У 2018 році Петро Лашко поховав батька і наступного дня став фермером. Брати таку відповдальність на себе було нескладно, адже свого часу закінчив аграрну академію, факультет сільського господарства і механізації. Сьогодні господарство живе, обробляє 200 га і поступово розвивається, попри непрості виклики як для галузі вцілому, так і для кожного невеликого фермера.

Не конкуруємо, а співпрацюємо

Господарство, засноване батьком Петра Лашка у 2000 році, було одним із перших фермерських господарств у селі Сушки Кременчуцького району, де зараз налічується понад 30 фермерів. Тоді ж з колгоспу першим вийшов Сергій Сушко — агроном із ось уже 40-річним стажем, з яким Петро працює в тандемі й досі.

Після смерті батька Петро залишив роботу водія і повністю перейняв господарство. За вісім років тепер вже 36-річний фермер має свою техніку, власні потужності зберігання зерна і 200 га землі в обробітку. 

«У нас понад 30 фермерських господарств в одному селі. Але ми мирно живемо — не конкуруємо, а співпрацюємо», — каже Петро Лашко.

Земля господарства частково у постійному користуванні (ще з часів розпаювання), частково орендована у сусідів і родичів, один пай куплений.

«А справа в тому, що підтримувати невеликого фермера треба, бо там, де є фермери — є село. Там, де зайшов холдинг — залишилися одні руїни. Таких можу назвати кілька сіл в нашій окрузі», — каже Петро Лашко.

Ціни на землю в регіоні різняться залежно від попиту. Першими перевагу на купівлю мають ті, у кого ділянка вже в оренді. Орендні ставки Петро Лашко не озвучує — хто як домовиться.

Фермерам треба компенсація на імпортну техніку

Техніку не орендують — все своє. Сім одиниць тракторів від малого до великого класу. Сівалки й обприскувачі — імпортні; ґрунтообробна техніка (глибокорозпушувач і культиватор) — вітчизняна. Якість вітчизняної, за словами аграрія, трішки нижча за середню — якби була фінансова можливість, однозначно обрали б імпортну.

У планах на найближчі закупівлі — нова сівалка. Розглядають Väderstad Tempo F8 замість John Deere 7200. Причина — точніший висів і вища швидкість: стара сіє на швидкості 8 км/год, нова — 16 км/год. У виробництві швидкість сівби — це пряма економія.

Найболючіша тема для Петра Лашка зараз — недостатня увага держави до фермерів та їхньої підтримки. Фермер дуже конкретний у своїх очікуваннях:

• компенсації на витрати — добрива, пальне;
• дешевше паливо для аграріїв;
• кредити під нормальні відсотки, а не 5-7-9%;
• компенсації на придбання техніки іноземного виробництва.

Щодо програми компенсацій на вітчизняну техніку, Петро Лашко налаштований скептично. Вітчизняне, каже, поки не дотягує до імпортного. 

«Старше покоління аграріїв мене б засудило»

Сівозміна господарства типова для регіону: кукурудза, соняшник, пшениця, ріпак. Її коригують щороку, залежно від маржинальності культур. У 2026 році зробили ставку на соняшник. А от від сої відмовилися повністю. Минулого сезону вона дала лише 0,7 т/га.

«Під час максимальної вегетації щороку маємо спеку, кліщів, хвороби. Чимало роботи, а на виході не отримуєш нічого. Найближчим часом навіть думати про неї не буду», — пояснює Петро Лашко.

Минулого сезону отримали на соняшнику 3,5 т/га, а на кукурудзі 5–6 т/га. Цьогоріч отримали близько 4 т/га пшениці, попри весняні приморозки в період формування колосу. 

Приморозки були якраз і в період цвітіння ріпаку. Однак ріпак втримався, хоч і не віддав весь потенціал. До речі, ріпак сіють прямим посівом, з нульовим обробітком ґрунту.

Петро Лашко — прихильник глибокого рихлення під всі культури зі стрижневим коренем. Соняшник сіє на тому самому полі через два-три роки. Як говорить сам, агроном «старої школи» не схвалив би, але результат говорить сам за себе.

«Думаю, старше покоління аграріїв засудило б мій підхід — і сівозміну, і нульову технологію. Але я спробував і задоволений результатом», — каже Петро Лашко.

Головний агрономічний урок, який він виніс із власних помилок — це не поспішати навесні, бо все, що поспішаєш зробити навесні, потім є вирішальним. І не завжди в плюс.

Ціни на зерно змушують озиратись на жито й амарант

Удари російських дронів і ракет по портах Одещини відгукнулися аграрію вже зараз: немає куди продати зерно за прийнятною ціною. Трейдери телефонують, але їхні пропозиції — символічні.

«Ситуація з обстрілами в портах має наслідки і по паливу — другий день ціни не оновлюються, порти навіть дизель не відвантажують», — розповідає Петро Лашко.

Водночас собівартість вирощування пшениці, наприклад, зросла приблизно на 4 тис. грн/га порівняно з минулим роком. Паливо подорожчало з 45 до 90 грн/л — на 100%. При ціні реалізації в 6 тис. грн/т (станом на 23 липня) — це збиток.

«Якщо продати по 6 тис. грн — це збиток. Для рентабельності потрібно хоча б 10 тис. грн/т. А зараз в регіоні пропонують за фураж шість з копійками», — каже Петро Лашко.

Минулого сезону пшеницю тримали до березня і продали по 9,5 грн/т — чекали, скільки могли. Цього року стратегія та ж: п'ять ангарів дозволяють не поспішати. Термінових платіжних зобов'язань немає. Але вже на майбутній сезон фермер думає замінити пшеницю житом.

«Жито дорожче — за нього пропонують 9 тис. грн/т. Його і вирощувати простіше: менше заїздів техніки, менше підживлень, не хворіє, не потребує такого захисту від бур'янів. Урожайність плюс-мінус як у пшениці. І головне — жито переробляється в Україні, нікуди не йде на експорт. Менше залежить від портів», — пояснює Петро Лашко.

Паралельно він думає про нішеві культури — амарант чи льон. Але в нинішніх умовах ризикувати не хочеться, бо невідомо, що буде з ринком збуту.

«Якби не наш дух — ми б і не справились»

Петру Лашку 36 років. Його синові — 10. Той уже каже, що хоче бути фермером, приїжджає на роботу до батька і не уявляє іншого майбутнього.

Порівнюючи себе з польськими чи французькими фермерами, Петро каже без пафосу:

«Вони б не витримали. На першій серйозній проблемі — розплакалися б і пішли. А в нас ціна впала, порти закрили, паливо здорожчало вдвічі — і люди продовжують працювати. Це наш менталітет. Якби не це, ми б і не справилися. А так — працюємо».

Говорить, що головним чином його мотивує сім'я.

«Як би не було непросто, здаватися точно не варто. Тільки вперед. Що б не було завтра — ми маємо продовжувати працювати, сіяти, жнивувати. Приймати сучасні виклики і перебудовувати плани», — підсумовує Петро Лашко.

© Ірина Кошкіна, Kurkul.com, 2026 року