зоні». Повернувшись у рідне село Вищеольчедаїв на Вінниччині, вирішив зайнятись тваринництвом і за власний кошт, в тому числі і за отримані від Центру зайнятості 50 тис. грн, придбав 4 корови і необхідне обладнання та відремонтував стару ферму, звідки почав власний аграрний бізнес.

«Багато у чому допоміг батько, він у мене все життя на землі працює, знає що й до чого у догляді за тваринами. Ми викупили стару ферму, яка була в аварійному стані, відремонтували її, потім офіційно оформили всі документи для відкриття фермерського господарства. Придбали корів та устаткування для запуску роботи. Зараз тримаємо 57 голів худоби, дійних – 37 корів, решта – телиці та бики. Батько, брат допомагають, але удвох-втрьох ми вже не справляємося, тому потрібно наймати людей», ― розповідає Володимир

Спочатку фермерське господарство «Кагляк» все вироблене молоко здавало на молокозавод, але в планах фермера ― налагодити власну переробку, зокрема сироваріння.

Назар Фомін

Ветеран АТО зі Стрийщини Назар Фомін займався підприємницькою діяльністю з 2016 року, а у 2018 купив перепелину ферму, вирішивши таким чином для себе проблему зайнятості. Щоправда, прибуток одразу отримати не вдалось, ба більше ― на початку виникли проблеми із забезпеченням ферми, адже у її придбання Назар вклав усі вільні гроші, а птахи після переїзду відмовились нестись. Протягом стресового періоду доводилось перепелів годувати, але не отримувати віддачі. 

Та труднощі на старті його не зупинили, і Назар Фомін продовжив розвивати свою власну справу. Загалом його ферма здатна одночасно розмістити до 7 000 перепелів, а яйця та м’ясо він реалізує в магазини і ресторани Львівщини та Франківщини під власним брендом «Файний вуйко». Розповідає, що вести бізнес в Україні, його надихають виступи добре відомих бізнес-коучів Василя Хмельницького та Євгенія Черняка, які він переглядає в You Tube.

«За два роки ми вже співпрацюємо з більшістю ресторанів і санаторіїв Львівської області, декількома регіональними мережами і плануємо розширяти бізнес. Попри різного роду труднощі, попит на перепелині яйця та м'ясо зростає. Зараз займаюся суто фермою та почав трохи перебудовувати господарство, плануємо перейти на вирощування перепілки тільки на м'ясо. У планах – розвиток впізнаваності бренду, співпраця з національними мережами», ― ділиться фермер.

У бізнесі Назара Фоміна присутня, і соціальна складова, адже один з його працівників має інвалідність, а інший ― вже пенсійного віку. Також «Файний вуйко» фінансує діяльність ГО «Молодь Стрийщини», допомагає організації проводити різноманітні активності, розповідає молоді про можливості розвитку власної справи та підтримує розвиток спортивного життя громади.

Святослав Багрій

«Хочеться довести власним прикладом, що на українській землі реально заробляти»

Святослав Багрій із села Вільхівці біля Жидачева, що на Львівщині ― ветеран 30-ї ОМБр, учасник Революції гідності та Помаранчевої революції. Здобув фах юриста в Одеській юридичній академії, звідки міг бути відрахованим за участь в революційних подіях 2004 року, але все ж закінчив вуз, не поступившись своїми принципами і переконаннями. Після повернення з війни вирішив розвивати ягідний бізнес та довести на власному приклад, що дбати про рідну землю потрібно не тільки фігурально, але й буквально. 

Почав із 1 га землі, на якому висадив саджанці ремонтантних сортів малини. 

«Наша країна славиться своїм чорноземом по всьому світу, але найважчим для вирощування малини була відсутність знань як правильно доглядати за ягодою. Весь процес підготовки землі для вирощування ягоди, догляд за нею – дуже складний», — ділиться фермер.

Майбутнє бізнесу вбачає у розвитку кооперації дрібних виробників, яка дозволить полегшити збут та отримання великих партій стандартної продукції. А щоб мінімізувати вплив клімату та коливань ціни на ринку, встановив на плантації систему автоматичного поливу і фертигації, що знизило витрати на ручну працю та дозволило підняти урожайність вдвічі. Допомогу у встановленні зрошення отримав у рамках проєкту підтримки бізнесу від Міжнародної організації з міграції.

Сьогодні Святослав Багрій ще є і депутатом Жидачівської міської ради, очолює комісію із питань законності. Долучився до відродження міської футбольної команди «Авангард», розробки туристичної програми Жидачівщини та є автором багатьох проєктів громадського бюджету. А ще за ініціативи Святослава у Жидачеві з’явився міський фруктовий сад.

Євген Махревич та Віталій Васянович

Неможливо оминути тандем військових: Євгена Махревича, бійця батальйону ім. Кульчицького, та Віталія Васяновича, воїна «Айдару», які об’єдналися для того, щоб розвивати власне фермерське господарство «Поліський хутір». Пан Євген усе життя прожив у місті, проте вирішив переїхати в село та започаткувати власну справу в сільськогосподарському напрямку. Так, придбавши хату на Житомирщині, він почав обробляти землю, вирощувати свиней, птицю та розбудовувати свою ферму. А пан Віталій із сусіднього села завжди цікавився розведенням кіз та виробництвом сиру. Тож спільне господарство наразі має два напрями: козина ферма з сироварнею та власним виробництвом сирів, а також ковбасне виробництво, яке, до речі, швидко перетворилося з домашнього хобі у частину бізнесу — ветерани відкрили невеликий виробничий цех. А ще Євген Махревич і Віталій Васянович є частими гостями на різноманітних ярмарках і фестивалях, де пропонують свої чудові сири і м’ясні смаколики під крафтові настоянки і напої власної марки «Бурштинка».

Скуштувати та придбати цю смакоту можна і на Столичному ринку, де нещодавно представлена ветеранська продукція.

Павло Білоус та Ольга Красовська

«Взяли молока і думали з нього зробити моцарелу. Вона в нас не вийшла. Потім взялись за сулугуні, та ж сама історія...»

Павло Білоус із червня 2014 року служив санітарним інструкторм спершу у 25-му батальйоні ЗСУ «Київська Русь», а потім — в батальйоні МВС «Гарпун». Звільнився із лав останнього не за власним бажанням — переніс тяжке осколкове поранення у плече та легені. Вже після одужання він на отриманій від держави землі почав будувати власний дім та бізнес. Разом із дружиною Ольгою Красовською вони відкрили крафтову сироварню Сheesegard.

Перші сири виготовляли для власного вжитку, а згодом почали їх продавати знайомим і через соцмережі та власний сайт. Щодо назви сироварні, то її подружня пара вигадала разом.

«Ми з Павлом давно уже захоплюємся скандинавською міфологією. Тому коли я запропонувала назву Cheesegard, то він за неї і вхопився», — ділиться історією «неймінгу» Ольга Красовська.

Робити сир із коров’ячого молока за класичними рецептурами моцарели чи сулугуні у підприємців спочатку не вийшло, але згодом вони спробували використати козине молоко, а рецепти сирів розробили самі, експериментуючи. На сьогодні в асортименті уже є близько 20 видів сирів — з м’ятою, з сумішшю перців, гострий, з сумішшю трав, з горіхом, з кунжутом, коріандром, з карі тощо. 

Однією з цілей бізнесу Павла та Ольги є розвиток культури сироїдіння в Україні.

«Якось ми були в великому магазині сиру і там спробували соуси до сиру. Нам дуже сподобалось і ми вирішили це зробити на своїй сироварні. Виготовили два види соусів — з ківі та на основі карамелізованої цибулі», — розповідає подружжя.

Але зізнаються, що в Україні про них, на жаль, ще мало знають, тому люди не готові витрачати свої кошти на соуси для сиру.

Це лише маленька частинка із тої кількості аграріїв, які так чи інакше долучились і долучаються досі до оборони нашої землі від ворога зовнішнього чи внутрішнього. На жаль, ми не зможемо розповісти тут про всіх, але кожного із наших захисників та захисниць вітаємо зі святом! Своїми діями, а часто і своїми життями, ви захищаєте рідну землю і наближаєте мирні дні для кожного — нехай вони настануть швидше і кожен повернеться додому живим і здоровим!


© Сирота Микола, Kurkul.com, 2020 р.

Виконано за допомогою Disqus